Землі запасу

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 06:05, 28 вересня 2021, створена Oleh.bulavytskyi (обговорення | внесок) (доповнення щодо основ земель запасу)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Загальна інформація

Землями запасу   визнаються   всі землі,  не  переведені у власність або не надані у постійне користування.  До них належать також  землі,  право власності  або користування якими припинено відповідно до статей 140 і  141  Земельного кодексу  України       Земельні ділянки  кожної категорії  земель,  які не надано у власність або користування громадянам чи юридичним особам,  можуть перебувати у запасі (ст. 19 Земельного кодексу      Відповідно до  вимог Земельного кодексу земельні ділянки із земель запасу можуть  бути передані  у  власність або постійне     користування     громадянам, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям.     Однак слід мати на увазі,  що згідно  зі ст.  92  Земельного кодексу  права постійного  користування  земельною ділянкою із земель державної та  комунальної  власності набувають лише  підприємства,  установи  та організації,  що належать  до державної або комунальної власності. Дані державного земельного кадастру (форма N 6-зем "Звіт  про наявність   земель  та   розподіл   їх  за   власниками   землі,землекористувачами, угіддями  та видами  економічної  діяльності" встановлюють процедуру визнання факту виникнення або припинення права  власності  та права  користування   земельними ділянками  і містять сукупність відомостей і документів про місце  розташування  та  правовий  режим   цих   ділянок,  їх   оцінку,класифікацію земель,  кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. 
В основі поділу всіх земель України на самостійні категорії покладено їх основне цільове призначення. 
Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Згідно частини 1 статті 19 Земельний кодексу України, Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
  1. землі сільськогосподарського призначення;
  2. землі житлової та громадської забудови;
  3. землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
  4. землі оздоровчого призначення;
  5. землі рекреаційного призначення;
  6. землі історико-культурного призначення;
  7. землі лісогосподарського призначення;
  8. землі водного фонду;
  9. землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної із вищезазначених категорій земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч.2 ст. 19 Земельний кодексу України)
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень визначені статтею 122 ЗК України.
Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. На землі запасу розповсюджуються вимоги щодо цільового призначення земель конкретної категорії, в межах якої вони перебувають.
Землі запасу, не є окремою категорією земель і можуть бути будь-якого цільового призначення.

Використання земель запасу

Всі неприватизовані землі, які знаходяться в межах населеного пунткту, є комунальною власністю. Всі неприватизовані землі, які знаходяться за межами населених пунктів є державною власністю. Тобто, землі запасу перебувають або в комунальній, або державній власності. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Землями запасу визнаються всі землі, не переведені у власність або не надані у постійне користування, а також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 140 i 141 Земельного кодексу України (п.3. ст.24. Земельниу кодекс України).

Відповідно до Земельного кодексу земельні ділянки із земель запасу можуть бути передані у власність або постійне користування громадянам, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Положеннями ст. 116 ЗК визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Оренда державної та комунальної землі є найбільш розповсюдженим речовим правом на неприватизовану землю.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
В Україні є два варіанти передачі в оренду неприватних земель:

Тобто рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування є необхідною умовою для безпосереднього переходу до укладання договору оренди землі.
Без рішення органу місцевого самоврядування про передачу землі в оренду визнати договір оренди землі укладеним, або в будь-який інший спосіб визнати право оренди земельної ділянки за заявником навіть через суд - незаконно.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зі змінами та доповненнями (ст. 126 ЗКУ). Водночас орендар земельної ділянки зобов’язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди (ст. 25 ЗУ "Про оренду землі").

Див. також