Забезпечення повернення незаконно вивезеної дитини за кордон

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база


Гаазька конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 року

Роз’яснення Міністерства юстиції України "Досвід виконання Міністерством юстиції України Конвенції про цивільно- правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та практика розгляду таких справ судами України" від 29.08.2011 року
Закон України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей»
Постанова Кабінету Міністрів України "Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей" від 10.07.2006р. №952

Поняття Конвенції про цивільно – правові аспекти міжнародного викрадення дітей та її застосування

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей була підписана державами - учасницями 25.10.1980 року, в переконанні, що інтереси дітей – це найважливіше в справі турботи про них, бажаючи надати дітям захист у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування і створити процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави постійного проживання, а також забезпечити захист прав доступу.

Україна приєдналася до цієї Конвенції 11.01.2006 року, тому як для громадян України, так і для органів, які покликані та мають повноваження щодо виконання цієї Конвенції, вона є досить новою та мало вивченою.

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, що постійно проживає, наприклад, в Україні безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років.

Особливості Гаазької конвенції

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей укладена 25 жовтня 1980 року в м. Гаага. Конвенція набула чинності для України 1 вересня 2006 року. Постановою КМ України від 10.07.2006р. №952 затверджено порядок виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Цілями забезпечення повернення незаконно вивезеної дитини за кордон є:

  • забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з договірних держав або утримуваних у будь-якій із договірних держав;
  • забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї договірної держави, ефективно дотримувалися в інших договірних державах.


Переміщення або утримання дитини вважається незаконним виходячи із наступних підстав:

  • якщо порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування;
  • у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Центральні органи держави для виконання функцій покладених Конвенцією

В Україні Центральним органом для виконання передбачених Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції.

Безпосередньо функції Центрального органу виконує Департамент міжнародного приватного права. Центральні органи можуть діяти самостійно або залучати інші компетентні органи, як – то:, Міністерство внутрішніх справ, Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, органи Державної прикордонної служби, служби у справах дітей, органи опіки та піклування, суди тощо.
Відповідно до Конвенції основними функціями Центральних органів є:

  1. сприяння співробітництва між компетентними органами держави з метою забезпечення негайного повернення дітей;
  2. виявлення місцезнаходження дитини, що була незаконно переміщена або утримується;
  3. запобігання нанесення подальшої шкоди дитині або зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів;
  4. забезпечення добровільного повернення дитини або досягнення дружнього вирішення питань, так звана – медіація;
  5. обмін там, де це бажане, інформацією про соціальне походження дитини;
  6. надання інформації загального характеру про законодавство їхніх держав, пов’язане із застосуванням Конвенції;
  7. ініціювання судові або адміністративні процедури або забезпечення ефективного здійснення права доступу;
  8. у разі потреби надає або сприяє наданню юридичної допомоги і консультацій, включаючи участь адвокатів і юридичних радників;
  9. надання такої організаційної допомоги, яка може бути необхідна і доречна для забезпечення повернення дитини;
  10. обмін інформації про хід реалізації цієї Конвенції й у міру можливості усувати будь – які перешкоди до її застосування.
   Слід зазначити, що ключовим для виконання Конвенції є застосування найоперативніших процедур (ст.. 2, 11 (1) Конвенції) та прийняття рішення стосовно повернення дитини протягом 6 тижнів з дати порушення провадження по справі (ст. 11 (2).
Ефективність запропонованого Конвенцією механізму забезпечується також спрощеним доступом осіб до компетентних органів. Зокрема, не передбачено будь – яких зборів у зв’язку з заявою, платежів з боку заявника на відшкодування витрат, пов’язаних з розглядом заяви в суді, крім випадків, коли Держава зробила застереження про відшкодування послуг адвокатів або радників. Також не вимагається ніякої легалізації або подібних їй формальностей для виконання положень цієї Конвенції.
Разом з тим, Конвенція дозволяє заінтересованій особі звернутися на її підставі безпосередньо до суду або компетентного адміністративного органу будь – якої договірної держави, не залучаючи Центральні органи.

Заява про забезпечення повернення незаконно вивезеної дитини за кордон

Для сприяння та забезпечення повернення незаконно вивезеної дитини за кордон, особою подається до Міністерства юстиції, через територіальні органи управління заява встановленого зразка.
Файл:Заява про сприяння повернення дитини.docx

Відомості, які зазначаються в заяві у забезпеченні повернення незаконно вивезеної дитини за кордон:

  1. інформацію про особу заявника, особу дитини і про особу того, хто підозрюється в переміщенні або утримуванні дитини;
  2. якщо можливо, дату народження дитини;
  3. підстави, на яких заявник вимагає повернення дитини;
  4. всю наявну інформацію про дитину і про особу того, у кого ймовірно знаходиться дитина.

Заяву може бути доповнено:

  1. завіреною копією будь-якого рішення або угоди, що має відношення до справи;
  2. посвідченням або письмовим свідченням, виданим Центральним органом або іншим компетентним органом держави постійного проживання дитини або кваліфікованою особою, стосовно відповідного законодавства такої держави;
  3. будь-яким іншим документом, що має відношення до справи.


Центральним органом може бути відмовлено у прийнятті заяви якщо:

  1. Конвенція не набула чинності у відносинах між державою, з якої дитина вивезена і державою, до якої її було переміщено (ст. 38 Конвенції);
  2. вивезення відбулося до тієї дати, з якої Конвенція набула чинності у відносинах між державами – учасницями (ст. 35 Конвенції);
  3. дитина досягла 16 років (с. 4 Конвенції);
  4. заява є явно необґрунтованою (ст. 27 Конвенції).