Порядок та підстави набуття статусу особи, яка належить до числа жертв нацистських переслідувань

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.

Нормативна база

Визначення основних понять

Відповідно до статті 1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» жертви нацистських переслідувань – особи, які в роки Другої світової війни постраждали від нацистських переслідувань з мотивів політичного, національного і релігійного характеру, ворожого ставлення до націонал-соціалізму.

У свою чергу, під термінологією «Нацистські переслідування» слід розуміти злочинне позбавлення Німеччиною в роки Другої світової війни волі мирного населення на тимчасово окупованій території України або за її межами шляхом ув'язнення його у концентраційних таборах, гетто, інших місцях примусового тримання, а також насильне вивезення мирного населення на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав.

Права жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій

Відповідно до статті 3 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», жертви нацистських переслідувань користуються правами і свободами, передбаченими Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Жертви нацистських переслідувань мають право (особисто або через своїх представників, у тому числі через громадські організації) на відшкодування у встановленому порядку завданої їм націонал-соціалістським режимом у роки Другої світової війни шкоди, в тому числі моральної (немайнової), і на соціальний захист.

Громадські організації жертв нацистських переслідувань утворюються з метою реалізації ними своїх прав і свобод та діють у межах повноважень, що передбачені законодавством України про об'єднання громадян та їх статутами, зареєстрованими в установленому порядку.

Визначення кола осіб, державні гарантії

Статтею 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» передбачено, що особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є:

  • колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Другої світової війни;
  • особи, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав;
  • діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт;
  • діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням (частина 1 статті 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»).
  • особи, які у роки Другої світової війни були насильно вивезені з території інших держав, що після 1944 року увійшли до складу колишнього Союзу РСР;
  • особи, які після звільнення з концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання та місць примусових робіт були переселені на територію України (частина 2 статті 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» держава забезпечує соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій шляхом надання пільг:

  • колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків;
  • колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;
  • колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Другої світової війни; особам, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав; дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням;
  • дружинам (чоловікам) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге;
  • громадським організаціям жертв нацистських переслідувань.

Передбачені законодавством пільги не надаються особам, які у роки Другої світової війни під час перебування у концентраційних таборах, гетто, інших місцях примусового тримання та місцях примусових робіт вчинили злочин проти Батьківщини і людства, а також особам, які добровільно виїхали до Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР.

Окрім передбачених Законом України «Про жертви нацистських переслідувань» пільг, жертви нацистських переслідувань, які мають право на підвищення та/або надбавку до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Закону та щомісячної грошової виплати, передбаченої Законом України "Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян" – держава гарантує проведені виплати за однією з підстав за вибором особи.

Порядок отримання статусу жертви нацистських переслідувань

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1467 «Про затвердження порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань» посвідчення видаються особам, які відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» визнані такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів:

  • довідки, виданої органами служби безпеки, державними архівами, архівами МВС, Міноборони, архівними установами інших держав;
  • довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт Петербург);
  • довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста;
  • довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Равенсбрюк та інші), гетто та інших місцях примусового тримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій;
  • довідки Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років при Верховній Раді України.

В окремих випадках посвідчення можуть видаватися також на підставі документів, які містять необхідні відомості про факт нацистських переслідувань, а саме:

  • довідки, витягу з документів особової справи за місцем роботи;
  • довідки з книг руху вихованців дитячих закладів із зазначенням назви цих закладів та часу перебування в них особи, яка звернулася за отриманням посвідчення;
  • свідчення іноземних громадян, які проживають нині у Федеративній Республіці Німеччині або в інших державах, про нацистські переслідування особи, яка звернулася за отриманням посвідчення, засвідчених за місцем проживання у відповідних державних органах цих країн.

До документів про факт нацистських переслідувань, складених іноземною мовою, обов'язково додається переклад на українську мову, засвідчений в установленому порядку.

Замість оригіналу документа, який підтверджує факт нацистських переслідувань, до розгляду приймаються копії цих документів, засвідчених у встановленому порядку.

Документи подаються громадянином особисто або представником за довіреністю до відповідних територіальних органів праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

Документи подаються громадянином особисто або представником за довіреністю за місцем проживання суб'єкта звернення до:

  • Центру з надання адміністративних послуг;
  • Управління соціального захисту населення при районних адміністраціях міських рад, районних державних адміністраціях.;
  • Виконавчих органів сільських та селищних рад.

Вартість послуги

Пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1467 «Про затвердження порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань» передбачено, що посвідчення видаються безоплатно.

Витрати, пов'язані з видачею посвідчень жертвам нацистських переслідувань, фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.

Результати надання послуг

За результатами розгляду наданих документів територіальним органом праці і соціального захисту населення приймається одне з наступних рішень:

  • надати особі статус жертви нацистських переслідувань та видати відповідне посвідчення;
  • надати вмотивовану відмову у наданні зазначеного статусу.

Посвідчення жертви нацистських переслідувань

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України (додатки 1-4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1467 «Про затвердження порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань»).

Відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1467 «Про затвердження порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань» посвідчення жертви нацистських переслідувань - це розгорнута книжечка розміром 70 х 200 міліметрів у твердій обкладинці, обтягнутій ледерином відповідного кольору. Написи на лицьовому боці посвідчення робляться фарбою золотистого кольору. Папір усередині посвідчення має захисну сітку.

Згідно з пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1467 «Про затвердження порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань» посвідчення видаються жертвам нацистських переслідувань особисто або за їхнім дорученням рідним чи іншим особам за місцем проживання жертв нацистських переслідувань органами праці та соціального захисту населення.

При отриманні посвідчення одержувач розписується у відповідному обліковому документі.

У посвідченні прізвище, ім'я, по батькові власника посвідчення та найменування організації, що його видала, зазначаються без скорочень.

Записи у посвідченні засвідчуються підписом керівника організації, що його видала. Підпис керівника організації, а також особистий підпис і фотокартка власника посвідчення скріплюються гербовими печатками.

Оскарження відмови у наданні статусу жертви нацистських переслідувань

Рішення територіального органу праці і соціального захисту населення може бути оскаржене в адміністративному чи судовому порядку.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про звернення громадян» скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок звернення до суду передбачений процесуальним законодавством, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Так, стаття 2 КАС України визначає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Встановлення факту перебування в місцях примусового тримання

Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1467 «Про затвердження порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань» у разі відсутності документів про факт нацистських переслідувань факт і період перебування в місцях примусового тримання встановлюються в судовому порядку.

Справи, що потребують встановлення певного юридичного факту, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, розглядаються в порядку окремого провадження.

Згідно зі статтею 293 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Згідно зі статтею 318 Цивільного процесуального кодексу України у заяві повинно бути зазначено:

  1. який факт заявник просить встановити та з якою метою;
  2. причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
  3. докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Див. також