Як визнати заповіт недійсним

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи зроблене на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі та містить визначене коло спадкоємців.
Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд.
Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.

Такими особами можуть бути

  • спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 Цивільного кодексу України,
  • спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,
  • спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),
  • особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.


Обов'язкова частка у спадщині

Заповіт може бути посвідчений на користь однієї або кількох осіб, незалежно від того, чи перебувають вони із заповідачем в родинних стосунках, заповідач може без вказівки причин позбавити права на спадкоємство своїх родичів, однак він не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині. При визнанні заповіту недійсним, перш за все необхідно встановити, чи було включено до заповіту обов’язкову частку у спадщині. Так, відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкоємця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.


Підстави визнання заповіту недійсним

  • Складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою.
  • Складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення.
  • При складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.


Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до ст. 1234 ЦК України право на складання заповіту має фізична особа з повною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем, має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. При цьому, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.

Свідками не можуть бути:

  1. нотаріус;
  2. особи, на користь яких складено заповіт;
  3. члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
  4. особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.