Гарантії трудових прав працівників, які були призвані на військову службу під час мобілізації

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Кодекс законів про працю України
  2. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII
  3. Закон України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII
  4. Закон України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII
  5. Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII
  6. Закон України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію» від 15 січня 2015 року № 113-VIII
  7. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року № 638-IV
  8. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року N 1975-XII
  9. Указ Президента України №15/2015 «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015
  10. Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014

Гарантії згідно Кодексу законів про працю

Ст. 119 КЗпП України:

  • На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
  • Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
  • За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Порядок звернення до суду за захистом порушених справ

Працівник права якого були порушені повинен звернутись до суду з позовною заявою, що повинна відповідати вимогам ст.ст. 118-120 Цивільного-процесуального кодексу України.
Згідно зі ст.119 ЦПК позовна заява повинна містити:

  1. найменування суду, до якого подається заява;
  2. ім'я (найменування) позивача й відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;
  3. зміст позовних вимог;
  4. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
  5. зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
  6. перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подачі (ч.З ст.119 ЦПК). У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч.б ст.119 ЦПК). Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст.119 ЦПК).

Вартість

Відповідно до п.1 ч.1 ст 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнені позивачі у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Основні аспекти на які потрібно звернути увагу суду

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період-період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації, чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ, організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 року №1126-VII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» оголошено проведення часткової мобілізації. Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», введеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
Збройні сили України приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів у відповідності до норм Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
Відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію» затвердженого Законом України №113-VIII , з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави оголошено та зобов’язано провести потягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Водночас зазначеним Законом України передбачено такий захід як демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і терміни яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу.
Згідно із статтею11 вказаного закону, рішення про мобілізацію, із внесенням його на затвердження Верховною Радою України, приймає Президент України.
Крім цього питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду. Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015 року (справа №800/582/14) виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду. Ураховуючи вищезазначене, з огляду на зміст заходів мобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з 17.03.2014 року і по теперішній час, незважаючи на те, що у 2016 році рішення про проведення мобілізації не оголошувалось, воєнний стан не вводився, Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду. Таким чином доходимо висновку, що працівники, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про мобілізацію та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими статтею 119 Кодексу законів про працю України «Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків»: на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) , середнього заробітку.

Підстави для відмови

Позовна заява не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України;
Пропущено строки позовної давності визначені законодавством.

Порядок оскарження рішення суду

Апеляційне провадження є однією із форм контролю за діяльністю судів першої інстанції вищестоящим судом, який перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень та ухвал, що не набрали законної сили. Наявність такого виду провадження дозволяє захистити законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб шляхом попередження вступу в законну силу незаконних рішень та ухвал суду. Саме апеляційне провадження дає можливість в найкоротші строки виправити судові помилки, сприяє підвищенню якості роботи судів першої інстанції і скеруванню судової практики в строгій відповідності вимогам закону.
Правом на апеляційне оскарження судових рішень, тобто на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції з перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, наділені: сторони (незалежно від їх участі в судовому засіданні).
Навіть при реалізації права позивача на подання заяви про розгляд справи за його відсутності, передбаченого ст. 169 ЦПК, чи у випадку розгляду справи на підставі наявних у справі даних і доказів без участі належним чином повідомленого відповідача, у разі його повторної неявки, і позивач і відповідач мають право оскаржити рішення чи ухвалу суду по справі, в якій вони виступали стороною.
Основним об'єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.
Апеляційна скарга може бути подана не лише на рішення суду в цілому, а й на його частину, наприклад, резолютивну (з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку і строку виконання рішення та з інших, вирішених судом питань).
Відповідно до статті 294 ЦПК України - апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Порядок поновлення на роботі за рішенням суду

В процесі поновлення працівника на роботі за рішенням суду виникає ряд питань, пов’язаних з оформленням кадрових документів та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оформлення

Відповідно до ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі. Рішення суду про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню. Негайне виконання передбачає, що працедавець зобов’язаний поновити працівника на роботі на дату рішення суду (з часу оголошення рішення в судовому засіданні).
На підставі рішення суду про поновлення працівника працедавець видає наказ. Такий наказ повинен містити наступні пункти:

  1. про скасування наказу про звільнення;
  2. про поновлення працівника на його посаді.

Щодо записів у трудовій книжці – працедавцю необхідно керуватись «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Мінпраці № 58 від 29.07.93 р. Запис у зв’язку з поновленням працівника передбачає наведення:

  1. дати запису, яка повинна відповідати даті нового наказу;
  2. у графі 3 — «Запис №… вважати недійсним. Поновлено на попередній посаді»;
  3. у графі 4 — дати та номера нового наказу.

Складні випадки

Відсутня посада
Цілком можлива ситуація, що на підприємстві на дату поновлення працівника вже відсутня посада, з якої цього працівника було незаконно звільнено. Відсутність такої посади не може бути підставою для невиконання рішення суду, адже підприємство скасовує наказ про звільнення і повинно відновити становище, яке існувало до порушення права: забезпечити працівнику ті ж самі умови праці, які він мав до незаконного звільнення. Тому у підприємства немає іншого виходу, окрім введення такої посади.
Ліквідація підприємства У разі, коли працівника незаконно звільнено, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, суд зобов’язує ліквідаційну комісію або власника (або правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно суд визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП і на такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 КЗпП для вивільнюваних працівників.

Виконавче провадження

Оскільки рішення про поновлення на роботі (і частково – про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу) підлягає негайному виконанню, ситуація для підприємства ускладнюється можливістю втручання державної виконавчої служби.
Згідно із статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Згідно зі статтею 348 Цивільного процесуального кодексу України виконавчий лист видається судом за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення. При наявності такої заяви суд зобов’язаний негайно оформити виконавчий лист.
Виконавчий лист може бути пред’явлено до виконання в день ухвалення рішення про поновлення на роботі. Державний виконавець зобов’язаний порушити виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання заяви.
Тому підприємству не варто зволікати з виконанням рішення суду, адже у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. (ч. 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження»). Окрім того, підприємству доведеться сплатити виконавчий збір у розмірах встановлених статтею 27 Закону.

Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Така виплата здійснюється не більш як за один рік (абз. 3 ст. 235 КЗпП). В той же час, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Окрім того, статтею 238 КЗпП передбачена можливість ухвалення рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Окрім випадків незаконного звільнення, суд приймає рішення про виплату середнього заробітку:

  • у разі незаконного переведення працівника на іншу роботу;
  • у разі, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника;
  • у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (за весь час вимушеного прогулу);
  • у разі затримки власником виконання рішення суду про поновлення на роботі (за час затримки, за окремою ухвалою суду).

Крім того, рішення суду про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню в частині виплат за один місяць. В той же час, суд має право ухвалити рішення про негайне стягнення всієї суми боргу – за весь період вимушеного прогулу. І підприємству не варто розраховувати на повернення виплачених коштів в разі скасування рішення суду, адже згідно ст. 239 КЗпП у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Обчислення середнього заробітку та інших виплат

Обчислення середнього заробітку

Остаточну ясність в питання, як обчислювати середній заробіток за час вимушеного прогулу, було внесено постановою ВСУ від 23 січня 2011 року № 6-87цс11. Суд керується нормами Постанови КМУ від 08.02.95 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі – «Порядок») і тлумачить їх наступним чином.
Середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи (абз. 3 п. 2 Порядку). Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п. 5 розділу IV Порядку).
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за два місяці на число робочих днів (п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, встановленим з дотриманням вимог законодавства. (абз. 3 п. 8 Порядку).
Середня місячна заробітна плата, визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат, обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Види виплат, що включаються, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, наведено в розділі ІІІ Порядку.

Врахування вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку

У більшості випадків при звільненні (навіть незаконному) працівнику виплачується вихідна допомога. Мінпраці у листі від 06.01.2011 р. №10/06/186-11 зазначає наступне: оскільки з поновленням на роботі працівник втрачає право на вихідну допомогу, то сума виплати має бути зменшена на суму вихідної допомоги, виплаченої працівнику. З такою думкою важко погодитись з наступних причин:

  1. законом не передбачено повернення вихідної допомоги працівником;
  2. підприємство зобов’язане виплатити працівнику суму, зазначену в рішенні суду і не може цю суму змінювати (навіть на підставі листів Мінпраці);
  3. наступне поновлення на роботі ні яким чином не призводить до втрати права на вихідну допомогу, видану в минулому, адже звільнення (хоча й незаконне) фактично мало місце.

Мінпраці в тому ж листі від 06.01.2011 р. №10/06/186-11 зазначає, що законодавством про працю не передбачено повернення працівником грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки в разі поновлення його на роботі. Важко зрозуміти, чим викликаний різний підхід до вихідної допомоги та до компенсації за невикористану відпустку. Але й не має підстав не погодитись з останнім твердженням міністерства.

Сума в рішенні суду

Досить часто в бухгалтерів виникає питання, яка саме сума зазначається в рішенні суду: сума «нетто», яка має бути виплачена працівнику виплачувати працівнику на руки, чи сума «брутто», з якої необхідно утримати ПДФО та ЄСВ?
З цього приводу ВСУ в абзаці 6 п. 6 постанови Пленуму від 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив таке: «Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.» Така позиція кореспондує з приписом абзацу 3 п. 3 Порядку №100: «Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.».
Таким чином, працедавець виплачує працівнику суму, зазначену в рішенні суду, за мінусом утриманих ПДФО та ЄСВ.
У випадку, якщо сума, зазначена в рішенні не є зрозумілою, підприємство як відповідач може звернутись до суду з клопотанням про роз’яснення судового рішення. Окрім того, під час судового розгляду суд витребовує в підприємства документи та розрахунки, які стосуються середньої заробітної плати. Такі документи і розрахунки готує бухгалтерія, отже чіткість рішення суду буде певною мірою залежати від чіткості поданих до суду розрахунків.

Інші виплати

Окрім виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд може зобов’язати працедавця компенсувати моральну шкоду, а також витрати на правову допомогу.

Аналіз судової практики

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 січня 2017року, справа №484/3620/16-ц.