Перегляд вихідного коду сторінки Визнання господарського договору недійсним

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13 Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"]
== Визнання господарського договору недійсним ==
Для набрання договором юридичної сили він має відповідати загальним вимогам, передбаченим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ст. 203 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України), дотримання яких є обов'язковою умовою чинності будь-якого правочину. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України]  відсутність у момент учинення правочину вимог його чинності, передбачених ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] , є підставою його недійсності. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text Господарський кодекс України] 9далі - ГК України) взагалі оперує одним поняттям "недійсність господарського зобов'язання". Отже, на нормативному рівні не проведено розмежування понять "дійсність" та "чинність" договорів.

ЦК України встановлює загальні правила про недійсні правочини, які розподіляє на два види: згідно із ч. 1 ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text ЦК України] недотримання при укладанні договору вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України] спричиняє його недійсність та оспорювані (ч. З ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]). Принципова відмінність між такими правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України])

Недійсний договір – це договір, який не створює правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних із його недійсністю. Недійсність договору означає, що він не відповідає вимогам законодавства.
 Підставами недійсності правочину можуть бути: суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; обмеження волевиявлення учасника правочину та/або невідповідність такого волевиявлення внутрішній волі учасника правочину; спрямованість правочину не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/4089/20.

== Нікчемний правочин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]  встановлює такі випадки нікчемності правочину: 
* недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину, за винятком певних нормативно встановлених випадків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1242 ст. 220)]; 

* вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності та в разі відсутності його схвалення законними представниками ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1245 ст. 221]); 

* вчинення правочину недієздатною фізичною особою без дозволу органів опіки та піклування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1262 ст. 224]) чи наступного схвалення (якщо йдеться про дрібні побутові правочини) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1269 ст. 226]); порушення ним публічного порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1279 ст. 228 ЦК України]).
За змістом частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
  Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст. 218, частина друга ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України.]
  Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).
== Підстави недійсності правочину ==
Підставами недійсності правочину можуть бути: суперечність змісту правочину [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільному кодексу України], іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; обмеження волевиявлення учасника правочину та/або невідповідність такого волевиявлення внутрішній волі учасника правочину; спрямованість правочину не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
=== Суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства ===
Утім слід зазначити, що недійсність договорів спричиняє суперечність їхнього змісту не тільки актам цивільного законодавства, а й актам господарського, податкового законодавства тощо. Так, в інформаційному листі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_211600-08#Text ВГСУ від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"] звертається увага на те, що "поняття правочину є цивільно-правовим поняттям, і норми про недійсність тих чи інших правочинів є цивільно-правовими. Разом з тим закони часто містять норми, які належать до різних галузей права. Зокрема, закон публічно-правової направленості може містити окремі цивільно-правові норми. Тому, якщо такий закон містить норми, які встановлюють умови недійсності правочину, то такі норми підлягають застосуванню" (п. 16).
 Так, з огляду на офіційну позицію ВГСУ за умов відсутності у суб'єкта господарювання (сторони господарського договору) певного дозволу, застосуванню підлягає ст. 227 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], яка кваліфікує правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), як оспорюваний. Однак поза увагою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] залишається питання дійсності договору, укладеного фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, без відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення певного виду діяльності, який опосередковує означений договір. Більше того, передумови набуття господарської правосуб'єктності (компетенції) не завжди зводяться винятково до отримання суб'єктами господарювання відповідних ліцензій.
=== Відсутність обсягу цивільної дієздатності ===
Похідними від правосуб'єктності господарської організації (юридичної особи) є повноваження її представників, пов'язані з укладанням господарських договорів від її імені. Це означає, що представник не може набути господарських прав та обов'язків для особи, яка не здатна їх мати та/або реалізувати. При укладанні господарських договорів кожна зі сторін має одночасно перевірити як здатність свого контрагента відносно укладення відповідного договору, так і повноваження представника, який укладає договір від імені даного контрагента.

Під час укладання господарського договору юридичною особою можуть виникати проблемні ситуації двох видів:
 * по-перше, пов'язані з перевищенням повноважень її представника щодо укладення договору,
 * по-друге, пов'язані з відсутністю повноважень у особи, яка уклала договір від імені юридичної особи.
При перевищенні повноважень представника особа, яку він представляв, може або схвалити дії такого представника, або відмовитися від їх схвалення. Згідно зі ст. 241 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення юридичною особою правочину, здійсненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до іншої сторони правочину чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (приміром, здійснення платежу іншій стороні тощо).

Від випадків укладення господарських договорів від імені юридичної особи неповноважними суб'єктами потрібно відрізняти випадки обмеження самою юридичною особою повноважень своїх представників щодо укладення окремих господарських договорів. Такі обмеження, як правило, мають вираження у вигляді обов'язкового попереднього схвалення договору з боку відповідного колегіального органу (загальних зборів, ради директорів і т. ін.) перед його підписанням повноважним представником юридичної особи. Найчастіше необхідність такого схвалення пов'язується із:

а) загальною сумою платежу за товари (роботи, послуги), що мають бути придбані (реалізовані) за договором (наприклад, при укладенні договору на суму понад 25 тис. гривень); 

б) видом договору (наприклад, укладення договору, за яким така сторона має виступити поручителем); 

в) співвідношенням загальної суми платежу за договором та вартості чистих активів юридичної особи (наприклад, коли така сума буде перевищувати 10 % (15 %) чи більше від вартості чистих активів юридичної особи)

Відповідно до ч. 2 п. З ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили (йдеться про обмеження наявних повноважень, а не про здійснення дій, на які повноваження взагалі відсутні), крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
=== Невідповідність формі договору ===
Належною формою господарського договору є письмова. Утім, якщо договір не відповідає загальним вимогам до письмової форми правочину, передбаченим ст. 207 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Згідно зі ст. 218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (у цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається).
=== Наслідки визнання господарського договору недійсним ===
Господарський договір може бути визнано недійсним у цілому, або в частині (коли недійсними визнаються тільки окремі договірні умови). Відповідно до ст. 217 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виконання господарського договору, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому останні залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання договору. Так, відповідно до ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вищеозначені правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних право-чинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 5 ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Утім [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло таких осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які піддягають застосуванню до спірних правовідносин. Тільки в окремих випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним. Крім того, наслідки недійсності нікчемного правочину суд може застосувати з власної ініціативи. При цьому застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом, за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони, є правом, а не обов'язком суду. 

За загальним правилом, передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8008 ч. 2 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України], при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Водночас, в окремих випадках застосуванню підлягають спеціальні норми, які передбачають право суду вийти за межі позовних вимог з огляду на особливість відповідних суспільних відносин. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1225 ч. 5 ст. 216 ЦК України]  передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, імперативно встановлений чинним законодавством і не може бути змінений судом. Так, згідно з ч. 1 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Це означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина 2 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]
[[Категорія: Господарське право]]
[[Категорія:Господарський процес]]