Звільнення у разі нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності

Нормативна база

Пунктом 5 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Опис суттєвих аспектів

Пункт 5 статті 40 КЗпП України дає право власнику або уповноваженому ним органу звільнити працівника, який тривалий час хворіє, але не зобов'язує його до цього. У кожному конкретному випадку, враховуючи досвід, кваліфікацію і безперервний стаж роботи на даному підприємстві, в установі, організації працівника, що хворіє, а також можливість його видужання найближчим часом, власник або уповноважений ним орган може зберегти за ним місце роботи або посаду на строк і більший від чотирьох місяців, якщо це не порушує нормальної роботи підприємства, установи, організації.

До відновлення працездатності або встановлення інвалідності працівнику, навіть звільненому в зв'язку з тривалою непрацездатністю, виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності за попереднім місцем роботи.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити відповідно до медичних рекомендацій його перепідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи.

Якщо власник не має можливості працевлаштувати на своєму підприємстві осіб, які частково втратили працездатність, але не стали інвалідами, він зобов'язаний відрахувати цільовим призначенням до Державного фонду соціального страхування на випадок безробіття кошти у розмірі середньорічної заробітної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для таких осіб. Працевлаштування цих осіб здійснюється державною службою зайнятості населення.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах. При поновленні на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, новоприйнятий працівник, незалежно від того, на невизначений чи на певний строк укладено з ним трудовий договір, може бути звільнений власником або уповноваженим ним органом на підставі п. 6 статті 40 КЗпП України. Але таке звільнення може відбутися лише за умови, що звільнений працівник поновлюється на роботі за рішенням суду або вищестоящим за підлеглістю органом. Згідно судової практики, яка існує нині, звільнення працівника на підставі п.5 ст.40 КЗпП допускається тільки в тому разі, коли роботодавець має вагомі пояснення стосовно того, що виробнича ситуація вимагає прийняття на цю посаду високопродуктивного кваліфікованого працівника, без якого виробництво обійтися не може, розподілити функції хворого працівника між іншими працівниками неможливо, а також немає можливості прийняти на цю посаду іншого працівника з такою ж кваліфікацією за строковим договором відповідно до п.3 ст.23 КЗпП України. Вважається також недоцільним звільняти працівника на підставі п.5 ст.40 КЗпП тоді, коли роботодавець знає, що до відновлення (хоча і часткової) працездатності працівника залишилося мало часу. Трапляються непоодинокі випадки, коли працівники виходять на роботу, а через декілька днів стан їх здоров’я погіршується і такі працівники знову ідуть на лікарняний. Найчастіше це трапляється при хронічних серцево-судинних захворюваннях, онкології тощо. В такому разі комісія соціального страхування з тимчасової втрати працездатності підприємства разом з роботодавцем можуть звернутися з відповідним запитом до Медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК), яка надає висновок може чи ні працівник продовжувати виконувати свої функції (роботу), а також встановлює відсоток втрати працездатності. Якщо МСЕК дійде висновку, що працівник не може виконувати свою роботу, то йому пропонується інша робота відповідно до стану здоров’я. Якщо такої роботи на підприємстві немає або працівник відмовляється від переведення на легшу роботу, роботодавець може розірвати трудовий договір з хворим працівником на підставі п.2 ст.40 КЗпП України – виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, яке перешкоджає продовженню даної роботи з виплатою вихідної допомоги в розмірі не менше одного середнього місячного заробітку (ст.44 КЗпП України). Згідно п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із різного роду правовідносин, в т.ч. трудових. Згідно ч.1 ст.157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі – протягом одного місяця. Відповідно до вимог ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КзПП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Згідно ч.1 ст.294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Строки апеляційного оскарження

Згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.