Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Загальні відомості

Правова держава і громадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно із статтею 38 Конституції України – громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Тобто за Конституцією України кожен має право бути допущеним до управління державними справами, тільки потрібно відповідати певним критеріям. Одним з таких критеріїв є відповідність своєму службовому становищу, цінування такого становища, а також додержання законності, тобто виконання своїх обов’язків в рамках законів України. Усі порушення цих правил перелічені у Розділі XVII Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».

Актуальність проблеми

Актуальність проблеми протидії службовій злочинності на сучасному етапі розвитку України зумовлена негативним впливом службової злочинності на розвиток демократичних інститутів суспільства, діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та управлінських структур. Цей процес потребує розроблення та вжиття відповідних заходів, спрямованих на протидію їй. Ефективних заходів протидії можна вжити на підставі аналізу рівня, структури і динаміки злочинів, вчинених у сфері службової діяльності. Дослідження цієї теми сприятиме глибшому розумінню вже вивчених проблем як Загальної, так і Особливої частини кримінального права, зокрема, пов’язаних з поняттям і особливостями кримінальної відповідальності спеціального суб’єкта злочину, і питаннями застосування норм інших глав Кримінального кодексу України про злочини, суб’єктом яких є посадова особа.

Кримінологічний аналіз злочинності

Кримінологічний аналіз злочинності, її показників, умов і детермінант безпосередньо пов’язаний з розробленням комплексу організаційних, соціальних і правових заходів протидії як злочинності загалом, так і конкретним протиправним діянням. Так, у кримінології зазначено, що наукове дослідження – це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови її виникнення, а також особу злочинця з метою розроблення та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо запобігання злочинним проявам. У процесі аналізу враховують закономірності злочинності та її змін, що дає змогу точніше оцінювати особливості протиправних дій за конкретних умов, своєчасно виявляти нові тенденції та специфічні співвідношення різних структурних елементів злочинності.

Досліджуваний Розділ XVII Особливої частини Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за злочини, родовим об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також в юридичних особах як публічного, так і приватного права.

Не є службовими особами працівники, які виконують суто професійні (лікар, тощо), виробничі (водій, тощо) або технічні (друкарка, сторож, тощо) функції. Проте, якщо особа здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг і вчиняє злочин саме у цій сфері (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності), відповідальність настає за відповідними статтями.

Також, усі службові злочини можуть бути класифіковані на:

  • службові злочини корисливої спрямованості (неправомірна вигода) ;
  • некорисливої спрямованості(зловживання владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення).

Серед них найбільшу суспільну небезпечність становлять злочини пов’язані із неправомірною вигодою. Такі злочини призводять до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Особи, що вчиняють злочини, пов’язані з порушенням службових обов’язків, належать, як правило, до працівників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші продавці, завідувачі відділів, складів, магазинів), або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори). Переважна більшість службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності – представники середньої і найнижчої управлінської ланки.

Причини службових злочинів

Кримінологічний аналіз причин службових злочинів можливий передусім з урахуванням базисних економічних процесів і становища службових осіб у системі існуючих суспільно-економічних відносин. Криміногенні фактори, які визначають причини і умови службових злочинів, досить численні, різноманітні і визначені наперед істотними змінами у соціально-економічному житті суспільства.

За сутнісною характеристикою їх можна розподілити на п’ять основних груп:

  • політичні;
  • економічні;
  • організаційно-управлінські;
  • соціально-психологічні;
  • правові фактори.

Причини та умови службових злочинів відображають як загальний стан суспільства, об’єктивно існуючі в ньому суперечності, так і суб’єктивні фактори, у тому числі недостатність політичної волі керівних найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним явищем.

Запобігання службовим злочинам

Запобігання службовим злочинам становить узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов цих злочинів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення.

Запобіжні заходи політичного характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема у системі управління суспільством.

Заходи запобігання службовим злочинам соціального характеру передбачають доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх соціального статусу.

Запобігання службовим злочинам заходами правового характеру означає запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів, здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства. У сфері державного управління з метою запобігання злочинам необхідно в обов’язковому порядку дотримуватися правил підбору та розстановки кадрів, які базуються на конкурсній основі; запровадити практику обов’язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів.

Попри всю важливість заходів запобігання через об’єктивні та суб’єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Виявлення службових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які виявляють і запобігають службовим злочинам, необхідно переорієнтувати їх із виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів та проявів у найбільш важливих сферах життя держави, а також там, де ця злочинність набула найбільшого поширення; чітко визначити порядок повної та своєчасної реєстрації повідомлень про вчинені злочини та інші правопорушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів. Ефективна боротьба зі службовими злочинами не може бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на певному рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень.

Згідно аналізу кримінального законодавства, можна визначити, що злочини у сфері службової діяльності – це суспільно небезпечне діяння, вчинене навмисно чи з необережності службовою особою всупереч інтересам служби, що грубо порушує нормальну діяльність органів влади, а також органів управління підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, або спричинило тяжкі наслідки.

З урахуванням міжнародного досвіду спеціально-кримінологічного запобігання службовим злочинам повинно базуватись на зменшенні стимулів вчинення злочинів шляхом збільшення заробітної плати, морального заохочення, більш швидкого просування по службі, з одного боку, і збільшенні ризиків для правопорушників: адекватне законодавство щодо перевірки законності одержаних доходів, а також призначення різних видів покарання, боротьби з «вибірковим правосуддям», більш широкого застосування норм цивільного і адміністративного права при регулюванні певних відносин, освітніх програм для населення, з іншого боку.

Злочини у сфері службової діяльності можна розглядати як частину корупційних правопорушень, оскільки вони, безумовно, пов’язані з діяльністю організованих злочинних груп і організацій, в тому числі і у сфері господарської діяльності. Тому заходи протидії названим видам злочинності можуть бути частиною спеціально-кримінологічного запобігання даному виду злочинів.

Ще однією проблемою є ведення статистичного обліку злочинів у сфері службової діяльності, наприклад статистична безграмотність і відсутність понятійного апарату в правоохоронних органах, це призводить до того, що можна використовувати статистичні дані для маніпулювання як в бік штучного підвищення кількісних показників роботи оперативних органів, так і навпаки – в бік їх зменшення. Усунення цих недоліків можливе лише завдяки уніфікації понятійного апарату, який використовується у кримінально-правовій статистиці. Тобто, назріла потреба в розробці єдиної уніфікованої системи статистичного обліку у сфері правопорушень, обов’язкової для застосування відповідними органами, яка б містила необхідні відомості від моменту виявлення злочину до моменту відбуття покарання особою, яка засуджена за вчинення злочину.

У свою чергу це б призвело до можливості проводити централізований збір інформації, аналітично прослідкувати усі стадії кримінального правосуддя, інформаційні потоки і зв’язки усередині системи статистичної звітності правоохоронних і судових органів, використовувати додаткові джерела інформації про стан злочинності у сфері службової діяльності за рахунок проведення статистичних опитувань і використання показників інших галузей соціальної статистики. Отже, зловживання своїм службовим становищем службовими особами, особливо тими, які здійснюють публічні функції (органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування), посягають не лише на інтереси і завдання служби та її авторитет, а й завдають значної політичної, економічної і соціальної шкоди суспільству в цілому, правам, свободам і законним інтересам людини і громадянина.

Здійснення завдань і функцій, які стоять перед державою та суспільством у цілому, дотримання прав і свобод людини неможливе без належної роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, зобов’язаних діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На даний момент у державі є велика кількість проблем пов’язаних з відповідним покаранням для службових осіб, які вчинили злочин. Одна з таких проблем також є неправильне санкціонування законодавцями всіх злочинів з цим пов’язаних. Наприклад, за більшість злочинів у сфері службової діяльності передбачено санкції другого класу, що у свою чергу, дає змогу встановлювати широкий спектр покарань, які у більшості випадків є незначними і не відповідають ступеню тяжкості вчиненого злочину. Такий вид санкцій сприяє існуванню корупційних схем.