Виділення (відведення) земельної ділянки під кладовище

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 07:33, 5 січня 2021, створена Romaniia.mandzii (обговорення | внесок) (Внесено доповнення до розділу "Повноваження ОМС")

Виділення (відведення) земельної ділянки під кладовище.

Нормативна база.

1.      Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

2.      Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»

3.      Закон України «Про Державний земельний кадастр»,

4.      Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,

5.      Закон України «Про землеустрій»

6.      Закон України «Про поховання та похоронну справу»

7.      Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»

8.      Земельний кодекс України (далі – ЗК України)

9.      Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань, затверджений Наказом  Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства

10.  Державні санітарні правила та норми "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-9

Повноваження органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад) при відведенні земельної ділянки під кладовища.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Беручи до уваги специфіку такого об'єкта, як кладовище, саме органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції вирішують питання про відведення такої земельної ділянки, відповідно до загальних норм земельного законодавства та спеціальних норм, які встановлюють вимоги до таких об'єктів, зокрема до порядку їх розміщення та утримання.

Статтею 8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції:

  • вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання;
  • забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання;
  • створюють ритуальні служби;
  • вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв’язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом;
  • здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб’єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності.

За рішенням  такого органу для організації будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання (кладовища) можуть бути створені спеціалізовані комунальні підприємства.

Для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству (установі, організації) в постійне користування надається земельна ділянка.

Варто зауважити, що земельні ділянки, на яких розташовані місця поховання (кладовища), є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду.

Також, орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про часткове або повне припинення закриття кладовища в разі, якщо на території кладовища немає вільних місць для облаштування нових могил (колумбарних ніш), а поховання померлих можливе лише на місцях родинного поховання або шляхом підпоховання в могилах за згодою користувачів місць поховання.

Норми земельної ділянки, які можуть бути відведені  під кладовища.

Розміри земельних ділянок, які відводяться під кладовища традиційного поховання, повинні мати площу:

- з розрахунку 0,24 га на 1 тисячу чоловік, що проживають в міській місцевості;

- з  розрахунку 0,1 га на 1 тисячу чоловік, які проживають у сільській місцевості.

- з  розрахунку 0,02 га на 1 тисячу чоловік Для організації поховання урн з прахом померлого.

Розміри земельних ділянок, що відводяться для поховання, допускається уточнювати залежно від співвідношення місць традиційного поховання і місць для поховання урни з прахом, з урахуванням місцевих умов.

Мінімальна територія місць поховань складає 0,5 га.

Кладовище як місце для організації поховання зонально має розташовуватись у межах комунальної зони.

Місця  поховань  (кладовища)  повинні  мати сплановану і впорядковану  територію,   упорядковані   під'їзні   шляхи,   бути забезпеченими транспортним зв'язком з населеним пунктом.

Відповідно до п. 3.2 Державних санітарних правил та норм «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту; відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м, а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об'єктів, що прирівнені до них, має бути не меншою 100 м.

Порядок виділення (відведення) земельної ділянки під кладовище.

Земельні ділянки для влаштування кладовища надаються за рішенням органу місцевого самоврядування виключно спеціалізованим комунальним підприємствам на праві постійного користування землею (ст. 92 ЗК України).

Для відведення земельної ділянки під кладовище застосовуються загальні норми надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, які визначені у ст. 123 ЗК України.

Відповідно до ч. 2 ст.123 ЗК України спеціалізоване комунальне підприємство звертається  до відповідного органу місцевого самоврядування за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення кладовища.

Умови і строки розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору.

Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Органом місцевого самоврядування приймаючи рішення про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються шляхом:

·                       затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

·                       вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

·                       надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Земельні  ділянки, які забороняється відводити (виділяти) під кладовища.

Відповідно до п. 3.9. Державних санітарних правил та норм «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», забороняється відведення земельних  ділянок під кладовища:

     - на територіях  першого  і  другого  поясів  зон  санітарної охорони джерел централізованого водопостачання, мінеральних джерел, першої та другої зон округу санітарної охорони курортів;

     - на  територіях  з  тріщинами в підстилаючих породах (якщо є доказаний гідрологічний зв'язок з водоносним  горизонтом,  який  є джерелом   водопостачання)  і  в  місцях  виклинювання  водоносних горизонтів;

     - на   берегах   відкритих   водоймищ,  які  використовуються населенням для питного водозабезпечення або з  культурно-побутовою метою.