Набувальна давність

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 16:54, 16 березня 2021, створена Ilona.lutsenko (обговореннявнесок) (Умови на яких базується право власності за набувальною давністю)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Що таке набувальна давність?

Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

Як зареєструвати права власності за набувальною давністю?

Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду, а передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність.Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Набувальна давність на рухоме і нерухоме майно.

Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Умови на яких базується право власності за набувальною давністю

Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним:

  • добросовісне володіння;
  • відкрите володіння;
  • безперервне володіння;
  • тривале володіння;
  • наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
  • законність об`єкта володіння;
  • відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Добросовісне володіння майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Володіння визначається відкритим якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.Володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна.
Володіння визначається безперервним якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

За відсутності будь-якої з перерахованих умов не можливо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю..

Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю


Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Українипро те, що правила статті 344 даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2001 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.
Враховуючи положення статей 16,344 396 Цивільного кодексу України,до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 Цивільного кодексу України.
Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення статті 388 Цивільного кодексу Україниза наявності відповідних заперечень з боку відповідача.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Правова позиція Верховного Суду України

У справі № 552/1354/18. від 28 квітня 2020 року КЦС ВС виклав свою правову позицію стосовно належного позивача у справі про набуття права власності за давністю володіння, зазначивши, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Володіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) та в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 року № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).

Хто є відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідач у даній категорії справ має не визнавати або оспорювати це право позивача, а також між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.

Судовий збір

За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», оскільки це позовне провадження майнового характеру, судовий збір залежить від ціни позову, яка в свою чергу визначається експертною оцінкою майна.

Набувальна давність на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Статтею 119 Земельного кодексу України передбачено право громадян набувати права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Розмір земельної ділянки, яку може набути громадянин за давністю користування, визначається у межах встановлених ст. 121 Земельного кодексу України.
Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років.
Так, наприклад, добросовісне користування земельною ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років.
Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування.
Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08 визначив, що норма ст. 119 Земельного кодексу України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України.

У справі № 742/2916/15-ц від 11.04.2018 Верховний суд України зробив висновок, що стаття 119 Земельного кодексу України значно відрізняється від статті 344 Цивільного кодексу України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності.

Передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність (в порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України).
Безкоштовна приватизація земельної ділянки здійснюється за наступним порядком:

  1. Подання громадянином України в місцеву раду (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або районної адміністрації (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту) заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у власність. У заяві вказується площа та цільове призначення земельної ділянки. Площа не може перевищувати норм, встановлених ст.121 Земельного кодексу України.
  2. Прийняття рішення місцевою радою або районною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
  3. Звернення особи, яка бажає приватизувати земельну ділянку, до землевпорядної організації і укладення договору з метою розробки документації із землеустрою.
  4. Розробка документації із землеустрою землевпорядною організацією. Термін: визначається за домовленістю між замовником землевпорядної документації та землевпорядною організацією.
  5. Подання до місцевих рад або районної державної адміністрації розробленої документації із землеустрою.
  6. Прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до Статтею 344 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А тому після отримання рішення про передачу у власність земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно здійснити реєстрацію такого права.

Оскарження відмови у передачі земельної ділянки у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.