Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативно-правова база

  1. Конституція України
  2. Кодекс законів про працю України
  3. Закон України «Про внесення змін до закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників»
  4. Рішення Конституційного суду України від 04.03.2004 № 5-рп/2004

Гарантії прав студентів при працевлаштуванні

Насамперед основні гарантії прав студентів у цій площині передбачає Конституція України. Відповідно до ч. 3 ст. 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Слід відмітити, що дана норма Конституції України отримала своє офіційне тлумачення. Як вказав Конституційний суд України у Рішенні від 04.03.2004р. № 5-рп/2004, положення частини 3 ст. 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Тому, наприклад, Вищий адміністративний суд України при розгляді справи №К/800/52516/13, застосовуючи вказані конституційні норми, у своїй ухвалі від 10.07.2014 р зазначив, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Крім того, згідно зі ст. 22 Кодексу законів України про працю забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, оскільки відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Працевлаштування випускників за правовими реаліями сьогодення

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників», прийнятий Верховною Радою України 6 жовтня 2016 року.
Законодавчі зміни спрямовані на приведення окремих нормативно-правових актів у відповідність з нормами Конституції України в частині забезпечення конституційних прав громадянина на працю, що вільно ним обирається або на яку він вільно погоджується (стаття 43 Конституції України), на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України), а також норм щодо заборони примусової праці, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю» 1930 року та № 105 «Про скасування примусової праці» 1957 року.
Законом № 1662-VІІІ скасовується обов’язкове відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням. Передбачається, що випускники вузів вільні у виборі місця роботи (за винятком військових), а вузи не зобов’язані здійснювати їх працевлаштування.
Відповідно до Закону № 1662-VІІІ державні органи мають сприяти працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, що належать до сфери їх управління, здійснювати розподіл випускників вищих військових навчальних закладів (вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання) для подальшого проходження служби та надавати випускникам інших вищих навчальних закладів інформацію про наявність вакансій у складі юридичних осіб незалежно від форми власності та підпорядкування для можливого працевлаштування.
Передбачається, що право на першочергове зарахування до вищих медичних і педагогічних навчальних закладів за державним замовленням мають особи, які уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або селищах міського типу.
Випускникам, які уклали таку угоду, держава забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.
Насамкінець слід зазначити, що навіть у разі підписання студентом-бюджетником відповідної угоди з адміністрацією вузу про обов’язок відшкодування у разі відмови відпрацювати три роки в державному секторі економіки вартості навчання, випускнику, який не здійснив таке відпрацювання, причин хвилюватися нема.
Навіть не беручи до уваги вище перелічені конституційні гарантії права на безкоштовну освіту та на працю, які є самодостатніми підставами для відмови судом у можливому позові до такого випускника, існують і інші аргументи, що походять із суто договірного права. Так, будь-які цивільно-правові угоди вважаються укладеними тільки тоді, коли в них зафіксовано згоду обох сторін щодо всіх істотних умов домовленості. Насамперед такою істотною умовою завжди є ціна, тобто вартість навчання. Однак, фактично в усіх таких численних угодах, які доводилося аналізувати автору, чітка вартість навчання, яку треба буде відшкодувати, або ж взагалі не вказувалася, або зазначалася без жодного її розрахунку. Втім, чіткого порядку такого розрахунку вартості навчання на сьогодні також немає і тому будь-яка пред’явлена сума буде спірною. А це означатиме, що на момент підписання угоди її сторони явно не мали одностайного уявлення про суму вартості навчання, яка може бути стягнута з випускника в разі його відмови відпрацювати три роки в державному секторі економіки. І тому таку угоду не можна буде вважати укладеною. Крім того, на оцінку вказаної угоди впливатимуть і обставини її укладення, які теж не характеризуються свободою волі студента.
Аналогічних правових позицій на сьогодні притримуються і суди України, які в багатьох справах ставали на бік випускників, що здобували вищу освіту за рахунок бюджетних коштів.