Відповідальність за вчинення злочину передбаченого ст. 309 Кримінального кодексу України

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Поняття незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту. Відповідальність

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту регулюється ст. 309 КК України.

Стаття 309 КК України. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту -
караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи протягом року після засудження за цією статтею або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, -

караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені
ч.1 ст. 309 КК України.

Склад злочину, передбаченого ст.309 КК України

Предмет злочину

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги.
Поняття та ознаки названих предметів даються в Законі України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» При цьому всі ці предмети (крім аналогів) передбачені «Переліком нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (далі — Перелік), який складений відповідно до законодавства і міжнародних зобов'язань Ук­раїни і затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня . 2000 р. № 770. Перелік складається з чотирьох таблиць (Таблиці І, II, ПІ і IV), кожна з яких включає Список № 1 і Список № 2, а Таблиця І — ще й Список № 3. Ці списки містять перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, обіг яких в Ук­раїні або взагалі заборонений (наприклад, Списки № 1 і 2 Таблиці І), або обмежений, але щодо якого встановлюються заходи контролю різного сту­пеня суворості.

Наркотичні засоби — це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. Наркотичні засоби рос­линного походження — похідні різних сортів конопель (анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн; синтетичні наркотики — це нарко­тики, синтезовані в хімічних лабораторіях (часто кустарних) з різних хімічних речовин (наприклад, перветин, метадон, фентаніл, фенамін, мело-квалон та ін.).


Психотропні речовини — це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні вик­ликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, емоцій, мислення чи поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними.


До психотропних речовин відносять мескалін, амфетамін, барбітал, діазе-пам, феназепам, ЛСД тощо.

Прекурсори наркотичних засобів та психотропних речовин (далі — пре­курсори) — це речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку. До прекурсорів відносять ацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол тощо.

Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин — це заборонені для обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не вклю­чені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні хімічній структурі та властивостям наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють. Зазвичай виготовлення наркотиків-аналогів має місце при створенні нового фармацевтичного пре­парату, в ході якого визначається і вивчається низка речовин, які мають порівнянні властивості, але дещо відрізняються своєю молекулярною струк­турою.

Назви (міжнародні незареєстровані і хімічні) особливо небезпечних нарко­тичних засобів і психотропних речовин подані відповідно в списках № 1 і 2 Таблиці І зазначеного вище Переліку. Так, до особливо небезпечних нарко­тичних засобів віднесені, наприклад, героїн, кокаїновий кущ, кока лист, ма­кова соломка (концентрат з макової соломки), ефедрин, опій. У свою чергу, особливо небезпечними психотропними речовинами визнані, наприклад, ка-тинон, ЛСД, ЛСД—25, парагексил, МДМА тощо.

Об'єктивна сторона злочину

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.309 КК України виявляється в таких альтернативних діях, а саме незаконних: 1) виробництві, 2) виготовленні, 3) придбанні, 4) збері­ганні, 5) перевезенні. Виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовинз хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують. Виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів, психотропних речовин, чи переробку наркотичних засобів і психотропних речовин, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин, або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини. Незаконним придбанням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів слід вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, пода­рунка або сплати боргу, привласнення знайденого тощо. Під незаконним придбанням розуміється також збирання залишків нарковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх час­тин на пустирях. Не визнається незаконним придбання наркотичних за­собів або психотропних речовин за виданим на законних підставах рецеп­том лікаря, а також під час оперативної закупівлі відповідно до ст. 5 Зако­ну України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р. У таких випадках у діях осіб, які придбали ці засоби й речовини, складу злочину немає (п. З постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4). Під незаконним зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів у володінні винного (він може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі чи в іншому місці). Відпові­дальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речо­вин, їх аналогів настає незалежно від його тривалості. Зберігання наркотич­них засобів вважається закінченим злочином з моменту, коли такі засоби фактично почали перебувати у володінні винного. Незаконне перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів полягає в умисному переміщенні їх будь-яким видом транспорту з однієї території на іншу в межах України з порушенням порядку і правил, встановлених чинним законодавством. Для визнання перевезення незакон­ним не має значення, чи є особа власником цих засобів або речовин. Від пе­ревезення наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів потрібно відрізняти їх перенесення з одного місця в інше, при якому транс­порт не використовується. Такі дії мають розглядатись як зберігання цих за­собів чи речовин (п. З постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4). Судова практика також виходить з того, що зберігання особою під час поїздки наркотичного засобу у невеликому розмірі, придбаного для особис­того використання, не може кваліфікуватись як незаконне перевезення нар­котичних засобів. Перевезення наркотичних засобів визнається закінченим з моменту по­чатку їх переміщення будь-яким видом транспорту.
Для констатації об'єктивної сторони складу злочину до­статньо вчинити хоча б одну із зазначених дій.

Суб’єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та відсутністю мети збуту наркотичних засобів чи речовин. Відтак, мета зазна­чених дій може бути будь-якою, за виключенням збуту (наприклад, спожи­вання наркотичних засобів чи речовин). Саме відсутність мети збуту є об­ставиною, за якою розмежовуються злочини, передбачені ст. 307 та 309 КК України. При цьому в кожному випадку слід уважно досліджувати обстави­ни справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, переве­зення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх аналогів, щоб не допускати помилок при кваліфікації.

Суб’єкт злочину

Суб'єкт злочину — загальний; особа, що досягла 16-річного віку. Як­що зазначені діяння вчиняє службова особа з використанням свого службо­вого становища, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбаче­них ст. 307 та 364 КК України.

Звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 309 КК України

Ч. 4 ст. 307 КК України передбачає спеціальний вид обов'язкового і безу­мовного звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України.

Передумовою такого звільнення є вчинення даною особою однієї чи кількох дій, передбачених ч. 1 ст. 309 КК України, незалежно від того, закінченими чи незакінченими вони були. Перелік зазначених дій є вичерпним. У випад­ку, якщо особа вчинила такі дії за наявності обтяжуючих чи особливо обтя­жуючих обставин, передбачених ч. 2 або 3 ст. 309 КК України, передумова такого звільнення відсутня.

Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, складається з двох елементів, а саме: добро­вільного звернення цієї особи до лікувального закладу і початку її лікуван­ня від наркоманії.

Суб'єкт звернення до лікувального закладу збігається із суб'єктом злочи­ну, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, тобто ним є особа, яка досягла 16-річного віку і вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, і, крім того, захворіла на наркоманію, а потім добровільно звернулася до лікувального закладу.

Особою, хворою на наркоманію, визнається така особа, якій у встановле­ному порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія» (ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.). Під наркоманією у цьому Законі розуміють хворобли­вий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зло­вживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями 00Н чи Комітетом з контролю за наркотиками при МОЗ України, і який харак­теризується психічною або фізичною залежністю від них.

Адресатом звернення цієї особи є лікувальний заклад, яким можуть бути як державні лікарні, диспансери, поліклініки, так і установи недержавної форми власності, зареєстровані у встановленому законом порядку (напри­клад, поліклініки, медичні центри, кабінети тощо).

Під зверненням до лікувального закладу слід розуміти звернення у будь-який формі (усній, письмовій) із заявою про хворобу на наркоманію і ба­жання лікуватися від цієї хвороби. Таке звернення повинне мати місце після вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, але до закінчення п'яти­річного строку давності.

Звернення визнається добровільним, якщо особа за своєю волею (не­обов'язково за своєю ініціативою) звертається до лікувального закладу, усвідомлюючи, що має можливість безперешкодно вчиняти злочин, передба­чений ч. 1 ст. 309 КК України. Якщо особа звертається до лікувального закладу у зв'язку з викриттям її участі у цьому злочині, таке звернення вважається не добровільним, а вимушеним.

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності на цій підставі, слід з'ясувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до ліку­вального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин (п. 23 поста­нови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, якщо вона почала виконувати призначення лікаря. Про це може свідчити початок амбула­торного лікування, поміщення до стаціонару тощо. Якщо особа добровільно звернулася до лікувального закладу з проханням про лікування від наркоманії, але з будь-яких причин (наприклад через відсутність вільних ліжко-місць у лікарні, ліків чи належних спеціалістів тощо) все ж таки не розпочала таке ліку­вання, то підстава для звільнення її від кримінальної відповідальності, передба­ченої ч. З ст. 309 КК України, відсутня.