Вогнепальна зброя, як об'єкт спільної сумісної власності подружжя: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
мНемає опису редагування
 
(Не показані 12 проміжних версій 4 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
== Вогнепальна зброя, як предмет поділу спільного майна подружжя ==
== Нормативна база ==
== Нормативна база ==  
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України (далі - СК України)]
# [http://Сімейний%20кодекс%20України Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільно-процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2471-12 Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ "Про право власності на окремі види майна"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова ВРУ від 17 червня 1992 року №2471-ХІІ]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»]
== Загальна інформація ==
За правилом статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text 60 СК України] майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.


== Огляд законодавства ==
Згідно зі статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text 63 СК України] дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.


Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text 70 СК України] у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.


Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Важливо! Термін позовної давності на подання позовної заяви про поділ спільно нажитого майна після розлучення встановлено у три роки.


Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
До розлучення позовна давність на подачу такого позову не застосовується.


Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text 57 СК України] особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.


Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Громадяни набувають права власності на вогнепальну зброю, придбану ними з відповідного дозволу, що надається органами внутрішніх справ, згідно зі Спеціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна, установленого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2471-12 постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ "Про право власності на окремі види майна"].
 
== Судова практика ==
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
{| class="wikitable"
 
|+
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
|'''Увага!''' Проаналізувавши судову практику стає зрозумілим, що зброя <u>не може вважатися</u> об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, а тому не є особистою приватною власністю. Як правило, суди залишають зброю у власності тієї особи, у якої є [[Право на отримання дозволу на зброю|дозвіл на її зберігання]], однак з компенсацією половини вартості такої зброї іншому з подружжя.
 
|}
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84481679 Постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/20563/16-ц]
 
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/85798735 Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року у справі № 761/32835/16-ц]
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
== Див. також ==
 
* [[Право на отримання дозволу на зброю]]
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
* [[Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя]]
 
* [[Право особистої приватної власності дружини та чоловіка]]
== Судова практика ==  
* [[Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору]]
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
* [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі]]
 
[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя]]
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, речі індивідуального користування, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. При цьому, не має значення цінність речі, важливим є лише те, що вона була призначена виключно для задоволення потреб когось із подружжя і тому є його особистою приватною власністю.
Згідно Спеціального порядку набуття права власності громадянами на окремі види майна, затвердженого [http://Постановою%20ВРУ%20від%2017%20червня%201992%20року%20№2471-ХІІ Постановою ВРУ від 17 червня 1992 року №2471-ХІІ], громадяни набувають права власності на вогнепальну зброю, придбану ними з відповідного дозволу, що надається органами внутрішніх справ.
 
== Висновок ==
 
Вогнепальна зброя не належить до спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу вогнепальна зброя залишається  особистою приватною власністю того з подружжя, кому видано відповідний дозвіл і тому  тільки він має право на використання даного майна.

Поточна версія на 09:39, 21 листопада 2022

Нормативна база

Загальна інформація

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Важливо! Термін позовної давності на подання позовної заяви про поділ спільно нажитого майна після розлучення встановлено у три роки.

До розлучення позовна давність на подачу такого позову не застосовується.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Громадяни набувають права власності на вогнепальну зброю, придбану ними з відповідного дозволу, що надається органами внутрішніх справ, згідно зі Спеціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна, установленого постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ "Про право власності на окремі види майна".

Судова практика

Увага! Проаналізувавши судову практику стає зрозумілим, що зброя не може вважатися об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, а тому не є особистою приватною власністю. Як правило, суди залишають зброю у власності тієї особи, у якої є дозвіл на її зберігання, однак з компенсацією половини вартості такої зброї іншому з подружжя.

Див. також