Легальні способи протидії колекторській компанії: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Рядок 10: Рядок 10:


== Регламентація діяльності колекторських компаній ==
== Регламентація діяльності колекторських компаній ==
'''Діяльність колекторів не врегульована жодним спеціальним законодавчим актом, але''' вона прямо не заборонена законом. Тому, визначаючи основні вимоги до діяльності  колекторів необхідно, перш за все, виходити з положень чинного законодавств України. Так, '''підставою для виконання колекторською організацією своїх функцій''' може слугувати '''договір''', що укладається між нею та кредитором. Використовуються такі види договорів:  
'''З 14 липня 2021 року в повній мірі введено в дію Закон України від 19 березня 2021 року № 1349-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту споживачів при врегулюванні простроченої заборгованості» (далі – Закон), з ухваленням якого вперше з’явилося чітке законодавче регулювання роботи колекторських компаній.'''
 
'''Колекторська компанія''' - юридична особа (у тому числі небанківська фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу), включена до реєстру колекторських компаній, яка в інтересах кредитодавця (первісного кредитора) та/або нового кредитора (у разі заміни первісного кредитора) відповідно до договору з таким кредитодавцем та/або новим кредитором має право здійснювати врегулювання простроченої заборгованості (п. 4-1 ч. 1 ст. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text Закон України "'''Про споживче кредитування'''"] ).
 
'''Увага!''' Обов’язковою умовою здійснення колекторської діяльності '''є включення до реєстру колекторських компаній''' (далі – Реєстр), який ведеться Національним банком України.  
 
З дня введення в дію Закону колекторські компанії зобов’язані протягом місяця (тобто до 14 серпня 2021 року) подати до Національного банку України відомості для включення до Реєстру, інакше з 14 жовтня 2021 року банк або фінансова установа (кредитодавці) змушені будуть розірвати з такою колекторською компанією раніше укладені договори. Відповідно до вимог Закону Національний банк України має забезпечити вільний цілодобовий безоплатний доступ до інформації з Реєстру.
 
Визначаючи основні вимоги до діяльності  колекторів необхідно, перш за все, виходити з положень чинного законодавств України. Так, '''підставою для виконання колекторською організацією своїх функцій''' може слугувати '''договір''', що укладається між нею та кредитором. Використовуються такі види договорів:  
* [[Договір доручення|доручення]] (ст. 1000 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України);
* [[Договір доручення|доручення]] (ст. 1000 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України);
* [[Заміна кредитора у зобов'язанні|відступлення права вимоги]] (ст. 512 ЦК України);
* [[Заміна кредитора у зобов'язанні|відступлення права вимоги]] (ст. 512 ЦК України);

Версія за 15:17, 31 серпня 2021

Нормативна база

Регламентація діяльності колекторських компаній

З 14 липня 2021 року в повній мірі введено в дію Закон України від 19 березня 2021 року № 1349-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту споживачів при врегулюванні простроченої заборгованості» (далі – Закон), з ухваленням якого вперше з’явилося чітке законодавче регулювання роботи колекторських компаній.

Колекторська компанія - юридична особа (у тому числі небанківська фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу), включена до реєстру колекторських компаній, яка в інтересах кредитодавця (первісного кредитора) та/або нового кредитора (у разі заміни первісного кредитора) відповідно до договору з таким кредитодавцем та/або новим кредитором має право здійснювати врегулювання простроченої заборгованості (п. 4-1 ч. 1 ст. 1 Закон України "Про споживче кредитування" ).

Увага! Обов’язковою умовою здійснення колекторської діяльності є включення до реєстру колекторських компаній (далі – Реєстр), який ведеться Національним банком України.

З дня введення в дію Закону колекторські компанії зобов’язані протягом місяця (тобто до 14 серпня 2021 року) подати до Національного банку України відомості для включення до Реєстру, інакше з 14 жовтня 2021 року банк або фінансова установа (кредитодавці) змушені будуть розірвати з такою колекторською компанією раніше укладені договори. Відповідно до вимог Закону Національний банк України має забезпечити вільний цілодобовий безоплатний доступ до інформації з Реєстру.

Визначаючи основні вимоги до діяльності  колекторів необхідно, перш за все, виходити з положень чинного законодавств України. Так, підставою для виконання колекторською організацією своїх функцій може слугувати договір, що укладається між нею та кредитором. Використовуються такі види договорів:

Виходячи з вищенаведеного, в разі звернення до боржника колекторів, в нього є право вимагати номер договору, дату його оформлення, дані первинного кредитора і тип договору між кредитором та колекторами (факторинг, доручення тощо). Крім того, є право вимагати для ознайомлення завірені копії цих документів, оскільки згідно з ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Особливості нарахування процентів

При відмові колишнього кредитора прийняти належне зобов’язання за договором і до моменту одержання всіх документів, які підтверджують повноваження нового кредитора, виникає прострочення кредитора, при якому нарахування процентів за договором припиняється (ст. 613 ЦК України).

Право на приватність

Банк чи інша організація, яка передає борги, передаючи інформацію про позичальника, має враховувати положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де вказано, що інформація щодо діяльності й фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею, розголошення якої заборонене, хоча й допускається лише у виняткових випадках, передбачених законом.

Водночас у ч. 3 ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» якраз йдеться про те, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.01.2012 р. № 2-рп/2012 зазначив, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави й органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її в таємниці.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема дані про:

  • національність;
  • освіту;
  • сімейний стан;
  • релігійні переконання;
  • стан здоров’я;
  • адреса, дата й місце народження (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію»).

Конституційний Суд України відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вищезгаданої, ще й відомості про її майновий стан й інші персональні дані (рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 року № 5-зп). Отже, інформація, яку фізична особа надає банку, є конфіденційною. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»).

Позасудовий порядок вирішення питання

Будь-який збір інформації про фізичну особу без її згоди є незаконним. У разі порушення своїх прав така фізична особа може звернутися зі скаргою на незаконні дії, пов'язані зі збором, зберіганням і обробкою його персональних даних до спеціально уповноваженого органу державної влади з питань захисту персональних даних або до суду.

Часто дії представників колекторських компаній виходять за рамки правового поля, та містять в собі ознаки складу злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, а саме: ст. 182 КК України – «Порушення недоторканності приватного життя»; ст. 189 КК України – «Вимагання»; ст. 355 КК України - «Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань» тощо.

Якщо фізична особа постраждала від таких дій з боку колекторів, їй потрібно звернутися із заявою про вчинення кримінального правопорушення до поліції.

Ознаки складу злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України:

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу,

  • караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи,

  • караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання),

  • караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

  • карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах,

  • карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження,

  • карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Публічне, у тому числі через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки, повідомлення особою інформації про вчинення кримінального або іншого правопорушення, здійснене з дотриманням вимог закону, не є діями, передбаченими цією статтею, і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань.

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання,

  • карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна,

  • карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки,

  • карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

Строки позовної давності

Термін позовної давності (3 роки за основним зобов'язанням і 1 рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), якщо інше не встановлено умовами договору) починає спливати з моменту настання терміну виконання зобов'язання або виникнення у кредитора права пред'явити вимогу про його виконання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 Цивільного кодексу України).

Судовий порядок вирішення питання

Колектори не мають права примусово стягувати заборгованості. Але вони мають право звернутися до суду з метою стягнення переуступленого їм боргу і у випадку позитивного рішення суду звертатися до виконавчої служби для стягнення заборгованості. Слід зазначити, що колектори вкрай рідко вдаються до судового порядку стягнення заборгованості. Відбувається це з таких причин: небажання нести додаткові часові та грошові витрати, відсутність доказової бази, безпідставність висунутих до боржника вимог, безперспективність примусового стягнення боргу в порядку виконавчого провадження тощо.

За умови надання всіх необхідних документів боржник сам може звернутися до суду щодо умов договору, зокрема вимагати детальну виписку, вимагати обґрунтування заборгованості (оскільки колектори зазвичай багатьох цих речей не мають, то їм буде непросто довести свою правоту). Крім того, можна будувати свою правову позицію на тому, що цей договір нерозривно пов’язані з особами, які його уклали, а відповідно не можна було передавати борги по цьому договору.