Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Загальна інформація

Конституція України проголошує недоторканність житла (ст.30). Але юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс – забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об’єктом яких є житло – будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Згідно із частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

П. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов’язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Збереження житла за тимчасово відсутніми

Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім’ї наймача житла державного, комінального житлового фонду визначено ст. 71 ЖК України, а їхні права та обов’язки - ст. 78 ЖК України, які встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадинами. У той же час, умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками встановленими за згодою сторін, абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією.

В Україні виникають питання щодо житла, яке не використовується власниками протягом досить тривалого часу. Так, деякі власники вже змінили місце проживання на території України на територію інших держав. Якщо такі співвласники багатоквартирного житлового будинку не беруть участі в його утриманні протягом певного часу, наприклад 3-х років, то необхідно ставити питання про використання житла не за призначенням.

ЖК України поширив правила щодо збереження житла також наймачів, членів їх сімей. Зберігається право на житло (за всіма особами, які зникли безвісти) протягом шести місяців – з моменту зникнення особи до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення її безвісти відсутньою або померлою.

Відповідно до ст. 71 ЖК України за тимчасової відсутності наймача або членів сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім ’ ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Тимчасова відсутність особи може биту безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не потребує згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців. У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Зняття особи з реєстрації

У постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-57цс11 зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Підстави усунення перешкод у користуванні

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до глави 23 ЦК України громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Відповідно до ст. 383 ЦК України передбачено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Частиною 4 ст. 41 Конституції України встановлено принцип непорушності приватної власності.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України ласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Згідно ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Куди звернутися

Згідно з частиною першою ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Зразок Позовної заяви про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення із житлового приміщення

Судовий збір

Вартість вирішення спору щодо усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням у судовому порядку обумовлюється сплатою судового збору (ст. 4 Закону України «Про судовий збір») та витрат, пов'язаних з розглядом судової справи (ст. 138 ЦПК України). Пільги щодо сплати судового збору мають особи, зазначені в ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Судова практика