Інвалідність та порядок її встановлення

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Nataliia.chekmak.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Опис суттєвих аспектiв, що впливають на один iз варiантiв вирiшення проблеми

Відповідно до ст.1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні", інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Причинами інвалідності є:

  • інвалідність з дитинства;
  • загальне захворювання;
  • нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров’я);
  • професійне захворювання пов’язане з трудовою діяльністю;
  • поранення, контузії, каліцтва та інші захворювання.

Огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N 1317.

Особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Група інвалідності - це ступінь стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я.

Особі, визнаній особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

I група інвалідності


До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені:

  • нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;
  • нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб;
  • нездатність до орієнтації (дезорієнтація);
  • нездатність до спілкування;
  • нездатність контролювати свою поведінку;
  • значні обмеження здатності до навчання;
  • нездатність до окремих видів трудової діяльності.

I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особою з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб. Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.

II група інвалідності


Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:

  • обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
  • обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
  • обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;
  • обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;
  • обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;
  • обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
  • обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.

Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

III група інвалідності


Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:

  • обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
  • обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
  • обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
  • обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);
  • обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;
  • обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;
  • обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Добровільний порядок

Особи, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності, з метою встановлення інвалідності, мають право звернутися до Медико-соціальної експертної комісії за місцем їх проживання або лікування.

Медико-соціальна експертна комісія - спеціальний заклад в системі охорони здоров'я, що проводить медико-соціальну експертизу особам, які звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальні експертні комісії визначають:

  1. Групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності.
  2. Види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров’я.
  3. Причинний зв’язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою.
  4. Ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.
  5. Ступінь втрати здоров’я, групу інвалідності, причину, зв’язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи.
  6. Медичні показання на право одержання особою з інвалідністю спеціального автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним.

Перелік необхідних документів

  • заповнена форма направлення, підписана Головою ЛКК, членами комісії та печаткою лікувального закладу (форма 088/о, затв. наказом №110 МОЗ від 14.02.12 р.);
  • паспорт та копія паспорта;
  • карта хворого (амбулаторна книжка - форма 025/о);
  • трудова книжку та копія трудової книжки, засвідчена у визначеному порядку спеціалістами відділу кадрів з останнього місця роботи або нотаріусом;
  • оригінали всіх документів, які вписані в форму 088/с, а саме: довідка про стан здоров’я від хірурга, невропатолога, терапевта та інших спеціалістів, зокрема фахівців з хвороби за якою хворий очікує отримати стан інвалідності, оригінали рентгенологічного обстеження, та лабораторні аналізи. Діагноз хворого за основним захворюванням має бути описаний у виписці з історії хвороби (епікриз).
Дати аналізів та виписок мають відповідати терміну проведеного лікування та обстежень і, відповідно, датам лікарняних листів.Документи, що використовуються для визначення причинного зв'язку інвалідності,  подаються в оригіналі або копії, засвідчені в установленому законодавством порядку. 

Строки розгляду питання

Лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ. Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності.

Комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п'яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності.

За наявності підстав для заочного проведення медико-соціальної експертизи, комісія проводить експертизу протягом трьох робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії. У разі коли Голова або окремі члени Комісії (навіть один член комісії) не згодні з прийнятим рішенням, окрема думка зазначається в Акті огляду Комісії, який подається у триденний строк обласній або центральній міській комісії.

Пiдстави для вiдмови

Найчастішими відмовами МСЕК для призначення групи інвалідності є:

  1. Недообстеження, недостатність обгрунтування хвороби.
  2. Відсутність деяких (уточнюючих) лікарських записів у зв’язку з чим неможливо визначити ступінь інвалідності.
  3. Недостатність діагнозів чи симптомів тощо.

Особливi випадки

В деяких випадках, коли особа не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я, згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, у зв'язку з тим, що проживає у віддаленій місцевості, огляд (переогляд) проводиться за місцем проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та інвалідів, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні.

Особи, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково).

Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище I групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам відбувається на підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін у стані здоров’я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.

Датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Позасудовий порядок

Якщо хворому було відмовлено в отриманні інвалідності, або у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської Комісії, особа має право подати письмову заяву (до якої додається копія висновку МСЕК) до обласних або центральних міських комісій, протягом місяця після одержання висновку МСЕК.

Таку заяву можна подати через МСЕК, яка приймала рішення, або до відповідного управління охорони здоров’я області де проживає хворий. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров’я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Про час та місце огляду громадянин повідомляється по телефону та поштою. У разі незгоди з рішенням обласної МСЕК, хворий може подати заяву до Міністерства охорони здоров’я України. МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ, центральних міських або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-а) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 104).

Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для Комісії мають рекомендаційний характер.

Судовий порядок

Рішення комісії може бути оскаржене до суду шляхом подання адміністративного позову до суду у шестимісячний строк з моменту прийняття МСЕК рішення. Відповідачем у даній справі буде відповідна МСЕК. Адміністративні справи з приводу оскарження рішення МСЕК, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Судовий збір сплачується відповідно до п.1 ч.3 ст.4 ЗУ "Про судовий збір"