Відмова від прийняття спадщини

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Порядок відмови від прийняття спадщини

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її на підставі ст. 1268 ЦК України.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Для окремих категорій громадян передбачений особливий порядок відмови від прийняття спадщини:

  • Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.
  • Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.
  • Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Важливо!
  1. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
  2. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Види відмови від прийняття спадщини

Існують 2 види відмови:

  1. за законом
  2. за заповітом

За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини лише у письмовому вигляді (ч. 2 ст. 1269 ЦК України). Спадкоємець може подати заяву через представника на підставі довіреності або за договором доручення, але підпис на заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми.

Відмова від спадщини за заповітом

У частині 1 ст. 1274 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. До спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку.

Відмова від спадщини за законом

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК України).

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь (ч. 3 ст. 1274 ЦК України).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 ЦК України.

Відкликання відмови від прийняття спадщини

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття у відповідності до ст. 1270 ЦК України.

Визнання відмови від спадщини недійсною

Частиною 4 ст. 1274 ЦК України передбачено, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Відмова від спадщини - односторонній правочин, недійсність якого може бути визнана на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.

До таких підстав слід віднести відмову, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України). Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.

Особливої уваги заслуговує ч. 5 ст. 1274 ЦК, оскільки можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови.Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини.

Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини.

Виходячи з того, що адресна відмова від спадщини - це лише підвид безадресної відмови, нотаріусам можна очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного зі спадкоємців, спадкоємець за ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову і можливі моральні і матеріальні збитки змушений буде компенсувати саме нотаріус, який не обгрунтовано закликав спадкоємця.

Так, у ст. 1244 ЦК України передбачається право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Отже, за чинним законодавством як має діяти нотаріус, коли спадкоємець розпоряджається власним правом і відмовляється від частки в спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а також в заповіті передбачено відповідне положення щодо підпризначення цього спадкоємця. Спадкоємець має право на "адресну відмову" згідно з чітко встановленою нормою закону, а спадкодавець конкретизує умови заповіту особисто.

Використання права адресної відмови, крім правової неузгодженості може використовуватись і для досягнення інших неправомірних результатів, тиску на спадкоємця з боку інших спадкоємців, обману щодо розміру та обсягу належної частки тощо.

Отже, воля спадкодавця у спадкових правовідносинах має враховуватись і особливо це має стосуватись спадкування за заповітом.

Крім того, право розпорядження власними правами та конкретним майном належить до повноважень їх реального власника, а не потенційного.

У частині 1 ст. 1273 ЦК України чітко визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. На відміну від норми, що регулює порядок прийняття спадщини (ч. 2 ст.1270 ЦК), не містить вказівки щодо можливості продовження цього терміну. Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК). При закликанні до спадкування спадкоємців за заповітом вони обмежені у праві відмовлятись на користь спадкоємців за законом, а мають право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

За цивільно-правовим змістом відмова від спадщини - це односторонній правочин, а тому він може здійснюватись тільки дієздатними особами.За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини

  • Відмова від прийняття спадщини одиного із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
  • Відмова від прийняття спадщини одиного із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
  • Положення статті 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.
  • Відмова спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
  • Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.