Право на медичну допомогу не за місцем реєстрації

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Конституція України

Цивільний кодекс України

Кримінальний кодекс України

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV

«Про Клятву лікаря» Указ Президента України від 15.06.1992 № 349

Забезпечення права на охорону здоров'я, суб'єкти права на охорону здоров'я

Згідно ст. 49 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Також в Цивільному кодексі України в ст. 283 зазначено, що фізична особа має право на охорону її здоров’я, в ст. 284 – що фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Стаття 2 Європейської хартії прав пацієнтів 2002 року, визначає, що кожен має право на доступність медичних послуг, яких він/вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби мають гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», до основних принципів охорони здоров'я в Україні, з-поміж інших, належать рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я.

Як отримати медичну допомогу не за місцем реєестрації

Згідно п.1, п.2 указу Президента України «Про Клятву лікаря» від 15.06.1992 року № 349, лікар зобов’язується надавати медичну допомогу всім, хто її потребує, бути безкорисливим і чуйним до хворих. Крім того, в статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зазначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Отже даний закон не пов'язує надання медичної допомоги лікувальними закладами чи надання будь-яких інших послуг з місцем реєстрації чи проживання особи.

Відповідно до статті 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. Кожний пацієнт має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги.

Тому, якщо особа проживає не за місцем реєстрації, це не позбавляє її права звернутись до лікувального закладу за місцем фактичного проживання та вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги.

Для забезпечення цього, пацієнт має право звернутись до адміністрації лікарні із письмовою заявою на ім’я головного лікаря, в якій викласти прохання поставити її на облік, надати медичну допомогу за місцем фактичного проживання. В тексті заяви можна зробити посилання на вищезгадану статтю 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Якщо пацієнту відмовляють надати медичну допомогу за місцем фактичного проживання, то це може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за відмову у наданні медичної допомоги (ст. 139 Кримінального Кодексу України - ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого). Також ст. 140 Кримінального Кодексу України передбачена відповідальність за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Варто зазначити, що згідно ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, але лише за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.