Звернення до суду з вимогою про виплату пенсії за минулий період

Звернення до суду з вимогою про виплату пенсії за минулий період

Заробітна плата як і пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

За змістом абз. 14 чотирнадцятим ст..1 Закону України № 2235-III «Про громадянство України» (в редакції Закону № 2663-IV) заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого не тільки цим Кодексом, а також іншими, тобто спеціальними законами.

Аналіз норм чинного законодавства показує, що до правовідносин у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування підлягає застосуванню частина перша, а не друга статті 99 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-III) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Оскільки відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, державні службовці, тобто особи, які перебувають на публічній службі (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України), на підставі частини другої статті 233 КЗпП України мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У даному випадку необмежений строк звернення до адміністративного суду, встановлений спеціальним законом, тобто положення КЗпП України, узгоджується з положенням частини першої статті 99 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт ненарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.

Оскільки в цій нормі йде мова про виплату нарахованих доходів у вигляді сум пенсії та компенсації втрати частини доходів, слід звернутися до положень Закону № 2050-III.

Відповідно до ст. 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. В цій нормі також йде мова про нараховані доходи.

В Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення ч.2 ст. 233 КЗпП України у зв'язку з положеннями ст.. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

В Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Якщо узагальнити обидва тлумачення статті 233 КЗпП України, то випливає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці Конституційний Суд України не пов'язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, у тому числі сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

Конституційний Суд України пов'язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком при дотриманні двох умов:

• наявність у працівника права на виплати, які він має отримувати за трудовим договором, і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством;
• у разі порушення законодавства про оплату праці.
  

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. З цього висновку Конституційного Суду України випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 у справі № 21-1249а16 (ЄДРСР 58275228) зазначив, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. У цій же постанові Верховний Суд України наголосив, що при розгляді цієї справи слід застосовувати положення спеціальних норм. Таким чином, Верховний Суд України не виключає можливості, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час, на підставі частини першої статті 99 КАС України можуть розглядатися поза межами шестимісячного строку.