Податок на доходи фізичних осіб

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база


Податок на доходи фізичних осіб

 — загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб (громадян — резидентів) і нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні. Податковий кодекс України (далі- ПК України) містить окремий розділ (Розділ IV) під назвою «Податок на доходи фізичних осіб» (статті 162–179). Під час визначення податку на доходу фізичних осіб важливими є наступні поняття: платник податку- ст.162 ПК України, об'єкт оподаткування - ст. 163 ПК України,база оподаткування - ст. 164 ПК України, податкова знижка - ст. 166 ПК України, ставка податку - ст. 167 ПК України, податкові соціальні пільги - ст. 169 ПК України.

Платниками податку є:

  1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
  2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
  3. податковий агент.


Об'єкт оподаткування

Об'єктом оподаткування резидента є:

  1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
  2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
  3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

  1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;
  2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.


Ставки податку



Перелік податкових соціальних пільг

З урахуванням норм абзацу першого підпункту 1 пункту 4 статті 169 ПКУ платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати). Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги). Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги. Перелік таких документів та порядок їх подання визначає Кабінет Міністрів України. Податкова соціальна пільга не може бути застосована до: доходів платника податку, інших ніж заробітна плата; заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету; доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Податкова соціальна пільга до заробітної плати державних службовців застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв, зазначених у підпункті 2 пункту 2 статті 169 ПКУ, але з поданням підтвердних документів для встановлення розміру пільги. У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, зазначених у пункті 1 статті 169 ПКУ, застосовується одна податкова соціальна пільга з підстави, що передбачає її найбільший розмір, за умови дотримання процедур, визначених підпунктом 1 пункту 4 цієї статті 169 ПКУ, крім випадку, передбаченого підпунктом "б" підпункту 3 пункту 1 статті 169 ПКУ, податкова соціальна пільга за яким додається до пільги, визначеної підпунктом 2 пункту 1 статті 169 ПКУ у разі, якщо особа утримує двох і більше дітей, у тому числі дитину-інваліда (дітей-інвалідів). Платник податку, який має право на застосування податкової соціальної пільги більшої, ніж передбачена підпунктом 1 пункту 1 статті 169 ПКУ, зазначає про таке право у заяві про застосування пільги, до якої додає відповідні підтвердні документи.