Паліативна допомога

Паліативна допомога

Паліативна допомога – це комплексний підхід, мета якого забезпечити максимально можливу якість життя паліативних хворих і членів їхніх родин, шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню симптомів болю та розладів життєдіяльності, проведення адекватних лікувальних заходів, симптоматичної (ад’ювантної) терапії та догляду, надання психологічної, соціальної, духовної та моральної підтримки, незалежно від захворювання, віку, соціального статусу, національності, релігійних та політичних переконань, місця проживання хворого тощо. Права паліативних пацієнтів в Україні на доступну, кваліфіковану та якісну медичну допомогу, у тому числі в термінальний період життя, гарантуються, так само, як і право кожного громадянина України на забезпечення охорони здоров`я в цілому, відповідними статтями Конституції України, та регламентуються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», іншими Законами України, окремими Постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства охорони здоров’я України. При цьому базовим правовим документом, що гарантує зазначені права пацієнтів в нашій державі, є, насамперед, Конституція з її гарантіями кожному громадянину права на гідне життя та права на медичну допомогу у разі погіршення стану здоров’я (ст.ст. 3, 27, 28, 49).

Нормативна база

• Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"
• Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 січня 2001 року № 41 "Про організацію паліативної допомоги в Україні"
• Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 25 квітня 2012 року № 311 "Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі"
• Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 03 липня 2007 року № 368 "Про затвердження Клінічного протоколу надання паліативної допомоги, симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД"

Права паліативних хворих, передбачені міжнарожними актами та цивільним законодавством

До обов’язкових міжнародних актів в Україні, належать лише найбільш загальні документи, що містять права і свободи, які мусять гарантуватися людині в цивілізованому суспільстві, і головне – право на життя та отримання медичної допомоги при хворобі та в старості. Найважливішими з них є такі:

• Загальна декларація прав людини (Universal Declaration of Human Rights – UDHR), прийнята Організацією Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 р.;
• Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р., яка захищає громадянські та політичні прав людини;
• Європейська соціальна хартія (1961), присвячена захисту соціальних та економічних прав людини;
• Лісабонська декларація прав пацієнта, прийнята Всесвітньою медичною асоціацією (ВМА) 1981 року;
• Конвенція про права дитини, що прийнята Асамблеєю ООН 1989 року та набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 р.;
• Резолюція Парламентської асамблея Ради Європи «Про права хворих і помираючих людей», прийнята 1999 року;
• Паризька хартія по боротьбі з раком (2000). Цей міжнародний нормативно-правовий документ, що прийнятий 2000 року, формулює основні засади і вимоги до контролю хронічного больового синдрому в онкологічних пацієнтів (ст. VIII). Україна приєдналася до Хартії 2007 року.
• Резолюція 1649 Парламентської Асамблеї Ради Європи (2009), прийнята 28 січня 2009 р.

Статтею 287 Цивільного кодексу України забезпечується право пацієнта на психологічну допомогу та духовну підтримку, згідно з релігійними переконаннями, зокрема у цій сатті зазначається, що фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров»я має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Крім того, статтею 78 ЦК України встановлено право дієздатних фізичних осіб, які не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов"язки, обрати собі помічника, який в разі необхідності може представляти особу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, організаціях, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення, а також вчиняти дрібні побутові правочини, отримувати, пенсію, аліменти, заробітну плату, поштову кореспонденцію тощо. Також помічник може представляти фізичну особу в суді, однак лише на підставі окремої довіреності.

Паліативне лікування

Паліативне лікування має бути доступним для хворого цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до затверджених стандартів та клінічних протоколів. Паліативна допомога може надаватися з урахуванням потреб і згоди конкретного пацієнта вдома, у поліклініці (як консультативна послуга) або в стаціонарних лікувально-профілактичних закладах будь-яких форм власності з використанням різних організаційних форм медичного обслуговування, у тому числі, у денному стаціонарі, у спеціалізованих стаціонарах (хоспісах або відділеннях паліативної допомоги). Наприклад, якщо хворий хоче одержувати паліативну допомогу вдома, медичні працівники можуть навчити його родичів, близьких або сусідів, які його доглядають, правильно давати йому призначені лікарем препарати, а також надавати інші види медичної й психологічної допомоги. Вони також повинні мати можливість звертатися, при необхідності, до медичних працівників за консультацією. Тому ВООЗ визнано, що в кожній країні повинні бути створені відповідні служби для задоволення медичних і соціальних потреб паліативних хворих.

Порядок звернення до суду за захистом порушених прав

У разі порушення прав паліативних пацієнтів одержати при потребі необхідне лікування та медико-соціальний догляд, які мають бути доступні для важко хворих осіб цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до міжнародних норм і затверджених МОЗ України національних стандартів та клінічних протоколів, такі особи або їхні родичі можуть звернутись із відповідним позовом за захистом порушених прав до суду першої інстанції.

Позов пред»являється за загальними правилами підсудності, тобто за місцезнаходженням відповідача (ч. 2 ст. 109 ЦПК України), а у разі звернення із позовом про відшкоудвання шкоди, завданої ушкодженням здоров"я або смертю фізичної особи такий може пред"являтися за місцем проживання позивача, або за місцем завдання шкоди (ч. 3 ст. 110 ЦПК України).

При цьому при зверненні із позовом сплачується судовий збір. Разом із тим, п.п 2, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.