Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України (КК України)
• Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)
• Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"
• Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року

Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні)

Згідно з положеннями частини першої статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1. подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2. винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3. вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4. обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5. обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
6. обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
7. обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Встановлення події кримінального правопорушення

При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинн-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення, відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення

Винуватість - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до статті 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КПК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий (стаття 24 КК України), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість (стаття 25 КК України). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини КК України. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за даний злочин. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до пункту 3 частини другої статті 242 КПК України (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:

1. мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті КК України;
2. наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.

Мотив - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, мотив має різне кримінально-правове значення, а саме:

• виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
• посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
• послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
• враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.

Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

Мета кримінального правопорушення- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону (статті 55, 56, 61 КПК України) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

Фізична шкода - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 КПК України, постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до пункту 12 частини 2 статті 36 КПК.

Згідно з положеннями частини шостої статті 55 КПК України у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (пункт 1 частини першої статті З КПК України ).

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди (статті 55, 56, 61 КПК України). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

У кримінаьних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду злочинів злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Зразок позовної заяви про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також розмір процесуальних витрат.

Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у главі 8 КПК України. Так, відповідно до положень статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються із:

1. витрат на правову допомогу;
2. витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
3. витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
4. витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження

Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 91 КПК у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі:

• усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує (частина третя статті 66 КК України і частина четверта статті 67 КК України);
• у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (стаття 69 КК України), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
• обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
• обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо).
  На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини КК.

Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання

Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень статті 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування.

Види звільнення від покарання та його відбування:

• Звільнення від покарання без його призначення:

1) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності (частина четверта статті 74 КК України);

2) у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності (частина п'ята статті 74 КК України);

3) у зв'язку із хворобою особи (частина друга та третя статті 84 КК України);

4) неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (стаття 97 КК України).

5) військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» шляхом закріплення поняття «бойового імунітету» відповідно обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння  та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії режиму воєнного стану, а саме:

втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна;

наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації збройного конфлікту;

виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів і звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

• Звільнення від подальшого відбування покарання:

1) із випробуванням (статті 75 та 104 КК України);

2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (стаття 9 КК України);

3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (статті 80 та 106 КК України);

4) умовно-дострокове звільнення (статті 81 та 107 КК України);

5) у зв'язку з психічною хворобою (частина перша статті 84 КК України);

6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою (частина друга статті 84 КК України);

7) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 КК України);

8) у зв'язку із законом про амністію (частина друга статті 86 КК України);

9) у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено (частина друга статті 74 КК України);

10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК України (пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18).

Крім цього, КК України передбачає випадки заміни покарання більш м'яким:

а) невідбутої частини покарання (стаття 82 КК України);

б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (частина чатина статті 83 КК України);

в) у зв'язку із законом про амністію (частина третя статті 86 КК України);

г) на підставі акта про помилування (стаття 87 КК України).

Також передбачається пом'якшення покарання:

а) на підставі закону про амністію (частина друга статті 86 КК України);

б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону (частина третя статті 74 КК України);

в) на підставі вимог розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України.

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК України, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.

Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення

Частиною першою статті 96¹ КК України встановлено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159¹, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 209¹, 210, частинами першою і другою статей 212, 212¹, частиною першою статей 222, 229, 239¹, 239², частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363¹, 364¹, 365² КК України.

Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:

1. Обвинувального вироку суду.
2. Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
3. Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
4. Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.

У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:

1. Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
2. Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 КПК України, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.

Відповідно до частини першої статті 96² КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1. одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
2. призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3. були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
4. були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру

27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб», яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV¹ «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Відповідно до норм законодавства до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:

1. штраф;
2. конфіскація майна;
3. ліквідація.

До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.