Розрахунок платіжними картками: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 90: Рядок 90:
Крім того, за відмову споживачеві у реалізації права скористатися під час розрахунку електронними платіжними засобами, якщо за законом продавець зобов’язаний приймати їх до оплати, такий продавець несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 500 нмдг, або 8500 грн. (ч. 12 ст. 23 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закону № 1023]).
Крім того, за відмову споживачеві у реалізації права скористатися під час розрахунку електронними платіжними засобами, якщо за законом продавець зобов’язаний приймати їх до оплати, такий продавець несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 500 нмдг, або 8500 грн. (ч. 12 ст. 23 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закону № 1023]).


[[Категорія: Доробити]]
[[Категорія: Банківське право]]
[[Категорія: Цивільне право]]
[[Категорія: Фінансове право]]

Версія за 10:48, 1 листопада 2018

Нормативна база

Поняття платіжної картки

Платіжні картки — це банківські карткові продукти. Для того, щоб за допомогою таких карток клієнт міг оплатити покупку чи послугу, йому необхідно бути учасником платіжної системи. Під платіжною системою розуміють комплекс правил і засобів, що дають змогу проводити розрахунки між покупцем товару чи послуги, торгово-сервісною організацію й організацією, що видала клієнту картку для здійснення таких операцій. Як уже зазначалося вище, в системі є три категорії фінансових учасників:

  • - емітенти (організації, що випустили картки);
  • - еквайри (банки, що обслуговують карткові угоди на підприємствах торгівлі/сервісу);
  • - розрахункові банки, покликані врегулювати фінансові зобов'язання інших учасників. Той самий банк може бути й емітентом, і еквайром, і розрахунковим банком одночасно.

Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору. Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем). Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосовується. Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому НБУ. НБУ веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів банків – емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем. Еквайрінг у межах України здійснюється виключно юридичними особами – резидентами, що уклали договір з платіжною організацією. У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України. Видача готівки через банківські автомати в межах України здійснюється в національній валюті, а через банківські автомати уповноважених банків-емітентів – у валюті рахунка платіжної картки. Розпізнавання картки чи її персоналізація здійснюється за допомогою РІН-коду, який вміщує від 4 до 6 символів (іноді до 12). Цей код призначається клієнту при видачі картки служить засобом безпеки і захисту інформації від несанкціонованого доступу у випадку загублення чи викрадення картки. Процес ідентифікації клієнта з використанням РІН-коду називається авторизацією платежу. При цьому виконується не лише ідентифікація клієнта, а й перевірка наявності відповідної сумі на рахунку клієнта в банку та перевірка стоп-файлу. Стоп-файл – це файл, до якого заноситься інформація про втрачені чи викрадені картки.

  1. За допомогою різних видів пластикових карток можна скористатися такими послугами:
  • - отримання готівки через банкомати;
  • - отримання відповіді на запит про стан рахунку;
  • - переказ коштів з одного рахунку на інший;
  • - отримання виписки з поточного рахунку;
  • - оплата мобільного зв’язку;
  • - отримання кредиту при купівлі товарів чи авансом у вигляді готівки та тощо.

Пластикові картки класифікують за багатьма ознаками:

  • за матеріалом, з якого вони виготовлені (паперові, картонні, пластикові, металічні);
  • на основі механізмів розрахунків (двосторонні системи, багатосторонні системи);
  • за видом здійснюваних розрахунків:
  • дебетна (дає змогу розпоряджатися грошима в межах залишків коштів на картковому рахунку);

- кредитна (допускає використання коштів понад наявну на рахунку суму, але в межах встановленого банком ліміту кредитування);

  • за характером використання:

- власну картку, яка дає можливість фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком; - корпоративну картку (дає змогу фізичній особі розпоряджатись картковим рахунком юридичної особи);

  • за способом запису інформації па карту (графічний запис, штрих-кодуванням, з магнітною смугою, з мікро процесором (картки пам'яті, смарт-картки);
  • за приналежністю до закладу-емітенту (банківські, комерційні, карткових асоціацій);
  • за сферою використання (універсальні, приватні (цільові);
  • за територіальною приналежністю (міжнародні, національні, локальні, картки, що діють у одному закладі);
  • за часом використання (строкові та безстрокові);
  • за технічними параметрами:
  • - картки з магнітною стрічкою (містить на зворотній стороні закодовану магнітну доріжку з певною інформацією: банківські реквізити власника, номер рахунку, номер секретного коду, строк дії картки, максимальна сума коштів, якою може скористатися власник);
  • - картки з мікропроцесором (існує можливість обробляти інформацію; така картка є безпечнішою, зручною для власника, однак вона дорожча).

Для отримання картки клієнт пише заяву, заповнює спеціальну анкету і укладає угоду з банком. Після виготовлення картки її видають клієнту разом із секретним РIN-кодом, який забороняється повідомляти іншим особам. Власнику картки відкривають картковий рахунок, тобто рахунок, розпоряджатися яким можна за допомогою картки. Банк, який обслуговує картковий рахунок і видає картку, називається банком-емітентом.

Розрахунок платіжною карткою

Основним нормативно-правовим актом, що регулює розрахунки за готівку, є Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265), який є спеціальним законом. Дія цього Закону поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

  • Крім того, ст. 2 Закону № 265 визначено, що розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги) – оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
  • Розрахунок платіжною карткою за товар чи послугу вже став звичною справою. Як у сфері торгівлі здійснюються розрахунки через платіжні термінали і як це впливає на облік суб’єкта господарювання — продавця товарів Покупці мають право розраховуватися за товари та послуги у зручний для них спосіб: розрахунок готівкою чи розрахунок платіжною карткою. Для цього у сфері торгівлі використовують платіжні термінали. Під терміном «платіжний термінал» розуміють електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунку, у т. ч. видачі готівки, отримання довідкової інформації, друкування документа за операцією із застосуванням спеціального платіжного засобу. Крім того, у великих торговельних центрах використовують програмно-технічні комплекси самообслуговування. Ці пристрої дають користувачам змогу переказувати кошти, а також виконувати інші операції відповідно до функціональних можливостей цього пристрою без безпосередньої участі касира (п. 1.32-1, 1.32-2 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III; далі — Закон № 2346). Проте розрахунок платіжною карткою не завжди може бути реалізований. Обов’язок приймати спеціальні платіжні засоби для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) покладено на тих суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які використовують реєстратори розрахункових операцій (РРО) відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО).
  • РРО дозволяється не використовувати: фізособам — платникам єдиного податку першої групи; фізособам — платникам єдиного податку другої і третьої груп за умови, що річний обсяг обороту не перевищує 1 млн. грн.; у випадках, перелічених у статті 9 Закону про РРО (наприклад, у разі продажу води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів; страв і безалкогольних напоїв у їдальнях і буфетах загальноосвітніх навчальних закладів і професійно-технічних навчальних закладів під час навчального процесу). При цьому платіжних терміналів має бути не менше половини від кількості РРО. Для прикладу, за наявності трьох РРО платіжних терміналів має бути щонайменше два. У разі наявності одного РРО суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів. Таку вимогу містить пункт 1 постанови КМУ «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 № 878. Ця постанова передбачає також звільнення від обов’язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги). Таке звільнення поширюється на заклади громадського харчування закритого типу, які обслуговують певний контингент споживачів, зокрема особовий склад Збройних Сил та інших військових формувань, студентів, учнів та викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств. Не приймати спеціальні платіжні засоби мають право також підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. м (крім автозаправних станцій) та суб’єкти господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення менше ніж 25 тис. осіб. Встановлення платіжного термінала Правовідносини, що виникають у зв’язку з проведенням розрахунків за допомогою платіжних терміналів, регулюють Закон № 2346, Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління НБУ від 05.11.2014 № 705 (далі — Положення № 705).
  • Еквайринг — послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі (п. 1.9 Закону № 2346) Банк має право передати електронний платіжний засіб у власність користувача або надати йому в користування (в оренду) у порядку, визначеному договором (п. 14.7 Закону № 2346). Для забезпечення процесу приймання платіжних карток суб’єкт господарювання (торговець) має укласти договір еквайрингу з банком-еквайєром, який займається встановленням та обслуговуванням платіжних терміналів. Такий банк-еквайєр торговець може обрати на власний розсуд. Договір, укладений з банком-еквайєром, надає торговцеві право приймати від споживачів до оплати товарів платіжні картки. Відповідно до договору банк бере на себе зобов’язання перераховувати кошти з карткового рахунку покупця на поточний рахунок торговця на підставі оброблених документів. При цьому розрахунки за операції з банківськими платіжними картками між еквайєрами і торговцями у межах України здійснюють винятково у гривнях згідно з правилами і в порядку, обумовленому в договорі. За договором еквайрингу до кола обов’язків банка-еквайєра зазвичай входить навчання працівників суб’єкта господарювання технологій проведення та оформлення операцій із використанням платіжних терміналів, виконання техобслуговування, ремонту, заміни несправного обладнання тощо. За цей комплекс послуг банки отримують плату, розмір якої, як правило, обчислюють у відсотках суми проведених операцій. Розмір плати за розрахункове обслуговування, яку торговець сплачує еквайєру, встановлюють у договорі еквайрингу. Свого часу НБУ рекомендував комерційним банкам встановлювати комісійну винагороду за обслуговування торговців, які провадять господарську діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, у розмірі, що не перевищує 2% суми вартості товарів (послуг), проданих (наданих) із застосуванням спеціальних платіжних засобів (листи від 12.04.2006 № 25-212/861-3935 та від 21.06.2007 № 25-312/1211-6395).

Документальне оформлення операцій з використанням терміналів

Розрахунок платіжною карткою проходить за загальними правилами документообігу за операціями з використанням електронних платіжних засобів, що прописані у розділі VII Положення № 705. Операції, що їх здійснюють із використанням електронних платіжних засобів за допомогою платіжних терміналів, мають бути оформлені квитанцією платіжного термінала. Інформація щодо операцій, здійснених із застосуванням платіжних терміналів, може бути передана еквайєру в процесі авторизації або збережена в пам’яті термінала у формі журналу (реєстру), який передається еквайєру в узгоджені строки. Операції, що здійснюються з використанням платіжних карток за допомогою імпринтерів, мають оформлюватися сліпом, форму якого визначає платіжна система. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа, ними можна користуватися під час врегулювання спірних питань. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають містити такі обов’язкові реквізити: ідентифікатор еквайєра і торговця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати; ідентифікатор платіжного пристрою; дату і час здійснення операції; суму та валюту операції; суму комісійної винагороди; реквізити електронного платіжного засобу, які дозволені правилами безпеки платіжної системи; вид операції; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію у платіжній системі. Правила платіжних систем та/або внутрішньобанківські правила можуть також передбачати інші додаткові реквізити документів за операціями з використанням електронних платіжних засобів. Зокрема, пунктом 6 розділу ІІ Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Мінфіну від 21.01.2016 № 13 (далі — Положення № 13), передбачено, що в разі застосування платіжного термінала, з’єднаного або поєднаного з РРО, касовий чек має містити такі додаткові обов’язкові реквізити: ідентифікатор еквайєра і торгівця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати; ідентифікатор платіжного пристрою; суму комісійної винагороди (за наявності); вид операції; реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки) (що дозволені правилами безпеки платіжної системи), перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ»; напис «Код авт.» і код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію у платіжній системі, крім випадків, коли правила розрахунків платіжної системи передбачають складання розрахункових документів із застосуванням електронних платіжних засобів (платіжних карток) без виконання процедур авторизації; підпис касира та підпис держателя електронного платіжного засобу (платіжної картки) (якщо це передбачено правилами платіжної системи) в окремих рядках, перед якими друкуються відповідно написи «Касир» та «Держатель ЕПЗ».

Облік виручки, отриманої через термінал

Суми безготівкових коштів, отриманих за продані товари (послуги), на підставі первинних документів (копій квитанцій, сліпів) оприбутковують на субрахунку 331 «Грошові документи в національній валюті» у кореспонденції з кредитом рахунку 70 «Доходи від реалізації». Інкасація цих документів у банку-еквайєра відображається за дебетом субрахунку 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті» в кореспонденції з кредитом субрахунку 331. Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків відповідно до пункту 18 П(С)БО 16 «Витрати» належить до адміністративних витрат. Тому суму комісійної винагороди, яку утримує банк-еквайєр, відображають у складі адміністративних витрат за дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» і кредитом субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті». Особливостей для відображення в обліку собівартості реалізованих товарів немає. Для цього користуються звичайним записом: дебет субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» із кредитом субрахунку 282 «Товари в торгівлі».

Оподаткування виручки

Об’єкт оподаткування податком на прибуток нині визначають за правилами бухгалтерського обліку на основі фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до НП(С)БО або МСФЗ (пп. 134.1.1 Податкового кодексу України; ПК). При цьому коригування фінрезультату на податкові різниці для цього випадку розділом ІІІ ПК не передбачене. Податкові накладні за щоденними підсумками операцій складають у разі постачання товарів неплатникові ПДВ Щодо ПДВ у пункті 187.5 ПК визначено, що в разі постачання товарів (послуг) із використанням банківських карток датою збільшення податкових зобов’язань з ПДВ вважається дата, на яку припадає факт постачання покупцеві платником податку товарів (послуг) і яка відображена у податковій накладній, або дата оформлення квитанції термінала чи сліпа, залежно від того, яка подія відбулася раніше. Нагадаємо, що у разі постачання товарів за готівку кінцевому споживачеві — неплатнику ПДВ, розрахунки за які провадять через РРО або через платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника), дозволяється складати податкові накладні за щоденними підсумками операцій (п. 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.2015 № 1307). Причому платник ПДВ може прийняти рішення складати одну підсумкову податкову накладну за щоденним підсумком операцій із постачання товарів, здійснених через усі касові апарати цього платника. У верхній лівій частині податкової накладної, яку складають за щоденними підсумками операцій, роблять відповідну позначку «×» і записують тип причини «11», у рядку «Особа (платник податку) — покупець» зазначають «Неплатник», а в рядку «Індивідуальний податковий номер покупця» ставлять умовний ІПН «100000000000». Розрахунок платіжною карткою та порядок проведення розрахунків через платіжний термінал та обліку виручки розглянемо на Прикладі 1. Приклад 1. Відображення в обліку операцій з продажу товарів з використанням платіжного термінала Торговельне підприємство провадить розрахункові операції як у готівковій, так і безготівковій формі через платіжний термінал із застосуванням платіжних карток. Сума виручки від реалізації товарів становить: за готівку — 7200 грн., у т. ч. ПДВ — 1200 грн.; через платіжний термінал — 36 000 грн., у т. ч. ПДВ — 6000 грн. Вартість послуг банку згідно з договором еквайрингу встановлено у розмірі 2% вартості товарів, за які було проведено розрахунки через платіжний термінал, — 720 грн. (36 000 грн. × 2%).

Повернення товару, оплаченого через платіжний термінал

Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості врегульовані статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (далі — Закон № 1023). У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач повертає неякісний товар продавцеві і має право на свій вибір вимагати від продавця: заміни товару на такий самий товар чи на аналогічний із числа наявних у продавця (виробника) або повернення сплаченої за товар грошової суми. Тобто придбані із застосуванням платіжної картки товари неналежної якості також можна повернути продавцеві.

Спосіб повернення коштів

На жаль, питання способу повернення коштів за товар, що був придбаний із застосуванням платіжної картки, залишається дискусійним. Так, у статті 1087 Цивільного кодексу України передбачено, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можна провадити у готівковій або у безготівковій формі. Доповнює цю норму вимога пункту 2.9 глави 2 розділу IX Правил Національної системи масових електронних платежів, затверджених постановою Правління НБУ від 10.12.2004 № 620. У ньому сказано, що повернення коштів за повернений товар торговець здійснює готівкою або за згодою сторін у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок завантаження клієнта позасистемними засобами. Податківці вважають, що, коли товар оплачено у безготівковій формі, повертати кошти теж належить у безготівковій формі через установу банку. Такий висновок викладено в одній із консультацій, розміщеній у ЗІР (категорія 109.02). Як аргумент фахівці ДФС наводять норми статей 2, 3 Закону про РРО, а також пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22. У згаданому пункті визначено, що безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів коштів. Розрахунки із застосуванням платіжних карток з огляду на вимоги статті 3 Закону про РРО є безготівковими. Крім того, згідно зі статтею 2 Закону про РРО розрахунковою операцією у разі повернення товару, оплаченого платіжною карткою, вважається оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів до банку покупця.

Документальне оформлення

Розрахунки під час видачі коштів покупцеві у разі повернення товару проводять на підставі видаткового чека. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Положення № 13 видатковий чек має містити обов’язкові реквізити, зокрема вартість одиниці виміру товару і назву операції виплати або назву товару та напис «ВИДАТКОВИЙ ЧЕК». * Роз’яснення щодо проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу надано у листі ДФС від 02.06.2016 № 12039/6/99-99-22-07-03-15. Процедуру повернення коштів через РРО встановлює Порядок реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затверджений наказом Мінфіну від 14.06.2016 № 547 (далі — Порядок № 547), який набрав чинності з 26.07.2016. Порівняно зі старим Порядком, затвердженим наказом МДЗ від 28.08.2013 № 417, нові правила щодо повернення коштів не зазнали змін.

  1. У разі видачі коштів покупцеві заборонено реєструвати через РРО від’ємні суми за допомогою операції «сторно» Якщо сума коштів, виданих під час повернення товару, перевищує 100 грн., матеріально відповідальна особа чи особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, окрім друкування видаткового чека, має скласти акт про видачу коштів.
  2. В акті необхідно зазначити дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар; *відомості про товар; *суму виданих коштів; *номер, *дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (п. 8 Порядку № 547). #Акти про видачу коштів передають до бухгалтерії суб’єкта господарювання і зберігають протягом трьох років. У разі відсутності у суб’єкта господарювання бухгалтерії зазначені акти підклеюють на останній сторінці книги обліку розрахункових операцій.

Облік повернення товару

Повернення товару, оплаченого через термінал платіжною карткою, відображають в обліку продавця шляхом зменшення доходу від реалізації проведенням: дебет субрахунку 704 «Вирахування з доходу» в кореспонденції із кредитом субрахунку 301 «Каса» (якщо кошти повертають із каси торговельного підприємства) або 311 (якщо кошти перераховують із банківського рахунку торговельного підприємства на платіжну картку покупця). Коригування собівартості реалізованих товарів під час їх повернення, а також коригування податкових зобов’язань з ПДВ здійснюють методом «сторно». Відображення в обліку операції з повернення коштів покупцеві Покупець (фізособа — неплатник ПДВ) повернув продавцеві (торговельному підприємству) неякісний товар, за який здійснено розрахунок платіжною карткою. Вартість товару — 3000 грн., у т. ч. ПДВ — 500 грн. На підставі видаткового чека та акта про видачу коштів продавець повернув покупцеві кошти за товар, перерахувавши їх із власного банківського рахунку на платіжну картку покупця. Коригування податкових зобов’язань з ПДВ проведено на підставі розрахунку коригування, складеного до підсумкової податкової накладної та зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) продавцем.

Відповідальність продавця

Дотримання суб’єктами господарювання вимог щодо здійснення розрахунків із використанням електронних платіжних засобів контролює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ДФС), а забезпечення захисту прав держателів електронних платіжних засобів на здійснення зазначених розрахунків — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів (Держспоживінспекція). Це передбачено пунктом 14.19 Закону № 2346. За порушення порядку проведення як готівкових розрахунків за товари, так і розрахунків із використанням електронних платіжних засобів статтею 163-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адмінвідповідальність. Якщо порушення скоєно вперше, застосовують штраф від 100 до 200 нмдг, а в разі повторного порушення протягом року розмір штрафу буде збільшено у п’ять разів (від 500 до 1000 нмдг).
Крім того, за відмову споживачеві у реалізації права скористатися під час розрахунку електронними платіжними засобами, якщо за законом продавець зобов’язаний приймати їх до оплати, такий продавець несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 500 нмдг, або 8500 грн. (ч. 12 ст. 23 Закону № 1023).