Вогнепальна зброя, як об'єкт спільної сумісної власності подружжя

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 09:39, 21 листопада 2022, створена Dmytro.perepelytsia (обговорення | внесок) (→‎Судова практика)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Нормативна база

Загальна інформація

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Важливо! Термін позовної давності на подання позовної заяви про поділ спільно нажитого майна після розлучення встановлено у три роки.

До розлучення позовна давність на подачу такого позову не застосовується.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Громадяни набувають права власності на вогнепальну зброю, придбану ними з відповідного дозволу, що надається органами внутрішніх справ, згідно зі Спеціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна, установленого постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ "Про право власності на окремі види майна".

Судова практика

Увага! Проаналізувавши судову практику стає зрозумілим, що зброя не може вважатися об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, а тому не є особистою приватною власністю. Як правило, суди залишають зброю у власності тієї особи, у якої є дозвіл на її зберігання, однак з компенсацією половини вартості такої зброї іншому з подружжя.

Див. також