Вогнепальна зброя, як об'єкт спільної сумісної власності подружжя

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 14:14, 26 травня 2020, створена Iryna.koryak (обговорення | внесок) (Створена сторінка: == Вогнепальна зброя, як предмет поділу спільного майна подружжя == == Нормативна база == #...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Вогнепальна зброя, як предмет поділу спільного майна подружжя

Нормативна база

  1. Сімейний кодекс України
  2. Цивільно-процесуальний кодекс України
  3. Постанова ВРУ від 17 червня 1992 року №2471-ХІІ

Огляд законодавства

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Судова практика

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, речі індивідуального користування, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. При цьому, не має значення цінність речі, важливим є лише те, що вона була призначена виключно для задоволення потреб когось із подружжя і тому є його особистою приватною власністю. Згідно Спеціального порядку набуття права власності громадянами на окремі види майна, затвердженого Постановою ВРУ від 17 червня 1992 року №2471-ХІІ, громадяни набувають права власності на вогнепальну зброю, придбану ними з відповідного дозволу, що надається органами внутрішніх справ.

Висновок

Після розірвання шлюбу право приватного користування вогнепальною зброєю залишається в того з подружжя, кому видано відповідний дозвіл і тому тільки він має право на використання даного майна.