Поняття заробітної плати. Порядок і строки виплати заробітної плати.

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Поняття, форми та види заробітної плати

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента.

Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова. Однак в умовах економічного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підприємствах з працівниками розраховуються виробленою продукцією.

Стаття 23 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на її території. За Конституцією України, як відомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробітна плата повинна виплачуватись у гривнях.

Структура заробітної плати складається з наступних її видів (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»):

  1. Основна заробітна плата. Це – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
  2. Додаткова заробітна плата. Це – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.
  3. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати.

Можна виділити дві форми оплати праці:

  1. погодинна – оплата праці, яка залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки (окладу) за одну годину;
  2. відрядна – оплата праці, яка залежить від кількості виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг.

Як відрядна, так і погодинна форми оплати праці мають декілька різновидів, які називають системами оплати праці:

Проста погодинна – розмір заробітної плати залежить від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.

Погодинно-преміальна – крім оплати за тарифом, передбачається виплата премії за досягнення високих кількісних і якісних показників. Застосовується з метою підвищення матеріальної зацікавленості працівників у результатах їхньої праці.

Пряма відрядна – це система, при застосуванні якої заробіток нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).

Відрядно-преміальна – це система, при якій крім заробітку за відрядними розцінками передбачено премії за перевиконання кількісних і якісних показників.

Відрядно-прогресивна – при цій системі, робота виконана в межах встановлених норм, оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи, виконана понад норм, – за прогресивно-зростаючими розцінками і в залежності від проценту виконання норм.

Акордна – при цій системі, норма і розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за кожною окремою операцією, а на весь комплекс робіт.

Відрядна бригадна – це оплата, яку визначають шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг робіт бригадою.

Мінімальна заробітна плата

Мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (стаття 3 Закону України «Про оплату праці»).

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Індексація заробітної плати

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індивідуальна заробітна плата підлягає індексації. В умовах ринкової економіки індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів, і дає можливість частково або повністю відшкодувати працівникам подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати, годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати.

Підставою для проведення індексації є перевищення індексу цін величини порогу індексації.

Окремо необхідно підкреслити право працівника на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати. Зазначена компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 "Про затвердження Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після  утримання  податків і  обов'язкових  платежів) на індекс інфляції в період її невиплати.

Порядок і строки виплати заробітної плати

Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплені в статті 115 КЗпП України і статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Конкретні дні і строки виплати заробітної плати повинні встановлюватись в колективному договорі із зазначенням чисел, які, як правило, є однаковими для всіх місяців (4 і 19; 5 і 20 тощо). Строки можуть встановлюватися і коротші, ніж передбачено частиною першою статті 115 КЗпП України. Немає правових перешкод для виплати заробітної плати подекадно, потижнево.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Отже, якщо перший день відпустки - це 15 число, то останнім днем виплати заробітної плати за час відпустки є 11 число. Слід, однак, враховувати, що відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про відпустки" у зазначений строк повинна виплачуватися заробітна плата за час усіх видів відпусток. Тільки умови оплати відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років визначаються законодавством про соціальне страхування.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".

Компенсація за затримку виплати заробітної плати виплачується незалежно від вини власника. Але вина працівника в затримці виплати заробітної плати (неодержання ним заробітної плати з власної недбалості тощо) виключає виплату компенсації.

Компенсація виплачується при затримці виплати заробітної плати на календарний місяць і більше. Сума компенсації розраховується шляхом множення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після  утримання  податків і  обов'язкових  платежів) на індекс інфляції за період затримки виплати.

При визначенні індексу інфляції за період затримки виплати не враховується індекс інфляції місяця, за який нарахована затримана заробітна плата, а також індекс інфляції місяця, що передує тому місяцю, у якому виплачується заборгованість по заробітній платі. Природно, не може враховуватися й індекс інфляції того місяця, в якому провадиться виплата заборгованості по заробітній платі.

Якщо затримана виплата заробітної плати за кілька місяців, сума компенсації розраховується на основі суми заборгованості за кожен місяць окремо.

Стаття 23 Закону України "Про оплату праці" встановлює форми виплати заробітної плати. Вона виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України, тобто в гривнях. Законодавство про валютне регулювання і валютний контроль виключає використання іноземної валюти для виплати заробітної плати.

Виплачувати заробітну плату у вигляді боргових розписок, видачі зобов'язань або в будь-якій іншій формі заборонено (частина перша статті 23 Закону України "Про оплату праці"). Допускається видача заробітної плати чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Але до цього часу такий порядок не встановлений.

За особистою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків або поштовими переказами на вказаний працівником рахунок або вказану працівником адресу (частина четверта статті 24 Закону України "Про оплату праці"). Оскільки в законі не міститься будь-яких обмежень, рахунок не обов'язково повинен бути відкритий на ім'я працівника. Оплата послуг банку щодо перерахування коштів або послуг пошти щодо їх переказу провадиться обов'язково за рахунок власника.

Виплата заробітної плати натурою допускається лише частково у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць (стаття 23 Закону України "Про оплату праці"). Це допускається в тих галузях і за тими професіями, де така оплата є бажаною для працівників або звичайною або бажаною для працівників(наприклад, у сільському господарстві), якщо це передбачено колективним договором.

Виплата заробітної плати провадиться за місцем роботи. Частина третя статті 24 Закону України "Про оплату праці" спеціально забороняє здійснювати виплату заробітної плати в магазинах роздрібної торгівлі, в питних і розважальних закладах, за винятком заробітної плати працівникам цих закладів, що відповідає міжнародним договорам України.

Стаття 25 Закону України "Про оплату праці" формулює заборону будь-яким способом обмежувати право працівників вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, що не зачіпає встановлених законодавством правил про утримання із заробітної плати. Спеціально забороняються утримання з заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником винагороди власникові чи будь-якому посереднику за одержання чи збереження роботи.