Розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Загальні положення про систему захисту авторського права і суміжних прав

Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно зі статтею 418 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) особа має особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Право на судовий захист прав інтелектуальної власності є конституційним правом кожної особи (стаття 55 Конституції України). Аналізуючи систему захисту авторського права і суміжних прав у справах, що випливають з відносин, пов’язаних зі створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав спостерігається виникнення певних труднощів в застосуванні законодавства, яке регулює зазначені правовідносини.

Захист авторського права і суміжних прав

У справах про захист авторського права і (або) суміжних прав позивачами є: автори творів, їх спадкоємці та особи, які набули права на твори відповідно до договору чи закону (суб’єкти авторського права); виконавці творів, їх спадкоємці та особи, які набули суміжні права відповідно до договору чи закону щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм; виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм; організації мовлення та їх правонаступники (суб’єкти суміжних прав); інші заінтересовані особи мають право в разі смерті автора та за відсутності уповноваженої ним особи звернутися до суду з позовом про охорону недоторканності твору (частина друга статті 439 ЦК).
Відповідно до статті 45 Закону України Про авторське право і суміжні права № 3792-ХІІ суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
Згідно з підпунктом «г» частини першої статті 49 Закону України Про авторське право і суміжні права № 3792-ХІІ організації колективного управління повинні виконувати від імені суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб’єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов’язковим. Разом з тим така організація, пред’явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду в порядку, передбаченому статтею 45 ЦПК, за захистом прав суб’єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.
У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб’єктного складу, спір розглядається в порядку господарського судочинства. При цьому відповідно до статті 16 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Документами, які підтверджують право організації на звернення до суду за захистом авторського і (або) суміжних прав, є: свідоцтво про облік організації колективного управління; Статут; договір із суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав на управління майновими правами на колективній основі; у певних випадках – договір з аналогічними іноземними організаціями, що управляють такими ж правами, чи довіреність.
Належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Види порушень авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, наведені в статтях 50 та 52 Закону № 3792-ХІІ.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про видавничу справу» відносини у сфері видавничої справи регулюються, зокрема, Законом № 3792-ХІІ, згідно з яким видавець зобов’язаний дотримуватись норм авторського права (стаття 20 Закону «Про видавничу справу»). Таким чином, здійснюючи видавничу діяльність, видавець, що надав виготовлювачу видавничої продукції оригінал-макет твору для його друку, буде належним відповідачем у разі порушення прав автора твору.
Виготовлювач видавничої продукції (типографія) здійснює лише технічні функції при виданні твору. Проте виготовлення без дозволу замовника додаткового тиражу видання не допускається (стаття 21 Закону «Про видавничу справу»). У разі, якщо виготовлювач видавничої продукції, наприклад, зі своєї ініціативи збільшив замовлений тираж твору чи виконав замовлення видавця без дозволу правоволодільця, він також має відповідати за порушення авторського права. Таку ж відповідальність виготовлювач несе за інші дії, зазначені в статті 21 Закону «Про видавничу справу».
Як співвідповідачі можуть залучатися кілька осіб, які, залежно від характеру порушення майнових прав суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, несуть солідарну або часткову відповідальність.

Передача авторських і (або) суміжних прав іншій особі

Суб’єкт авторських і (або) суміжних прав може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково.
До договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності в частині, не врегульованій спеціальними нормами, застосовуються загальні положення про правочини (глава 16 ЦК) та про договори (глави 52 та 53 ЦК).
Правові наслідки недодержання письмової форми договору визначені ЦК. Проте законом можуть бути встановлені випадки, в яких зазначений вище договір може укладатися усно. Зокрема, в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо) (частина перша статті 33 Закону № 3792-ХІІ).
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними (частина п’ята статті 1109 ЦК).
Оскільки інститут ліцензійного договору передбачає надання дозволу на використання об’єктів права інтелектуальної власності, судам слід враховувати, що правоволодільцем можуть надаватись виключні, одиничні, невиключні ліцензії, а також ліцензії іншого виду, що не суперечить закону. При цьому права на використання твору, що надаються за ліцензійним договором, вважаються невиключними, якщо в договорі не передбачено надання виключних прав на використання твору (частина шоста статті 32 Закону № 3792-ХІІ, частина четверта статті 1109 ЦК).