Паліативна допомога

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Паліативна допомога

Паліативна допомога – це комплексний підхід, мета якого забезпечити максимально можливу якість життя паліативних хворих і членів їхніх родин, шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню симптомів болю та розладів життєдіяльності, проведення адекватних лікувальних заходів, симптоматичної (ад’ювантної) терапії та догляду, надання психологічної, соціальної, духовної та моральної підтримки, незалежно від захворювання, віку, соціального статусу, національності, релігійних та політичних переконань, місця проживання хворого тощо. Права паліативних пацієнтів в Україні на доступну, кваліфіковану та якісну медичну допомогу, у тому числі в термінальний період життя, гарантуються, так само, як і право кожного громадянина України на забезпечення охорони здоров`я в цілому, відповідними статтями Конституції України, та регламентуються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», іншими Законами України, окремими Постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства охорони здоров’я України. При цьому базовим правовим документом, що гарантує зазначені права пацієнтів в нашій державі, є, насамперед, Конституція з її гарантіями кожному громадянину права на гідне життя та права на медичну допомогу у разі погіршення стану здоров’я (ст.ст. 3, 27, 28, 49).

Паліативне лікування

Паліативне лікування має бути доступним для хворого цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до затверджених стандартів та клінічних протоколів. Паліативна допомога може надаватися з урахуванням потреб і згоди конкретного пацієнта вдома, у поліклініці (як консультативна послуга) або в стаціонарних лікувально-профілактичних закладах будь-яких форм власності з використанням різних організаційних форм медичного обслуговування, у тому числі, у денному стаціонарі, у спеціалізованих стаціонарах (хоспісах або відділеннях паліативної допомоги). Наприклад, якщо хворий хоче одержувати паліативну допомогу вдома, медичні працівники можуть навчити його родичів, близьких або сусідів, які його доглядають, правильно давати йому призначені лікарем препарати, а також надавати інші види медичної й психологічної допомоги. Вони також повинні мати можливість звертатися, при необхідності, до медичних працівників за консультацією. Тому ВООЗ визнано, що в кожній країні повинні бути створені відповідні служби для задоволення медичних і соціальних потреб паліативних хворих.

Порядок звернення до суду за захистом порушених прав

У разі порушення прав паліативних пацієнтів одержати при потребі необхідне лікування та медико-соціальний догляд, які мають бути доступні для важко хворих осіб цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до міжнародних норм і затверджених МОЗ України національних стандартів та клінічних протоколів, такі особи або їхні родичі можуть звернутись із відповідним позовом за захистом порушених прав до суду першої інстанції.

Позов пред»являється за загальними правилами підсудності, тобто за місцезнаходженням відповідача (ч. 2 ст. 109 ЦПК України), а у разі звернення із позовом про відшкоудвання шкоди, завданої ушкодженням здоров"я або смертю фізичної особи такий може пред"являтися за місцем проживання позивача, або за місцем завдання шкоди (ч. 3 ст. 110 ЦПК України).

При цьому при зверненні із позовом сплачується судовий збір. Разом із тим, п.п 2, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.