Єдиний податок для фізичних осіб-підприємців (спрощена система оподаткування)

Матеріал з WikiLegalAid
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.

Загальні положення

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 Податкового Кодексу (далі ПКУ), на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою І Розділу ХІV цього Кодексу, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до ст. 291.3. ПКУ Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності:

1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень;

2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

  • не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
  • обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи;

3) третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень;

4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Обмеження для 1 — 3 групи спрощеної системи оподаткування

Загальні обмеження для єдиноподатників груп 1 — 3 можна поділити на 2 види:
''1) за суб’єктним складом;
2) за видами діяльності.''

Обмеження за суб’єктним складом

Стати платниками єдиного податку можуть як фізичні особи — підприємці (далі — ФОП), так і юридичні особи. При цьому ФОП можуть бути платниками єдиного податку будь-якої з груп 1 — 3. А ось у юросіб вибір не такий багатий. Для них передбачено тільки одну з цих груп — третю.

Водночас ПКУ перелічує суб’єктів, які не можуть стати єдино податниками:
1. Суб’єкти господарювання (як ФОП, так і юрособи), які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник у результаті дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п.п. 291.5.8 ПКУ). Податковий борг виникає у разі несплати платником податків суми погодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) у встановлені ПКУ строки, а також нарахованої на суму такого грошового зобов’язання пені ( п.п. 14.1.175 ПКУ). Суб’єктам господарювання, які мають намір перейти на спрощену систему оподаткування, слід уважно ставитися до отриманих податкових повідомлень-рішень. Якщо встигнути їх оскаржити протягом 10 календарних днів (в адміністративному або в судовому порядку), вони не одержать статусу погодженого зобов’язання до самого закінчення процедури оскарження, а отже, не стануть перешкодою для переходу на єдиний податок.
Необхідно звернути увагу, що: наявність неподаткового боргу не є перешкодою для одержання статусу єдиноподатника.
Так, наприклад, не вважається податковим боргом заборгованість з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ). Річ у тім, що згідно з п.1.3 ПКУ питання погашення зобов’язань і сплати ЄСВ цей Кодекс не регулює. А ось заборгованість за штрафними санкціями за порушення іншого підконтрольного податківцям законодавства (розрахунки у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо) вважатиметься податковим боргом. Це пов’язано з тим, що такі санкції підпадають під визначення грошового зобов’язання платника податків, наведене в п.п. 14.1.39 ПКУ. Крім того, якщо ви ФОП, майте на увазі: перешкодою для одержання статусу платника єдиного податку може стати тільки податковий борг, що виник у фізичної особи у статусі підприємця. Якщо у вас є податковий борг як у простої фізичної особи, то такі суми до уваги братися не повинні. На користь цього висновку свідчить і той факт, що підприємець як самозайнята особа стає на облік як окремий самостійний платник податків.
2. Фізичні та юридичні особи — нерезиденти ( п.п. 291.5.7 ПКУ). Щоб більше конкретизувати це суб’єктне обмеження, звернемося до поняття «нерезиденти», наведеного в п.п. 14.1.122 ПКУ. Так, згідно з цим підпунктом нерезиденти — це: а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичні особи, які не є резидентами України. Платниками єдиного податку, зокрема, не можуть бути фізичні особи, які не є резидентами України. Тому зазначені суб’єкти можуть бути платниками єдиного податку за умови дотримання вимог, що висуваються для перебування на спрощеній системі оподаткування.
3. Юрособи, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 % ( п.п. 291.5.5 ПКУ). Слід звернути увагу, що: зазначена заборона стосується тільки часток юросіб-неєдиноподатників. А ось якщо у статутному капіталі підприємства є частки фізосіб, які не є платниками єдиного податку, що перевищують обмежувальні 25 %, перешкод для переходу такого підприємства на спрощену систему оподаткування немає. Оскільки платниками єдиного податку не можуть бути нерезиденти, підприємство, в якому частка юросіб-нерезидентів дорівнює або перевищує 25 %, не може перебувати на спрощеній системі оподаткування. Заборона, передбачена п.п. 291.5.5 ПКУ, не залежить від того, в якому розмірі формується статутний капітал.
4. Представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юрособи, яка не є єдиноподатником ( п.п. 291.5.6 ПКУ).
5. Суб’єкти господарювання, перелічені в п.п. 291.5.4 ПКУ, а саме: — страхові (перестрахові) брокери; — банки; — кредитні спілки; — ломбарди; — лізингові компанії; — довірчі товариства; — страхові компанії; — установи накопичувального пенсійного забезпечення; — інвестиційні фонди і компанії; — інші фінансові установи, визначені законом; — реєстратори цінних паперів.
6. Інші суб’єктні обмеження. Деякі обмеження суб’єктного складу платників єдиного податку хоча прямо у ст. 291 ПКУ й не зазначені, але безпосередньо з неї випливають. Так, не можуть перебувати на спрощеній системі оподаткування ті особи, які не входять до категорії суб’єктів господарювання. Як приклад тут можна навести приватних нотаріусів, які не мають права займатися підприємницькою діяльністю на підставі ч. 4 ст. 3 Закону № 3425. Не можуть стати єдиноподатниками адвокати та арбітражні керуючі. Фізособи, які здійснюють адвокатську діяльність або діяльність арбітражного керуючого, не можуть бути підприємцями в межах такої діяльності та обрати спрощену систему оподаткування. Річ у тім, що такі особи є суб’єктами незалежної професійної діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону про адвокатуру, ч. 1 ст. 4 Закону № 2343, п.п. 14.1.226 ПКУ). І саме в цій якості (а не як ФОП) їх ставлять на облік у відповідній ДПІ.