Відмінності між версіями «Відмова від права власності»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] * [http://zakon3.rada.gov.u...)
 
(Шляхи відмови від права власності)
Рядок 8: Рядок 8:
  
 
Власник може відмовитися від права власності двома шляхами: він може прямо заявити про це або вчинити дії, що прямо свідчать про намір не зберігати в майбутньому будь-які права на це майно. Момент припинення права власності на ту чи іншу річ залежить від її якостей. Так, якщо річ не підлягає державній реєстрації (як правило, рухомі речі), то право власності на неї припиняється з моменту відмови власника від будь-яких прав щодо цієї речі. Якщо ж річ підлягає державній реєстрації (див. ст. 182 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]), то право власності на неї припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
 
Власник може відмовитися від права власності двома шляхами: він може прямо заявити про це або вчинити дії, що прямо свідчать про намір не зберігати в майбутньому будь-які права на це майно. Момент припинення права власності на ту чи іншу річ залежить від її якостей. Так, якщо річ не підлягає державній реєстрації (як правило, рухомі речі), то право власності на неї припиняється з моменту відмови власника від будь-яких прав щодо цієї речі. Якщо ж річ підлягає державній реєстрації (див. ст. 182 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]), то право власності на неї припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
       
+
Способами відмови від права власності є викидання майна, полишення майна, виселення з нерухомого майна без наміру повернутися до нього та інші. Характеризується добровільним характером, примушування до відмови від права власності є підставою не вважати відмову правозгідною й такою, що матиме правові наслідки для власника та третіх осіб, тобто не призведе ані до припинення такого права у власника майна, ані до виникнення прав власності у набувачів, у володіння яких потрапить це майно. Примусова відмова від права власності на майно у випадках, передбачених законом, охоплює інші підстави припинення права власності, тому не стосується цих правил.
 +
У ч. З ст. 347 ЦК визначається процедура та момент припинення права власності при відмові від нього на майно, права на яке підлягають державній реєстрації. Таким майном є нерухомі речі (ст. 182 ЦК) та інші види майна, щодо якого законом пов'язано момент виникнення на нього права власності з його державною реєстрацією. Ця норма має на меті виключити можливість існування нерухомих речей, власник яких невідомий, це більшою мірою відповідатиме інтересам цивільного обороту, сприятиме стабільності цивільних відносин та їх прогнозованості.
 +
Згідно з ч. 2 ст. 335 ЦК України з моменту реєстрації відмови така річ стає безхазяйною, тобто, за загальним правилом, після спливу одного року з моменту взяття на облік такої речі вона може бути передана за рішенням суду в комунальну власність.
 +
Аналіз ч. З ст. 347 з положеннями ч. 2 ст. 335 ЦК свідчить про те, що за заявою власника нерухомого майна про відмову від права власності на нього у відповідному державному реєстрі має бути зафіксовано не лише таку заяву, а й на підставі неї це майно має бути взяте на облік як безхазяйна нерухома річ. Складність запропонованої законодавцем конструкції свідчитиме про вірогідне поодиноке (нечасте) застосування цього механізму, тому слід при виникненні можливих спорів про право власності на нерухоме майно, власник від якого відмовився, застосовувати загальні положення ч. 1 ст. 347 ЦК про відмову від права власності.
 +
Остаточне вирішення спорів щодо нерухомого майна та майна, право на яке підлягає реєстрації, від яких відмовився власник, належить суду. Ймовірним предметом спору щодо цього майна будуть вимоги про визнання права власності на нього зі сторони його володільця, який вимагатиме зміни свого статусу. В такій ситуації для суду істотного значення набудуть і загальні обставини відмови від права власності на майно (ч. 1 ст. 347 ЦК), і спосіб набуття спірної речі у володіння останнього набувача, його ставлення до свого володіння, характер його добросовісності, відкритості, тривалість строків такого володіння тощо; за таких обставин, як уявляється, реєстрація відмови від права власності власника матиме не найголовніше значення для вирішення справи.
 +
 
 
== Куди звертатись ==
 
== Куди звертатись ==
  

Версія за 13:43, 27 грудня 2017

Нормативна база

Шляхи відмови від права власності

Власник може відмовитися від права власності двома шляхами: він може прямо заявити про це або вчинити дії, що прямо свідчать про намір не зберігати в майбутньому будь-які права на це майно. Момент припинення права власності на ту чи іншу річ залежить від її якостей. Так, якщо річ не підлягає державній реєстрації (як правило, рухомі речі), то право власності на неї припиняється з моменту відмови власника від будь-яких прав щодо цієї речі. Якщо ж річ підлягає державній реєстрації (див. ст. 182 Цивільного кодексу України), то право власності на неї припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Способами відмови від права власності є викидання майна, полишення майна, виселення з нерухомого майна без наміру повернутися до нього та інші. Характеризується добровільним характером, примушування до відмови від права власності є підставою не вважати відмову правозгідною й такою, що матиме правові наслідки для власника та третіх осіб, тобто не призведе ані до припинення такого права у власника майна, ані до виникнення прав власності у набувачів, у володіння яких потрапить це майно. Примусова відмова від права власності на майно у випадках, передбачених законом, охоплює інші підстави припинення права власності, тому не стосується цих правил. У ч. З ст. 347 ЦК визначається процедура та момент припинення права власності при відмові від нього на майно, права на яке підлягають державній реєстрації. Таким майном є нерухомі речі (ст. 182 ЦК) та інші види майна, щодо якого законом пов'язано момент виникнення на нього права власності з його державною реєстрацією. Ця норма має на меті виключити можливість існування нерухомих речей, власник яких невідомий, це більшою мірою відповідатиме інтересам цивільного обороту, сприятиме стабільності цивільних відносин та їх прогнозованості. Згідно з ч. 2 ст. 335 ЦК України з моменту реєстрації відмови така річ стає безхазяйною, тобто, за загальним правилом, після спливу одного року з моменту взяття на облік такої речі вона може бути передана за рішенням суду в комунальну власність. Аналіз ч. З ст. 347 з положеннями ч. 2 ст. 335 ЦК свідчить про те, що за заявою власника нерухомого майна про відмову від права власності на нього у відповідному державному реєстрі має бути зафіксовано не лише таку заяву, а й на підставі неї це майно має бути взяте на облік як безхазяйна нерухома річ. Складність запропонованої законодавцем конструкції свідчитиме про вірогідне поодиноке (нечасте) застосування цього механізму, тому слід при виникненні можливих спорів про право власності на нерухоме майно, власник від якого відмовився, застосовувати загальні положення ч. 1 ст. 347 ЦК про відмову від права власності. Остаточне вирішення спорів щодо нерухомого майна та майна, право на яке підлягає реєстрації, від яких відмовився власник, належить суду. Ймовірним предметом спору щодо цього майна будуть вимоги про визнання права власності на нього зі сторони його володільця, який вимагатиме зміни свого статусу. В такій ситуації для суду істотного значення набудуть і загальні обставини відмови від права власності на майно (ч. 1 ст. 347 ЦК), і спосіб набуття спірної речі у володіння останнього набувача, його ставлення до свого володіння, характер його добросовісності, відкритості, тривалість строків такого володіння тощо; за таких обставин, як уявляється, реєстрація відмови від права власності власника матиме не найголовніше значення для вирішення справи.

Куди звертатись

Необхідно звернутись до органу виконавчої влади (якщо відмова стосується землі на користь держави) або сільської, селищної, міської ради, якщо передається земельна ділянка у комунальну власність із відповідною заявою. Орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування приймає рішення, яким він має погодитись із Вашою заявою або відмовити у цьому.

Прийняття земельної ділянки

У разі, якщо орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування погодився прийняти земельну ділянку, укладається з ним договір про передачу права власності на земельну ділянку. Договір про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню. В процесі укладення і нотаріального посвідчення договору нотаріус здійснює державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку за державою чи територіальною громадою, право власності є припиненим.