Ювенальна юстиція

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 12:46, 20 вересня 2024, створена Hoholeva.Hanna (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Нормативна база

Ювенальна юстиція

Поняття «ювенальна юстиція» походить від латинського «juvenalis» юнацький та «justitia» правосуддя. Ювенальна юстиція включає в себе профілактику підліткової злочинності та соціально-психологічну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили злочин (у тому числі засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі), так і неповнолітніх жертв злочинів. Ювенальна юстиція направлена на роботу із двома категоріями дітей – це діти-правопорушники та діти, які опинились у складних життєвих обставинах (сироти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні, свідки та жертви злочинів тощо).

У світі функціонування ювенальної юстиції базується на трьох основних моделях:

  • Англосаксонській (Австралія, США), яка передбачає обмежену предметну підсудність: ювенальний суд розглядає усі види правопорушень неповнолітніх, окрім тяжких злочинів
  • Континентальній (Німеччина, Франція), в якій ювенальні суди мають широку предметну підсудність : всі види правопорушень неповнолітніх розглядаються саме там і, разом з тим, суд розглядає справи дітей, які потребують допомоги з боку держави.
  • Скандинавській (Швеція), в якій поєднується судова й адміністративна ювенальна юстиція. У ній немає окремих ювенальних судів, але в місцевому суді працює ювенальний суддя або створюється ювенальний відділ суду для розгляду справ неповнолітніх. Провідну роль серед державних інститутів, відіграє соціальна служба, організована за територіальним принципом.

Функції ювенальної юстиції

До основних функцій ювенальної юстиції відносяться:

  1. Охоронна, що передбачає забезпечення судового захисту неповнолітнього як потерпілого, підсудного, засудженого тощо шляхом закриття справи про злочин неповнолітнього або про посягання на злочин, зменшення розміру покарання у зв’язку з неповноліттям відповідно до Кримінального кодексу України; надання переваги виховному впливу перед примусовими заходами тощо; цей принцип пов’язаний із відновною та примирною функціями;Саме тому поступово складається концепція комплексної (змішаної) юрисдикції ювенального суду, якому мають бути підсудними всі справи, де потерпілою особою є дитина;
  2. Відновна та примирна, відповідно до якої правосуддя у справах неповнолітніх має бути не каральним, а перш за все таким, що відновлює порушені права та свободи жертви злочину або потерпілого від правопорушення, сприяє усвідомленню правопорушником необхідності відповідати за свої вчинки і здійсненню заходів для відшкодування завданої шкоди. Залагодження конфліктів та вирішення ситуацій, пов’язаних з правопорушеннями, відбувається шляхом досягнення порозуміння між сторонами судового процесу із залученням їх соціального оточення та представників місцевих громад;
  3. Реабілітаційна, яка передбачає, що реабілітація стосується і дитини, яка потерпіла від жорстокого поводження або недбалого піклування, і неповнолітнього правопорушника, який має бути ресоціалізований. Для цього ювенальний суд має стати координатором програм і проектів, а також центральною інституцією серед низки державних та недержавних, які працюють з дітьми.

Правосуддя щодо неповнолітніх в міжнародному праві

Центральним документом щодо забезпечення прав неповнолітніх є Конвенція ООН про права дитини 1989 р. Згідно з цією Конвенцією, дітьми вважаються всі особи, які не досягли 18 років.

Визначальним міжнародним нормативно-правовим актом, який безпосередньо стосується відповідальності неповнолітніх є Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 року. «Пекінські правила» у якості основних цілей передбачають: прагнення всіх держав сприяти благополуччю неповнолітніх (п. 1.1); створення умов для забезпечення змістовного життя підлітка у суспільстві (п. 1.2); реалізації заходів щодо мобілізації всіх можливих ресурсів з метою сприяння благополуччю підлітка; максимального зменшення втручання в життя підлітка закону; ефективного, справедливого та гуманного поводження з підлітком, який перебуває у конфлікті з законом (п. 1.3); всебічного забезпечення в межах кожної країни соціальної справедливості для всіх неповнолітніх (п. 1.4); створення системи підвищення кваліфікації персоналу для служби правосуддя стосовно неповнолітніх (п. 1.6)

«Пекінські правила» вперше конкретизували поняття «неповнолітнього правопорушника», під яким розуміється «дитина або молода людина, яка в межах існуючої правової системи може бути притягнута до відповідальності за правопорушення в такій формі, яка відрізняється від відповідальності, що застосовується до дорослих», тобто вперше особа неповнолітнього правопорушника визначається у якості спеціального суб’єкта юридичної відповідальності у віковому діапазоні від 7 до 18 років або старше, що пов’язане з різними мінімальними віковими межами залежно від історичних і культурних особливостей розвитку тієї чи іншої держави.

«Пекінські правила» також мають подвійну специфіку застосування у просторі: по-перше, їх норми сформульовані таким чином, щоб вони могли застосовуватися в рамках різних правових систем; по-друге, вони визначають єдині мінімальні стандарти, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх.

Серед міжнародних актів щодо поводження з неповнолітніми певна роль належить Керівним принципам ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх («Ер-Ріядські керівні принципи»), які були ухвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 року.

У ст. 5 «Ер-Ріядських керівних принципів» наголошується на тому, що «...варто уникати... покарання дитини за поведінку, яка не заподіює серйозної шкоди розвиткові самої дитини або шкоди іншим». Таким чином, «Ер-Ріядські керівні принципи» визначають, що вчинки молодих людей або їх поведінка, яка не відповідає нормам і цінностям, прийнятним у конкретному суспільстві або конкретній державі, у багатьох випадках пов’язані із процесом дорослішання, тобто поведінка більшості індивідів з часом як правило змінюється.

Керівні принципи тлумачаться і застосовуються в широких межах, запропонованих Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Декларацією прав дитини і Конвенцією про права дитини та в контексті Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила), а також інших документів і норм, що стосуються інтересів і благополуччя всіх дітей і молоді.

Згідно з рекомендаціями «Ер-Ріядських керівних принципів» національне планування запобігання злочинності неповнолітніх повинно включати у себе наступні обов’язкові заходи:

  • поглиблений аналіз проблем;
  • переліки існуючих програм, послуг, установ і наявних ресурсів;
  • чіткі обов’язки компетентних організації, установ і співробітників, що беруть участь у діяльності щодо запобігання злочинності неповнолітніх;
  • механізми для належної координації діяльності урядових і неурядових установ в галузі запобігання злочинності неповнолітніх;
  • політику, програми і стратегії на основі прогнозування, які повинні знаходитися під постійним контролем і піддаватися ретельному аналізу в ході їх здійснення;
  • методи ефективного зниження можливості здійснення правопорушень неповнолітніми;
  • участь общини у межах широкого кола послуг і програм щодо запобігання злочинності неповнолітніх;
  • тісна співпраця між національними, державними і місцевими органами управління за участю приватного сектора, представників общини, а також установ, що займаються питаннями праці неповнолітніх, догляду за дітьми тощо в ухваленні і проведенні спільних заходів із запобігання злочинності серед неповнолітніх і молоді;
  • наявність кваліфікованого персоналу на всіх рівнях.

На Секретаріат Організації Об’єднаних Націй покладене завдання спільно із зацікавленими установами проводити дослідження, координувати наукову співпрацю, розробляти та рекомендувати варіанти національної політики і здійснювати контроль з їх реалізацією, а також слугувати джерелом надійної інформації про ефективні шляхи запобігання правопорушень серед неповнолітніх.

Ювенальна юстиція в Україні

Питання запровадження ювенальної юстиції та відновного правосуддя для України є дуже актуальним, оскільки стан підліткової злочинності в державі викликає глибоку занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку нових засобів її попередження.

На сьогодні система ювенальної юстиції в Україні перебуває в процесі становлення.

Указом Президента України від 24 травня 2011 року № 597/2011, схвалена Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, яка має забезпечити створення в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обґрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила у конфлікт із законом, пов'язаного з її перевихованням та дальшою соціальною підтримкою, а також надати змогу сформувати у громадськості розуміння важливості питання особливого захисту прав і інтересів дітей, зменшити рівень дитячої злочинності.

Відправною точкою стало прийняття в 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України, глава 38 якого присвячена кримінальному провадженню щодо неповнолітніх.

Черговий важливим етапом по запровадженню механізмів ювенальної юстиції в Україні стали зміни до Конституції України прийняті у Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII, статтею 125 якого передбачено створення ювенальних (спеціалізованих) судів.

Основні заходи з розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх

Розвиток кримінальної юстиції щодо неповнолітніх має передбачати здійснення таких заходів:

1) удосконалення превентивної та профілактичної роботи шляхом:

  • підвищення ролі сім'ї та громадськості у процесі виховання дітей шляхом надання правової, консультативної й іншої інформаційної допомоги дітям, їх батькам та особам, які виконують обов'язки щодо виховання дітей;
  • організації проведення низки комплексних освітніх заходів, спрямованих на підвищення професійних знань спеціалістів, які працюють з дітьми, стимулювання державою розвитку волонтерських програм;
  • запровадження інноваційних, сформованих на основі відновного та проактивного підходів методів та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень;
  • забезпечення відкритості та доступності широкій громадськості інформації про принципи, норми та правила, на яких грунтується законодавство про кримінальну юстицію щодо неповнолітніх;
  • удосконалення моніторингу стану дитячої злочинності та додержання прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом;
  • створення належних умов для життя, забезпечення необхідної медичної допомоги у приймальниках-розподільниках для дітей органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах;
  • визначення механізмів взаємодії у сфері кримінальної юстиції державних органів;
  • гарантування соціального патронажу неповнолітніх, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах та закладах соціальної реабілітації або звільнені з них;

2) забезпечення під час здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, додержання їх прав з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку шляхом:

  • забезпечення доступу неповнолітніх до безоплатної правничої допомоги;
  • підготовки працівників органів внутрішніх справ, суддів, прокурорів, адвокатів, працівників органів опіки і піклування з питань здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх;
  • запровадження спеціалізації суддів з розгляду судових справ щодо неповнолітніх;
  • надання судам рекомендацій щодо призначення оптимальних заходів впливу (виховного та профілактичного характеру) до неповнолітніх, які вчинили правопорушення;
  • створення центрів екстреної допомоги, які працюватимуть у цілодобовому режимі, із залученням адвокатів та соціальних працівників;

3) сприяння розвитку програм відновного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, шляхом:

  • упровадження процедури медіації як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника;
  • сприяння формуванню у неповнолітнього правопорушника почуття відповідальності за свої вчинки, заохочення до взяття ним на себе відповідальності за заподіяну шкоду, а також до позитивних змін у його поведінці;
  • залучення громадськості до розв'язання конфлікту в разі активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, примиренні та розробленні угод про відшкодування завданої правопорушником шкоди;

4) створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ре соціалізації шляхом:

  • розроблення корекційних, освітньо-інформаційних та психолого-педагогічних програм; розроблення і впровадження в систему реабілітації заходів виховного, профілактичного, культурного та духовного характеру;
  • сприяння створенню служби пробації для неповнолітніх, однією з функцій якої має бути збір, узагальнення та надання суду інформації соціально-психологічного характеру про особу неповнолітнього правопорушника, а також забезпечення здійснення належного патронажу щодо неповнолітніх, які перебувають у спеціальних виховних установах або звільнені з них, сприяння їх соціальній адаптації та реінтеграції, зокрема, шляхом забезпечення таких неповнолітніх соціальним житлом, надання допомоги у працевлаштуванні, отриманні освіти;
  • надання соціально-психологічної підтримки неповнолітнім правопорушникам та їх сім'ям;
  • залучення неповнолітніх правопорушників до суспільно корисної праці.
  • надання правової, консультативної й іншої інформаційної допомоги дітям, їх батькам та особам, які виконують обов'язки щодо виховання дітей;
  • організації проведення низки комплексних освітніх заходів, спрямованих на підвищення професійних знань спеціалістів, які працюють з дітьми, стимулювання державою розвитку волонтерських програм;
  • запровадження інноваційних, сформованих на основі відновного та проактивного підходів методів та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень;
  • забезпечення відкритості та доступності широкій громадськості інформації про принципи, норми та правила, на яких грунтується законодавство про кримінальну юстицію щодо неповнолітніх;
  • удосконалення моніторингу стану дитячої злочинності та додержання прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом;
  • створення належних умов для життя, забезпечення необхідної медичної допомоги у приймальниках-розподільниках для дітей органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах;
  • визначення механізмів взаємодії у сфері кримінальної юстиції державних органів;
  • гарантування соціального патронажу неповнолітніх, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах та закладах соціальної реабілітації або звільнені з них;

5) забезпечення під час здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, додержання їх прав з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку шляхом:

  • забезпечення доступу неповнолітніх до безоплатної правничої допомоги;
  • підготовки працівників органів внутрішніх справ, суддів, прокурорів, адвокатів, працівників органів опіки і піклування з питань здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх;
  • запровадження спеціалізації суддів з розгляду судових справ щодо неповнолітніх;
  • надання судам рекомендацій щодо призначення оптимальних заходів впливу (виховного та профілактичного характеру) до неповнолітніх, які вчинили правопорушення;
  • створення центрів екстреної допомоги, які працюватимуть у цілодобовому режимі, із залученням адвокатів та соціальних працівників;

6) сприяння розвитку програм відновного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, шляхом:

  • упровадження процедури медіації як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника;
  • сприяння формуванню у неповнолітнього правопорушника почуття відповідальності за свої вчинки, заохочення до взяття ним на себе відповідальності за заподіяну шкоду, а також до позитивних змін у його поведінці;
  • залучення громадськості до розв'язання конфлікту в разі активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, примиренні та розробленні угод про відшкодування завданої правопорушником шкоди;

7) створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації шляхом:

  • розроблення корекційних, освітньо-інформаційних та психолого-педагогічних програм;
  • розроблення і впровадження в систему реабілітації заходів виховного, профілактичного, культурного та духовного характеру;
  • сприяння створенню служби пробації для неповнолітніх, однією з функцій якої має бути збір, узагальнення та надання суду інформації соціально-психологічного характеру про особу неповнолітнього правопорушника, а також забезпечення здійснення належного патронажу щодо неповнолітніх, які перебувають у спеціальних виховних установах або звільнені з них, сприяння їх соціальній адаптації та реінтеграції, зокрема, шляхом забезпечення таких неповнолітніх соціальним житлом, надання допомоги у працевлаштуванні, отриманні освіти;
  • надання соціально-психологічної підтримки неповнолітнім правопорушникам та їх сім'ям;
  • залучення неповнолітніх правопорушників до суспільно корисної праці.
Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Ювенальна_юстиція&oldid=50435