Відмінності між версіями «Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] * [http://zakon5.rada....)
 
Рядок 5: Рядок 5:


== Об’єкт злочину ==
== Об’єкт злочину ==
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів про громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.<br />
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів проти громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.<br />


Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння.<br />
Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння.<br />

Версія за 07:24, 26 червня 2017

Нормативна база

Об’єкт злочину

Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 КК України, яку віднесено законодавцем до злочинів проти громадської безпеки. Тому об'єктом злочину є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 Конституції України). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.

Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння.

Об'єктивна сторона злочину

Об'єктивна сторона злочину дістає вияв в активних діях. Це повідомлення (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави. Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, колективної чи державної власності має такі ознаки:

  • містить вигадані відомості про вчинення загальнонебезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо;
  • відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
  • про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо. Таке повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним.

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, колективної чи державної власності загальнонебезпечним способом. Тому вияв лише умислу діяти таким чином не може розглядатися як злочин. Злочином вважається доведення повідомлення про вказану загрозу до відома громадян, організацій чи органів влади. Якщо ж таке повідомлення спричинило тяжкі наслідки (завдало значної шкоди правам та законним інтересам громадян, наприклад, вони вимушені були залишити на певний час своє житло, відмовитись від сплачених послуг тощо; їх об'єднанням чи державі, наприклад, було зупинено виробництво, запроваджена додаткова охорона об'єкта, проведена пошукова робота з залученням спеціалістів тощо), відповідальність настає за ч. 2 ст. 259 КК України.

Суб'єкт злочину

Суб'єктом злочину є загальним. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 КК України, у віці не молодше 16-ти років.

Суб’єктивна сторона злочину

Суб’єктивна сторона злочину передбачає встановлення насамперед форми вини, яка повинна виражатись у прямому умислі, тобто винний усвідомлює про суспільно небезпечний характер свого повідомлення, знає про її неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність, оскільки відсутня одна з обов’язкових ознак складу цього злочину. Непрямий умисел при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, також виключається. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 КК України, є те, що вона передбачає наявність складної вини: прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці і необережності щодо настання тяжких наслідків. У багатьох випадках завідомо неправдиві повідомлення вчиняються за наявності умислу, що виник раптово, але відомі і факти вчинення цього злочину із заздалегідь обдуманим умислом.

Диспозиція ст. 259 КК України не містить будь-якої вказівки на мотив цього злочину. З огляду на це мотив та мета вчинення розгляданого злочину можуть бути різними.

Вчинення завідомо неправдивого повідомлення без мети виключає прямий умисел, а значить і злочин, передбачений ст.259 КК України. Винний у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення може мати за мету викликати неспокій людей, паніку або їх розгубленість; бажання розважитись або помститися за завдану винному образу чи відмову в його проханні з боку приватного, колективного чи державного об’єднання або з боку органів влади; з метою забезпечення вчинення в інших містах реальних терористичних актів або інших тяжких злочинів, вивчення складу оперативної групи та їх можливостей з метою вдосконалення ефективності злочинних дій тощо. Таким чином, мета цього злочину може бути різною, тому у кожному конкретному випадку мета повинна з’ясовуватися судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого і призначення покарання винній особі.