Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

  1. Кримінальний кодекс України
  2. Конвенція про права дитини
  3. Декларація прав дитини
  4. Загальна декларація прав людини
  5. Закон України "Про охорону дитинства"
  6. Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"
  7. Постанова Пленуму Верховного суду від 27.02.2004 N 2 "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність"
  8. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 р. № 800 "Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю"
  9. Європейська конвенція про здійснення прав дітей


Поняття жебрацтва та його ознаки.

 Жебрацтво - це дії щодо систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. 

Відповідальність за використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом передбачена ст. 150–1 КК України.

Обов’язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки малолітня дитина, тобто дитина, яка не досягла 14-річного віку. При цьому кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 150–1 КК) є вчинення злочину щодо чужої малолітньої дитини.
Предмет злочину - те, з приводу чого вчинюється злочин, тобто це можуть бути гроші, речі, інші матеріальні цінності.

Об'єктивною ознакою даного кримінального правопорушення' є активна дія — використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. На практиці пропонується кваліфікувати вчинене як злочин, передбачений ст. 150-1 КК України, якщо має місце одночасне використання в жебрацтві трьох та більше осіб, кожна з яких хоча б одноразово висловила прохання подати милостиню сторонній особі. Випрошування може відбуватися усно, письмово або конклюдентними діями. Крім того, до об’єктивної сторони діяння слід віднести умисне створення уразливого стану дитини дорослою особою під час її використання для заняття жебрацтвом та навмисне використання предметів, наявність яких викликає розчулення у оточуючих.

Суб’єктивними ознаками використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом є вчинення його тільки з прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді спричинення дитині середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 150–1 КК України) може характеризуватися тільки необережністю.

Суб’єкт злочину спеціальний. У ч. 1 ст. 150–1 КК – це батьки або особи, які їх замінюють, а у ч. 2 ст. 150–1 КК – будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які замінюють батьків.

З прийняттям ст. 150–1 КК України у 2009 році обов’язковою ознакою суб’єктивного складу злочину було визнано мету отримання прибутку. Але пізніше, у 2011 році, вказівку на обов’язкову мету вчинення злочину було виключено, оскільки суспільна небезпечність злочину визначається не корисливим мотивом або метою отримання прибутку, а характером дій, які вчинені щодо дитини, що негативно впливає на її фізичний і моральний розвиток. Небезпеку становлять і об’єктивні умови, в яких відбувається використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Обґрунтовано, що даний момент полегшить доказування наявності ознак використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, оскільки якщо винний не отримав прибутку, але використовував малолітню дитину для заняття жебрацтвом, встановити мету неможливо.

Кваліфікуючі ознаки використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом та кримінальна відповідальність

До кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 150–1 КК Українивідноситься використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене:

  1. стосовно чужої дитини;
  2. із застосуванням насильства чи погрозою його застосування;
  3. повторно;
  4. особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. 150, 303 або 304 КК;
  5. за попередньою змовою групою осіб..

Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК України, або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Дії, передбачені частинами першою або другою статті 150-1 КК України, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Запобігання використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

Запобігання використанню малолітньої дитини для заняття жебрацтвом розглянуто загально соціальне, спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочину, до чого мають докласти зусиль прокуратура, а саме ювенальна юстиція, поліція, школа, соціальні служби у справах сім’ї, дітей та молоді.

Юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження або життю чи здоров’ю якої загрожує небезпека, зобов’язані забезпечити надання екстреної медичної допомоги, невідкладно звернутися до органів Національної поліції або підпорядкованого підрозділу територіального органу ДСНС для організації її подальшого захисту у разі, коли дитина потребує медичної допомоги.

Органи Національної поліції зобов’язані протягом доби поінформувати службу у справах дітей районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади (далі - служба у справах дітей) про виявлену дитину для організації її соціального захисту (ч. 6 Постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 р. № 800 "Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю")