Виселення з житлового приміщення та зняття з реєстрації особи, яка не досягла 18 років

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 09:13, 21 липня 2021, створена Natalia.zaitseva (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.

Нормативна база

Виселення з житлового приміщення дитини

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК) особа до досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років) має правовий статус дитини.

Згідно з вимогами установлених статтею 19 СК при розгляді судом спорів щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - Житловий кодекс, ЖК) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житловий кодекс передбачає, окрім добровільного виселення, процедуру виселення в адміністративному порядку та в судовому.

Особи в залежності від підстав вселення в жиле приміщення, підлягають виселенню з наданням чи без надання іншого жилого приміщення.

Виселення в адміністративному порядку

Виселення в адміністративному порядку провадиться в разі:

Виселення піднаймачів і тимчасових жильців у разі припинення договору найму жилого приміщення з будинків, що загрожують обвалом, без надання іншого жилого приміщення (частина друга статті 99 ЖК).

Виселення з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом (частина перша статті 109 ЖК).

Виселення в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення відбувається у випадках:

  • Недійсності договору піднайму (стаття 94 ЖК).
  • Виселення тимчасових жильців на вимогу наймача або членів його сім’ї (частина третя статті 98 ЖК).
  • Виселення піднаймачів і тимчасових жильців у разі припинення договору найму жилого приміщення (стаття 99 ЖК).
  • Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК). Вказане виселення є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 1322 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 1322 ЖК, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті (частина четверта статті 109 ЖК).
  • Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною (частини перша-друга статті 116 ЖК).
  • В разі, якщо особа самоправно зайняла жиле приміщення (частина третя статті 116 ЖК).
  • У разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення (частина перша статті 117 ЖК).
  • Виселення з службового жилого приміщення робітників і службовців з усіма особами, які з ними проживають в разі припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією (стаття 124 ЖК).
  • Виселення з службового жилого приміщення громадян, з усіма особами, які з ними проживають, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням (стаття 124 ЖК).
  • Виселення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою, сезонних, тимчасових працівників і осіб, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу (частина перша статті 132 ЖК).
  • Виселення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з навчанням, осіб, що вчились у навчальних закладах і вибули з них (частина перша статті 132 ЖК).
  • Виселення інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину (частина друга статті 132 ЖК).
  • Виселення колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження в будинку житлово-будівельного кооперативу, в разі неможливості поділу квартири, після одержання компенсації і відмови звільнити приміщення (частина друга статті 146 ЖК).
  • Виселення з житлово-будівельного кооперативу в разі виключенння з кооперативу члена житлово-будівельного кооперативу (частина перша статті 148 ЖК).
  • Виселення з житлово-будівельного кооперативу в разі виключенння з кооперативу члена житлово-будівельного кооперативу разом з членами його сім'ї та іншими особами, які проживають разом з ним в випадках передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7 статті 147 ЖК (частина перша статті 148 ЖК).
  • Виселення члена житлово-будівельного кооперативу, який вибув з кооперативу або переселився в іншу квартиру в будинку того ж кооперативу, а займане ним жиле приміщення не закріплено в установленому порядку за членами його сім'ї, вони, а також інші особи, що проживають у цьому приміщенні, підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (частина друга статті 148 ЖК).
  • Виселення наймача при проведенні капітального ремонту жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача (стаття 165 ЖК).
  • Виселення наймача і осіб, які проживають разом з ним, у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності (стаття 169 ЖК).

Виселення в судовому порядку з наданням іншого жилого приміщення

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятками, встановленими законом (див. пункт 2.2 даної консультації).

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК).

Надаване громадянам у зв'язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 ЖК.

Вимоги, що пред'являються до благоустроєного жилого приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням визначені ст. 113 ЖК, зокрема:

  • Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру.
  • Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат.
  • За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі.
  • Якщо наймач або член сім'ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі.
  • У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.

З службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 ЖК, не може бути виселено:

  • осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;
  • осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
  • осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
  • осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
  • пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання І і ІІ груп, осіб з інвалідністю І і ІІ груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
  • одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Зняття з реєстрації особи, яка не досягла 18 років

Загальна процедура зняття з реєстрації місця проживання особи визначена абзцем третім частини першої статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон) і здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про:

  • позбавлення права власності на житлове приміщення;
  • права користування житловим приміщенням;
  • про виселення.

Згідно з вимогами установленими частиною третьою статті 7 Закону за погодженням з органами опіки і піклування здійснюється зняття з реєстрації місця проживання:

  • дітей-сиріт;
  • дітей, позбавлених батьківського піклування;
  • осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування.

Зняття з реєстрації місця проживання, на виконання статті 10 Закону, додатково регламентована Правилами реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207.

Додатково див.: Зняття з реєстрації за місцем проживання.

У випадку виникнення спору між батьками дитини та/або особою, власником житла щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням такий спір вирішується у судовому порядку із обов'язковою участю органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Увага! Якщо квартира придбана одним з подружжя до реєстрації шлюбу, інший з подружжя та дитина не матимуть права власності на неї, разом з тим, вони матимуть право користування квартирою, тобто право проживати у квартирі. Право володіти та розпоряджатися помешканням залишається у того з подружжя хто є власником, але розпоряджатися житлом він може не порушуючи права іншого з подружжя і дитини на проживання. Зокрема частина четверта статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" зазначає, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання

Підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання визначені статтею 91 Закону, за якою орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

  • особа не подала передбачені Законом документи або інформацію;
  • у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;
  • для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Судова практика

  • Постанова Верховного Суду України від 16.12.2020 у справі № 206/4028/18 (Малолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає. Доводи про наявність у ОСОБА_1 у власності іншого житлового приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки наявність у того з батьків, з ким дитина фактично проживає права власності на житло, не може бути підставою для втрати останньою її особистих житлових прав. Визначальним у цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.)

Див. також