Захист права власності: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
== Нормативна база ==
== Нормативна база ==
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України Редакція від 31.03.2019]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України Редакція від 21.02.2019]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]  


== Поняття захисту права власності ==
== Поняття захисту права власності ==
Рядок 99: Рядок 99:


До такого висновку дійшов Верховний Суд у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 постанові від 11.04.2018 р. у справі №742/2916/15-ц]. У цій справі Верховний Суд відзначив, що громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, не мають жодних переваг. Аналіз [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1017 ст. 119 ЗК України] дає підстави для висновку, що для таких осіб не передбачено жодних переваг, їм належить лише право на звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Вказана норма ЗК України не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам у разі дотримання передбаченої законом процедури звернення, адже зі змісту статті вбачається, що передача землі здійснюється на розсуд органів, уповноважених приймати відповідне рішення.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 постанові від 11.04.2018 р. у справі №742/2916/15-ц]. У цій справі Верховний Суд відзначив, що громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, не мають жодних переваг. Аналіз [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1017 ст. 119 ЗК України] дає підстави для висновку, що для таких осіб не передбачено жодних переваг, їм належить лише право на звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Вказана норма ЗК України не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам у разі дотримання передбаченої законом процедури звернення, адже зі змісту статті вбачається, що передача землі здійснюється на розсуд органів, уповноважених приймати відповідне рішення.
[[Категорія:Право власності на майно]]
[[Категорія:Право власності на землю]]

Версія за 09:51, 21 квітня 2020

Нормативна база

Поняття захисту права власності

Захист права власності 1.jpg

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Способи захисту права власності

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгля­ду справ за такими позовами:

  1. про визнання права власності на майно;
  2. про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;
  3. про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
  4. про визначення порядку володіння, користування та роз­порядження майном, що є спільною власністю;
  5. про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
  6. про визнання незаконними актів державних органів, ор­ганів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, ко­ристування та розпорядження майном;
  7. про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової влас­ності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника да­ної спільної власності на переважне право купівлі;
  8. про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;
  9. про визнання недійсними правочинів про відчуження квар­тир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або пе­реведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;
  10. про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);
  11. про виключення майна з опису тощо.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються речово-правові та зобов´язально-правові засо­би захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправо­мірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».

Захист права власності.jpg

До речово-правових позовів відносяться:

  • вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
  • вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов);
  • вимоги власника про визнання права власності.

Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про:

  • відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
  • повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
  • про визнання правочинів недійсними;
  • про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
  • про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна.

Засади захисту права власності

Відповідно до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з статтею 388 ЦК України, право власника на витребування майна від добросовісного набувача

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

  1. було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
  2. було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
  3. вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння

Як встановлює норма статті 390 ЦК України, власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Відповідно до статті 394 ЦК України, власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

  • втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
  • доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Практика Верховного Суду у справах про захист речових прав

Судова Практика.jpg

Позиція ВСУ №1. У спорах про захист речових прав власника нерухомого майна строки позовної давності не застосовуються.

Такої позиції дотримується Верховний Суд, визначаючи, що позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а також позови про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред'явлені протягом періоду порушення права власності, яке визначається триваючим.

Відповідна позиція Верховного Суду відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №653/1096/16-ц щодо застосування негаторного способу захисту, а також у постановах від 06.03.2018 р. у справі №904/9159/16 та від 22.03.2018 р. у справі №904/12521/16 щодо застосування віндикації. Варто зазначити, що таку судову практику було започатковано ще з прийняттям постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі №916/2129/15.

Позиція ВСУ №2. Дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 р. у справі №742/2916/15-ц. У цій справі Верховний Суд відзначив, що громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, не мають жодних переваг. Аналіз ст. 119 ЗК України дає підстави для висновку, що для таких осіб не передбачено жодних переваг, їм належить лише право на звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Вказана норма ЗК України не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам у разі дотримання передбаченої законом процедури звернення, адже зі змісту статті вбачається, що передача землі здійснюється на розсуд органів, уповноважених приймати відповідне рішення.