Правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої трудової міграції

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Поняття трудового мігранта

Згідно ст.1 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію» трудовий мігрант - громадянин України, який здійснював, здійснює або здійснюватиме оплачувану діяльність у державі перебування, не заборонену законодавством цієї держави. В той же час Європейська конвенція «Про правовий статус трудящих-мігрантів» визначає трудового мігранта, як громадянина Договірної Сторони, якому інша Договірна Сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи.

Державне регулювання у сфері зовнішньої трудової міграції

Засади державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції закріплені в ст.4 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію» в якій говориться, що державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції базується на принципах забезпечення прав та законних інтересів трудових мігрантів і членів їхніх сімей та здійснюється на засадах ефективного державного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції. Держава забезпечує реалізацію передбачених у цьому Законі прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Cт.6 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію» даного Закону визначаються органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері зовнішньої трудової міграції:

  • Кабінет Міністрів України;
  • центральні органи виконавчої влади;
  • також місцеві державні адміністрації;
  • органи місцевого самоврядування.

Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей

Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей закріплені в розділі ІІІ ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»:

  • Права трудових мігрантів на належні умови праці та соціальний захист;
  • Право трудових мігрантів і членів їхніх сімей на освіту та підтвердження результатів неформального професійного навчання;
  • Державні гарантії щодо консульського сприяння трудовим мігрантам;
  • Діяльність в Україні утворених за кордоном громадських об’єднань трудових мігрантів;
  • Сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх, духовних і мовних потреб трудових мігрантів;
  • Забезпечення права трудових мігрантів і членів їхніх сімей на інформацію;
  • Реінтеграція в суспільство трудових мігрантів;
  • Право трудових мігрантів на відшкодування шкоди, заподіяної під час трудової діяльності в державі перебування;

Організаційно-правові засади здійснення оплачуваної діяльності в державі перебування

Працевлаштування трудового мігранта в державі перебування може здійснюватися:

  1. Органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
  2. Суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону;
  3. Трудовим мігрантом самостійно.

У разі працевлаштування органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, трудовому мігранту перед від’їздом до держави перебування стороною, що сприяє працевлаштуванню, видається проект трудового договору (контракту), завірений іноземним роботодавцем. Проект трудового договору (контракту) викладається українською мовою та однією чи більше мовами, що використовуються в державі перебування, і містить зобов’язання, які бере на себе іноземний роботодавець, зокрема щодо:

  1. Умов праці (у тому числі щодо забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці), оплати праці (у тому числі щодо розміру гарантованої заробітної плати), відрахувань із заробітної плати;
  2. Тривалості робочого часу і часу відпочинку, строку дії трудового договору (контракту) та умов його розірвання;
  3. Надання соціальної та медичної допомоги, здійснення соціального страхування;
  4. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю внаслідок нещасного випадку на виробництві або тимчасової непрацездатності;
  5. Репатріації трудового мігранта.

Ст.19. ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію» визначає умови оподаткування трудових мігрантів:

  1. Оподаткування доходів трудових мігрантів здійснюється в порядку та розмірах, встановлених державою перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
  2. Резиденти України з урахуванням норм міжнародних договорів мають право на зарахування податків і зборів, сплачених за межами України, під час розрахунку податків і зборів в Україні згідно з нормами, встановленими Податковим кодексом України.
  3. Під час перебування за межами України трудовий мігрант зобов’язаний забезпечити повноту та своєчасність сплати податків і зборів за майно, розташоване на території України, що належить йому на праві власності або перебуває в оренді, зокрема шляхом призначення уповноваженої особи.
  4. Уникнення подвійного оподаткування доходів трудових мігрантів реалізується відповідними міжнародними договорами України.

Державний контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції

Контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції здійснюють та вживають заходів:

  • Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства щодо трудової міграції.
  • Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень вживають заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції.
  • Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, засоби масової інформації, інші підприємства, установи та організації або фізичні особи, які поширюють недостовірну інформацію щодо зовнішньої трудової міграції, яка може спричинити негативні наслідки для трудових мігрантів та членів їхніх сімей, несуть відповідальність згідно із законом.
  • Посадові особи несуть відповідальність за порушення цього Закону згідно із законом.