Фіктивний правочин: поняття та правові наслідки

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 17:08, 11 грудня 2018, створена Dmytro.perepelytsia (обговореннявнесок) (Загальна характеристика фіктивного правочину)

(різн.) ← Попередня версія • Затверджена версія (різн.) • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Поняття фіктивного правочину

Фіктивний правочин – це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (ст. 234 ЦК України)

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.

Загальна характеристика фіктивного правочину

Конструкція фіктивного правочину дозволяє поширювати її на будь-які правочини (односторонні, дво- чи багатосторонні), хоча, зазвичай, застосовується щодо договорів.

Фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, і, визначаючи суб'єктів, які вправі його оспорювати, слід враховувати положення ч. З ст. 215 ЦК України, відповідно до якої це може бути сторона правочину або інша заінтересована особа. Наприклад, дружина звертається з позовом про визнання недійсним договору дарування автомобіля чоловіком, який начебто укладено. Насправді ж чоловік намагається вилучити автомобіль із сукупності спільного майна подружжя, щоб залишити його собі.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. В абзаці 1 п. 24 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Воля сторін правочину не адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу), яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В противному разі (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна2.

Як правило, фіктивний правочин не служить поштовхом для дій із здійснення його сторонами своїх прав та виконання обов'язків. Натомість саме по собі невиконання правочину сторонами ще не означає, що укладено фіктивний правочин. У абзаці 2 п. 24 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказується, що необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Зокрема, якщо особа не оплатила грошові кошти за договором, які мала сплатити, або майно набувачеві не передавалося, не доводить факту фіктивності правочину. Головне, що властиве цьому правочину, це відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент його вчинення, що є однією із найважливіших ознак фіктивного правочину.

Мета його учасників, що, як правило, має протиправний характер (наприклад, приховання майна від конфіскації, або від поділу, або від звернення стягнення), для кваліфікації правочину як фіктивного не має значення.

Окрім того, застосування такого правового наслідку, як заміна покупця (зокрема визнання правочину в частині покупця недійсною, визнання договору фіктивним у частині покупця), унеможливлюється конструкцією фіктивного правочину, оскільки на підставі нього виключається можливість передачі коштів та майна. У випадку, якщо буде встановлено таку передачу, неможливо вести мову про застосування положень ст. 234 ЦК України.

Фіктивні правочини укладаються з метою ухилитися від майнової відповідальності, передбаченої законом, і в деяких випадках це обумовлено в договорі. Наприклад, відбувається фіктивний поділ, дарування або продаж майна подружжя, яке має незаконну мету приховати його від конфіскації. Фіктивними можуть бути не лише договори. а й інші юридичні дії: фіктивний акт отримання товару, технічного огляду, обміру приміщення або оцінки вартості майна тощо. Фіктивний правочин характеризується недобросовісністю його учасників.

Фіктивний правочин є нікчемним. Він не породжує жодних правових наслідків. Разом із тим сторони все ж роблять деякі фактичні дії, які створюють видимість його виконання: передачу майна, складання необхідних документів тощо. До них дій застосовуються загальні положення про наслідки недійсності правочину. Під час укладення фіктивного правочину сторони мають протиправну мету. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Фіктивні правочини на ринку нерухомості

  1. оформлення нерухомості на підставну особу, що досить поширено за умови придбання дорогих об'єктів (елітних квартир, котеджів) особами, які за певних обставин (наприклад, державна служба) не можуть оформити їх у власність «на себе». Сюди ж належать випадки можливого невиконання сімейних зобов’язань, а також боязнь конфіскації майна, нажитого злочинним шляхом. Лише в останньому випадку є реальна можливість визнати відповідну схему фіктивною, і то за сукупністю з результатом залучення справжнього власника нерухомості до кримінальної відповідальності;
  2. переоформлення об’єкта на підставну особу, що відрізняється від попереднього випадку тим, шо справжній власник спочатку зареєстрував своє право власності, але потім, найчастіше під час настання (або боязні настання) деяких надзвичайних обставин, переоформив об'єкт на третю особу. Такі випадки легко виявити й довести, особливо якщо переклад прав власності на підставну особу був виконані їй «за фактом» (наприклад, після порушення проти власника кримінальної справи або заподіяння останнім великої майнової шкоди третій особі);
  3. дарування замість купівлі-продажу або, навпаки, безоплатні правочини замість відплатних (дарування замість купівлі-продажу) найчастіше застосовуються для обходження права переважної купівлі й порушення режиму спільної сумісної власності подружжя.

Ознаки фіктивного правочину

Ознаки фіктивного правочину:

  1. введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
  2. учинення правочину особою, що не має права це робити (через фіктивне підприємство, неіснуючу організацію, підставну особу тощо);
  3. свідомий намір невиконання зобов’язань договору;
  4. приховування справжніх намірів учасників правочину.

Більше того, ознака вчинення фіктивного правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Разом з цим чинний закон не передбачає обмежень звертатися до суду з позовами про визнання правочинів фіктивними для інших заінтересованих осіб. Оскільки сторони не вчиняли жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суди приймали рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Право звернення до суду

Цивільним кодексом України не передбачено коло осіб, які мають право звергатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним. Це може зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.
Оскільки сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків (реституції).

Правові наслідки вчинення фіктивного правочину

При фіктивному правочині має бути відсутнім намір створити юридичні наслідки на момент його вчинення, є неможливим виникнення будь-яких майнових наслідків і відповідно застосування двосторонньої реституції, оскільки такий правочин не може породжувати юридичних наслідків. Однак це не виключає можливості покладення на сторону так званих "побічних" наслідків, зокрема пов'язаних із реєстрацією права власності.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Практика розгляду судами фіктивного правочину

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.08.2014 р. розглянуто справу № 761/14170/14-ц про визнання договору дарування квартири недійсним (фіктивним).

Позивач А. звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування квартири недійсним (фіктивним), мотивуючи тим, що 23.04.2014 р. рішенням Апеляційного суду м. Києва було задоволено апеляційну скаргу, подану ним на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2013 р. та стягнуто на його користь із Б. кошти в сумі 200 000 доларів США. У порядку забезпечення вказаного рішення Апеляційним судом м. Києва було накладено арешт на квартиру, яка на момент винесення рішення належала Б. на праві власності.

05.05.2014 р. позивачем із метою проведення державної реєстрації обтяження (арешту квартири) до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві було подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
08.05.2014 р. позивач отримав рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що цю заяву було подано після державної реєстрації права власності за новим набувачем. Тобто з 25.04.2014 р. право власності на вищевказану квартиру було зареєстровано за В. на підставі договору дарування.

Позивач вважає, шо з метою умисного ухилення від виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.04.2014 р. та з мстою уникнення накладення арешту на належне йому майно відповідач Б. домовився зі своєю донькою В. про передачу їй квартири шляхом укладання договору дарування.

Оскільки відповідачі уклали між собою фіктивний правочин, позивач просить визнати недійсним договір дарування квартири, який укладено 25.04.2014 р. між Б. та В., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Г.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд дійшов висновку, що під час укладання оспорюваного договору дарування відповідачу Б. було відомо про накладення, арешту на квартиру, а отже, Б., діючи умисно, уклав фіктивний правочин із В. Цей факт свідчить про те, що договір дарування квартири укладений із метою приховання майна від звернення на його стягнення за зобов'язаннями, а отже, є фіктивний, що є підставою для визнання його недійсним.

Керуючись ст. 203.215,234, 717 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 60, 83, 212, 213, 215, 218, 224, 225, 226 Цивільного процесуального кодексу України, суд вирішив позовні вимоги задовольнити: визнати недійсним договір дарування квартири, який укладено 25.04,2014 р, між Б. та В., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Г.; стягнути з Б. на користь А. судовий збір.

Отже, проаналізувавши судову практику, яка стосується питань фіктивності правочинів, можна відзначити такі їх основні риси: введення в оману (до або в момент укладання правочину) іншого учасника чи третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; учинення правочину особою, яка не має права це робити (наприклад, через фіктивне підприємство, неіснуючу організацію, підставну особу тощо); свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Див. додатково:

Визнання правочину недійсним