Порядок і умови покарання у виді позбавлення волі

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України (КК України)
• Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)
• Кримінально-виконавчий кодекс України (КВК України)
• Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі

Згідно зі ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною Кримінального кодексу України.

Позбавлення волі є основним (ч.1 ст. 52 КК України) і строковим видом покарання, яке встановлюється у межах від одного до п’ятнадцяти років (ч.2 ст. 63 КК України) і відповідно до якого засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його на строк, призначений вироком суду, у спеціальну кримінально-виконавчу установу. При відбуванні цього покарання засуджений ізолюється від суспільства, обмежується у праві вільного пересування, виборі місця проживання і трудової діяльності, в розпорядженні своїм часом, спілкуванні зі своїми близькими; його життя та діяльності підпорядковується режиму відбування покарання тощо.

Повнолітні засуджені відбувають позбавлення волі у виправних колоніях (статті 18, 138-140 КВК України ), а неповнолітні – у виховних ( статті 19, 143 КВК України).

Позбавлення волі є строковим видом покарання, мінімальна межа якого становить один рік, а максимальна – п’ятнадцять, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК ( ч.2 ст. 63 КК України). Ці винятки стосуються: а) неповнолітніх, мінімальний строк позбавлення волі для яких згідно із ч.1 ст. 102 КК України дорівнює 6 місяцям; б) призначення позбавлення волі за сукупністю вироків ( ч.2 ст. 71 КК України), коли строк останнього може дорівнювати 25 рокам; в) заміни призначеного засудженому довічного позбавлення волі актом про помилування ( ч.2 ст. 87 КК України) позбавлення волі на певний строк, тривалість якого становить не менше 25 років.

Позбавлення волі належить до загальних (універсальних) покарань і може бути призначене будь-якій особі, за винятком тих обмежень, що встановлені для застосування цього покарання у ч.2 ст. 102 КК України щодо неповнолітніх.

Суд може призначити позбавлення волі, якщо це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний.  Якщо така санкція є альтернативною і поряд із позбавленням волі передбачає інші, менш суворі види покарань, призначення судом саме позбавлення волі повинне бути обов’язково мотивоване у вироку, оскільки згідно із ч. 2 ст. 65 КК України воно призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Застосування позбавлення волі як більш м’якого покарання можливе лише у двох випадках заміни призначеного судом довічного позбавлення волі, а саме: а) за ч. 5 ст. 80 КК України; б) за ч.2 ст. 87 КК України. Заміна позбавлення волі чи невідбутої його частини більш м’яким видом покарання може здійснюватися на підставі ч.1 ст. 58, ч.1 ст. 62, ч.3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК України.

Засуджений до позбавлення волі може бути звільнений від його відбування на підставі частини 2 і 3 ст. 74, статей 75,79, пп. 2-5 ч. 1 ст. 80, статей 81 і 83, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85-87 КК України.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітнім із дотриманням вимог ст. 102 КК України.

Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань і дії, що дезорганізують роботу такої установи, з боку засудженого до позбавлення волі, тягнуть за собою відповідальність за статтями 391 або 392 КК, а ухилення від відбування цього покарання чи втеча з місця позбавлення волі – за ч. 3 ст. 390 та 393 КК України.
Відповідно до ст. 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно зі ст. 87 КВК України особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Переміщення засуджених до позбавлення волі

Переміщення засуджених до позбавлення волі регулюється ст. 88 КВК України:

1. Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.
2. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, - окремо між собою; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, ізольовано від інших категорій; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря - в супроводі медичного працівника.
3. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.
4. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.
5. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.
6. Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.

Підставою для переміщення (транспортування) засуджених до установи виконання покарання є: а) попутні списки на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення; б) особова справа на кожного засудженого; в) продовольчі атестати на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення.Разом з відправленням засудженого до відповідної установи виконання покарання направляється його особова справа, документи, гроші, якщо вони були на особовому рахунку.

Не приймаються для переміщення засуджені:

1. З неправильно оформленими документами;
2. Хворі, транспортувати яких заборонено лікарем установи-відправника, або не забезпечені медичним супроводом (вагітні жінки), інваліди, яким необхідна стороння допомога під час пересування;
3. З ознаками вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів;
4. Одягнені не за сезоном.
   

Особові справи засуджених з категорії ризику (особливо небезпечні злочинці, схильні до втечі, суїциду, психічно хворі, хворі на туберкульоз тощо) помічаються спеціальними позначками.

Відповідно дост. 89 КВК України залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування:

1. Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за нетяжкі чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.
2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.
3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених КВК України для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.
4. Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колони до слідчого ізолятора.

У порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній

Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній відповідно до ст. 91 КВК України:

1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.
3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях

Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях регулюється відповідно до ст. 92 КВК України відповідно до якої:

1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.
2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:засуджені до довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; засуджені за вчинення злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 255, статтями 255-1, 255-2 КК України.
4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.
6. Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на: засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки; лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.

Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії

Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії чітко визначено нормами ст. 93 КВК України

1. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
2. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Проблематика: Загальне правило щодо того, що засуджений має відбувати увесь строк покарання у одній колонії, видається розумним, проте з цього правила обов’язково повинні бути передбачені винятки, які б кореспондували із правом засудженого відбувати покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого (ст. 93 КВК України). Нажаль, в дійсності нормами ст. 93 КВК України часто нехтують, як це сталося у cправі Вінтман проти України, коли засудженого, який походив з Запорізької області, направили для відбування покарання до Вінниці, а згодом перевели до Львівської області. Через це літня матір засудженого не могла відвідувати його достатньо часто. ЄСПЛ оцінив цю ситуацію як порушення права засудженого на належну кількість побачень із родичами – а отже, неправомірне втручання у сімейне життя засудженого.

Існуючі положення ч. 2 ст. 93 КВК України надають занадто широкі дискреційні повноваження органам ДПтС що, на думку ЄСПЛ, є неприпустимим. В той же час, чинне українське законодавство не деталізує процедуру переведення особи до іншої установи виконання покарання за ч. 2 ст. 93 КВК України у підзаконних нормативно-правових актах.

Рішення: Можна надати суду право безпосередньо у вироку визначати колонію, де особа відбуватиме покарання, із наведенням відповідної мотивації такого рішення. Якщо ж залишити ці повноваження за Регіональними комісіями, необхідно законодавчо визначити критерії, за якими тій чи іншій особі обирається місце відбування покарання: тяжкість вчинених злочинів, стан здоров’я, стосунки із родиною, міркування особистої безпеки засуджених. Такий перелік не має бути сформульований вичерпно. Також треба зобов’язати Регіональні комісії враховувати думу засудженого та його близьких родичів при обранні конкретної установи виконання покарань.

Структурні дільниці виправних і виховних колоній

Згідно ст. 94 КВК України у виховних колоніях створюються такі дільниці:

• карантину, діагностики і розподілу;
• ресоціалізації;
• соціальної адаптації.

У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці:

• карантину, діагностики і розподілу;
• ресоціалізації;
• посиленого контролю;
• соціальної реабілітації.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці:

• карантину, діагностики і розподілу;
• ресоціалізації;
• посиленого контролю.
  

Вказані дільниці ізолюються одна від одної:

1. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.
2. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому КВК України.
3. У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які систематично (два та більше разів) вчиняють злісні порушення установленого порядку відбування покарання, що загрожують безпеці персоналу, засуджених або інших осіб. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.
4. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.
5. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому КВК України.

Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі

Як зазначено у ст. 100 КВК Українизміна умов тримання засуджених до позбавлення волі вдібувається залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.

Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією.

Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.

Засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться:

• з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання. Зміна умов тримання засуджених шляхом переведення з колонії мінімального і середнього рівня безпеки у разі відсутності в них дільниць соціальної реабілітації до колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання можлива за таких підстав: 1) сумлінної поведінки; 2) сумлінного ставлення до праці; 3) після фактичного відбуття відповідно до ч. 1 ст.101 КВК України ¼, 1/3 або ½ частини строку покарання призначеного судом (строк залежить від тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого).
• із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання. Така зміна умов тримання засуджених у бік пом’якшення режиму відбування покарання застосовується до осіб, які тримаються у звичайних житлових приміщеннях, стали на шлях виправлення і відбули не менше однієї четвертої або половини призначеного судом строку покарання залежно від тяжкості вчиненого злочину.
• у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:

1. не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за нетяжкий злочин;
2. не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3. не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації:

• особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах 6-10 ст 132 КВК України, протягом строку, визначеного ст. 134 КВК України;
• інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку. Так, частиною шостою статті 94 та частиною першою статті 99 КВК України передбачено, що у дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, нетяжкі злочини, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом. Засуджені, які перебувають у вказаній дільниці, у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці; можуть носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп'ютери та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство (частина друга статті 99 КВК України). Відтак, умови перебування засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації є менш суворими в порівнянні з іншими дільницями виправної колонії та передбачають меншу кількість обмежень для засуджених.
• особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
• особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
  

Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені:

• з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці;
• з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

Умови відбування покарання в колоніях

Умови відбування покарання врегульовані главою 17 КВК України. Ч. 2 ст. 102 КВК України визначено, що режим має зводити і до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомленню людської гідності. Це положення цілком відповідає реко­мендаціям, які містяться у Мінімальних стандартних правилах поводження із в'язнями та Європейських тюремних правилах, відповідно до яких прийнятий в установі режим повинен прагнути зводити до мінімуму різни­цю між життям у в'язниці й життям на волі.

Згідно зі ст. 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправ­них і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умо­ви, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою чотирьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п'ять квадратних метрів. Необхідно зверну­ти увагу на те, що ці норми поки що не відповідають міжнародним стан­дартам, оскільки за висновками Комітету проти катувань Ради Європи житлову площу, що є меншою семи квадратних метрів, слід розглядати як застосування тортур у місцях позбавлення волі. Засуджені забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5, визначається асортимент та кількість предметів, виробів і речей, які можуть перебувати у засудже­ного. Якщо їх більше за встановлені норми, то вони вилучаються у засудженого і здаються на склад, про що складається акт. Разом із тим, загальна вага предметів і речей (з урахуванням й тих, що зберігаються на складах), які належать засудженому, у всіх випадках не повинна пе­ревищувати 50 кг.

Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умовами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуд­жених до позбавлення волі придбавати продукти харчування та предме­ти першої потреби (ст. 108 КВК України). Для придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби в колоніях організована щоденна робота магазинів. За графіком у час, визначений розпорядком дня, кожний засуджений у складі відділення соціально-психологічної служби може відвідувати магазин 3-4 рази на місяць.

За статтею 110 КВК України особи, позбавлені волі, мають право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживан­ня і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки).

Крім побачень засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови опла­чуються з особистих коштів засуджених. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Пра­вила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не дозволя­ють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які перебувають у різних кримінально-виконавчих установах.

Яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими є надання їм можливості короткочасних виїздів за межі виправних колоній. Так, ст. 111 КВК України передбачає, що засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівня без­пеки, виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк до семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб, у разі таких виключних обставин, як смерть або тяжка хвороба близького ро­дича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило знач­ну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними обставина­ми дається начальником колонії протягом доби за заявою засудженого з урахуванням особи й поведінки засудженого. Час перебування засуд­женого поза межами колонії зараховується в строк відбування покаран­ня. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Згідно зі ст. 113 КВК України усім категоріям засуджених до позбавлення волі дозволяється одержувати й відправляти листи й телеграми за власний рахунок без будь-яких обмежень їх кількості. Листування між позбав­леними волі, які не є родичами, можливе тільки з дозволу адміністрації колонії.

Ще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забез­печення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Відповідно до міжнародних до­кументів медичне обслуговування в установах виконання покарань має надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й на високому професійному рівні, що відповідають тим, які використову­ються в установах охорони здоров'я поза місцями позбавлення волі. Відповідності до ч. 2 ст. 116 КВК України лікувально-профілактична і санітар­но-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здо­ров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях відповідає вимога її надання населенню країни.

Корисні посилання

• Кримінальний кодекс України. Загальна частина. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.