Порядок користування прибудинковою територією багатоквартирного будинку

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 08:47, 3 вересня 2021, створена Oleksandra.orlyk (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Поняття "прибудинкова територія

Прибудинкова територія — це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Прибудинкова територія включає:

  • територію під житловим будинком (житловими будинками);
  • проїзди та тротуари;
  • озеленені території;
  • ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;
  • майданчики для відпочинку дорослого населення;
  • майданчики для занять фізичною культурою;
  • майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;
  • майданчики для господарських цілей;
  • майданчики для вигулювання собак;
  • інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших пов'язаних з ними об'єктів.

Згідно з Земельним кодексом України прибудинкові території багатоквартирних будинків відносяться до земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до пункту 6.1.1 ДСТУ-Н площа земельної ділянки з прибудинковою територією кожного багатоквартирного будинку, що відповідає питомій вазі кількості мешканців будинку у сумарній кількості мешканців мікрорайону (кварталу), визначатиметься за формулою:

Т0 = Тф × (Б0 / Б) , де:

Т0 – земельна ділянка з прибудинковою територією багатоквартирного будинку, га;

Тф – фактична житлова територія мікрорайону (кварталу), га;

Б0 — кількість мешканців в багатоквартирному будинку, чол;

Б — кількість мешканців у мікрорайоні (кварталі), чол.

На нормативно-правовому рівні не визначено конкретних норм земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків, що є цілком виправданим, оскільки площа, конфігурація вже існуючих будинків різна, а будівництво нових залежить від обсягу та виду будівництва, а також від забезпеченості певного населеного пункту вільними землями.
Земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування, належать до земель житлової та громадської забудови. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 38 Земельного кодексу України).

Суб'єкти права власності на прибудинкову територію

Суб'єктами права власності на прибудинкову територію можуть бути:
→ територіальні громади - на землі комунальної власності;
→ держава - на землі державної власності;
→ об'єднання власників багатоквартирного будинку.

Право власності/користування прибудинковою територією

  • Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
  • Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, варто зауважити, що станом на сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України так і не визначено порядку передачі земельної ділянки співвласника багатоквартирного будинку, тому така процедура здійснюється за загальними правилами земельного законодавства.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку (частина друга статті 89 Земельного кодексу України). Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
Прибудинкова територія може перебувати у власності, у постійному або тимчасовому користуванні певних суб'єктів.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.