Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним

Нормативна база

• Цивільний кодекс України (далі - ЦК України)
• Закон України "Про фінансовий лізинг"
• Закон України "Про захист прав споживачів"
• Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"

Загальна інформація

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (стаття 1 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Форма договору фінансового лізингу - договір фінансового лізингу має бути укладений в письмовій формі.

У певних випадках договір фінансового лізингу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню предметом яких є:

• будівля або інша капітальна споруда (нерухоме майно) і договір укладено строком на три і більше років;
• транспортний засіб і одна зі сторін договору – фізична особа.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Детальніше див. "Договір фінансового лізингу"

Підстави визнання договору фінансового лізингу недійсним

І. Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати:

1. суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
2. платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
3. компенсацію відсотків за кредитом;
4. інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Однак, часто в договорі так звані лізингоодержувачі з метою привласнення коштів передбачають також сплату інших платежів: плата за консультаційні послуги, комісія за організацію договору і тому подібне. Також окремо прописується положення про відсутність права вимоги повернення сплачених коштів у випадку розірвання договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

До несправедливих умов договору, зокрема віднесено:

• виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
• встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
• надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
• надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:
♦ такі положення також підлягають зміні;

♦ договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення договору, що стосуються сплати коштів за, власне, його укладення – є несправедливими. В зв’язку з тим, що визнання недійсним положення про такі платежі тягне за собою зміну інших положень договору, то він може бути визнаний недійсним у цілому.

У випадку недосягнення згоди з лізингодавцем щодо зміни договору або визнання його недійсним, лізингоодержувач має право звернутися до суду для захисту своїх прав.

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

ІІ. Договір фінансового лізингу транспортного засобу непосвідений нотаріально може бути визнаним нікчемним із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа.

Судова практика

• Постанова Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 161/6341/15-ц (умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві).
• Постанова Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 363/3673/14-ц (договір фінансового лізингу транспортного засобу підлягає нотаріальному посвідченню).

Див. також

• Договір фінансового лізингу
• Фінансовий лізинг автотранспорту. Визнання договору фінансового лізингу автотранспорту недійсним
• Договір лізингу
• Визнання правочину недійсним та наслідки його недійсності