Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення
4. Цивільний кодекс України
5. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"
6. Закон України "Про екстрену медичну допомогу"
7. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

Сучасною тенденцією конституційного нормотворення зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків та законодавчого формулювання того чи іншого конституційного права одразу у поєднанні з відповідним йому конституційним обов'язком.
Проте аналіз основних законодавчих джерел медичного та фармацевтичного права вказує на те, що подібні нормопроектувальні підходи на даний не застосовуються при законодавчому закріпленні прав та обов’язків громадян Україні в сфері охорони здоров’я.
Так, стаття 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачає 14 основних прав громадян України у вказаній сфері, а стаття 10 цього Закону передбачає перелік лише з чотирьох основних видів обов'язків громадян у сфері охорони здоров'я.

Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані;
г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я

На особливості правової природи вище наведених обов’язків громадян вказує те, що їх реалізація у практиці правовідносин мало забезпечується механізмами притягнення за їх порушення до тих чи інших видів юридичної відповідальності. Іншими словами, за невиконання чи неналежне виконання обов’язків громадян України у сфері охорони здоров’я прямої юридичної відповідальності у багатьох випадках ані у адміністративно-деліктному, ані у кримінальному, ані у іншому законодавстві України на даний час прямо не передбачено. Натомість, існуючі правові механізми носять або частковий, або опосередкований характер. Виключенням можна вважати обов’язок не шкодити здоров'ю інших громадян, за невиконання якого, тобто за нанесення шкоди здоров’ю інших осіб передбачені різні види юридичної відповідальності, наприклад відповідні види злочинів закріплені у розділі ІІ Кримінального кодексу України «Злочини проти життя та здоров'я особи».
У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено окремі вили адміністративних деліктів в сфері охорони здоров’я.

Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в КУпАП, мають найбільше значення в контексті обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я наступні:
1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1);
2. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45);
3. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1);
4. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо.

Таким чином, правова природа обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я випливає з сутності самих медичних та фармацевтичних правовідносин, які на даний час характеризуються високим ступенем диспозитивності. Це призводить до нерозвинутості, неповноти або до неефективності сучасних законодавчих механізмів притягнення до юридичної відповідальності громадян України за невиконання чи неналежне виконання істотної кількості обов’язків в сфері охорони здоров’я, а отже зазначені обов’язки часто-густо набувають декларативного характеру та не втілюються повною мірою у правовій практиці. Вказане є суттєвою правовою проблемою та перепоною на шляху належного реформування сфери охорони здоров’я України, що потребує якнайшвидшого усунення.