Відмінності між версіями «Відмова від права власності»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 2: Рядок 2:
 
== Нормативна база ==
 
== Нормативна база ==
  
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV]  
+
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III]
+
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]  
  
 
== Шляхи відмови від права власності ==
 
== Шляхи відмови від права власності ==

Версія за 12:18, 25 лютого 2020

Нормативна база

Шляхи відмови від права власності

Власник може відмовитися від права власності двома шляхами: він може прямо заявити про це або вчинити дії, що прямо свідчать про намір не зберігати в майбутньому будь-які права на це майно. Момент припинення права власності на ту чи іншу річ залежить від її якостей. Так, якщо річ не підлягає державній реєстрації (як правило, рухомі речі), то право власності на неї припиняється з моменту відмови власника від будь-яких прав щодо цієї речі.

Якщо ж річ підлягає державній реєстрації (див. ст. 182 Цивільного кодексу України), то право власності на неї припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Способами відмови від права власності є викидання майна, полишення майна, виселення з нерухомого майна без наміру повернутися до нього та інші. Характеризується добровільним характером, примушування до відмови від права власності є підставою не вважати відмову правозгідною й такою, що матиме правові наслідки для власника та третіх осіб, тобто не призведе ані до припинення такого права у власника майна, ані до виникнення прав власності у набувачів, у володіння яких потрапить це майно.

 Примусова відмова від права власності на майно у випадках, передбачених законом, охоплює інші підстави припинення права власності, тому не стосується цих правил.

У ч. З ст. 347 Цивільного Кодексу визначається процедура відмови від права власності, а саме:

  1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
  2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.
  3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Остаточне вирішення спорів щодо нерухомого майна та майна, право на яке підлягає реєстрації, від яких відмовився власник, належить суду. Ймовірним предметом спору щодо цього майна будуть вимоги про визнання права власності на нього зі сторони його володільця, який вимагатиме зміни свого статусу. В такій ситуації для суду істотного значення набудуть і загальні обставини відмови від права власності на майно, і спосіб набуття спірної речі у володіння останнього набувача, його ставлення до свого володіння, характер його добросовісності, відкритості, тривалість строків такого володіння тощо; за таких обставин, як уявляється, реєстрація відмови від права власності власника матиме не найголовніше значення для вирішення справи.

Куди звертатись

Необхідно звернутись до органу виконавчої влади (якщо відмова стосується землі на користь держави) або сільської, селищної, міської ради, якщо передається земельна ділянка у комунальну власність із відповідною заявою. Орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування приймає рішення, яким він має погодитись із Вашою заявою або відмовити у цьому.

Прийняття земельної ділянки

У разі, якщо орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування погодився прийняти земельну ділянку, укладається з ним договір про передачу права власності на земельну ділянку. Договір про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню. В процесі укладення і нотаріального посвідчення договору нотаріус здійснює державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку за державою чи територіальною громадою, право власності є припиненим.