Стягнення аліментів на дитину у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання за кордон

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативно-правова база

Сімейний кодекс України

Цивільний кодекс України

Цивільний процесуальний кодекс України

Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23.11.2007 року ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання» від 11.01.2013 року

Закон України «Про міжнародне приватне право»

Закон України «Про виконавче провадження»

Поняття визначення аліментів

Аліменти – це грошові зобов’язання між членами однієї сім’ї, які виплачуються упродовж певного часу. Аліменти не можна подарувати, заповісти або передати права на них третім особам. Аліменти є безоплатною виплатою, оскільки люди, що мають родинні зв’язки в межах однієї сім’ї, зобов’язані утримувати одне одного.

Ким може бути порушено питання про стягнення аліментів?

Питання про стягнення аліментів порушується фізичною особою на своє утримання або на користь іншої особи, а також юридичною особою, що має право порушувати питання про стягнення аліментів на дитину або іншу особу в установлених законодавством випадках, або належним чином уповноваженим представником відповідної особи.

Добровільна угода про сплату аліментів

Відповідно до сімейного кодексу України утримання дітей може забезпечуватись батьками добровільно, але іноді виникають ситуації, коли слід примусово стягувати з батьків необхідну суму. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Стягнення аліментів через суд.

Найпоширеніший спосіб стягнення аліментів – це рішення суду, на підставі якого організація чи роботодавець здійснює щомісячні утримання та перерахування коштів на рахунок одержувача.

Як довго виплачуються аліменти?

Аліменти на утримання дітей сплачуються щомісяця до досягнення дитиною повноліття. Якщо дитина навчається у навчальному закладі (ВНЗ), термін сплати аліментів може бути подовжено на весь період навчання. == Порядок сплати аліментів у випадку виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги == Не припиняють права дитини на утримання такі обставини, як переїзд дитини чи одного із батьків – платника аліментів на постійне місце проживання за кордон та зміна ними громадянства. У випадку виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою України не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Реалізується це положення згідно з Порядком стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року за №123. Даним Порядком передбачено, що у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, на постійне місце проживання до іноземної держави, з якою України не має договору про надання правової допомоги, він зобов’язаний виконати аліментні зобов’язання щодо утримання дитини (дітей) до досягнення нею (ним) повноліття. Ці зобов’язання оформлюються у вигляді договору між цією особою та тим із батьків, з ким залишається дитина (діти) у зв’язку з переданням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). У випадку невиконання аліментних зобов’язань особою, яка виїжджає за кордон, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду. З метою запобігання ухилення батьків від виконання обов’язку утримувати дітей до їх повноліття встановлено, що особа, яка виїжджає за кордон на постійне місце проживання, одночасно із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті за наявності дитини (або дітей), яка залишається проживати в Україні, подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем її постійного проживання в Україні, договір про сплату аліментів на дитину або нотаріально засвідчену заяву про відсутність в одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, чи копію рішення суду про плату аліментів. До моменту одержання паспорта зазначена особа зобов’язана подати до органу внутрішніх справ за місцем її постійного проживання в Україні відповідний документ, що підтверджує виконання нею аліментних зобов’язань, - нотаріально засвідчену заяву про відсутність в одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів (якщо така заява не подавалася раніше) або нотаріально засвідчену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів провадилось за рішенням суду). У разі невиконання аліментних зобов’язань на момент одержання паспорта до особи, яка виїжджає на постійне місце проживання за кордон, застосовуються обмеження, передбачені чинним законодавством. Особа, яка виїхала за межі України для тимчасового перебування і має в Україні малолітню або неповнолітню дитину (дітей), у разі порушення клопотання про залишення для постійного проживання за кордоном подає до дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном документи, передбачені п. 2 цього Порядку (а саме, договір про виплату аліментів, або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, або копію рішення суду про виплату аліментів). У випадку наявності неврегульованих аліментних зобов’язань керівник дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном відмовляє в задоволенні клопотання до усунення обставин, які цьому перешкоджають.

Порядок стягнення аліментів за кордоном

23 листопада 2007 року Україною підписано Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання Метою цієї Конвенції є забезпечення ефективного міжнародного стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, зокрема шляхом: створення всеосяжної системи співробітництва між органами Договірних держав; забезпечення доступності заяв, які подаються для винесення рішень про утримання; забезпечення визнання та виконання рішень про утримання; передбачення ефективних заходів для негайного виконання рішень про утримання. Ця Конвенція застосовується до зобов'язань про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, стосовно особи віком до 21 року, до визнання та виконання або виконання рішення про утримання одного з подружжя, коли заяву зроблено разом з вимогою в межах підпункту "a", до утримання одного з подружжя, за винятком розділів II й III. Відповідно до статті 62 будь-яка Договірна держава може залишити за собою право обмежувати застосування Конвенції стосовно підпункту "a" пункту 1 лише до осіб, які не досягли 18-річного віку. Договірна держава, яка зробила таке застереження, не має права вимагати застосування Конвенції до осіб того віку, який виключено її застереженням. Відповідно до статті 63 будь-яка Договірна держава може заявити, що вона поширюватиме застосування всієї Конвенції чи будь-якої її частини до будь-якого зобов'язання про утримання, що випливає із сімейних відносин, батьківства, шлюбу або спорідненості, у тому числі, зокрема, зобов'язання стосовно уразливих осіб. Будь-яка така заява створює зобов'язання між двома Договірними державами лише настільки, наскільки їхні заяви охоплюють такі самі зобов'язання про утримання та частини Конвенції. Положення цієї Конвенції застосовуються до дітей незалежно від сімейного стану батьків. Заява відповідно до цього розділу подається через центральний орган Договірної держави, у якій проживає заявник, до центрального органу запитуваної держави. Для цілей цього положення проживання не охоплює простої присутності. Усі заяви відповідно до статті 10, як мінімум, повинні містити: a) виклад суті заяви або заяв; b) ім'я та контактну інформацію, у тому числі адресу та дату народження заявника; c) ім'я та, якщо відомо, адресу та дату народження відповідача; d) ім'я та дату народження будь-якої особи, для якої запитується утримання; e) підстави, на яких ґрунтується заява; f) у заяві кредитора - інформацію стосовно того, куди повинні надсилатися або перераховуватися електронним способом суми утримання; g) за винятком заяви відповідно до підпункту "a" пункту 1 та підпункту "a" пункту 2 статті 10, будь-яку інформацію або документ, зазначені в заяві запитуваної держави відповідно до статті 63; h) ім'я та контактну інформацію особи або підрозділу центрального органу запитуючої держави, які відповідальні за опрацювання заяви. У відповідних випадках і настільки, наскільки це є відомим, заява додатково повинна містити, зокрема: a) фінансове становище кредитора; b) фінансове становище боржника, у тому числі ім'я та адресу роботодавця боржника та характер і місцезнаходження активів боржника; c) будь-яку іншу інформацію, що може сприяти розшукові відповідача. До заяви додається будь-яка необхідна підтверджувальна інформація або документація, у тому числі документація стосовно права заявника на безоплатну правову допомогу. У разі подачі заяв згідно з підпунктом "a" пункту 1 та підпунктом "a" пункту 2 статті 10 до заяви додаються лише документи, перелічені в статті 25. Заява згідно зі статтею 10 може бути подана у формі, рекомендованій та опублікованій Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права. Центральний орган запитуючої держави допомагає заявнику забезпечити, щоб заява супроводжувалася всією інформацією та документами, які, як йому відомо, є необхідними для розгляду заяви. Центральний орган запитуючої держави, пересвідчившись, що заява відповідає вимогам Конвенції, передає заяву від імені та за згодою заявника до центрального органу запитуваної держави. До заяви додається формуляр про передачу, визначений у додатку 1. Центральний орган запитуючої держави, коли про це запитує центральний орган запитуваної держави, надає повну копію, засвідчену компетентним органом держави походження, будь-якого документа, зазначеного в пункті 3 статті 16, підпунктах "a", "b" та "d" пункту 1 й підпункті "b" пункту 3 статті 25 та пункті 3 статті 30. Запитуваний центральний орган протягом шести тижнів з дати отримання заяви підтверджує отримання у формулярі, визначеному в додатку 2, та інформує центральний орган запитуючої держави про те, які початкові кроки здійснено чи буде здійснено для опрацювання заяви, а також може запитати будь-які додаткові необхідні документи й інформацію. Протягом цих шести тижнів запитуваний центральний орган надає запитуючому центральному органу ім'я та контактну інформацію особи або підрозділу, які відповідальні за відповіді на запити про просування заяви. Протягом трьох місяців після підтвердження запитуваний Центральний орган інформує запитуючий центральний орган про стан опрацювання заяви. Запитуючий і запитуваний центральні органи інформують один одного про: a) особу чи підрозділ, які відповідальні за конкретну справу, b) просування справи та надають вчасні відповіді на запити. Центральні органи опрацьовують справу настільки швидко, наскільки дозволить належний розгляд усіх питань. Центральні органи застосовують найбільш швидкі та ефективні засоби зв'язку, наявні в їхньому розпорядженні. Запитуваний центральний орган може відмовити в опрацюванні заяви, лише якщо є очевидним, що вимог Конвенції не виконано. У такому разі цей центральний орган невідкладно інформує запитуючий центральний орган про причини відмови. Запитуваний центральний орган не може відхилити заяви лише на тій підставі, що є необхідність у додаткових документах або інформації. Однак запитуваний центральний орган може просити запитуючий центральний орган про надання таких додаткових документів або інформації. Якщо запитуючий центральний орган не зробить цього протягом трьох місяців чи більш тривалого періоду, визначеного запитуваним центральним органом, запитуваний центральний орган може вирішити, що більше не опрацьовуватиме заяви. У такому разі він інформує запитуючий центральний орган про це рішення.



Покарання за несплату аліментів

У разі якщо боржник не бажає платити аліментів, то за заявою його колишнього подружжя державний виконавець має право звернутися до правоохоронних органів з поданням про притягнення його до кримінальної відповідальності за злочин, а саме злісне ухиляння від сплати встановлених рішенням суду аліментів на утримання дітей. Після порушення кримінальної справи матеріали передаються до суду для призначення винному міри покарання.