Спадкування права постійного користування земельною ділянкою: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
м (уточнення)
(Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об'єкта нерухомості", перехід права власності,нерухоме майно,земельні ділянки)
(Не показані 18 проміжних версій 7 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
                                                                         
== Нормативна  база ==
== ЗМІСТ ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4442-17 Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-п Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
 
== Право постійного користування земельною ділянкою ==
Земля як об’єкт постійного користування, надана державою громадянам на законних підставах, виконувала і продовжує виконувати важливу соціально-економічну функцію. Вона є основою життєдіяльності і господарювання громадян.
 
Так, земельні ділянки, які було надано громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, є матеріальною основою життєдіяльності і господарювання не лише окремих громадян, а певного суспільного прошарку населення України.


1.
'''''   Суб’єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб’єктивного права власності на землю та суб’єктивного права оренди'''''. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі — в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є '''''ряд особливостей і переваг''''':
# Нормативна правова  база
 
# 2. Загальні положення(спадкування, право користування  чужим майном(сервітут) )
— право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
# 3. Право постійного користування земельною ділянкою
 
# 3.1 П'''і'''дстави набуття права користування земельними ділянками
— права та обов’язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
# 3.2 Необхідні документи
 
# 3.3 Оформлення(переоформлення) права постійного користування земельною ділянкою
— постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
# 4. Спадкування права постійного користування земельною ділянкою
 
== Нормативна  база ==
— земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
1.
 
* [[Конституція України]]
Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/254к/96-вр Конституції України]. Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону (ст. 14). У відповідності до ч. 2 ст. 78 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] право власності на землю набувається та реалізується на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/254к/96-вр Конституції України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України,] а також інших законів, що видаються відповідно до них. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.  
* 2. [[Земельний кодекс України]]
 
* 3. [[Цивільний кодекс України]]
Згідно ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України]:
* 4. [[Закон України «Про фермерське господарство»]].
 
* 5. [[Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування]]";
'''Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.'''
* 6. [[Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]]
* 7. [[Закону України «Про Конституційний суд України» від 16.10.1996 р. № 422/96.]]
* 8. [[Постанова Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу»]]
* 9. [[ПКМ України від 02 квітня 2002 р. № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку ..»]].
* 10. [[Рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005 року]]
* 11. [[Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р.]],
* 12. [[Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму від 31.07.2006 р. № 5558]].
* 13. [[Лист Держкомзему від 27.11.2009 № 20982/17/4-09]]
*  '''Що таке Спадкування? Спадкування''' — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 Цивільного кодексу України).Тобто , це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною. До складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Якщо особі було завдано каліцтво або інше ушкодження здоров’я і вона після цього через деякий час померла, право на надання відшкодування шкоди припиняється, оскільки нікому іншому воно належати не може. В той же час, якщо за життя потерпілого шкода, викликана ушкодженням його здоров’я, не була відшкодована, право вимоги виплати невиплачених спадкодавцю сум входить до складу спадщини.
'''Право користування чужим майном (сервітут)''' може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).


'''Право постійного користування земельною ділянкою'''
Тож на сьогодні право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону (ст. 14).
У відповідності до ч. 2 ст. 78 [[Земельного кодексу України]] право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Згідно статті 92 [[Земельного Кодексу України]], право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.


Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
 
б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
 
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до [[Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";]]
 
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4442-17 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"] ;
 
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.


Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;
Отже, право постійного користування земельними ділянками характеризується обмеженим суб’єктно-об’єктним складом: об’єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб’єктами можуть бути лише юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
 
е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.
 
Вказаний перелік '''суб’єктів права постійного користування землею''' '''є вичерпним.'''
 
Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4442-17#Text Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".] (ч. 3 ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України]).
 
''' '''
 
'''Зверніть увагу!''' У переліку суб’єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками, '''громадяни відсутні'''.
 
Тому слід згадати окремі положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/561-12 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII] (Кодекс втратив чинність з 01.01.2002).
 
Так, відповідно до ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/561-12 7 Земельного кодексу України 1990 року] було визначено, що користування землею може бути ''постійним або тимчасовим''.
 
''Постійним'' визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надавалася Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, ''громадянам України'' '''''для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства'''''.
 
Відповідно до ст. 9, 17, 19 того ж [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/561-12 Кодексу] сільські, селищні, міські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства, '''''особистого підсобного господарства''.'''
 
Згідно із ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/561-12 22 Земельного кодексу України 1990] року було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до ст. 23 того ж [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Кодексу] право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися ''державними актами'', які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
 
Після набрання чинності ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного Кодексу]  2001 року свідчить, що ця норма '''''не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. '''''
 
'''Таким чином, право постійного користування громадянами, які отримали за чинним на той час земельним законодавством земельні ділянки у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, зберігається й зараз.'''
 
== Які підстави набуття права користування земельними ділянками ==
Згідно із статтями 125 та 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України], '''право постійного користування земельної ділянки виникає''' з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"] (далі – [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закон]). Так, особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки регулюється Розділом V [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закону.]
 
Відповідно до статті 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу Україн]и, '''юридичні особи набувають права користування земельними''' ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Кодексом] або за результатами аукціону.
 
Також, згідно пункту 81² Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-п постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127,] '''передбачено''', що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.
 
Статтею 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України,] передбачено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
 
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
 
Відповідно до частини п’ятої ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу Україн]и, ''земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному Законом''
 
== Які документи необхідно зібрати для оформлення права? ==
У зв’язку з вищенаведеним, набувач (орендар, користувач) разом з заявою про державну реєстрацію речового права, що є похідним від права власності, подає рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування та документи, необхідні для проведення державної реєстрації похідного речового права, передбачені законодавством, а саме:
* документ, що встановлює особу заявника (паспорт громадянина України);
* за необхідності документ, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи;
* документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав (у разі коли особа, речові права, обтяження речових прав якої підлягають державній реєстрації, звільнена від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав, документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, не подається).
Крім цього, слід зазначити, що під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості [https://e.land.gov.ua/ Державного земельного кадастру] про таку земельну ділянку, у тому числі з метою перевірки її кадастрового номера щодо його наявності та автентичності, а також з метою встановлення наявності відомостей про власників, користувачів такої земельної ділянки, перенесених з державного реєстру земель, що містяться в [https://e.land.gov.ua/ Державному земельному кадастрі], та відповідності таким відомостям про власників, користувачів відомостей, зазначених заявником у заяві. Також, обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей, які містяться в [https://usr.minjust.gov.ua/content/home Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань], за допомогою порталу електронних сервісів.
 
== Припинення права постійного користування земельною ділянкою ==
Припинення права постійного користування земельною ділянкою відбувається у разі:
* приватизації земельної ділянки, що перебуває на  праві постійного користування ;
* набуття декількома особами права власності на будівлі або споруди, які розташовані на земельній ділянці, та оформлення прав щодо неї;
* смерті особи - постійного користувача, на якого був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (у разі відсутності спадкоємців).
За нормою статті 120 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти''.'' До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
 
У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно права оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається. У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, якщо такий об’єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов’язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві власності на такий об’єкт. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.
 
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
 
Відповідно до частини 1 статті 377 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Пунктом «е» частини першої статті 141 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою, у тому числі, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
 
''Отже, перехід права власності на нерухоме майно – є підставою припинення, у тому числі – права постійного користування земельною ділянкою.'' Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України [http://reyestr.court.gov.ua/Review/62058395 № 6-2225цс16] від 12.10.2016.
 
== Спадкування права постійного користування земельною ділянкою ==
Смерть як підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою чинним [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельним кодексом] не передбачена.
 
Що ж робити із земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності для ведення селянського (фермерського) господарства або для ведення фермерського господарства у зв’язку зі смертю громадянина — постійного користувача, на якого був виданий державний акт на право постійного користування?
 
Слід звернутись до судової практики. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року (справа № 181/698/14-ц) про визнання права власності, визнання права засновника та визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування Судова палата у цивільних справах зазначила, що відповідно до ст. 1225 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. '''У ''порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис'')''', право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Згідно із ч. 1 ст. 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
 
Відповідно до ч. 2 ст. 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) та ч. 2 ст. 102<sup>1</sup> [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] ''право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.''
 
Відповідно до ст. 1216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] '''спадкуванням''' є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із ст. 1218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
 
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
 
Аналогічні правові позиції були висловлені у постановах ВСУ, зокрема, у справі № 6-3113цс15 та у справі за № 6-2329 цс16.
 
Верховний Суд, який почав свою роботу з 15.12.2017року, також повністю повторив наведені вище правові позиції ВСУ в аналогічних справах, дійшовши аналогічних висновків у своїх постановах від 25.04.2018 року (справа [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73952043 № 399/374/16-ц]), від 22.03.2018 (справа [http://reyestr.court.gov.ua/Review/72965063 № 552/3951/17]):
 
'''''«право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право»'''''.
 
Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи '''лише''' на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою '''без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.''' Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 р. у справі № -6-31 13цс15.
 
{| class="wikitable"
|-
!'''Зверніть увагу! Важливо!'''
Велика Палата Верховного Суду України своєю Постановою від 23.06.2020 року (справа [https://reyestr.court.gov.ua/Review/90458957 № 179/1043/16-ц]) скасувала  попередню судову практику щодо припинення права постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою у зв'язку зі смертю фізичної особи, а саме висловила наступну правову позицію: '''''"право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки"'''''. А тому - <u>спадкування права постійного користування земельною ділянкою має місце</u>.
|-
|}
28 жовтня 2021, набув чинності Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об'єкта нерухомості".
 
Законом встановлено «автоматичність» переходу прав користування земельною ділянкою при переході права власності на розташовану на ній будівлю, споруду від землекористувача до нового власника майна.


        Згідно із статтями 125 та 126 [[Земельного кодексу України]], право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон). Так, особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки регулюється Розділом V Закону.
Зокрема, передбачено, що:


Статтею 28 Закону, відповідно до якої рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у постійне користування можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав).
1) у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення;


          Також, стаття 28 Закону визначає, що під час проведення державної реєстрації право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які передають земельні ділянки у власність або у користування, оскільки, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування і буде вважатися  заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.
2) у разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, що перебував у приватній власності її попереднього власника, право власності на земельну ділянку, на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить до набувача пропорційно до його частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо попередньому власнику у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому розмірі.
              Таким чином, згідно вищезазначених норм законодавства, реєстрацію похідних речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності право постійного користування, можна проводити не після державної реєстрації права власності держави або територіальної громади на ці земельні ділянки, а одночасно з реєстрацією похідного речового права на земельну ділянку.


            '''Які підстави набуття права користування земельними ділянками ?''' Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Забезпечити захист нерухомого майна та земельних ділянок від несанкціонованої зміни власника у період кризи можливо! Довірте це сервісу SMS-Маяк, який проінформує користувачів про зміни статусу об'єктів нерухомого майна. Поставити на моніторинг зараз
Також, згідно пункту 81² Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.
                Статтею 122 Земельного кодексу України, передбачено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Відповідно до частини п’ятої ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному Законом


        '''Які документи необхідно зібрати  для оформлення права ?''' У зв’язку з вищенаведеним, набувач (орендар, користувач) разом з заявою про державну реєстрацію речового права, що є похідним від права власності, подає рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування та документи, необхідні для проведення державної реєстрації похідного речового права, передбачені законодавством, а саме: документ, що встановлює особу заявника (паспорт громадянина України); за необхідності документ, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи; документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав (у разі коли особа, речові права, обтяження речових прав якої підлягають державній реєстрації, звільнена від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав, документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, не подається).
3) у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об'єкта.


            Крім цього, слід зазначити, що під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку, у тому числі з метою перевірки її кадастрового номера щодо його наявності та автентичності, а також з метою встановлення наявності відомостей про власників, користувачів такої земельної ділянки, перенесених з державного реєстру земель, що містяться в Державному земельному кадастрі, та відповідності таким відомостям про власників, користувачів відомостей, зазначених заявником у заяві. Також, обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за допомогою порталу електронних сервісів.
4) у разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, якщо такий об'єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні попереднього власника на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов'язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) пропорційно до його частки у праві власності на такий об'єкт. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.
Також повідомляємо, що відповідно до статті 37 Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Все що потрібно, це подати скаргу до Міністерства юстиції України або його територіального органу. Скарга має бути подана особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі, з обов’язковим дотриманням вимог частини 5 статті 37 Закону.
              Крім цього, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав [[Порядок оскарження реєстраційних дій державного реєстратора|можуть бути оскаржені]] до суду.


            '''Оформлення(переоформлення) права постійного користування земельною ділянкою.'''  Пунктом 6 розділу 10 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були  до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
5) у випадках, визначених пунктами 1-3, документи, що підтверджують набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
                    При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до Закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.
[[Категорія:Спадкове право]]
                    Положення пункту 6 розділу 10 Земельного кодексу України втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005 р.
[[Категорія:Право користування землями]]
            Їх визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу 10 «Перехідні положення» Земельного кодексу України «в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення». Дія цього пункту втратила чинність з 22.09.2005.
                          Те саме стосується і пункту 6 Постанови Верховної ради Української РСР «Про земельну реформу», положення якого визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) на підставі вищезазначеного рішення Конституційного суду в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
                        Відповідно до п. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Згідно ст. 8 Основного Закону України норми Конституції України є нормами прямої дії, а тому зазначене підкреслює безумовність їх виконання будь-якими суб’єктами права.
          Стаття 69 Закону України «Про Конституційний суд України» від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР встановлює, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
        Таким чином, особи, які користуються землею на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов’язані із переоформленням їх права постійного користування.
            Про відсутність обов’язкових приписів щодо переоформлення права постійного користування йдеться і в постанові Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою». В частині 2 цієї Постанови визначено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Зазначена позиція висвітлена також і в листі Держкомзему від 27.11.2009 № 20982/17/4-09 в якому відзначається, що на сьогодні підстави (зобов'язання) щодо переоформлення державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на право оренди, якщо не змінювалась організаційно-правова форма товариств чи його назва, відсутні.
                  Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму лист від 31.07.2006 р. № 5558, посилаючись на Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р., також відзначає, що на сьогодні відсутні обов'язкові підстави для переоформлення права постійного користування на землю.
            Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
            Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
            Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподаських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
              Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Разом з тим, статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відпоідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
              Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
          Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право (згідно з рішенням Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16).
'''Спадкування права постійного користування земельною ділянкою.''' Право постійного користування не успадковується. Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).
Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України підприємство  як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об’єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
За змістом положень статті 182 Цивільного кодексу України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Отже, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.
Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу право постійного користування земельною ділянкою – не право володіння й користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту частини другої статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади й держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу (ст. 131 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися й передаватися в порядку спадкування.
У статті 1225 Цивільного кодексу України сказано, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітсвзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Як зазначено в статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Здатність мати цивільні права й обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті, як визначено статтею 25 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.
Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.  Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 р. у справі № -6-31 13цс15.

Версія за 10:25, 11 квітня 2022

Нормативна база

Право постійного користування земельною ділянкою

Земля як об’єкт постійного користування, надана державою громадянам на законних підставах, виконувала і продовжує виконувати важливу соціально-економічну функцію. Вона є основою життєдіяльності і господарювання громадян.

Так, земельні ділянки, які було надано громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, є матеріальною основою життєдіяльності і господарювання не лише окремих громадян, а певного суспільного прошарку населення України.

   Суб’єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб’єктивного права власності на землю та суб’єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі — в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

— право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

— права та обов’язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

— постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

— земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону (ст. 14). У відповідності до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Згідно ст. 92 Земельного кодексу України:

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Тож на сьогодні право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" ;

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Вказаний перелік суб’єктів права постійного користування землею є вичерпним.

Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". (ч. 3 ст. 92 Земельного кодексу України).

 

Зверніть увагу! У переліку суб’єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками, громадяни відсутні.

Тому слід згадати окремі положення Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII (Кодекс втратив чинність з 01.01.2002).

Так, відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надавалася Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ст. 9, 17, 19 того ж Кодексу сільські, селищні, міські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ст. 22 Земельного кодексу України 1990 року було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до ст. 23 того ж Кодексу право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Після набрання чинності ст. 92 Земельного Кодексу  2001 року свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. 

Таким чином, право постійного користування громадянами, які отримали за чинним на той час земельним законодавством земельні ділянки у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, зберігається й зараз.

Які підстави набуття права користування земельними ділянками

Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон). Так, особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки регулюється Розділом V Закону.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Також, згідно пункту 81² Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Статтею 122 Земельного кодексу України, передбачено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини п’ятої ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному Законом

Які документи необхідно зібрати для оформлення права?

У зв’язку з вищенаведеним, набувач (орендар, користувач) разом з заявою про державну реєстрацію речового права, що є похідним від права власності, подає рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування та документи, необхідні для проведення державної реєстрації похідного речового права, передбачені законодавством, а саме:

  • документ, що встановлює особу заявника (паспорт громадянина України);
  • за необхідності документ, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи;
  • документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав (у разі коли особа, речові права, обтяження речових прав якої підлягають державній реєстрації, звільнена від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав, документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, не подається).

Крім цього, слід зазначити, що під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку, у тому числі з метою перевірки її кадастрового номера щодо його наявності та автентичності, а також з метою встановлення наявності відомостей про власників, користувачів такої земельної ділянки, перенесених з державного реєстру земель, що містяться в Державному земельному кадастрі, та відповідності таким відомостям про власників, користувачів відомостей, зазначених заявником у заяві. Також, обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за допомогою порталу електронних сервісів.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою

Припинення права постійного користування земельною ділянкою відбувається у разі:

  • приватизації земельної ділянки, що перебуває на  праві постійного користування ;
  • набуття декількома особами права власності на будівлі або споруди, які розташовані на земельній ділянці, та оформлення прав щодо неї;
  • смерті особи - постійного користувача, на якого був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (у разі відсутності спадкоємців).

За нормою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно права оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається. У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, якщо такий об’єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов’язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві власності на такий об’єкт. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Пунктом «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою, у тому числі, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, перехід права власності на нерухоме майно – є підставою припинення, у тому числі – права постійного користування земельною ділянкою. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України № 6-2225цс16 від 12.10.2016.

Спадкування права постійного користування земельною ділянкою

Смерть як підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою чинним Земельним кодексом не передбачена.

Що ж робити із земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності для ведення селянського (фермерського) господарства або для ведення фермерського господарства у зв’язку зі смертю громадянина — постійного користувача, на якого був виданий державний акт на право постійного користування?

Слід звернутись до судової практики. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року (справа № 181/698/14-ц) про визнання права власності, визнання права засновника та визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування Судова палата у цивільних справах зазначила, що відповідно до ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Згідно із ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) та ч. 2 ст. 1021 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічні правові позиції були висловлені у постановах ВСУ, зокрема, у справі № 6-3113цс15 та у справі за № 6-2329 цс16.

Верховний Суд, який почав свою роботу з 15.12.2017року, також повністю повторив наведені вище правові позиції ВСУ в аналогічних справах, дійшовши аналогічних висновків у своїх постановах від 25.04.2018 року (справа № 399/374/16-ц), від 22.03.2018 (справа № 552/3951/17):

«право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право».

Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 р. у справі № -6-31 13цс15.

Зверніть увагу! Важливо!

Велика Палата Верховного Суду України своєю Постановою від 23.06.2020 року (справа № 179/1043/16-ц) скасувала попередню судову практику щодо припинення права постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою у зв'язку зі смертю фізичної особи, а саме висловила наступну правову позицію: "право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки". А тому - спадкування права постійного користування земельною ділянкою має місце.

28 жовтня 2021, набув чинності Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об'єкта нерухомості".

Законом встановлено «автоматичність» переходу прав користування земельною ділянкою при переході права власності на розташовану на ній будівлю, споруду від землекористувача до нового власника майна.

Зокрема, передбачено, що:

1) у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення;

2) у разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, що перебував у приватній власності її попереднього власника, право власності на земельну ділянку, на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить до набувача пропорційно до його частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо попередньому власнику у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому розмірі.

Забезпечити захист нерухомого майна та земельних ділянок від несанкціонованої зміни власника у період кризи можливо! Довірте це сервісу SMS-Маяк, який проінформує користувачів про зміни статусу об'єктів нерухомого майна. Поставити на моніторинг зараз

3) у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об'єкта.

4) у разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, якщо такий об'єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні попереднього власника на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов'язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) пропорційно до його частки у праві власності на такий об'єкт. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

5) у випадках, визначених пунктами 1-3, документи, що підтверджують набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.