Звільнення від покарання за хворобою

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 14:30, 29 березня 2017, створена Iryna.dovhaniuk (обговорення | внесок) (Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України.] * [http://zakon0.ra...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Нормативна база

Загальні положення

Однією з підстав звільнення від відбування покарання згідно із положеннями Кримінального кодексу України є хвороба засудженого. Якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу, то такий засуджений підлягає звільненню. Адже за таких умов застосування покарання не досягає мети, яка стоїть перед покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, та не може виконати завдань виправлення та ресоціалізації.
Існує два види звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою:

  1. звільнення у зв'язку з захворюванням психічною хворобою;
  2. звільнення у зв'язку з захворюванням іншою тяжкою хворобою.

Особливості звільнення від покарання особи, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу

Умовами звільнення від покарання особи, яка під час виконання покарання захворіла на психічну хворобу є: відбування особою покарання; захворювання її на психічну хворобу; позбавлення й можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.
Підставою для звільнення таких осіб є неможливість їх виправлення. Психічна хвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати примусових характер державного впливу на нього, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод особи. Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого ними злочину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та інших обставин.
Передумовою звільнення від покарання на підставі частини 1 статті 84 Кримінального кодексу України є: відбування засудженим штрафу (якщо він сплачується у розстрочку), позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі.
Крім того, якщо після відбуття основного покарання засуджений ще має відбути й додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, він підлягає звільненню й від його відбування. Натомість засуджений не може бути звільнений від тих видів покарання, які на момент встановлення психічного захворювання вже були виконані (наприклад штрафу, що вже сплачений, позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскація майна).

Особливості звільнення від покарання особи, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу

Частина 2 статті 84 Кримінального кодексу України передбачає можливість звільнення від покарання або від подальшого його відбування за таких умов: особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім психічної; це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку; врахування судом тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання, особи засудженого та інших обставин справи.
Відбування покарання такими особами є недоцільним через неможливість їх виправлення в умовах відбування покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу. До тяжких можна віднести хвороби, включені до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
Виявлення таких осіб покладається на лікарсько-трудові комісії, які створюються при лікарнях для засуджених. Захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування лише у випадку, якщо ця хвороба перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує її життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків.
Тяжкість вчиненого злочину ґрунтується на положеннях статті 12 Кримінального кодексу України. Особу засудженого характеризують поведінка під час відбування покарання, дисциплінованість, ставлення до праці, ступінь виправлення, ухилення від призначеного лікування тощо. До інших обставин, які суд може врахувати при вирішенні цього питання, можна віднести: тривалість відбутого покарання; обставини, які при звільненні від покарання або від подальшого його відбування можуть поставити засудженого у безвихідне становище (наприклад, відсутність постійного місця проживання, рідних чи близьких тощо), а також той факт, що засуджений захворів на тяжку хворобу в результаті навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання.

Порядок звільнення від покарання за хворобою

Клопотання про звільнення від покарання за хворобою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якщо засуджений відбуває покарання. Таке клопотання розглядається протягом десяти днів з дня надходження до суду суддею одноособово та в порядку, передбаченому статтею 539 Кримінального процесуального кодексу України.
Судовий розгляд питань, пов'язаних із виконанням вироку, проводиться з обов'язковою участю засудженого, його законного представника, якщо такий є, захисника, якщо його запрошено засудженим чи іншими особами за згоди на це засудженого, а також прокурора.
За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка за формою та елементами змісту повинна відповідати вимогам, зазначеним в статті 372 Кримінального процесуального кодексу України.

Оскарження рішення суду щодо звільнення від покарання за хворобою

Ухвала суду першої інстанції, постановлена за наслідками розгляду клопотання (подання) щодо звільнення від покарання за хворобою може бути оскаржена протягом семи днів до суду апеляційної інстанції, з дня її проголошення. Апеляційну скаргу мають право подати прокурор, засуджений, його захисник, законний представник, а потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи - лише у випадках, коли питання, пов'язане із виконанням вироку, вирішувалося судом за їх клопотанням.