Право особи на освіту: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 62: Рядок 62:




[[Категорія: цивільне]]
[[Категорія:Цивільне право]]

Версія за 07:03, 27 липня 2018

Нормативно-правова база:

  1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР;
  2. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII;
  3. Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 № 2628-III;
  4. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV;
  5. Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР ;
  6. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII ;
  7. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948;
  8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966


Право на освіту в Україні

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і після дипломної освіти різних рівнів навчання. Гарантіями права на освіту є обов'язковість загальної середньої освіти, надання державних стипендій та пільг учням і студентам, право громадян безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах на конкурсній основі. Право на освіту в Україні забезпечується також розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на різних формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти, відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина, різними формами навчання (очною, заочною, вечірньою, екстернатом, педагогічним патронажем).

Управління освітою

В Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування.

До органів управління освітою в Україні належать:

  1. центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти;
  2. центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти;
  3. центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади;
  4. місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, а також утворені місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування структурні підрозділи з питань освіти (місцеві органи управління освітою).

Органами громадського самоврядування в освіті є:

  1. загальні збори (конференція) колективу навчального закладу;
  2. районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;
  3. Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

Державні стандарти освіти

Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти. Державні стандарти освіти розробляються окремо для кожного освітнього рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України (крім стандартів у сфері вищої освіти). Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше ніж один раз на 10 років. Наприклад, Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти., який спрямований на виконання завдань загальноосвітніх навчальних закладів II і III ступеня і визначає вимоги до освіченості учнів основної і старшої школи.

Структура освіти України

Структура освіти включає:

  1. дошкільну освіту;
  2. загальну середню освіту;
  3. позашкільну освіту;
  4. професійно-технічну освіту;
  5. вищу освіту;
  6. післядипломну освіту;
  7. самоосвіту.


Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу є:

  1. діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;
  2. керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;
  3. батьки або особи, які їх замінюють, батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу;
  4. представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Загальна характеристика відповідальності за порушення права на освіту

Конституційні норми є нормами прямої дії. Отже, якщо право на освіту порушується – є можливість звернення до суду навіть лише на підставі Конституції. Якщо учнів не влаштовує якість викладацьких послуг, часта та невиправдана зміна вчителів, довга відсутність вчителя, через що належним чином не викладається предмет, немає доступу до підручників, комп’ютерів та інших необхідних для навчання предметів та технологій є можливість:

  1. досудового;
  2. судового врегулювання таких спорів (цивільний, адміністративний процес).

Досудове врегулювання може здійснюватися шляхом подання заяви або поставлення питання перед шкільними радами, дирекцією школи. Судове врегулювання може відбуватися в рамках адміністративного та цивільного процесів. Наприклад, якщо на погляд учня та/або його батьків, саме директор винний у негараздах, що заважають реалізувати право на освіту або суттєво обмежують це право – можна розпочинати адміністративний процес. Крім того, не варто забувати про дисциплінарне провадження. Якщо на погляд учня та/або батьків, директор школи чи викладачі не можуть впоратися зі своїми професійними обов’язками або нехтують ними – варто подавати заяви до відповідного управління освіти. Якщо у школі практикується насильство стосовно учнів, їх принижують чи вживають дискримінаційні дії; грубо порушується право на освіту – можна розпочинати цивільний процес, а також подавати заяву до відповідних відділів поліції та прокуратури.