Відмінності між версіями «Міжнародні стандарти поводження із засудженими»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мітка: редагування коду 2017
 
(Не показані 17 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
== Зміст ==


1. Нормативно-правова база<br />
== Нормативно-правова база ==
 
2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими<br />
 
3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями <br />
 
4. Куди звернутись за захистом прав засуджених?<br />
 
== 1. Нормативно-правова база ==


- [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_212 Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими] (1957 р.) <br />
- [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_212 Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими] (1957 р.) <br />
- [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]


- [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_032 Європейські тюремні правила], оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.
- [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_032 Європейські тюремні правила], оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.


== 2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими ==
== Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими ==
Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими: <br />
 
а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила);


<br />
б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.
Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Ці стандарти були узгоджені міжнародною спільнотою і в їх підґрунті, насамперед, лежить Загальна декларація прав людини. <br />


Існують такі міжнародні стандарти поводження із засудженими: <br />
Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими і Європейські тюремні правила містять стандарти-рекомендації, тобто положення, що сформульовані у цих документах, не мають обов'язкової юридичної сили, про що прямо сказано у вступі, де визначається статус цих правил. Але, незважаючи на це, розроблені на рівні Організації Об'єднаних Націй і Ради Європи стандарти поводження з позбавленими волі визнаються міжнародними організаціями, урядами й неурядовими організаціями і, зокрема, адміністрацією місць позбавлення волі.


а) які стосуються поводження з особами, позбавленими волі, серед яких чільне місце займають Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими і Європейські тюремні правила;
Обидва документи не мають на меті нав'язати взірцеву систему установ виконання покарань, визнаючи, що кримінально-виконавчі системи окремих країн уже досягай більш високих стандартів. Як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, так і Європейські тюремні правила мають на меті лише запропонувати свої рекомендації по створенню мінімальних загальновизнаних гуманних умов тримання позбавлених волі, які б забезпечували повагу людської гідності. Разом із тим, міжнародні документи виходять із того, що рекомендовані у них стандарти поводження з позбавленими волі не можуть бути досягнуті відразу повсюди й водночас з огляду на розмаїття в різних країнах юридичних, соціальних, економічних і географічних умов. Формально розроблені міжнародною спільнотою стандарти поводження із засудженими е лише дороговказом для адміністрації установ виконання покарань по створенню належних мінімальних умов людяності і поваги.
б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.


== 3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями ==  
== Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями ==  
'''Прийняті:''' у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.


Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями були прийняті Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями у 1955 р.
Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право:  
Цим міжнародно-правовим документом передбачені такі невіддільні від загальних прав людини основоположні принципи  поводження із засудженими, що ґрунтуються на необхідності забезпечення прав засуджених. Серед них можна виділити  право на: <br />


- життя та особисту недоторканність;<br />
- на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9);


- здоров’я;<br />
- на якісне триразове харчування їжею,  достатньо  калорійною  для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20);


- працю та відпочинок;<br />
- на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22);


- незастосування до них тортур чи іншого нелюдського поводження, а також на повагу людської гідності;<br />
- на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74);


- належні правові процедури;<br />
- на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76);


- свободу від будь-якої форми дискримінації (за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, сімейного становища або соціального стану);<br />
- на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70);


- свободу від рабства;<br />
- на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32);


- свободу совісті, думок та віросповідання;<br />
- на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35);


- недоторканність сімейного життя;<br />
- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);


- самовдосконалювання.<br />
- на негайне  інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення  або переведення  в  інший заклад (ст. 44).


Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:<br />
Жіночі  установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).


- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції; <br />
''Умови тримання осіб,'' засуджених до позбавлення волі, не повинні:


- обмежувати права і свободи людини і громадянина.<br />
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;


Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.<br />
- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).


Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до  позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.
Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до  позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.


== 4. Європейські стандарти поводження із засудженими ==
Для забезпечення цих прав міжнародні стандарти рекомендують організувати функціонування установ позбавлення волі таким чином, щоб вони були місцями, де не повинна виникати небезпека для життя, здоров'я та особистої недоторканності як позбавлених волі, так і персоналу. У місцях позбавлення воля засуджені не повинні зазнавати дискримінації. Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні додатково до обмежень, зумовлених фактом ізоляції, обмежувати права і свободи людини і громадянина. Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.
 
== Куди звернутись за захистом прав засуджених? ==


На цей час Європейські пенітенціарні правила є єдиним у світі регіональним міжнародним нормативно-правовим документом, що включає значну кількість спеціальних норм про поводження із засудженими (ув’язненими). Дата прийняття - 12 лютого 1987 року.<br />
Державні та міжнародні органи, які виступають основною юридичною гарантією захисту прав і свобод засуджених в Україні:


Правила носять рекомендаційний характер, однак вони мають значний авторитет в структурах РЄ та можуть бути використані Європейським судом з прав людини або Комітетом з запобігання катуванням для аргументації своїх критичних зауважень до в’язничної влади. Таким чином, вони мають опосередковану обов’язковість.<br />
- Президент України (м. Київ, Україна);


Принципи поводження з ув’язненими (за Європейськими пенітенціарними  правилами):<br />
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна);


1) дотримання прав осіб, позбавлених волі;<br />
- суд (місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України);


2) особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду;<br />
- прокуратура (Генеральна Прокуратура України, регіональні та місцеві прокуратури);


3) обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати тій обґрунтованій меті, з якої вони накладалися;<br />
- адвокатура;


4) утримання ув’язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів;<br />
- спостережні комісії та піклувальні ради;


5) життя в місцях позбавлення волі повинно бути, наскільки це можливо, наближене до позитивних аспектів життя у суспільстві;<br />
- Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США);


6) тримання під вартою має здійснюватися таким чином, щоб сприяти поверненню до суспільства осіб, позбавлених волі;<br />
- Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).


7) варто заохочувати співробітництво із зовнішніми соціальними службами;<br />
Отже, наша держава створила велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.<br>


8) всі пенітенціарні установи повинні регулярно інспектуватися державними органами та піддаватися незалежному моніторингу.<br />
[[Файл:Правовий-порадник-для-засуджених.pdf|міні]]


Таким чином, характерною рисою Європейських пенітенціарних (в’язничних) правил є їх безпосередньо «управлінська» спрямованість. Вони роблять акцент на відповідальності тюремної адміністрації, а не на безпосередній захист прав окремих ув’язнених. Разом з тим, підкреслюється той факт, що при досягненні ефективного тюремного управління захист прав і законних інтересів ув’язнених не повинен слабшати.
[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]

Поточна версія на 14:50, 29 квітня 2022

Нормативно-правова база

- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.

Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими

Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими:

а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила);

б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.

Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими і Європейські тюремні правила містять стандарти-рекомендації, тобто положення, що сформульовані у цих документах, не мають обов'язкової юридичної сили, про що прямо сказано у вступі, де визначається статус цих правил. Але, незважаючи на це, розроблені на рівні Організації Об'єднаних Націй і Ради Європи стандарти поводження з позбавленими волі визнаються міжнародними організаціями, урядами й неурядовими організаціями і, зокрема, адміністрацією місць позбавлення волі.

Обидва документи не мають на меті нав'язати взірцеву систему установ виконання покарань, визнаючи, що кримінально-виконавчі системи окремих країн уже досягай більш високих стандартів. Як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, так і Європейські тюремні правила мають на меті лише запропонувати свої рекомендації по створенню мінімальних загальновизнаних гуманних умов тримання позбавлених волі, які б забезпечували повагу людської гідності. Разом із тим, міжнародні документи виходять із того, що рекомендовані у них стандарти поводження з позбавленими волі не можуть бути досягнуті відразу повсюди й водночас з огляду на розмаїття в різних країнах юридичних, соціальних, економічних і географічних умов. Формально розроблені міжнародною спільнотою стандарти поводження із засудженими е лише дороговказом для адміністрації установ виконання покарань по створенню належних мінімальних умов людяності і поваги.

Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Прийняті: у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.

Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право:

- на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9);

- на якісне триразове харчування їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20);

- на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22);

- на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74);

- на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76);

- на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70);

- на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32);

- на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35);

- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);

- на негайне інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення або переведення в інший заклад (ст. 44).

Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).

Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:

- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;

- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).

Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.

Для забезпечення цих прав міжнародні стандарти рекомендують організувати функціонування установ позбавлення волі таким чином, щоб вони були місцями, де не повинна виникати небезпека для життя, здоров'я та особистої недоторканності як позбавлених волі, так і персоналу. У місцях позбавлення воля засуджені не повинні зазнавати дискримінації. Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні додатково до обмежень, зумовлених фактом ізоляції, обмежувати права і свободи людини і громадянина. Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.

Куди звернутись за захистом прав засуджених?

Державні та міжнародні органи, які виступають основною юридичною гарантією захисту прав і свобод засуджених в Україні:

- Президент України (м. Київ, Україна);

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна);

- суд (місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України);

- прокуратура (Генеральна Прокуратура України, регіональні та місцеві прокуратури);

- адвокатура;

- спостережні комісії та піклувальні ради;

- Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США);

- Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).

Отже, наша держава створила велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.

Файл:Правовий-порадник-для-засуджених.pdf