Досудове врегулювання господарського спору

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 18:01, 20 березня 2019, створена Valentyna.nykonchuk (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативні акти


Основні положення досудового врегулювання господарського спору.

Досудове врегулювання господарських спорів – це послідовний комплекс дій направлений на безпосереднє вирішення спорів між підприємствами та організаціями з приводу порушених майнових прав і законних інтересів який застосовується до порушення судової процедури. Цей добровільний порядок врегулювання спору реалізується у формі претензійного провадження в який не втручається суд, і він не є стадією господарського процесу. Його використання є правом, а не обов’язком суб’єктів господарських правовідносин, оскільки встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації конституційного права на судовий захист.
Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи позову.
Досудове врегулювання господарських спорів не поширюється на спори:

  • про визнання договорів недійсними;
  • про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;
  • про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;
  • про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;
  • про звернення стягнення на заставлене майно.

В даному випадку слід зазначити, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.
Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. дав роз'яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

  • можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;
  • обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;
  • обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Порядок і строки розгляду претензії

Нормами Господарського кодексу визначено вимоги до претензій, строки їх розгляду та наслідки ігнорування вимог, визначених у претензії.
Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії. Учасник господарських відносин, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Строки розгляду претензії


Претензія розглядається в десятиденний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців. У разі необхідності сторони можуть звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії необхідні для розгляду претензії по суті.

Вимоги до претензії


У претензії зазначаються :

  • повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється;
  • дата пред'явлення і номер претензії;
  • обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
  • докази, що підтверджують ці обставини;
  • посилання на відповідні нормативні акти;
  • вимоги заявника;
  • сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
  • перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Файл:Претензія.doc
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії.
Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.
Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено ГК або іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.
При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Повідомлення заявника про результати розгляду претензії

Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.

Врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.