https://wiki.legalaid.gov.ua/api.php?action=feedcontributions&user=Valeriya.kutyukhina&feedformat=atomWikiLegalAid - Внесок користувача [uk]2024-03-19T12:04:03ZВнесок користувачаMediaWiki 1.39.3https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82_%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2_(%D0%BD%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2)&diff=17511Захист майнових прав (негаторний позов)2020-03-06T10:21:17Z<p>Valeriya.kutyukhina: Створена сторінка: == Нормативна база: == 1. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n11 Цивільний кодекс України;]<br> 2. [http://search....</p>
<hr />
<div><br />
== Нормативна база: ==<br />
1. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n11 Цивільний кодекс України;]<br><br />
2. [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS181216.html Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц] [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS181216.html «Про визнання осіб такими, що втратили право на проживання в службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації»]<br />
<br />
== 1. Поняття негаторного позову. ==<br />
<br />
У разі порушення права власності й необхідності звертатися до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з указаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права.<br><br />
Відповідно до ст. 391 ЦКУ, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.<br />
'''Негаторним''' є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n11 ст. 391 ЦК України]).<br> <br />
'''Негаторний позов''' пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними. Як і віндикаційний, негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.<br />
<br />
== <br />
2. Об’єкт та сторони негаторного позову. ==<br />
<br />
'''Об'єктом негаторного позову''' є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.<br><br />
'''Позивачем у негаторному''' позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб'єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (наприклад, орендар, охоронець, перевізник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову. У цьому випадку при вирішенні питання про те, хто з них може бути позивачем за негаторним позовом, слід виходити з обсягу правомірності обох названих осіб.<br> <br />
Отже, якщо право володіння належить не власникові, то позов має право подавати володілець майна, а власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.<br />
'''Відповідачем у негаторному позові''' є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.<br />
<br />
== 3. Предмет негаторного позову. == <br />
<br />
'''Предметом негаторного позову''' є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.<br><br />
'''Підставою негаторного позову''' є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає.<br><br />
''Прикладами негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні користування майном є:'' <br />
# позов власника до відповідача, який без належних правових підстав використовує нерухому будівлю власника для зберігання свого майна; <br />
# позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень; <br />
# позов власника гаража до власника сусіднього гаража, який розмістив біля воріт його гаража будматеріали, що перешкоджають виїзду його машини та ін. <br />
<br />
Одним із прикладів негаторного позову ''про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є позов власника про виключення майна з опису.'' Останній може мати місце, наприклад, у випадку арешту майна позивача державним виконавцем. Негаторним буде і позов про усунення перешкод з розпорядження майном, що встановлені податковими органами: податкова застава, адміністративний арешт активів платника податків.<br><br />
Отже, ''найбільш поширеними випадками, коли може пред’являтися негаторний позов, є такі:''<br />
* неправомірне перебування майна третіх осіб у виробничих приміщеннях власника і необхідність їх звільнення;<br />
* унеможливлення підходів і під’їздів до будинку власника й потреба усунення таких перешкод;<br />
* неправомірне зайняття жилих приміщень власника і необхідність виселення громадян;<br />
* заборона суборендареві користуватися (вимкнення опалення, світла та ін.) нежитловим приміщенням після укладення договору суборенди;<br />
* створення штучних перешкод у землекористуванні власникам чи орендарям земельних ділянок тощо.<br />
Цивільне законодавство України надає позивачу, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, право звернення до суду з вимогою про заборону відповідачеві вчинення дій, що можуть порушити право позивача, або вимагати вчинення певних дій для запобігання такому порушенню ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n11 ст. 386 ЦК України]). Отже, позивач має право не тільки вимагати усунення перешкод у здійсненні прав, що вже існують, а й вимагати попередження їх можливого порушення у майбутньому, якщо є підстави очікувати їх наступ.<br><br />
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS181216.html (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р.).]<br />
Для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.<br><br />
Таким чином, з наведеної позиції ВП ВС убачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.<br><br />
Отже, власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.<br />
<br />
== 4. Умови задоволення негаторного позову. == <br />
'''Умовою задоволення негаторного позову''' позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Захист прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права.<br> <br />
Якщо негаторний позов визнано ''обґрунтованим'', у резолютивній частині рішення суд визначає дії, які має вчинити відповідач для усунення порушень прав позивача, і строк виконання цих дій. У разі, коли відповідач доведе суду, що його дії щодо прав позивача є правомірними, або якщо правовідносини між позивачем та відповідачем є договірними, негаторний позов задоволенню не підлягає.<br />
<br />
<br />
== 4. Позовна давність. ==<br />
Особливістю негаторного позову є те, що він спрямований на усунення таких порушень вказаних повноважень власника, які наявні на момент звернення з позовом. Саме тому до вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися. Якщо ж перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном були усунені, то відповідно і відсутні підстави для пред'явлення такого позову. У такій ситуації власник може вимагати тільки відшкодування завданих збитків або скористатися іншим способом захисту свого права.<br><br />
'''Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується,''' оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS181216.html постанові від 04.07.2018 р]. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, допоки особа є власником нерухомого майна, тобто за нею зареєстровано право власності на це майно, вона не може бути обмежена в праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування й розпорядження цим майном.<br><br />
''Тому негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення.''</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BE%D0%B2_%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%83_%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D1%83_%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%86%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%83_%D1%83_%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%87%D0%B0%D1%81&diff=15799Призов на військову службу офіцерів запасу у мирний час2019-12-13T13:20:58Z<p>Valeriya.kutyukhina: Створена сторінка: == 1. Нормативно-правові акти == [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/161-IX Закон України "Про військовий обо...</p>
<hr />
<div><br />
== 1. Нормативно-правові акти ==<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/161-IX Закон України "Про військовий обовязок і військову службу"]<br><br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0438-09/ed20181009/paran35 Наказ Міністерства оборони України від 10.04.2009 року № 170 “Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”]<br><br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1109-08/ed20151201 Наказ Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402 «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».]<br />
<br />
== 1. Загальне поняття військової служби і виконання військового обов'язку==<br />
<br>Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/161-IX ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»]: військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.<br><br />
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.<br><br />
Виконання військового обов’язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов’язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов’язків військової служби в особливий період.<br />
Для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями на особливий період, а в разі прийняття у випадках та порядку, визначених законом, відповідного рішення Президента України - і в мирний час проводиться планомірна військова підготовка і забезпечується перебування в запасі та військовому резерві необхідної кількості військовонавчених громадян.<br><br />
<br />
<br />
== 2. Військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу ==<br />
Військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу проводиться у вищих військових навчальних закладах та у військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.<br />
<br />
Військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу ''на добровільних засадах проходять громадяни України'', ''які мають або здобувають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, придатні до військової служби за станом здоров'я та морально-діловими якостями.''<br><br />
Порядок проведення військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, погодженим з центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.<br><br />
Військова підготовка за програмою підготовки офіцерів запасу включається до навчальних планів вищого навчального закладу як окрема навчальна дисципліна. Програми військової підготовки розробляються згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу та програм військової підготовки офіцерів запасу визначається Міністерством оборони України.<br><br />
'''Громадянам України, які мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу, присвоюється відповідне первинне військове звання офіцера запасу.'''<br><br />
У разі потреби вони за наказом Міністра оборони України підлягають призову для проходження військової служби осіб офіцерського складу.<br />
Громадяни України, які не атестовані для присвоєння військового звання офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу і не пройшли строкової військової служби, підлягають призову на строкову військову службу з урахуванням, за можливості, фаху, який вони здобули у вищому навчальному закладі, або за спорідненими військово-обліковими спеціальностями.<br><br />
Перелік військово-облікових спеціальностей, за якими ведеться військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу, та обсяги підготовки за такими спеціальностями визначаються за поданням Генерального штабу Збройних Сил України Міністерством оборони України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.<br><br />
Перелік вищих навчальних закладів, на базі яких здійснюється військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, погодженим з відповідними центральними органами виконавчої влади. Військові навчальні підрозділи є структурними підрозділами таких вищих навчальних закладів. Рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію військових навчальних підрозділів приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, погодженим із центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані вищі навчальні заклади.<br><br />
Порядок заміщення вакантних посад командування і науково-педагогічних працівників військового навчального підрозділу вищого навчального закладу для підготовки офіцерів запасу визначається Міністерством оборони України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки.<br><br />
Під час навчальних зборів (стажування), передбачених програмами підготовки офіцерів запасу, на громадян України, які проходять таку підготовку, поширюються права та обов'язки, встановлені актами законодавства для військовозобов'язаних, призваних на збори.<br><br />
Контроль за організацією військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу здійснює Міністерство оборони України.<br />
<br />
== 3. Порядок призову на військову службу осіб офіцерського складу ==<br />
<br />
''Порядок призову і проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу встановлений наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року № 170 “Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”.''<br><br />
Військову службу за призовом осіб офіцерського складу впроваджено з метою допідготовки та перепідготовки офіцерів запасу за визначеними військовими спеціальностями, набуття ними практичного досвіду. Адже офіцери за призовом в обов’язковому порядку пройдуть тримісячну підготовку в навчальних центрах Збройних Сил України та після цього призначатимуться на первинні офіцерські посади до військових части, які не беруть участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.<br />
<br />
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/161-IX до стаття 27 «Про військовий обов'язок і військову службу»], у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров’я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в районних (міських) військових комісаріатах та відповідних органах інших військових формувань.<br><br />
'''Запас військовозобов’язаних поділяється на першу і другу категорії.'''<br><br />
''До запасу першої категорії належать'' військовозобов’язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність.<br><br />
''До запасу другої категорії належать'' військовозобов’язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби. <br><br />
Військовозобов’язані, зараховані до запасу другої категорії, у разі здобуття під час перебування в запасі або служби у військовому резерві військово-облікової спеціальності переводяться до запасу першої категорії.<br />
<br />
=== 3.1.Хто може бути призваний на військову службу осіб офіцерського складу. ===<br />
<br />
За рішенням Міністра оборони України на військову службу за призовом осіб офіцерського складу можуть бути призвані особи віком до 43 років, які пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу (закінчили військові кафедри), мають вищу освіту (не нижче бакалавра) і яким присвоєне первинне офіцерське звання.<br><br />
<br />
Призов відбувається на рівних засадах як для чоловіків, так і для жінок. Залучення призваних військовослужбовців до сил і засобів проведення АТО відбувається лише після проходження обов’язкової підготовки у вищих військових навчальних закладах (тривалість – 3 місяці).<br />
<br />
=== 3.2.На який строк можуть бути призвані офіцери запасу. ===<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0438-09/ed20181009/paran35 наказу МОУ №170] строк військової служби за призовом для осіб офіцерського складу складає '''18 місяців.'''<br><br />
Початком військової служби за призовом вважається день направлення військовослужбовців до військової частини із районного (міськрайонного) військового комісаріату. Закінченням строку служби є день виключення військовослужбовців зі списків особового складу військової частини.<br />
<br />
Після отримання повістки про призов на військову службу офіцери запасу зобов’язані прибути у визначений пункт збору і в термін, зазначений в повістці. У разі неявки офіцерів запасу без поважних причин за викликом вони несуть відповідальність у порядку, встановленому законом. Наявність поважних причин для нез’явлення до пункту збору повинна бути документально підтверджена.<br />
<br />
Призов на військову службу офіцерів запасу здійснюється після обов’язкового проходження медичного огляду ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1109-08/ed20151201 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України від 14.08.2008 року №402)]. За результатами медичного огляду призову на військову службу підлягають особи, які придатні до військової служби за станом здоров’я.<br />
<br />
=== 3.3. Які існують підстави для відстрочки від призову на військову службу офіцерів запасу.===<br />
Відстрочка від призову на військову службу офіцерів надається особам виключно за рішенням атестаційної комісії обласного військового комісаріату на підставах, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/161-IX статтею 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”], а саме:<br />
за сімейними обставинами<br />
за станом здоров'я<br />
для здобуття освіти<br />
для продовження професійної діяльності.<br />
==== 1)Відстрочка від призову на військову службу офіцерам запасу за сімейними обставинами за їх бажанням надається призовникам, які мають: ====<br />
- вагітну дружину;<br />
- дружину-інваліда;<br />
- двох і більше дітей;<br />
- дитину-інваліда;<br />
- дитину віком до 3х років або дитину старшу 3х років, яка виховується без матері у зв'язку з її смертю або за рішенням суду;<br />
- непрацездатних батьків (чи одного з них), непрацездатних рідних або непрацездатних осіб, під опікою, піклуванням чи на утриманні яких перебував призовник, або осіб, над якими призовник здійснює опіку чи піклування, якщо вони не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних їх утримувати;<br />
- одинокого батька або одиноку матір, у яких на утриманні перебувають двоє чи більше неповнолітніх дітей, до досягнення старшим із них повноліття за умови офіційного працевлаштування призовника;<br />
Крім того, відстрочка від призову за сімейними обставинами у разі бажання може надаватися офіцерам запасу, які є особами з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.<br />
Атестаційна комісія обласного військового комісаріату може прийняти рішення про надання офіцерам запасу відстрочки від призову за сімейними обставинами, незважаючи на небажання офіцерів запасу нею скористатися, виходячи при цьому з того, що призов може суттєво погіршити матеріальне становище осіб, яких відповідно до законодавства вони повинні утримувати.<br />
<br />
==== 2) Відстрочка від призову офіцерів запасу за станом здоров’я ====<br />
Відстрочка від призову офіцерів запасу за станом здоров'я надається на підставі рішення (тимчасово непридатний до військової служби), прийнятого за результатами медичного огляду. На підставі зазначеної причини відстрочка надається на строк до 1 року. Після спливу цього терміну офіцер запасу повторно проходить медичний огляд.<br />
<br />
==== 3)Відстрочка від призову офіцерів запасу для здобуття освіти. ====<br />
Відстрочка від призову офіцерів запасу на військову службу для здобуття освіти надається один раз за весь період навчання особам, які навчаються у:<br />
- ВНЗ з денною формою навчання (також під час здобуття наступного вищого освітньо-кваліфікаційного рівня);<br />
- середніх або вищих духовних навчальних закладах з денною формою навчання;<br />
- інтернатурі, аспірантурі або докторантурі з відривом або без відриву від виробництва.<br><br />
Крім того, право на відстрочку від призову на військову службу для здобуття освіти також мають офіцери запасу, які в рамках міжнародних договорів України навчаються у навчальних закладах інших держав.<br><br />
Відстрочка від призову для здобуття освіти надається один раз за період навчання, тобто:<br />
- офіцери запасу, які відраховані з навчальних закладів за власним бажанням,невиконання навчального плану,порушення умов контракту недисциплінованість<br />
втрачають право на відстрочку від призову незалежно від їх повторного зарахування/поновлення.<br />
- офіцери запасу, які перервали навчання у зв'язку з отриманням академічної відпустки за станом здоров'я або сімейними обставинами право на надану відстрочку від призову не втрачають.<br />
<br />
==== 4) Відстрочка від призову офіцерів запасу для продовження професійної діяльності ====<br />
''Відстрочка від призову надається офіцерам запасу'', які є:<br />
- педагогічними працівниками з повною вищою освітою, - на весь період їх роботи за спеціальністю;<br />
- медичними працівникам, за умови повного навантаження на займаній посаді, - на весь період їх роботи за фахом у сільській місцевості;<br />
- священнослужителями, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади і займають посаду в релігійних організаціях, - на час виконання обов’язків священнослужителя;<br />
- сільськими, селищними, міськими головам - на строк виконання ними цих повноважень;<br />
- особами, які мають науковий ступінь кандидата (доктора) наук та працюють на посадах за спеціальністю - на весь період їх роботи за цією спеціальністю;<br />
- резервістами - на весь період служби у військовому резерві;<br />
- поліцейськими - на весь період їх служби.<br />
Крім того, офіцерам запасу, яким оголошено підозру у вчиненні злочину або відносно яких справа розглядається судом, надається відстрочка від призову до прийняття відповідного рішення.<br />
Офіцери запасу, яким надана відстрочка, зобов’язані щорічно до 1 жовтня подавати до військового комісаріату документ, які підтверджують право на відстрочку.<br />
<br />
=== 3.4. Які існують підстави для звільнення від призову на військову службу офіцерів запасу.===<br />
''Від призову на військову службу в мирний час звільняються офіцери запасу'', які:<br />
- визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час;<br />
- до дня початку військової служби досягли 43-річного віку;<br />
- виконали обов’язки служби у військовому резерві протягом двох контрактів;<br />
- мали батька або мати, рідного брата або сестру, які загинули, померли або стали інвалідами під час проходження військової служби або зборів військовозобов'язаних;<br />
- до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;<br />
- були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, у тому числі із звільненням від відбування покарання.<br />
<br />
== 4. Права офіцерів за призовом. ==<br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0438-09/ed20181009/paran35 наказу МОУ №170] під час проходження військової служби за призовом офіцери запасу виконують обов̓язки і користуютсья правами, пільгами та видами забезпечення, передбаченими для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом.</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE_%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA_%D1%82%D0%B0_%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F&diff=15151Право на страйк та його реалізація2019-09-26T13:17:12Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div><br />
== Нормативна база ==<br />
<br />
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]<br />
<br />
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/137/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"]<br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0131299-08 Н А К А З національної служби посередництва та примерення 18.11.2008 N 131 Про затвердження Положення про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку] <br />
<br />
== Поняття “страйк” ==<br />
Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). <br />
<br />
Згідно із законом України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/137/98-%D0%B2%D1%80 «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»], «Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)».<br />
<br />
''Право на страйк офіційно визнано Європейською соціальною хартією, що була прийнята Радою Європи 18 жовтня 1961 р. Європейська соціальна хартія прямо визнала право на страйк: статтею 6 Хартії, зокрема, встановлено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на укладання колективних договорів Сторони визнають право працівників і роботодавців на колективні дії у випадках конфліктів інтересів, включаючи право на страйк, з урахуванням зобов'язань, які можуть випливати з раніше укладених колективних договорів.''<br />
<br />
Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. <br />
Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю.<br />
<br />
== Види страйків ==<br />
'''У літературі розрізняють наступні види страйків:'''<br />
* '''Наступальний страйк''' — страйк, при якому страйкарі вимагають поліпшення умов свого життя і роботи.<br />
* '''Оборонний страйк''' — страйк, при якому страйкарі опираються погіршенню умов життя і роботи.<br />
* '''Політичний страйк''' — страйк, при якому працівники висувають вимоги політичного характеру (зміна уряду, зміна законодавства тощо). В силу свого характеру зазвичай досягає загальнонаціональних масштабів і стає важливим фактором в переломні моменти політичного життя суспільства й історії (приклад — Всеросійський жовтневий політичний страйк 1905 року).<br />
* '''Польський страйк''' (званий також ''окупаційний'') — захоплення підприємства самими робітниками. Назву отримав через те, що вперше увійшов у практику в Польщі.<br />
* '''Італійський страйк''' — протест, що полягає в пунктуальному виконанні працівниками своїх посадових інструкцій, аж до безглуздих параграфів. Зазвичай такий протест викликає істотне падіння продуктивності праці.<br />
* '''Підземний страйк''' (невихід з шахти) — страйк, застосовуваний шахтарями. Страйкарі спускаються в шахту і не виходять.<br />
<br />
== Право на страйк ==<br />
<br />
Згідно ст. 44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. <br />
<br />
Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту). <br />
== Порядок прийняття рішення про оголошення страйку ==<br />
<br />
Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.<br />
<br />
Рекомендації щодо оголошення чи не оголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та/або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам. Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або неоголошення страйку на своєму підприємстві. <br />
<br />
В рішенні про оголошення страйку вказуються: перелік розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, які стали причиною для оголошення і проведення страйку; дата і час початку страйку, його тривалість і передбачувана кількість учасників; назва органу (особи), що очолює страйк; пропозиції щодо мінімуму необхідних робіт (послуг), що виконуватимуться на підприємстві, в установі чи організації в період страйку. Рішення зборів (конференції) про оголошення страйку оформляється протоколом.<br />
<br />
== Керівництво страйком ==<br />
<br />
Страйк на підприємстві очолює орган (особа), що визначається загальними зборами (конференцією) найманих працівників при прийнятті рішення про оголошення страйку. <br />
Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніш як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві — за 15 днів.<br />
У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні.<br />
До повноважень органу (особи), що очолює страйк, відносяться:<br />
- проведення переговорів, консультацій від імені страйкуючих з власником або уповноваженим ним органом (представником), органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування;<br />
- дотримання учасниками страйку громадського порядку, цілісності майна, недопущення заподіяння шкоди життю і здоров'ю людей;<br />
- прийняття рішення про припинення страйку і підписання угоди з власником або уповноваженим ним органом (представником);<br />
- управління страйковим фондом, у випадку його створення.<br />
<br />
== Гарантії для працівників під час страйку ==<br />
<br />
Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.<br />
За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах, не нижчих від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника.<br />
<br />
== Заборона проведення страйку ==<br />
<br />
Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.<br />
Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.<br />
У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує 1 місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення військового стану автоматично настає заборона проведення страйків до моменту його скасування.<br />
У випадках, коли проведення страйку загрожує життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків, коли оголошено надзвичайний або військовий стан, а рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів.<br />
<br />
== Визнання страйку незаконним ==<br />
<br />
Незаконними визнаються страйки:<br />
а) оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;<br />
б) оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами положень статей 2, 4, 6, частин першої і п'ятої статті 12, частин першої, третьої і шостої статті 19 цього Закону (поняття колективного трудового спору (конфлікту); формування вимог найманих працівників, профспілок; момент виникнення колективного трудового спору (конфлікту) тощо);<br />
в) розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог статті 20, частин другої та третьої статті 24 цього Закону (керівництво страйком; випадки, у яких забороняється проведення страйку; поняття колективного трудового спору (конфлікту); формування вимог найманих працівників, профспілок; момент виникнення колективного трудового спору (конфлікту) тощо);<br />
г) які оголошені та/або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених цим Законом.<br />
Із заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган (представник) звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у 7-денний строк.<br />
Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.<br />
<br />
== Відповідальність за участь у незаконному страйку ==<br />
<br />
Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.<br />
Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується і не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.<br />
Особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), а також працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Таку ж відповідальність несуть особи, винні у виникненні колективних трудових спорів (конфліктів) або які затримують виконання рішень примирних органів, а також рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб.<br />
Особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно з законодавством. До таких порушників не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою профспілкового органу) і 252 КЗпП (гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів).<br />
Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності.<br />
Законом також передбачено відшкодування збитків, заподіяних страйком. Збитки, заподіяні в результаті страйку іншим підприємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодовуються за рішенням суду згідно із законодавством.<br />
Збитки, заподіяні роботодавцю страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками на проведення страйку, у розмірі, визначеному судом.<br />
Роботодавець, який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі, визначеному судом.<br />
[[Категорія:Трудове право]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE_%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA_%D1%82%D0%B0_%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F&diff=15147Право на страйк та його реалізація2019-09-26T12:23:53Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div><br />
== Нормативна база ==<br />
<br />
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]<br />
<br />
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/137/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"]<br />
<br />
== Поняття “страйк” ==<br />
Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). <br />
<br />
Згідно із законом України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/137/98-%D0%B2%D1%80 «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»], «Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)».<br />
<br />
''Право на страйк офіційно визнано Європейською соціальною хартією, що була прийнята Радою Європи 18 жовтня 1961 р. Європейська соціальна хартія прямо визнала право на страйк: статтею 6 Хартії, зокрема, встановлено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на укладання колективних договорів Сторони визнають право працівників і роботодавців на колективні дії у випадках конфліктів інтересів, включаючи право на страйк, з урахуванням зобов'язань, які можуть випливати з раніше укладених колективних договорів.''<br />
<br />
Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. <br />
Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю.<br />
<br />
== Види страйків ==<br />
'''У літературі розрізняють наступні види страйків:'''<br />
* '''Наступальний страйк''' — страйк, при якому страйкарі вимагають поліпшення умов свого життя і роботи.<br />
* '''Оборонний страйк''' — страйк, при якому страйкарі опираються погіршенню умов життя і роботи.<br />
* '''Політичний страйк''' — страйк, при якому працівники висувають вимоги політичного характеру (зміна уряду, зміна законодавства тощо). В силу свого характеру зазвичай досягає загальнонаціональних масштабів і стає важливим фактором в переломні моменти політичного життя суспільства й історії (приклад — Всеросійський жовтневий політичний страйк 1905 року).<br />
* '''Польський страйк''' (званий також ''окупаційний'') — захоплення підприємства самими робітниками. Назву отримав через те, що вперше увійшов у практику в Польщі.<br />
* '''Італійський страйк''' — протест, що полягає в пунктуальному виконанні працівниками своїх посадових інструкцій, аж до безглуздих параграфів. Зазвичай такий протест викликає істотне падіння продуктивності праці.<br />
* '''Підземний страйк''' (невихід з шахти) — страйк, застосовуваний шахтарями. Страйкарі спускаються в шахту і не виходять.<br />
<br />
== Право на страйк ==<br />
<br />
Згідно ст. 44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. <br />
<br />
Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту). <br />
== Порядок прийняття рішення про оголошення страйку ==<br />
<br />
Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.<br />
<br />
Рекомендації щодо оголошення чи не оголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та/або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам. Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або неоголошення страйку на своєму підприємстві.<br />
В рішенні про оголошення страйку вказуються: перелік розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, які стали причиною для оголошення і проведення страйку; дата і час початку страйку, його тривалість і передбачувана кількість учасників; назва органу (особи), що очолює страйк; пропозиції щодо мінімуму необхідних робіт (послуг), що виконуватимуться на підприємстві, в установі чи організації в період страйку. Рішення зборів (конференції) про оголошення страйку оформляється протоколом.<br />
<br />
== Керівництво страйком ==<br />
<br />
Страйк на підприємстві очолює орган (особа), що визначається загальними зборами (конференцією) найманих працівників при прийнятті рішення про оголошення страйку. <br />
Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніш як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві — за 15 днів.<br />
У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні.<br />
До повноважень органу (особи), що очолює страйк, відносяться:<br />
- проведення переговорів, консультацій від імені страйкуючих з власником або уповноваженим ним органом (представником), органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування;<br />
- дотримання учасниками страйку громадського порядку, цілісності майна, недопущення заподіяння шкоди життю і здоров'ю людей;<br />
- прийняття рішення про припинення страйку і підписання угоди з власником або уповноваженим ним органом (представником);<br />
- управління страйковим фондом, у випадку його створення.<br />
<br />
== Гарантії для працівників під час страйку ==<br />
<br />
Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.<br />
За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах, не нижчих від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника.<br />
<br />
== Заборона проведення страйку ==<br />
<br />
Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.<br />
Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.<br />
У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує 1 місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення військового стану автоматично настає заборона проведення страйків до моменту його скасування.<br />
У випадках, коли проведення страйку загрожує життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків, коли оголошено надзвичайний або військовий стан, а рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів.<br />
<br />
== Визнання страйку незаконним ==<br />
<br />
Незаконними визнаються страйки:<br />
а) оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;<br />
б) оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами положень статей 2, 4, 6, частин першої і п'ятої статті 12, частин першої, третьої і шостої статті 19 цього Закону (поняття колективного трудового спору (конфлікту); формування вимог найманих працівників, профспілок; момент виникнення колективного трудового спору (конфлікту) тощо);<br />
в) розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог статті 20, частин другої та третьої статті 24 цього Закону (керівництво страйком; випадки, у яких забороняється проведення страйку; поняття колективного трудового спору (конфлікту); формування вимог найманих працівників, профспілок; момент виникнення колективного трудового спору (конфлікту) тощо);<br />
г) які оголошені та/або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених цим Законом.<br />
Із заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган (представник) звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у 7-денний строк.<br />
Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.<br />
<br />
== Відповідальність за участь у незаконному страйку ==<br />
<br />
Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.<br />
Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується і не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.<br />
Особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), а також працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Таку ж відповідальність несуть особи, винні у виникненні колективних трудових спорів (конфліктів) або які затримують виконання рішень примирних органів, а також рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб.<br />
Особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно з законодавством. До таких порушників не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою профспілкового органу) і 252 КЗпП (гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів).<br />
Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності.<br />
Законом також передбачено відшкодування збитків, заподіяних страйком. Збитки, заподіяні в результаті страйку іншим підприємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодовуються за рішенням суду згідно із законодавством.<br />
Збитки, заподіяні роботодавцю страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками на проведення страйку, у розмірі, визначеному судом.<br />
Роботодавець, який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі, визначеному судом.<br />
[[Категорія:Трудове право]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9E%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2&diff=15135Оскарження рішень третейських судів2019-09-26T11:38:25Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1701-15 ЗУ "Про Третейські суди"]<br />
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ЗУ "Про судовий збір"]<br />
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 "Господарський процесуальний кодекс України"]<br />
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-11 ПП ВГСУ від 24.10.2011. №10] <br />
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09 ПП ВСУ від 16.06.2009]<br />
<br />
== Поняття третейського суду ==<br />
'''Третейський суд''' - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.<br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701-15 Відповідно до ст. 50 ЗУ "Про третейські суди"], сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.<br />
<br />
Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.<br />
<br />
== Підстави оскарження рішень ==<br />
Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. <br />
<br />
'''Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:'''<br />
<br />
1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; <br />
<br />
До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. <br />
<br />
Відповідно до частини першої статті [https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/93/96-%D0%B2%D1%80 26 Закону України "Про режим іноземного інвестування"] (спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. Усі інші спори підлягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін - у третейських судах, у тому числі за кордоном. <br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12?find=1&text=%F2%F0%E5%F2%E5%E9%F1%FC%EA%B3+%F1%F3%E4%E8 ст. п. 11 ч. 1 20 ГПК] господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; <br />
<br />
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; <br />
<br />
3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; <br />
<br />
4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701-15#n181 16-19 Закону України «Про третейські суди»;] <br />
<br />
5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.<br />
<br />
Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами ''протягом трьох місяців з дня прийняття рішення'' третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, - ''протягом трьох місяців з дня'', коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.<br />
<br />
'''Скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених цією статтею.'''<br />
<br />
У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.<br />
<br />
== Порядок оскарження ==<br />
Заяви про скасування рішення третейського суду – подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом. Залежно від предметної та суб’єктної юрисдикції це можуть бути апеляційні загальні суди або апеляційні господарські суди. При цьому за ч. 2 ст. 23 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції. Якщо заява подана з порушеннями вимог цієї частини, то 1) згідно п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України чи п. 1 ч. 1ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до підсудності (територіальної інстанційності) іншого суду або 2) згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України чи п.1 ч. 1 ст. 175 ГПК України відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного або, відповідно, господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави неналежної юрисдикції суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.<br />
<br />
Процедурні вимоги до форми і змісту заяви про скасування рішень третейських судів тотожні вимогам до заяв про оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів і регламентуються ст. 455 ЦПК України. Важливо правильно вказати назву постійно діючого третейського суду або надати прізвище, ім’я, по-батькові, адреси проживання і місце роботи суддів ad hoc. Причому в статті йдеться про “зазначення складу третейського суду”, що може трактуватися по-різному, але важливо в будь-якому випадку надати максимально ідентифікуючі склад відомості, що крім іншого дозволить звернути увагу на колегіальнисть чи одноособовість винесення рішення третейським судом. Для інституційних третейських судів в якості найменування повинно вказуватися її офіційне найменування відповідно до законодавства про державну реєстрацію та установчих документів. Вищеназвана інформація необхідна для можливості подальшої ідентифікації в компетентному суді осіб, які беруть участь у справі зі сторонами третейського чи арбітражного розгляду.<br />
<br />
Оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена копії, для інституційного третейського суду вона може бути посвідчена головою постійно діючого третейського суду, а щодо рішення ad hoc – має бути нотаріально завірена. Законом передбачено подання оригіналу третейської угоди, або належним чином завірена її копія і це є абсолютно логічним – саме з неї можна зрозуміти обсяг третейського застереження та межі компетенції третейських суддів, а також питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі. Необхідно зазначити дату отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, яке оскаржується (оспорюється). Якщо позивачем не додержані ці вимоги, то заява залишається без руху із визначенням її недоліків на строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.<br />
<br />
За відсутності підстав повернути заяву або відмовити у відкритті провадження суду надається 5 днів з дня надходження заяви для відкриття провадження у справі і розглянути справу одноособово протягом 1 місяця. В цей термін входить не тільки термін безпосередньо розгляду справи, але і термін на підготовку справи до судового розгляду, а також термін на винесення ухвали у справі. Розгляд заяви про скасування рішення третейського суду відбувається за загальними правилами цивільного судочинства.<br />
<br />
Розгляд справи про скасування рішення третейського чи арбітражного суду завершується постановленням однієї з двох ухвал: <br />
<br />
1) про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського чи арбітражного суду без змін; <br />
<br />
2) про повне або часткове скасування рішення третейського чи арбітражного суду.<br />
<br />
== Суб’єкти оскарження ==<br />
Потенційними учасниками провадження про оскарження рішення третейського суду є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участь у розгляді справи, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб. Відповідно до с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701-15#n181 т. 34 Закону України "Про третейські суди"] учасниками третейського розгляду є сторони та їх представники. Питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду (інституційний третейський суд) або угоди сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору (суд ad hoc). Третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно.<br />
<br />
== Строки оскарження ==<br />
<br />
Три місяці з дня прийняття рішення третейським судом, особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про <br />
прийняття рішення третейського суду.<br />
<br />
== Вартість ==<br />
Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду які подано юридичною особою або фізичною особою – підприємцем - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, фізичною особою - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 підпункт 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір"]).<br />
<br />
[[Категорія: Оскарження рішення суду]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9E%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2&diff=15103Оскарження рішень третейських судів2019-09-24T15:02:29Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1701-15 ЗУ "Про Третейські суди"]<br />
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ЗУ "Про судовий збір"]<br />
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 "Господарський процесуальний кодекс України"]<br />
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-11 ПП ВГСУ від 24.10.2011. №10] <br />
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09 ПП ВСУ від 16.06.2009]<br />
<br />
== Поняття третейського суду ==<br />
'''Третейський суд''' - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.<br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701-15 Відповідно до ст. 50 ЗУ "Про третейські суди"], сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.<br />
<br />
Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.<br />
<br />
== Підстави оскарження рішень ==<br />
Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. <br />
<br />
'''Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:'''<br />
<br />
1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; <br />
<br />
До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. <br />
<br />
Відповідно до частини першої статті [https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/93/96-%D0%B2%D1%80 26 Закону України "Про режим іноземного інвестування"] (спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. Усі інші спори підлягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін - у третейських судах, у тому числі за кордоном. <br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12?find=1&text=%F2%F0%E5%F2%E5%E9%F1%FC%EA%B3+%F1%F3%E4%E8 ст. п. 11 ч. 1 20 ГПК] господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; <br />
<br />
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; <br />
<br />
3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; <br />
<br />
4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701-15#n181 16-19 Закону України «Про третейські суди»;] <br />
<br />
5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.<br />
<br />
Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами ''протягом трьох місяців з дня прийняття рішення'' третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, - ''протягом трьох місяців з дня'', коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.<br />
<br />
'''Скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених цією статтею.'''<br />
<br />
У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.<br />
<br />
== Порядок оскарження ==<br />
Заяви про скасування рішення третейського суду – подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом. Залежно від предметної та суб’єктної юрисдикції це можуть бути апеляційні загальні суди або апеляційні господарські суди. При цьому за ч. 2 ст. 23 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції. Якщо заява подана з порушеннями вимог цієї частини, то 1) згідно п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України чи п. 1 ч. 1ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до підсудності (територіальної інстанційності) іншого суду або 2) згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України чи п.1 ч. 1 ст. 175 ГПК України відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного або, відповідно, господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави неналежної юрисдикції суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.<br />
<br />
Процедурні вимоги до форми і змісту заяви про скасування рішень третейських судів тотожні вимогам до заяв про оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів і регламентуються ст. 455 ЦПК України. Важливо правильно вказати назву постійно діючого третейського суду або надати прізвище, ім’я, по-батькові, адреси проживання і місце роботи суддів ad hoc. Причому в статті йдеться про “зазначення складу третейського суду”, що може трактуватися по-різному, але важливо в будь-якому випадку надати максимально ідентифікуючі склад відомості, що крім іншого дозволить звернути увагу на колегіальнисть чи одноособовість винесення рішення третейським судом. Для інституційних третейських судів в якості найменування повинно вказуватися її офіційне найменування відповідно до законодавства про державну реєстрацію та установчих документів. Вищеназвана інформація необхідна для можливості подальшої ідентифікації в компетентному суді осіб, які беруть участь у справі зі сторонами третейського чи арбітражного розгляду.<br />
<br />
Оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена копії, для інституційного третейського суду вона може бути посвідчена головою постійно діючого третейського суду, а щодо рішення ad hoc – має бути нотаріально завірена. Законом передбачено подання оригіналу третейської угоди, або належним чином завірена її копія і це є абсолютно логічним – саме з неї можна зрозуміти обсяг третейського застереження та межі компетенції третейських суддів, а також питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі. Необхідно зазначити дату отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, яке оскаржується (оспорюється). Якщо позивачем не додержані ці вимоги, то заява залишається без руху із визначенням її недоліків на строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.<br />
<br />
За відсутності підстав повернути заяву або відмовити у відкритті провадження суду надається 5 днів з дня надходження заяви для відкриття провадження у справі і розглянути справу одноособово протягом 1 місяця. В цей термін входить не тільки термін безпосередньо розгляду справи, але і термін на підготовку справи до судового розгляду, а також термін на винесення ухвали у справі. Розгляд заяви про скасування рішення третейського суду відбувається за загальними правилами цивільного судочинства.<br />
<br />
Розгляд справи про скасування рішення третейського чи арбітражного суду завершується постановленням однієї з двох ухвал: 1) про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського чи арбітражного суду без змін; 2) про повне або часткове скасування рішення третейського чи арбітражного суду.<br />
<br />
== Суб’єкти оскарження ==<br />
Потенційними учасниками провадження про оскарження рішення третейського суду є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участь у розгляді справи, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб. Відповідно до с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701-15#n181 т. 34 Закону України "Про третейські суди"] учасниками третейського розгляду є сторони та їх представники. Питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду (інституційний третейський суд) або угоди сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору (суд ad hoc). Третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно.<br />
<br />
== Строки оскарження ==<br />
<br />
Три місяці з дня прийняття рішення третейським судом, особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про <br />
прийняття рішення третейського суду.<br />
<br />
== Вартість ==<br />
Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду які подано юридичною особою або фізичною особою – підприємцем - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, фізичною особою - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").<br />
<br />
[[Категорія: Оскарження рішення суду]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%97%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B2_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%83_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE_%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1&diff=15089Застосування заходів виховного характеру відносно малолітніх осіб2019-09-23T12:56:05Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативно-правова база ==<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va005700-04 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх]"<br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06 Постанова Пленому Верховного суду України від 15 травня 2006 року №2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру"]<br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80/stru#Stru Закон України від 24 січня 1995 р. N 20/95-ВР "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"]<br />
<br />
== Загальна характеристика примусових заходів виховного характеру ==<br />
<br />
Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які застосовуються до неповнолітнього в разі вчинення такою особою кримінального правопорушення, які полягають у звільненні від кримінальної відповідальності, або застосуванні відповідного заходу адміністративного впливу.<br />
Відповідно статті 31 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України,] малолітньою є фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років. В силу положень статті 34 ЦК України, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), таким чином вік неповнолітньою особи встановлюється з чотирнадцяти до вісімнадцяти років, за виключенням випадків встановлених Законом.<br />
<br />
Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можна застосовувати до особи, яка у віці від 14 до 18 років учинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, учинила суспільно небезпечне діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України.<br />
<br />
== Мета застосування примусових заходів виховного характеру ==<br />
<br />
Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості, соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися.<br />
<br />
== Застосування примусових заходів виховного характеру ==<br />
Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:<br />
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК; <br />
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК)<br />
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК.<br />
Якщо в матеріалах справи крім зазначених наявні й інші підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності (наприклад, передбачені статтями 45-49 КК, які за правовими наслідками є більш сприятливими для забезпечення його інтересів, мають бути обрані саме ці підстави. <br />
<br />
== Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. ==<br />
Відповідно до ст. 97 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.<br />
<br />
Представники органу у справах неповнолітніх, на який покладено виконання судового рішення про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, зобов'язані здійснювати ефективний контроль за його поведінкою і в разі ухилення від застосування призначеного судом заходу постійно аналізувати й усувати причини ухилення та запобігати йому в подальшому.<br />
<br />
Ухиленням від застосування примусових заходів виховного характеру, слід вважати таку поведінку неповнолітнього, коли він без поважних причин протягом установленого строку систематично порушує або не виконує умови застосування визначеного судом заходу (заходів) - не дотримує встановлених судом обмежень свободи дій або вимог щодо його поведінки; не піддається виховному впливу та ухиляється від контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, педагогічного або трудового колективу; відмовляється відшкодувати майнові збитки; не виконує умов угоди про примирення; самовільно залишає школу чи училище соціальної реабілітації або систематично порушує порядок перебування в цих установах, тощо. <br />
== Звільнення від кримінальної відповідальності ==<br />
<br />
Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру (ч.2 ст. 105 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).<br />
Відповідно до ч. 2 ст. 105 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] примусові заходи виховного характеру, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною ККУ.<br />
== Види примусових заходів виховного характеру ==<br />
<br />
Суд може застосовувати до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру як:<br />
# застереження;<br />
# обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;<br />
# передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;<br />
# покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;<br />
# направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.<br />
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. '''Тривалість таких заходів, як обмеження дозвілля та передача під нагляд, встановлюється судом.'''<br />
'''Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя.'''<br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06 Постанови Пленому Верховного суду України від 15 травня 2006 року №2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру"]:<br />
<br />
=== 1.застереження ===<br />
Застереження [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (п. 1 ч. 2 ст. 105 КК)], яке є одним із найм'якших заходів виховного характеру, може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину. <br />
<br />
=== 2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; ===<br />
Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (п. 2 ч. 2 ст. 105 КК)] слід розуміти як: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо. <br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 3 ст. 105 КК] суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред'являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов'язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які - заборонити, або які обов'язки покласти на неповнолітнього і на який саме строк. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітнього. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов'язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров'я звичок або закінчити навчання в школі, одержати професійні навики та працевлаштуватися (іноді - і на певний період після цього). <br />
<br />
=== 3. передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють ===<br />
Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (п. 3 ч. 2 ст. 105 КК)], допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Особами, які заміняють батьків, є, зокрема, усиновителі, опікуни і піклувальники. <br />
<br />
Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Хоча в законі не передбачено обов'язкове отримання згоди батьків або осіб, які їх заміняють, на передачу їм неповнолітнього під нагляд, суд має отримати таку згоду. <br />
<br />
Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного (за місцем навчання) чи трудового (за місцем роботи) колективу - за згодою цього колективу, а також під нагляд окремих громадян - на їхнє прохання. При цьому як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин мають бути спроможні здійснювати виховний вплив на неповнолітнього, постійно й належним чином контролювати його поведінку та зобов'язані це робити. <br />
<br />
Строк нагляду, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 3 ч. 2 ст. 105 КК], суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Як свідчить практика, цей нагляд має здійснюватись, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення особою повноліття). <br />
<br />
=== 4. покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків ===<br />
Покладення обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки як примусовий захід виховного характеру [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (п. 4 ч. 2 ст. 105 КК)] можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо). У постанові (ухвалі) суд повинен зазначити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення. <br />
<br />
=== 5. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи ===<br />
До спеціальних навчально-виховних установ відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 5 ч. 2 ст. 105 КК] направляють неповнолітніх, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. До таких установ не можна направляти осіб, визнаних інвалідами, а також тих, кому згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування там протипоказане за станом здоров'я через наявність певних захворювань. Необхідно також ураховувати застереження щодо протипоказань для направлення неповнолітніх до зазначених установ. До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Їх статус визначений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80/stru#Stru Законом України від 24 січня 1995 р. N 20/95-ВР "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх".] <br />
<br />
== Відповідальність за ухилення від виконання примусових заходів виховного характеру. ==<br />
<br />
''У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності'' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Стаття 97 ККУ]).<br />
<br />
Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного характеру КК називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких заходів. Йдеться про ухилення від Реалізації призначених судом заходів, яке може полягати у: втечі неповнолітнього з дому; .невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній; невиконанні покладеного судом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж інших обмежень чи особливих вимог до його поведінки; втечі зі спеціальної навчальновиховної установи чи порушенні правил поведінки в них тощо. Ухилення від виконання застереження може полягати у вчиненні неповнолітнім злочинів або інших правопорушень після його винесення.<br />
<br />
Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий до кримінальної відповідальності в зв'язку з ухиленням від виконання примусових заходів виховного характеру, визначається з урахуванням інших статей КК та змісту призначених йому заходів.<br />
<br />
При цьому треба враховувати такі положення: <br />
* а) ухилення від примусових заходів виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися, якщо воно здійснюється протягом терміну, на який застосовано такий захід; <br />
* б) невиконання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для цього судом; <br />
* в) у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлений КК. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 1 ч. 1 ст. 106] у даному випадку він становить 2 роки.<br />
Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюється провадження у кримінальній справі неповнолітнього. Він притягується до кримінальної" відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені КК за вчинений злочин. Водночас повторне звільнення від кримінальної відповідальності - з інших передбачених КК підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не заборонене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути суспільне небезпечним і не виправдав виявленої щодо нього довіри.<br />
<br />
Якщо неповнолітній в період відбування примусових заходів виховного характеру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед від винесеного йому застереження Тому вони мають бути скасовані, а винний притягатися до кримінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто має місце сукупність злочинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 70 та ч. 2 ст. 103].<br />
<br />
== Розгляд справ щодо застосування примусових заходів виховного характеру == <br />
<br />
Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах неповнолітніх та кримінальну міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06 п.16 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»]).<br />
<br />
Під час досудового слідства та розгляду в суді справи про застосування примусових заходів виховного характеру крім обставин, зазначених у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 64 Кримінально-процесуального кодексу України], необхідно повно й усебічно з’ясувати:<br />
<br />
• дані про особу неповнолітнього – вік (число, місяць, рік народження, які мають бути підтверджені долученими до справи копіями свідоцтва чи актового запису про народження), інші біографічні дані; вікові і психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров’я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім’ї та колективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо). За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану із психічним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі потреби призначають експертизу за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології або ж експертів-психіатрів;<br />
• ставлення неповнолітнього до наслідків діяння, яке він учинив;<br />
• дані про батьків неповнолітнього (наявність у них судимостей, позбавлення їх батьківських прав, їхній спосіб життя, здатність забезпечити виховний вплив на неповнолітнього та постійний контроль за його поведінкою);<br />
• обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;<br />
• наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність». ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06 п.18 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»]).<br />
<br />
[[Категорія: Кримінальне право]]<br />
[[Категорія: Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%97%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B2_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%83_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE_%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1&diff=15081Застосування заходів виховного характеру відносно малолітніх осіб2019-09-21T09:06:58Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативно-правова база ==<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va005700-04 Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»;]<br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06 Постанова Пленому Верховного суду України №2 від 15.05.2006 року "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру"]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року, № 435-IV;]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 року, № 2341-III;]<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13.04.2012 року, №4651-VI.]<br />
<br />
== Загальна характеристика примусових заходів виховного характеру ==<br />
<br />
Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які застосовуються до неповнолітнього в разі вчинення такою особою кримінального правопорушення, які полягають у звільненні від кримінальної відповідальності, або застосуванні відповідного заходу адміністративного впливу.<br />
Відповідно статті 31 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України,] малолітньою є фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років. В силу положень статті 34 ЦК України, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), таким чином вік неповнолітньою особи встановлюється з чотирнадцяти до вісімнадцяти років, за виключенням випадків встановлених Законом.<br />
<br />
Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можна застосовувати до особи, яка у віці від 14 до 18 років учинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, учинила суспільно небезпечне діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України.<br />
<br />
== Мета застосування примусових заходів виховного характеру ==<br />
<br />
Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості, соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися.<br />
<br />
== Застосування примусових заходів виховного характеру ==<br />
Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:<br />
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК; <br />
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК)<br />
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК.<br />
Якщо в матеріалах справи крім зазначених наявні й інші підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності (наприклад, передбачені статтями 45-49 КК, які за правовими наслідками є більш сприятливими для забезпечення його інтересів, мають бути обрані саме ці підстави. <br />
<br />
== Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. ==<br />
Відповідно до ст. 97 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.<br />
<br />
Представники органу у справах неповнолітніх, на який покладено виконання судового рішення про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, зобов'язані здійснювати ефективний контроль за його поведінкою і в разі ухилення від застосування призначеного судом заходу постійно аналізувати й усувати причини ухилення та запобігати йому в подальшому.<br />
<br />
Ухиленням від застосування примусових заходів виховного характеру, слід вважати таку поведінку неповнолітнього, коли він без поважних причин протягом установленого строку систематично порушує або не виконує умови застосування визначеного судом заходу (заходів) - не дотримує встановлених судом обмежень свободи дій або вимог щодо його поведінки; не піддається виховному впливу та ухиляється від контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, педагогічного або трудового колективу; відмовляється відшкодувати майнові збитки; не виконує умов угоди про примирення; самовільно залишає школу чи училище соціальної реабілітації або систематично порушує порядок перебування в цих установах, тощо. <br />
== Звільнення від кримінальної відповідальності ==<br />
<br />
Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру (ч.2 ст. 105 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).<br />
Відповідно до ч. 2 ст. 105 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] примусові заходи виховного характеру, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною ККУ.<br />
<br />
<br />
== Види примусових заходів виховного характеру ==<br />
<br />
Суд може застосовувати до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру як:<br />
# застереження;<br />
# обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;<br />
# передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;<br />
# покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;<br />
# направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.<br />
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. '''Тривалість таких заходів, як обмеження дозвілля та передача під нагляд, встановлюється судом.'''<br />
'''Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя.'''<br />
<br />
=== 1.застереження ===<br />
Застереження (п. 1 ч. 2 ст. 105 КК), яке є одним із найм'якших заходів виховного характеру, може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину. <br />
<br />
=== 2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; ===<br />
Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 105 КК ( 2341-14 ) слід розуміти як: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо.<br />
Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК ( 2341-14 ) суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред'являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов'язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які - заборонити, або які обов'язки покласти на неповнолітнього і на який саме строк. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітнього. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов'язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров'я звичок або закінчити навчання в школі, одержати професійні навики та працевлаштуватися (іноді - і на певний період після цього). <br />
<br />
== Відповідальність за ухилення від виконання примусових заходів виховного характеру. ==<br />
<br />
У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Стаття 97 ККУ]).<br />
<br />
== Розгляд справ щодо застосування примусових заходів виховного характеру == <br />
<br />
Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах неповнолітніх та кримінальну міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06 п.16 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»]).<br />
<br />
Під час досудового слідства та розгляду в суді справи про застосування примусових заходів виховного характеру крім обставин, зазначених у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 64 Кримінально-процесуального кодексу України], необхідно повно й усебічно з’ясувати:<br />
<br />
• дані про особу неповнолітнього – вік (число, місяць, рік народження, які мають бути підтверджені долученими до справи копіями свідоцтва чи актового запису про народження), інші біографічні дані; вікові і психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров’я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім’ї та колективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо). За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану із психічним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі потреби призначають експертизу за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології або ж експертів-психіатрів;<br />
• ставлення неповнолітнього до наслідків діяння, яке він учинив;<br />
• дані про батьків неповнолітнього (наявність у них судимостей, позбавлення їх батьківських прав, їхній спосіб життя, здатність забезпечити виховний вплив на неповнолітнього та постійний контроль за його поведінкою);<br />
• обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;<br />
• наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність». ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06 п.18 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»]).<br />
<br />
[[Категорія: Кримінальне право]]<br />
[[Категорія: Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80:_%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8&diff=14282Публічний договір: поняття та умови2019-07-02T11:32:30Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України] <br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів"]<br />
== Загальна характеристика договору ==<br />
Публічний договір являє собою сукупність цивільно-правових норм, що регулюють договірні правовідносини, які виникають у сфері підприємницької діяльності, де є економічна нерівність сторін, що вимагає встановлення додаткових правових гарантій для більш слабкої сторони - споживача. Загальною нормою, що містить основні положення про публічний договір, є ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]. На доповнення до неї діють спеціальні норми, які регулюють конкретні види публічних договорів. Спеціальні закони та підзаконні акти, прийняті для розвитку норм щодо публічного договору, здійснюють детальне регулювання найважливіших положень для деяких договорів. Тому представляється можливим розглядати публічний договір як новий інститут цивільного права. <br /><br />
<br />
Законодавець виокремлює публічний договір з-поміж інших як такий, специфічною рисою якого є обов'язок його сторони (а нею завжди є підприємець) здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Як правило, публічними є договори, що укладаються при купівлі-продажу в роздрібній торгівлі, при перевезенні транспортом загального користування, наданні послуг зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо (ч. І ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Відмінною рисою цих договорів є те, що підприємець не тільки зобов'язаний, здійснюючи свою діяльність, укладати відповідні договори з всіма і з кожним, хто до нього звернеться, а й умови цих договорів мають бути однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (наприклад, при укладенні договорів перевезення певні пасажири мають пільги по оплаті проїзду). Підприємець не наділяється правом ані надавати переваги одному споживачу перед іншим (частини 2 та 3 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]), ані відмовлятися від укладення договору за наявності в нього такої можливості (ч. 4 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).<br /><br />
<br />
Необхідно відмітити, що ст.633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] дає примірний перелік видів економічної діяльності, а звідси і договорів, на які поширюється режим публічного договору.<br /><br />
<br />
Визнаються публічними всі договори, що підпадають під дію [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закону України «Про захист прав споживачів»], ст. 19 якого визнає за всіма особами рівною мірою право «на задоволення їх потреб у сфері торгових і інших видів обслуговування». При цьому не допускається встановлення будь-яких переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів. Споживачеві надається також право на вільний вибір товарів і послуг, а на продавця (суб’єкта підприємницької діяльності, що виконує роботу чи надає послуги) покладається обов’язок усілякого сприяння споживачеві у вільному виборі товарів і послуг (предмета договору). Тобто, споживач повинен безпосередньо в силу загону вправі вимагати у відповідного суб’єкта підприємницької діяльності укладення договору для задоволення побутових потреб, якщо цей суб’єкт неправомірно ухиляється від його укладення. З аналізу змісту названого Закону випливає, що його дія поширюється на всі відносини по виконанню робіт, наданню послуг, продажу товарів особам для їх власних побутових потреб, а укладені з цією метою договори є публічні.<br />
<br />
== Поняття та ознаки публічного договору ==<br />
<br />
Відповідно до ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного Кодексу України] '''''публічний договір - це договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо)'''.'' Комерційна організація не має права надавати перевагу одній особі перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом і іншими правовими актами. Ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, за винятком випадків, коли законом і іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів.<br /><br />
<br />
'''Ознаки публічного договору:'''<br /><br />
<br />
- наявність зобов’язання сторони договору – особи, що діє у сфері публічного договору;<br /><br />
<br />
- особа, які діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів, виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому, хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який пропонується згідно із умовами публічного договору;<br /><br />
<br />
- публічний договорі повинен встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку<br />
<br />
== Умови публічного договору: ==<br />
# стороною договору обов'язково виступає суб'єкт підприємницької діяльності;<br /><br />
# зазначений суб'єкт здійснює такі види підприємницької діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно;<br /><br />
# вказані види діяльності повинні здійснюватися суб'єктом підприємництва щодо кожного, хто звернеться до нього;<br /><br />
# умови такого договору є од¬наковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги;<br /><br />
# підприємець не має права надавати пере¬ваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, як¬що інше не встановлено законом;<br /><br />
# підприємець, за наявно¬сті у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необґрунтованої відмови - він має відшкоду¬вати збитки, завдані нею споживачеві. Необґрунтованою слід вважа¬ти відмову у випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості;<br /><br />
# при укладенні та виконанні публічного договору сторони повинні виконувати обов'язкові для них правила, встановлені актами цивіль¬ного законодавства (типові умови окремих видів публічних договорів);<br /><br />
<br />
Умови публічного договору, які не відповідають цим правилам, або порушують правило щодо однаковості його умов для усіх споживачів, є '''нікчемними''' (ч. 6 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).<br />
<br />
== Види публічних договорів ==<br />
'''Цивільний кодекс України публічними називає такі види договорів:'''<br />
* договір роздрібної купівлі-продажу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ст. 698 ЦКУ]);<br />
* договір прокату ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ст. 787 ЦКУ]);<br />
* договір побутового підряду ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ст. 865 ЦКУ]);<br />
* договір про надання послуг звязку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч. 1 ст. 633 ЦКУ]);<br />
* договір про надання медичних послуг ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч.1 ст. 633 ЦКУ]);<br />
* договір про надання готельного обслуговування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч. 1 ст. 633 ЦКУ]);<br />
* договір банківського обслуговування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч.1 ст. 633 ЦКУ]);<br />
* договір перевезення транспортом загального користування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч. 1 ст. 633 ЦКУ, ст. 915 ЦКУ]);<br />
* договір банківського вкладу, у якому вкладником є громадянин ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч. 1 ст 1058 ЦКУ]);<br />
* договір зберігання речей на складі (у камерах, приміщеннях) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч.3 ст. 936 ЦКУ]);<br />
* договір зберігання на складі загального користування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч.2 ст. 957 ЦКУ]);<br />
* договір зберігання автотранспортних засобів, що здійснюються субєктом підприємницької діяльності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч.1 ст.977 ЦКУ]).<br />
<br />
== Сторони: права та обов'язки ==<br />
Сторони публічного договору чітко визначені законодавцем - це '''підприємець''', який виступає зобовязаною стороною в договорі, контрагентом підприємця невизначене коло осіб - "кожен, хто до нього звернеться" ('''споживач''').<br />
<br />
Сторона, яка реалізує товари (виконує роботу, надає послуги) має діяти як суб'єкт підприємницької діяльності.Це може бути юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність, або фізична особа - підприємець. При визначені кола осіб, на яких поширюється такий обовязок, слід враховувати положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ст. 86 ЦК України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ч.3 ст. 45 ГК України,] які розширюють коло таких осіб.<br />
<br />
Іній стороні - споживачеві надається право на вільний вибір товарів і послуг, а на продавця (субєкта підприємницької діяльності, що виконує роботи чи надає послуги) покладаться обовязок всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі товарів і послуг (предмета договору). Тобто споживач в силу закону, вправі вимагати у відповідного субєкта підприємницької діяльності укладення договору для задаволення побутових потеб, якщо цей субєкт неправомірно ухиляється від його укладення.<br />
<br />
У випадках коли підприємець адає послуги, виконує роботу, передає товар на більш вигідних умовах для споживача, механізм забезпечння принципу однаковості, встановлений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч. 6 ст 633 ЦК] Українине застосовується, так як [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3141 ч. 2 ст. 787 ЦКУ] визначає нікчемним тільки такі умови догоаору, які погіршують становище споживача <br />
<br />
порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору.<br />
[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80:_%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8&diff=14281Публічний договір: поняття та умови2019-07-02T11:00:43Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів"]<br />
== Загальна характеристика договору ==<br />
Публічний договір являє собою сукупність цивільно-правових норм, що регулюють договірні правовідносини, які виникають у сфері підприємницької діяльності, де є економічна нерівність сторін, що вимагає встановлення додаткових правових гарантій для більш слабкої сторони - споживача. Загальною нормою, що містить основні положення про публічний договір, є ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]. На доповнення до неї діють спеціальні норми, які регулюють конкретні види публічних договорів. Спеціальні закони та підзаконні акти, прийняті для розвитку норм щодо публічного договору, здійснюють детальне регулювання найважливіших положень для деяких договорів. Тому представляється можливим розглядати публічний договір як новий інститут цивільного права. <br /><br />
<br />
Законодавець виокремлює публічний договір з-поміж інших як такий, специфічною рисою якого є обов'язок його сторони (а нею завжди є підприємець) здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Як правило, публічними є договори, що укладаються при купівлі-продажу в роздрібній торгівлі, при перевезенні транспортом загального користування, наданні послуг зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо (ч. І ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Відмінною рисою цих договорів є те, що підприємець не тільки зобов'язаний, здійснюючи свою діяльність, укладати відповідні договори з всіма і з кожним, хто до нього звернеться, а й умови цих договорів мають бути однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (наприклад, при укладенні договорів перевезення певні пасажири мають пільги по оплаті проїзду). Підприємець не наділяється правом ані надавати переваги одному споживачу перед іншим (частини 2 та 3 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]), ані відмовлятися від укладення договору за наявності в нього такої можливості (ч. 4 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).<br /><br />
<br />
Необхідно відмітити, що ст.633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] дає примірний перелік видів економічної діяльності, а звідси і договорів, на які поширюється режим публічного договору.<br /><br />
<br />
Визнаються публічними всі договори, що підпадають під дію [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закону України «Про захист прав споживачів»], ст. 19 якого визнає за всіма особами рівною мірою право «на задоволення їх потреб у сфері торгових і інших видів обслуговування». При цьому не допускається встановлення будь-яких переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів. Споживачеві надається також право на вільний вибір товарів і послуг, а на продавця (суб’єкта підприємницької діяльності, що виконує роботу чи надає послуги) покладається обов’язок усілякого сприяння споживачеві у вільному виборі товарів і послуг (предмета договору). Тобто, споживач повинен безпосередньо в силу загону вправі вимагати у відповідного суб’єкта підприємницької діяльності укладення договору для задоволення побутових потреб, якщо цей суб’єкт неправомірно ухиляється від його укладення. З аналізу змісту названого Закону випливає, що його дія поширюється на всі відносини по виконанню робіт, наданню послуг, продажу товарів особам для їх власних побутових потреб, а укладені з цією метою договори є публічні.<br />
<br />
== Поняття та ознаки публічного договору ==<br />
<br />
Відповідно до ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного Кодексу України] '''''публічний договір - це договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо)'''.'' Комерційна організація не має права надавати перевагу одній особі перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом і іншими правовими актами. Ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, за винятком випадків, коли законом і іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів.<br /><br />
<br />
'''Ознаки публічного договору:'''<br /><br />
<br />
- наявність зобов’язання сторони договору – особи, що діє у сфері публічного договору;<br /><br />
<br />
- особа, які діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів, виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому, хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який пропонується згідно із умовами публічного договору;<br /><br />
<br />
- публічний договорі повинен встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку<br />
<br />
== Умови публічного договору: ==<br />
# стороною договору обов'язково виступає суб'єкт підприємницької діяльності;<br /><br />
# зазначений суб'єкт здійснює такі види підприємницької діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно;<br /><br />
# вказані види діяльності повинні здійснюватися суб'єктом підприємництва щодо кожного, хто звернеться до нього;<br /><br />
# умови такого договору є од¬наковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги;<br /><br />
# підприємець не має права надавати пере¬ваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, як¬що інше не встановлено законом;<br /><br />
# підприємець, за наявно¬сті у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необґрунтованої відмови - він має відшкоду¬вати збитки, завдані нею споживачеві. Необґрунтованою слід вважа¬ти відмову у випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості;<br /><br />
# при укладенні та виконанні публічного договору сторони повинні виконувати обов'язкові для них правила, встановлені актами цивіль¬ного законодавства (типові умови окремих видів публічних договорів);<br /><br />
<br />
Умови публічного договору, які не відповідають цим правилам, або порушують правило щодо однаковості його умов для усіх споживачів, є '''нікчемними''' (ч. 6 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).<br />
<br />
== Види публічних договорів ==<br />
Цивільний кодекс України публічними називає такі види договорів:<br />
<br />
договір роздрібної купівлі-продажу (ст. 698 ЦКУ);<br />
<br />
договір прокату (ст. 787 ЦКУ);<br />
<br />
договір побутового підряду (ст. 865 ЦКУ);<br />
<br />
договір про надання послуг звязку (ч. 1 ст. 633 ЦКУ);<br />
<br />
договір про надання медичних послуг (ч.1 ст. 633 ЦКУ);<br />
<br />
договір про надання готельного обслуговування (ч. 1 ст. 633 ЦКУ);<br />
<br />
договір банківського обслуговування (ч.1 ст. 633 ЦКУ);<br />
<br />
договір перевезення транспортом загального користування (ч. 1 ст. 633 ЦКУ, ст. 915 ЦКУ);<br />
<br />
договір банківського вкладу, у якому вкладником є громадянин (ч. 1 ст 1058 ЦКУ);<br />
<br />
договір зберігання речей на складі (у камерах, приміщеннях) (ч.3 ст. 936 ЦКУ);<br />
<br />
договір зберігання на складі загального користування (ч.2 ст. 957 ЦКУ);<br />
<br />
договір зберігання автотранспортних засобів, що здійснюються субєктом підприємницької діяльності (ч.1 ст.977 ЦКУ).<br />
<br />
== Права та обов'язки сторін ==<br />
[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80:_%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8&diff=14272Публічний договір: поняття та умови2019-07-02T10:15:13Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів"]<br />
== Загальна інформація ==<br />
Публічний договір являє собою сукупність цивільно-правових норм, що регулюють договірні правовідносини, які виникають у сфері підприємницької діяльності, де є економічна нерівність сторін, що вимагає встановлення додаткових правових гарантій для більш слабкої сторони - споживача. Загальною нормою, що містить основні положення про публічний договір, є ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]. На доповнення до неї діють спеціальні норми, які регулюють конкретні види публічних договорів. Спеціальні закони та підзаконні акти, прийняті для розвитку норм щодо публічного договору, здійснюють детальне регулювання найважливіших положень для деяких договорів. Тому представляється можливим розглядати публічний договір як новий інститут цивільного права. <br /><br />
<br />
Законодавець виокремлює публічний договір з-поміж інших як такий, специфічною рисою якого є обов'язок його сторони (а нею завжди є підприємець) здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Як правило, публічними є договори, що укладаються при купівлі-продажу в роздрібній торгівлі, при перевезенні транспортом загального користування, наданні послуг зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо (ч. І ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Відмінною рисою цих договорів є те, що підприємець не тільки зобов'язаний, здійснюючи свою діяльність, укладати відповідні договори з всіма і з кожним, хто до нього звернеться, а й умови цих договорів мають бути однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (наприклад, при укладенні договорів перевезення певні пасажири мають пільги по оплаті проїзду). Підприємець не наділяється правом ані надавати переваги одному споживачу перед іншим (частини 2 та 3 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]), ані відмовлятися від укладення договору за наявності в нього такої можливості (ч. 4 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).<br /><br />
<br />
Необхідно відмітити, що ст.633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] дає примірний перелік видів економічної діяльності, а звідси і договорів, на які поширюється режим публічного договору.<br /><br />
<br />
Визнаються публічними всі договори, що підпадають під дію [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закону України «Про захист прав споживачів»], ст. 19 якого визнає за всіма особами рівною мірою право «на задоволення їх потреб у сфері торгових і інших видів обслуговування». При цьому не допускається встановлення будь-яких переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів. Споживачеві надається також право на вільний вибір товарів і послуг, а на продавця (суб’єкта підприємницької діяльності, що виконує роботу чи надає послуги) покладається обов’язок усілякого сприяння споживачеві у вільному виборі товарів і послуг (предмета договору). Тобто, споживач повинен безпосередньо в силу загону вправі вимагати у відповідного суб’єкта підприємницької діяльності укладення договору для задоволення побутових потреб, якщо цей суб’єкт неправомірно ухиляється від його укладення. З аналізу змісту названого Закону випливає, що його дія поширюється на всі відносини по виконанню робіт, наданню послуг, продажу товарів особам для їх власних побутових потреб, а укладені з цією метою договори є публічні.<br />
<br />
== Поняття та ознаки публічного договору ==<br />
<br />
Відповідно до ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного Кодексу України] '''''публічний договір-це договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо)'''.'' Комерційна організація не має права надавати перевагу одній особі перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом і іншими правовими актами. Ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, за винятком випадків, коли законом і іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів.<br /><br />
<br />
'''Ознаки публічного договору:'''<br /><br />
<br />
- наявність зобов’язання сторони договору – особи, що діє у сфері публічного договору;<br /><br />
<br />
- особа, які діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів, виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому, хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який пропонується згідно із умовами публічного договору;<br /><br />
<br />
- публічний договорі повинен встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку<br />
<br />
== Умови публічного договору: ==<br />
# стороною договору обов'язково виступає суб'єкт підприємницької діяльності;<br /><br />
# зазначений суб'єкт здійснює такі види підприємницької діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно;<br /><br />
# вказані види діяльності повинні здійснюватися суб'єктом підприєм¬ництва щодо кожного, хто звернеться до нього;<br /><br />
# умови такого договору є од¬наковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги;<br /><br />
# підприємець не має права надавати пере¬ваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, як¬що інше не встановлено законом;<br /><br />
# підприємець, за наявно¬сті у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необґрунтованої відмови - він має відшкоду¬вати збитки, завдані нею споживачеві. Необґрунтованою слід вважа¬ти відмову у випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості;<br /><br />
# при укладенні та виконанні публічного договору сторони повинні виконувати обов'язкові для них правила, встановлені актами цивіль¬ного законодавства (типові умови окремих видів публічних договорів);<br /><br />
<br />
Умови публічного договору, які не відповідають цим правилам, або порушують правило щодо однаковості його умов для усіх споживачів, є '''нікчемними''' (ч. 6 ст. 633 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).<br />
<br />
== Права та обов'язки сторін ==<br />
[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8_%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B4%D1%96%D1%97_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8_%D0%B2_%D1%97%D1%97_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96&diff=14241Порядок та підстави оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні2019-07-01T13:19:09Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] <br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"]<br />
<br />
== Підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії == <br />
Нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення, вчиняти нотаріальну дію чи відмовити в її вчиненні. Нотаріусу заборонено безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
На вимогу особи, якій відмовили у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний викласти причини відмови у письмовій формі та роз’яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст.49 Закону України “Про нотаріат”], нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє, якщо: <br />
<br />
* вчинення такої дії суперечить законодавству України; <br />
* не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; <br />
* дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; <br />
* є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; <br />
* з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; <br />
* правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; <br />
* в інших випадках, передбачених законом.<br />
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.<br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 ст. 47 ЗУ "Про нотаріат"] вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії (якщо документи не відповідають вимогам, нотаріус може відмовити у вчинені нотаріальних дій):<br />
# Документи, викладені на двох і більше аркушах, що подаються для вчинення нотаріальної дії, повинні бути прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, а аркуші пронумеровані (крім випадків, коли такі документи видані (отримані) за допомогою єдиних та державних реєстрів, відомості яких обов’язково використовуються нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії).<br />
# Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. <br />
# Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.<br />
# Для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.<br />
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус '''протягом трьох робочих днів''' виносить відповідну постанову.<br />
<br />
''У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.''<br />
<br />
== Постанова про ''відмову у вчиненні нотаріальної дії ''==<br />
'''Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії''' – це процесуальний документ, який підтверджує факт відмови нотаріуса чи посадової особи у вчиненні конкретної нотаріальної дії з підстав, передбачених законом. <br />
<br />
Відповідно до частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 3 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,] нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус '''протягом трьох робочих днів виносить постанову''' про відмову у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
'''У постанові про відмову зазначаються:'''<br />
* дата винесення постанови;<br />
* прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;<br />
* прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;<br />
* про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);<br />
* причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство;<br />
* порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.<br />
Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 статті 42 Закону] вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до Закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.<br />
<br />
Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 статті 42 Закону,] не може перевищувати одного місяця.<br />
<br />
Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
Крім того, вказаній особі роз'яснюється порядок оскарження такої постанови (ст. 50 Закону). Обов’язок нотаріуса відмовити у вчиненні незаконної дії виступає гарантією здійснення нотаріальної діяльності в рамках законодавчих норм. При цьому, у випадках, якщо неправомірна дія все ж була вчинена нотаріусом, законом передбачено його обов’язок вжити усіх заходів для її скасування. (ст.51 Закону).<br />
<br />
== Порядок оскарження нотаріальної дії ==<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. 55 та ст. 124 Конституції України], кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. <br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 ст. 50 ЗУ «Про нотаріат»], нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Таким чином, може відбуватися оскарження '''нотаріальної дії, відмови у вчиненні нотаріальної дії або ж нотаріального акта.''' <br />
<br />
Оскарження нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що така дія була вчинена неправомірно. Оскарження ж відмови у такому вчиненні матиме місце у разі, якщо особа вважає, що нотаріус неправомірно відмовив у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
Оскарження нотаріального акту є ширшим за оскарження нотаріальної дії, оскільки перше являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності, і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень. <br />
<br />
У разі подання позову до приватного нотаріуса відповідачем буде сам приватний нотаріус. У випадку пред'явлення вимог до державного нотаріуса відповідачем буде відповідна державна нотаріальна контора. Це зумовлено тим, що державний нотаріус, крім загального статусу нотаріуса, також має особливий статус – працівника юридичної особи, тобто державної нотаріальної контори. Справи про оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження відповідної нотаріальної контори <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст. 50 Закону України “Про нотаріат”], нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. <br />
<br />
'''Право на оскарження''' нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.<br />
<br />
== Об’єкти судового оскарження: ==<br />
* нотаріальні дії;<br />
* відмова у вчиненні нотаріальних дій;<br />
* нотаріальні акти.<br />
<br />
== Строк позовної давності == <br />
Строк позовної давності — загальний, три роки.<br />
<br />
[[Категорія: Адміністративне право]]<br />
[[Категорія: Нотаріат]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8_%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B4%D1%96%D1%97_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8_%D0%B2_%D1%97%D1%97_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96&diff=14240Порядок та підстави оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні2019-07-01T13:18:32Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] <br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"]<br />
<br />
== Підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії == <br />
Нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення, вчиняти нотаріальну дію чи відмовити в її вчиненні. Нотаріусу заборонено безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
На вимогу особи, якій відмовили у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний викласти причини відмови у письмовій формі та роз’яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст.49 Закону України “Про нотаріат”], нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє, якщо: <br />
<br />
* вчинення такої дії суперечить законодавству України; <br />
* не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; <br />
* дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; <br />
* є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; <br />
* з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; <br />
* правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; <br />
* в інших випадках, передбачених законом.<br />
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.<br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 ст. 47 ЗУ "Про нотаріат"] вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії (якщо документи не відповідають вимогам, нотаріус може відмовити у вчинені нотаріальних дій):<br />
# Документи, викладені на двох і більше аркушах, що подаються для вчинення нотаріальної дії, повинні бути прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, а аркуші пронумеровані (крім випадків, коли такі документи видані (отримані) за допомогою єдиних та державних реєстрів, відомості яких обов’язково використовуються нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії).<br />
# Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. <br />
# Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.<br />
# Для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.<br />
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус '''протягом трьох робочих днів''' виносить відповідну постанову.<br />
<br />
''У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.''<br />
<br />
== Постанова про ''відмову у вчиненні нотаріальної дії ''==<br />
'''Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії''' – це процесуальний документ, який підтверджує факт відмови нотаріуса чи посадової особи у вчиненні конкретної нотаріальної дії з підстав, передбачених законом. <br />
<br />
Відповідно до частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 3 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,] нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус '''протягом трьох робочих днів виносить постанову''' про відмову у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
'''У постанові про відмову зазначаються:'''<br />
* дата винесення постанови;<br />
* прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;<br />
* прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;<br />
* про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);<br />
* причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство;<br />
* порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.<br />
Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 статті 42 Закону] вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до Закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.<br />
<br />
Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 статті 42 Закону,] не може перевищувати одного місяця.<br />
<br />
Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
Крім того, вказаній особі роз'яснюється порядок оскарження такої постанови (ст. 50 Закону). Обов’язок нотаріуса відмовити у вчиненні незаконної дії виступає гарантією здійснення нотаріальної діяльності в рамках законодавчих норм. При цьому, у випадках, якщо неправомірна дія все ж була вчинена нотаріусом, законом передбачено його обов’язок вжити усіх заходів для її скасування. (ст.51 Закону).<br />
<br />
== Порядок оскарження нотаріальної дії ==<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. 55 та ст. 124 Конституції України], кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. <br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o501 ст. 50 ЗУ «Про нотаріат»], нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Таким чином, може відбуватися оскарження '''нотаріальної дії, відмови у вчиненні нотаріальної дії або ж нотаріального акта.''' <br />
<br />
Оскарження нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що така дія була вчинена неправомірно. Оскарження ж відмови у такому вчиненні матиме місце у разі, якщо особа вважає, що нотаріус неправомірно відмовив у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
Оскарження нотаріального акту є ширшим за оскарження нотаріальної дії, оскільки перше являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності, і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень. <br />
<br />
У разі подання позову до приватного нотаріуса відповідачем буде сам приватний нотаріус. У випадку пред'явлення вимог до державного нотаріуса відповідачем буде відповідна державна нотаріальна контора. Це зумовлено тим, що державний нотаріус, крім загального статусу нотаріуса, також має особливий статус – працівника юридичної особи, тобто державної нотаріальної контори. Справи про оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження відповідної нотаріальної контори <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст. 50 Закону України “Про нотаріат”], нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. <br />
<br />
'''Право на оскарження''' нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.<br />
<br />
== Об’єкти судового оскарження: ==<br />
* нотаріальні дії;<br />
* відмова у вчиненні нотаріальних дій;<br />
* нотаріальні акти.<br />
<br />
== Строк позовної давності == <br />
Строк позовної давності — загальний, три роки.<br />
<br />
[[Категорія: Адміністративне право]]<br />
[[Категорія: Нотаріат]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8_%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B4%D1%96%D1%97_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8_%D0%B2_%D1%97%D1%97_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96&diff=14239Порядок та підстави оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні2019-07-01T13:09:12Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
<br />
== Підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії == <br />
Нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення, вчиняти нотаріальну дію чи відмовити в її вчиненні. Нотаріусу заборонено безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
На вимогу особи, якій відмовили у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний викласти причини відмови у письмовій формі та роз’яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст.49 Закону України “Про нотаріат”], нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє, якщо: <br />
<br />
* вчинення такої дії суперечить законодавству України; <br />
* не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; <br />
* дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; <br />
* є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; <br />
* з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; <br />
* правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; <br />
* в інших випадках, передбачених законом.<br />
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.<br />
<br />
Відповідно до ст. 47 ЗУ "Про нотаріат" вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії (якщо документи не відповідають вимогам, нотаріус може відмовити у вчинені нотаріальних дій):<br />
# Документи, викладені на двох і більше аркушах, що подаються для вчинення нотаріальної дії, повинні бути прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, а аркуші пронумеровані (крім випадків, коли такі документи видані (отримані) за допомогою єдиних та державних реєстрів, відомості яких обов’язково використовуються нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії).<br />
# Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. <br />
# Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.<br />
# Для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.<br />
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус '''протягом трьох робочих днів''' виносить відповідну постанову.<br />
<br />
''У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.''<br />
<br />
== Постанова про ''відмову у вчиненні нотаріальної дії ''==<br />
'''Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії''' – це процесуальний документ, який підтверджує факт відмови нотаріуса чи посадової особи у вчиненні конкретної нотаріальної дії з підстав, передбачених законом. <br />
<br />
Відповідно до частини 3 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус '''протягом трьох робочих днів виносить постанову''' про відмову у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
'''У постанові про відмову зазначаються:'''<br />
* дата винесення постанови;<br />
* прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;<br />
* прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;<br />
* про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);<br />
* причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство;<br />
* порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.<br />
Відповідно до частини другої статті 42 Закону вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до Закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.<br />
<br />
Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, відповідно до частини другої статті 42 Закону, не може перевищувати одного місяця.<br />
<br />
Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
Крім того, вказаній особі роз'яснюється порядок оскарження такої постанови (ст. 50 Закону). Обов’язок нотаріуса відмовити у вчиненні незаконної дії виступає гарантією здійснення нотаріальної діяльності в рамках законодавчих норм. При цьому, у випадках, якщо неправомірна дія все ж була вчинена нотаріусом, законом передбачено його обов’язок вжити усіх заходів для її скасування. (ст.51 Закону).<br />
<br />
== Порядок оскарження нотаріальної дії ==<br />
Відповідно до ст. 55 та ст. 124 Конституції України, кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. <br />
<br />
Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Таким чином, може відбуватися оскарження '''нотаріальної дії, відмови у вчиненні нотаріальної дії або ж нотаріального акта.''' <br />
<br />
Оскарження нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що така дія була вчинена неправомірно. Оскарження ж відмови у такому вчиненні матиме місце у разі, якщо особа вважає, що нотаріус неправомірно відмовив у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
Оскарження нотаріального акту є ширшим за оскарження нотаріальної дії, оскільки перше являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності, і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень. <br />
<br />
У разі подання позову до приватного нотаріуса відповідачем буде сам приватний нотаріус. У випадку пред'явлення вимог до державного нотаріуса відповідачем буде відповідна державна нотаріальна контора. Це зумовлено тим, що державний нотаріус, крім загального статусу нотаріуса, також має особливий статус – працівника юридичної особи, тобто державної нотаріальної контори. Справи про оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження відповідної нотаріальної контори <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст. 50 Закону України “Про нотаріат”], нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. <br />
<br />
'''Право на оскарження''' нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.<br />
<br />
== Об’єкти судового оскарження: ==<br />
* нотаріальні дії;<br />
* відмова у вчиненні нотаріальних дій;<br />
* нотаріальні акти.<br />
<br />
== Строк позовної давності == <br />
Строк позовної давності — загальний, три роки.<br />
<br />
[[Категорія: Адміністративне право]]<br />
[[Категорія: Нотаріат]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8_%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B4%D1%96%D1%97_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8_%D0%B2_%D1%97%D1%97_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96&diff=14237Порядок та підстави оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні2019-07-01T12:41:20Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
<br />
== Підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії == <br />
Нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення, вчиняти нотаріальну дію чи відмовити в її вчиненні. Нотаріусу заборонено безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
На вимогу особи, якій відмовили у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний викласти причини відмови у письмовій формі та роз’яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст.49 Закону України “Про нотаріат”], нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє, якщо: <br />
<br />
* вчинення такої дії суперечить законодавству України; <br />
* не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; <br />
* дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; <br />
* є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; <br />
* з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; <br />
* правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; <br />
* в інших випадках, передбачених законом.<br />
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.<br />
<br />
Відповідно до ст. 47 ЗУ "Про нотаріат" вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії (якщо документи не відповідають вимогам, нотаріус може відмовити у вчинені нотаріальних дій):<br />
# Документи, викладені на двох і більше аркушах, що подаються для вчинення нотаріальної дії, повинні бути прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, а аркуші пронумеровані (крім випадків, коли такі документи видані (отримані) за допомогою єдиних та державних реєстрів, відомості яких обов’язково використовуються нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії).<br />
# Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. <br />
# Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.<br />
# Для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.<br />
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус '''протягом трьох робочих днів''' виносить відповідну постанову.<br />
<br />
''У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.''<br />
<br />
== Постанова про ''відмову у вчиненні нотаріальної дії ==<br />
'''Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії''' – це процесуальний документ, який підтверджує факт відмови нотаріуса чи посадової особи у вчиненні конкретної нотаріальної дії з підстав, передбачених законом. <br />
<br />
Відповідно до частини 3 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус '''протягом трьох робочих днів виносить постанову''' про відмову у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
'''У постанові про відмову зазначаються:'''<br />
* дата винесення постанови;<br />
* прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;<br />
* прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;<br />
* про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);<br />
* причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство;<br />
* порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.<br />
Відповідно до частини другої статті 42 Закону вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до Закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.<br />
<br />
Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, відповідно до частини другої статті 42 Закону, не може перевищувати одного місяця.<br />
<br />
Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
Крім того, вказаній особі роз'яснюється порядок оскарження такої постанови (ст. 50 Закону). Обов’язок нотаріуса відмовити у вчиненні незаконної дії виступає гарантією здійснення нотаріальної діяльності в рамках законодавчих норм. При цьому, у випадках, якщо неправомірна дія все ж була вчинена нотаріусом, законом передбачено його обов’язок вжити усіх заходів для її скасування. (ст.51 Закону).<br />
<br />
== Куди звертатись ==<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст. 50 Закону України “Про нотаріат”], нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. <br />
<br />
Справи про оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження відповідної нотаріальної контори. <br />
<br />
'''Право на оскарження''' нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.<br />
<br />
== Об’єкти судового оскарження: ==<br />
* нотаріальні дії;<br />
* відмова у вчиненні нотаріальних дій;<br />
* нотаріальні акти.<br />
<br />
== Строк позовної давності == <br />
Строк позовної давності — загальний, три роки.<br />
<br />
[[Категорія: Адміністративне право]]<br />
[[Категорія: Нотаріат]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8_%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B4%D1%96%D1%97_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8_%D0%B2_%D1%97%D1%97_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96&diff=14236Порядок та підстави оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні2019-07-01T12:39:55Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
<br />
== Підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії == <br />
Нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення, вчиняти нотаріальну дію чи відмовити в її вчиненні. Нотаріусу заборонено безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. <br />
<br />
На вимогу особи, якій відмовили у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний викласти причини відмови у письмовій формі та роз’яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. <br />
<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст.49 Закону України “Про нотаріат”], нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє, якщо: <br />
<br />
* вчинення такої дії суперечить законодавству України; <br />
* не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; <br />
* дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; <br />
* є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; <br />
* з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; <br />
* правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; <br />
* особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; <br />
* в інших випадках, передбачених законом.<br />
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.<br />
<br />
Відповідно до ст. 47 ЗУ "Про нотаріат" вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії (якщо документи не відповідають вимогам, нотаріус може відмовити у вчинені нотаріальних дій):<br />
# Документи, викладені на двох і більше аркушах, що подаються для вчинення нотаріальної дії, повинні бути прошиті у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, а аркуші пронумеровані (крім випадків, коли такі документи видані (отримані) за допомогою єдиних та державних реєстрів, відомості яких обов’язково використовуються нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії).<br />
# Тексти нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. <br />
# Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.<br />
# Для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.<br />
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус '''протягом трьох робочих днів''' виносить відповідну постанову.<br />
<br />
''У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.''<br />
<br />
=== '''Постанова про ''відмову у вчиненні нотаріальної дії''''' ===<br />
'''Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії''' – це процесуальний документ, який підтверджує факт відмови нотаріуса чи посадової особи у вчиненні конкретної нотаріальної дії з підстав, передбачених законом. <br />
<br />
Відповідно до частини 3 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус '''протягом трьох робочих днів виносить постанову''' про відмову у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
'''У постанові про відмову зазначаються:'''<br />
* дата винесення постанови;<br />
* прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;<br />
* прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;<br />
* про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);<br />
* причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство;<br />
* порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.<br />
Відповідно до частини другої статті 42 Закону вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до Закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.<br />
<br />
Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, відповідно до частини другої статті 42 Закону, не може перевищувати одного місяця.<br />
<br />
Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.<br />
<br />
Крім того, вказаній особі роз'яснюється порядок оскарження такої постанови (ст. 50 Закону). Обов’язок нотаріуса відмовити у вчиненні незаконної дії виступає гарантією здійснення нотаріальної діяльності в рамках законодавчих норм. При цьому, у випадках, якщо неправомірна дія все ж була вчинена нотаріусом, законом передбачено його обов’язок вжити усіх заходів для її скасування. (ст.51 Закону).<br />
<br />
== Куди звертатись ==<br />
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст. 50 Закону України “Про нотаріат”], нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. <br />
<br />
Справи про оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження відповідної нотаріальної контори. <br />
<br />
'''Право на оскарження''' нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.<br />
<br />
== Об’єкти судового оскарження: ==<br />
* нотаріальні дії;<br />
* відмова у вчиненні нотаріальних дій;<br />
* нотаріальні акти.<br />
<br />
== Строк позовної давності == <br />
Строк позовної давності — загальний, три роки.<br />
<br />
[[Категорія: Адміністративне право]]<br />
[[Категорія: Нотаріат]]<br />
[[Категорія: Суди]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81_%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D1%87%D0%BE%D0%B3%D0%BE&diff=14192Правовий статус слідчого2019-06-26T13:24:12Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div><br />
== Нормативна база ==<br />
<br />
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс] <br /><br />
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1769-12 Наказ МВС України від 09.08.2012 № 686 «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України»]<br /><br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17 Наказ Міністерства внутрішніх справ № 570 від 06.07.2017 р. Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України]<br><br />
<br />
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0183-17 Наказ Міністерства юстиції України від 08.02.2017 № 313/5 «Про затвердження Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів органу Державної кримінально-виконавчої служби України»]<br /><br />
<br />
<br />
== Загальні положення ==<br />
<br />
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] (надалі – КПК). '''''Слідчий''''' – службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом (КПК України), здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 Наказу Міністерства внутрішніх справ № 570 від 06.07.2017 р. "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України",] слідчий - службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого - учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Відповідно в організаційному розумінні статус слідчого може розглядатися як сукупність прав та обов'язків, а також вимог до слідчого як державного службовця, специфіка яких визначається законами України.<br />
<br />
== Вимоги до посади слідчого ==<br />
Загальними вимогами до слідчих усіх вище зазначених відомств є громадянство України та наявність необхідних ділових і моральних якостей. Додаткові вимоги встановлюються з урахуванням специфіки роботи відповідних органів.<br />
<br />
Законодавчо не закріплена така вимога до слідчого як наявність вищої юридичної освіти. Що є вкрай дивним, так як вона фактично є вкрай необхідною слідчому з огляду на його важливий процесуальний статусу. Дана вимога закріплюється у підзаконних актах, що не можна визнати задовільним, оскільки це створює можливість для прийняття на посаду слідчого осіб без вищої юридичної освіти, що позначається на рівні фаховості та компетентності розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Проте слід зазначити, що з огляду на вимоги до слідчого, які ставляться при їх наборі в останній час від кандидатів окрім громадянства України та вищої юридичної освіти вимагається також вільне володіння українською мовою, бажана служба в Збройних Силах України або в ОВС. Крім того окремо виділено наявність знань основ правознавства, Конституції України, законів України «Про національну поліцію» та «Про запобігання корупції», Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України тощо.<br />
<br />
Крім організаційного, слідчі мають процесуальний статус, який можна визначити як сукупність прав і обов'язків слідчого як учасника кримінального провадження з боку сторони обвинувачення, що є єдиним для всіх слідчих.<br />
== Повноваження слідчого ==<br />
<br />
Незалежно від відомчої належності, усі слідчі мають однакові процесуальні права та обов’язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку<br />
<br />
Так, слідчий уповноважений:<br />
<br />
* починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;<br />
* проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;<br />
* доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;<br />
* звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;<br />
* повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;<br />
* за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;<br />
* приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК;<br />
* залучати захисника окрім обов'язкових підстав, в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.<br />
* здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.<br />
<br />
У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи.<br />
<br />
У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.<br />
Слідчий має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним уповноваженим оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання.<br />
<br />
Працівники поліції зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.<br />
<br />
== Обов’язки слідчого ==<br />
<br />
Наведені в попередньому розділі права є одночасно й обов'язками слідчого, тобто він повинен здійснювати вказані процесуальні дії і приймати рішення за наявності відповідних підстав.<br />
<br />
Слідчий зобов’язаний:<br />
<br />
* дотримуватися вимог Конституції України, КПК та законів України під час досудового розслідування;<br />
* забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК строків;<br />
* виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;<br />
* забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;<br />
* не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень;<br />
* не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;<br />
* у разі наявності підстав, передбачених статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 77 КПК], заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК.<br />
* забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:<br />
# відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 статті 52 цього Кодексу] участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;<br />
# підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;<br />
# слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.<br />
Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.<br />
<br />
== Відповідальність слідчого ==<br />
<br />
Частиною 1 статті 40 КПК України визначено, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.<br />
<br />
Шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, '''відшкодовує держава за рахунок Державного бюджету України''' у випадках та в порядку, передбачених законом.<br />
<br />
'''''Відповідно до ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 130 КПК] д'''''ержава, відшкодувавши шкоду''', завдану слідчим''', прокурором, '''застосовує право зворотної вимоги до цих осіб''' '''''у разі встановлення''''' в їх діях складу кримінального правопорушення '''за обвинувальним вироком''' суду, який набрав законної сили, або '''дисциплінарного проступку''' незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.<br />
<br />
Тобто, для притягнення до матеріальної відповідальності слідчого, необхідно встановити:<br />
* Факт відшкодування шкоди з боку держави;<br />
* Наявність '''обвинувального вироку''' стосовно слідчого, прокурора або ж '''вчинення''' ним '''дисциплінарного проступку'''.<br />
<br />
=== '''Алгоритм дій, щодо ініціювання притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності:''' ===<br />
# Скарга на дії/бездіяльність слідчого до слідчого судді;<br />
# Рішення суду про задоволення скарги;<br />
# Службове розслідування;<br />
# Дисциплінарне стягнення.<br />
<br />
== Процесуальна незалежність слідчого ==<br />
<br />
З метою забезпечення незалежності слідчого та всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження закон передбачає поняття «процесуальної самостійності слідчого» та гарантії її забезпечення. Так, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.<br />
<br />
== Контроль за діяльністю слідчого ==<br />
<br />
У частині 1 статті 39 КПК України законодавець визначив, що керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування. <br />
<br />
'''''Керівник органу досудового розслідування уповноважений:'''''<br />
# визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;<br />
# відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;<br />
# ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора.<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 ст. 36 КПК] України '''''прокурор''''' має право:<br />
# доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;<br />
# скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;<br />
# ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;<br />
# погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;<br />
Отже, діяльність слідчого контролює ''керівник органу досудового розслідування уповноважений та прокурор.''<br />
[[Категорія:Кримінальне право]] <br />
[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81_%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D1%87%D0%BE%D0%B3%D0%BE&diff=14191Правовий статус слідчого2019-06-26T13:15:28Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div><br />
== Нормативна база ==<br />
<br />
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс] <br /><br />
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1769-12 Наказ МВС України від 09.08.2012 № 686 «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України»]<br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17 Наказ Міністерства внутрішніх справ № 570 від 06.07.2017 р. "'''Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України'''"]<br /><br />
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0183-17 Наказ Міністерства юстиції України від 08.02.2017 № 313/5 «Про затвердження Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів органу Державної кримінально-виконавчої служби України»] <br /><br />
<br />
<br />
== Загальні положення ==<br />
<br />
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] (надалі – КПК). '''''Слідчий''''' – службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом (КПК України), здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 Наказу Міністерства внутрішніх справ № 570 від 06.07.2017 р. "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України",] слідчий - службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого - учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Відповідно в організаційному розумінні статус слідчого може розглядатися як сукупність прав та обов'язків, а також вимог до слідчого як державного службовця, специфіка яких визначається законами України.<br />
<br />
== Вимоги до посади слідчого ==<br />
Загальними вимогами до слідчих усіх вище зазначених відомств є громадянство України та наявність необхідних ділових і моральних якостей. Додаткові вимоги встановлюються з урахуванням специфіки роботи відповідних органів.<br />
<br />
Законодавчо не закріплена така вимога до слідчого як наявність вищої юридичної освіти. Що є вкрай дивним, так як вона фактично є вкрай необхідною слідчому з огляду на його важливий процесуальний статусу. Дана вимога закріплюється у підзаконних актах, що не можна визнати задовільним, оскільки це створює можливість для прийняття на посаду слідчого осіб без вищої юридичної освіти, що позначається на рівні фаховості та компетентності розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Проте слід зазначити, що з огляду на вимоги до слідчого, які ставляться при їх наборі в останній час від кандидатів окрім громадянства України та вищої юридичної освіти вимагається також вільне володіння українською мовою, бажана служба в Збройних Силах України або в ОВС. Крім того окремо виділено наявність знань основ правознавства, Конституції України, законів України «Про національну поліцію» та «Про запобігання корупції», Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України тощо.<br />
<br />
Крім організаційного, слідчі мають процесуальний статус, який можна визначити як сукупність прав і обов'язків слідчого як учасника кримінального провадження з боку сторони обвинувачення, що є єдиним для всіх слідчих.<br />
== Повноваження слідчого ==<br />
<br />
Незалежно від відомчої належності, усі слідчі мають однакові процесуальні права та обов’язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку<br />
<br />
Так, слідчий уповноважений:<br />
<br />
* починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;<br />
* проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;<br />
* доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;<br />
* звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;<br />
* повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;<br />
* за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;<br />
* приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК;<br />
* залучати захисника окрім обов'язкових підстав, в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.<br />
* здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.<br />
<br />
У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи.<br />
<br />
У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.<br />
Слідчий має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним уповноваженим оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання.<br />
<br />
Працівники поліції зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.<br />
<br />
== Обов’язки слідчого ==<br />
<br />
Наведені в попередньому розділі права є одночасно й обов'язками слідчого, тобто він повинен здійснювати вказані процесуальні дії і приймати рішення за наявності відповідних підстав.<br />
<br />
Слідчий зобов’язаний:<br />
<br />
* дотримуватися вимог Конституції України, КПК та законів України під час досудового розслідування;<br />
* забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК строків;<br />
* виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;<br />
* забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;<br />
* не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень;<br />
* не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;<br />
* у разі наявності підстав, передбачених статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 77 КПК], заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК.<br />
* забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:<br />
# відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 статті 52 цього Кодексу] участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;<br />
# підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;<br />
# слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.<br />
Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.<br />
<br />
== Відповідальність слідчого ==<br />
<br />
Частиною 1 статті 40 КПК України визначено, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.<br />
<br />
Шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, '''відшкодовує держава за рахунок Державного бюджету України''' у випадках та в порядку, передбачених законом.<br />
<br />
'''''Відповідно до ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 130 КПК] д'''''ержава, відшкодувавши шкоду''', завдану слідчим''', прокурором, '''застосовує право зворотної вимоги до цих осіб''' '''''у разі встановлення''''' в їх діях складу кримінального правопорушення '''за обвинувальним вироком''' суду, який набрав законної сили, або '''дисциплінарного проступку''' незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.<br />
<br />
Тобто, для притягнення до матеріальної відповідальності слідчого, необхідно встановити:<br />
* Факт відшкодування шкоди з боку держави;<br />
* Наявність '''обвинувального вироку''' стосовно слідчого, прокурора або ж '''вчинення''' ним '''дисциплінарного проступку'''.<br />
<br />
=== '''Алгоритм дій, щодо ініціювання притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності:''' ===<br />
# Скарга на дії/бездіяльність слідчого до слідчого судді;<br />
# Рішення суду про задоволення скарги;<br />
# Службове розслідування;<br />
# Дисциплінарне стягнення.<br />
<br />
== Процесуальна незалежність слідчого ==<br />
<br />
З метою забезпечення незалежності слідчого та всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження закон передбачає поняття «процесуальної самостійності слідчого» та гарантії її забезпечення. Так, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.<br />
<br />
== Контроль за діяльністю слідчого ==<br />
<br />
У частині 1 статті 39 КПК України законодавець визначив, що керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування. <br />
<br />
'''''Керівник органу досудового розслідування уповноважений:'''''<br />
# визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;<br />
# відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;<br />
# ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора.<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 ст. 36 КПК] України '''''прокурор''''' має право:<br />
# доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;<br />
# скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;<br />
# ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;<br />
# погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;<br />
Отже, діяльність слідчого контролює ''керівник органу досудового розслідування уповноважений та прокурор.''<br />
[[Категорія:Кримінальне право]] <br />
[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81_%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D1%87%D0%BE%D0%B3%D0%BE&diff=14190Правовий статус слідчого2019-06-26T13:13:39Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div><br />
== Нормативна база ==<br />
<br />
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс] <br /><br />
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1769-12 Наказ МВС України від 09.08.2012 № 686 «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України»]<br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17 Наказ Міністерства внутрішніх справ № 570 від 06.07.2017 р. "'''Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України'''"]<br /><br />
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0183-17 Наказ Міністерства юстиції України від 08.02.2017 № 313/5 «Про затвердження Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів органу Державної кримінально-виконавчої служби України»] <br /><br />
<br />
<br />
== Загальні положення ==<br />
<br />
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] (надалі – КПК). '''''Слідчий''''' – службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом (КПК України), здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 Наказу Міністерства внутрішніх справ № 570 від 06.07.2017 р. "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України",] слідчий - службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого - учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Відповідно в організаційному розумінні статус слідчого може розглядатися як сукупність прав та обов'язків, а також вимог до слідчого як державного службовця, специфіка яких визначається законами України.<br />
<br />
== Вимоги до посади слідчого ==<br />
Загальними вимогами до слідчих усіх вище зазначених відомств є громадянство України та наявність необхідних ділових і моральних якостей. Додаткові вимоги встановлюються з урахуванням специфіки роботи відповідних органів.<br />
<br />
Законодавчо не закріплена така вимога до слідчого як наявність вищої юридичної освіти. Що є вкрай дивним, так як вона фактично є вкрай необхідною слідчому з огляду на його важливий процесуальний статусу. Дана вимога закріплюється у підзаконних актах, що не можна визнати задовільним, оскільки це створює можливість для прийняття на посаду слідчого осіб без вищої юридичної освіти, що позначається на рівні фаховості та компетентності розслідування кримінальних правопорушень.<br />
<br />
Проте слід зазначити, що з огляду на вимоги до слідчого, які ставляться при їх наборі в останній час від кандидатів окрім громадянства України та вищої юридичної освіти вимагається також вільне володіння українською мовою, бажана служба в Збройних Силах України або в ОВС. Крім того окремо виділено наявність знань основ правознавства, Конституції України, законів України «Про національну поліцію» та «Про запобігання корупції», Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України тощо.<br />
<br />
Крім організаційного, слідчі мають процесуальний статус, який можна визначити як сукупність прав і обов'язків слідчого як учасника кримінального провадження з боку сторони обвинувачення, що є єдиним для всіх слідчих.<br />
<br />
<br />
== Повноваження слідчого ==<br />
<br />
Незалежно від відомчої належності, усі слідчі мають однакові процесуальні права та обов’язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку<br />
<br />
Так, слідчий уповноважений:<br />
<br />
* починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;<br />
* проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;<br />
* доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;<br />
* звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;<br />
* повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;<br />
* за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;<br />
* приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК;<br />
* залучати захисника окрім обов'язкових підстав, в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.<br />
* здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.<br />
<br />
У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи.<br />
<br />
У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.<br />
Слідчий має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним уповноваженим оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання.<br />
<br />
Працівники поліції зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.<br />
<br />
== Обов’язки слідчого ==<br />
<br />
Наведені в попередньому розділі права є одночасно й обов'язками слідчого, тобто він повинен здійснювати вказані процесуальні дії і приймати рішення за наявності відповідних підстав.<br />
<br />
Слідчий зобов’язаний:<br />
<br />
* дотримуватися вимог Конституції України, КПК та законів України під час досудового розслідування;<br />
* забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК строків;<br />
* виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;<br />
* забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;<br />
* не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень;<br />
* не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;<br />
* у разі наявності підстав, передбачених статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 77 КПК], заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК.<br />
* забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:<br />
# відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 статті 52 цього Кодексу] участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;<br />
# підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;<br />
# слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.<br />
Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.<br />
<br />
== Відповідальність слідчого ==<br />
<br />
Частиною 1 статті 40 КПК України визначено, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.<br />
<br />
Шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, '''відшкодовує держава за рахунок Державного бюджету України''' у випадках та в порядку, передбачених законом.<br />
<br />
'''''Відповідно до ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 130 КПК] д'''''ержава, відшкодувавши шкоду''', завдану слідчим''', прокурором, '''застосовує право зворотної вимоги до цих осіб''' '''''у разі встановлення''''' в їх діях складу кримінального правопорушення '''за обвинувальним вироком''' суду, який набрав законної сили, або '''дисциплінарного проступку''' незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.<br />
<br />
Тобто, для притягнення до матеріальної відповідальності слідчого, необхідно встановити:<br />
* Факт відшкодування шкоди з боку держави;<br />
* Наявність '''обвинувального вироку''' стосовно слідчого, прокурора або ж '''вчинення''' ним '''дисциплінарного проступку'''.<br />
<br />
=== '''Алгоритм дій, щодо ініціювання притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності:''' ===<br />
# Скарга на дії/бездіяльність слідчого до слідчого судді;<br />
# Рішення суду про задоволення скарги;<br />
# Службове розслідування;<br />
# Дисциплінарне стягнення.<br />
<br />
== Процесуальна незалежність слідчого ==<br />
<br />
З метою забезпечення незалежності слідчого та всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження закон передбачає поняття «процесуальної самостійності слідчого» та гарантії її забезпечення. Так, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.<br />
<br />
== Контроль за діяльністю слідчого ==<br />
<br />
У частині 1 статті 39 КПК України законодавець визначив, що керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування. <br />
<br />
'''''Керівник органу досудового розслідування уповноважений:'''''<br />
# визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;<br />
# відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;<br />
# ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора.<br />
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n665 ст. 36 КПК] України '''''прокурор''''' має право:<br />
# доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;<br />
# скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;<br />
# ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;<br />
# погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;<br />
Отже, діяльність слідчого контролює ''керівник органу досудового розслідування уповноважений та прокурор.''<br />
[[Категорія:Кримінальне право]] <br />
[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%97%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D1%83_%D0%B7%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BA%D1%83_%D0%B7%D1%96_%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8E&diff=13358Звільнення працівника у зв'язку зі смертю2019-03-27T12:08:28Z<p>Valeriya.kutyukhina: Створена сторінка: == Нормативна база: == [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]<br> [https://zakon.rada.gov....</p>
<hr />
<div>== Нормативна база: == <br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]<br><br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]<br><br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]<br><br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»]<br><br />
<br />
[https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про відпустки»]<br><br />
<br />
[https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1232-2011-%D0%BF Постанова КМУ від 30.11.2011р. № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»]<br><br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008 Указ Президента України Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України]<br><br />
<br />
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0110-93 Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників], затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення<br><br><br />
<br />
<br />
== Загальні положення ==<br />
Трудовим законодавством передбачено лише звільнення з роботи або припинення трудового договору, а от таке поняття, як ''«звільнення у зв’язку зі смертю»'' відсутнє. Тому на практиці в разі смерті працівника трудовий договір припиняється. У КЗпП не передбачено підстав для розірвання трудового договору у разі смерті працівника. У цьому випадку припинення трудового договору провадиться на підставі норм трудового законодавства з урахуванням норм цивільного законодавства.<br><br />
Трудовий договір відображає поточний стан відносин між працівником та підприємством, він може бути зміненим, продовженим або припиненим. Кадровий наказ стосується особистого трудового стану співробітника. Тому смерть працівника є саме підставою припинення трудового договору із ним, а не звільнення.<br><br />
Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів сайту, цитування, публікація їх анотованих оглядів допускаються лише з письмового дозволу редакції сайту.<br />
Припинення трудових відносин з померлим відбувається лише на підставі '''свідоцтва про смерть''', виданого ДРАЦС або виконавчим органом сільської, місцевої або міської ради, як підтвердження факту смерті. ''Лише свідоцтво про смерть є підставою для оформлення наказу про припинення трудового договору.''<br />
<br />
== Випадки припинення трудового договору у разі смерті працівника ==<br />
<br><br />
<br />
=== Смерть працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків ===<br />
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1232 нещасні випадки під час виконання трудових обов’язків, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків, підлягають розслідуванню.<br><br />
Згідно із підпунктом 6 пункту 16 Порядку № 1232 обставинами, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов’язані з виробництвом, є природна смерть, смерть від загального захворювання або самогубство (крім випадків, зазначених у пункті 15 Порядку № 1232), що підтверджено висновками судово ¬медичної експертизи та/або відповідною постановою про закриття кримінального провадження.<br><br />
Отже, комісія з розслідування нещасних випадків може визнати такий нещасний випадок не пов’язаним з виробництвом, якщо за висновком судово¬медичної експертизи смерть є природною або від загального захворювання. І в цьому випадку акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом (форма Н¬1), не складається.<br><br />
Для членів родини померлого працівника це може означати, що вони не матимуть права на страхові виплати на випадок нещасного випадку від Фонду соціального страхування України (далі — Фонд).<br><br />
=== Смерть працівника під час хвороби ===<br />
Лікувальна установа закриває листок непрацездатності у зв’язку зі смертю. Але листок непрацездатності з відміткою про його закриття у зв’язку зі смертю не є підставою для видання наказу про припинення трудового договору у зв’язку зі смертю, бо, такою підставою є лише свідоцтво про смерть.<br><br />
Листок непрацездатності померлого працівника заповнюється особою, відповідальною за табельний облік, і працівником кадрової служби у відповідних розділах та передається до бухгалтерії підприємства для розрахунку та оплати належних виплат, які видаються найближчим родичам померлого працівника, якщо вони з’являться на підприємство.<br><br />
Згідно з частиною 4 статті 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»], призначене, але не одержане у зв’язку зі смертю застрахованої особи матеріальне забезпечення (за листком непрацездатності) виплачується членам сім’ї, які проживали разом з нею, або спадкоємцям. Якщо це матеріальне забезпечення не одержано застрахованою особою своєчасно, воно виплачується за минулий час у розмірі, встановленому на момент настання страхового випадку.<br><br><br />
=== Смерть працівника, який був звільнений від роботи у зв’язку з призовом за мобілізацією ===<br />
Відповідно до частини 2 статті 24 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»], закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008 Положенням № 1153].<br><br />
Згідно з пунктом 7 Указу Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", військова служба закінчується у разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.<br><br />
Відповідно до статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 119 КЗпПУ], за працівниками, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, та загинули під час проходження військової служби, зберігається місце роботи, посада і виплачується середній заробіток до дня оголошення судом їх померлими.<br><br />
Тобто ''роботодавець зобов’язаний працівникові, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, до дня оголошення судом його померлим зберігати місце роботи, посаду і виплачувати середній заробіток.''<br><br />
<br><br />
== Документальне оформлення смерті працівника ==<br />
<br />
Підставою для наказу про припинення трудового договору є ''свідоцтво про смерть'', видане державним органом реєстрації актів цивільного стану як підтвердження факту смерті особи. Лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) або фельдшерське свідоцтво про смерть, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 серпня 2006 року № 545, не можуть бути підставою для оформлення наказу. Для цього потрібна копія свідоцтва про смерть, засвідчена печаткою підприємства або відділу кадрів.<br><br />
Навіть якщо працівник помер на робочому місці і лікарі «швидкої допомоги» констатували смерть в присутності свідків, наказ про припинення трудового договору потрібно видавати, лише якщо є свідоцтво про смерть, видане в установленому порядку відділенням ДРАЦС або виконавчим органом сільської, місцевої або міської ради.<br><br />
На підприємстві наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) оформляється після того, як найближчі родичі померлого працівника нададуть копію свідоцтва про смерть, видане органом ДРАЦС.<br><br />
У наказі про припинення трудового договору у зв’язку зі смертю вказується кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей. Згідно з частиною шостою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі смерті працівника грошова компенсація за невикористану ним щорічну основну відпустку, а також додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.<br><br />
У трудовій книжці померлого працівника у розділі «Відомості про роботу» у графі 1 ставиться порядковий номер запису, у графі 3 записується: «Роботу припинено у зв’язку зі смертю», далі заповнюється графа 4, в якій зазначаються дата і номер наказу (розпорядження). Цей запис засвідчується у встановленому порядку.<br><br />
Слід зазначити, що дата наказу про припинення трудового договору зазвичай не збігається з датою смерті, втім датою припинення трудового договору, яку слід зазначити у графі 2 трудової книжки, буде дата смерті працівника, незалежно від того, працював у цей день померлий чи ні.<br><br />
Відповідно до пункту 2.26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0110-93 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників], затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи. Якщо працівник помер у той день, коли за графіком у нього був вихідний, або під час перебування у відпустці, під час хвороби, датою припинення трудового договору теж слід вважати дату смерті, а не фактичний останній день роботи. Інакше вийде, що трудовий договір припинено раніше, ніж з’явилася причина для цього.<br />
<br><br />
<br><br />
== Видача трудової книжки померголо працівника == <br />
За загальним правилом трудова книжка має бути видана працівникові в день його звільнення. Згідно з абзацом 4 пункту 7.1 Інструкції № 58 у разі отримання трудової книжки у зв’язку зі звільненням працівник розписується в особовій картці і книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. Оскільки у разі смерті працівника отримати його підпис в особовій картці неможливо, особа, що відповідає за ведення та облік трудових книжок, може на нижньому полі особової картки зробити, наприклад, такий запис: «Донька померлого працівника отримала його трудову книжку 27.03.2019 р. під розписку». ''Трудова книжка померлого працівника видається на руки його найближчим родичам під розписку або надсилається поштою на їхню вимогу.''<br><br />
За кожний день затримки трудової книжки роботодавець сплачує працівникові середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.<br><br />
'''Для отримання трудової книжки померлого працівника родичі повинні надати свої документи:''' <br />
* паспорт;<br />
* документ, що підтверджує родинний зв’язок з померлим (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження, тощо);<br />
* довідку з ЖЕКу, ОСББ чи сільської (селищної) ради про спільне проживання з померлим;<br />
* письмову заяву з копіями документів (засвідчені в установленому законодавством порядку), що підтверджують родинний зв’язок і місце реєстрації заявника.<br />
Законодавчо перелік документів, які б підтверджували родинний зв’язок з померлим не встановлено, тому в кожній конкретній ситуації слід вирішувати питання індивідуально.<br><br />
Якщо померлий працівник проживав (був зареєстрований) один, трудова книжка має передаватися його дружині, дітям або батькам незалежно від місця їхнього проживання. <br><br />
Якщо померлі дружина або чоловік мали дорослих (повнолітніх) дітей, які проживали окремо, трудова книжка має передаватися дружині (чоловікові).<br><br />
Якщо померлий працівник мав неповнолітніх дітей або які навчаються на денному відділенні у віці до 23 років від попереднього шлюбу, трудова книжка померлого працівника має передаватися дітям померлого або їхньому законному представникові (матері, батькові, опікунові), щоб вони могли безперешкодно звернутися до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії у зв’язку з втратою годувальника.<br><br><br />
== Виплата заробітної плата померлого працівника ==<br />
Заробітна плата померлого працівника нараховується за фактично відпрацьований час.<br><br />
Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України сума заробітної плати, яка належала спадкодавцеві, але не була ним одержана за життя, передається членам його сім’ї.<br><br />
Згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, здійснюється в день звільнення, а якщо працівник не працював цього дня, то вказані суми слід виплатити не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.<br><br />
Якщо ніхто з родичів померлого до підприємства не звернеться, заробітна плата включається до складу спадщини. Тобто отримати її зможуть лише спадкоємці на підставі свідоцтва про спадщину.</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%8F%D0%B3%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%B7%D0%B0_%D0%B2%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83_%D0%B2_%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%83&diff=11420Порядок притягнення до відповідальності за введення суду в оману2018-12-04T13:34:44Z<p>Valeriya.kutyukhina: Створена сторінка: == Нормативна база == 1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу Украї...</p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19 <br><br />
2. Цивільний процесуальний кодекс України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/sp:head#n6376 <br><br />
3. Господарський процесуальний кодекс України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 <br> <br />
4. Кодекс адміністративного судочинства України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 <br><br />
<br />
<br />
<br />
== Загальні підстави відповідальності ==<br />
Унаслідок проведення процесуальної реформи було встановлено відповідальність сторін за зловживання своїми правами та обов’язками. Де пролягає межа, що відокремлює ефективний захист інтересів клієнта від неправомірних дій і які наслідки матиме її перетинання.<br><br />
<br />
Цивільний та Господарський процесуальні кодекси, а також Кодекс адміністративного судочинства в редакціях, які діяли до 15 грудня 2017 року, передбачали обов’язок сторін добросовісно користуватися належними їм правами і виконувати процесуальні обов’язки. На підставі такого було зроблено висновок, що невиконання особою, яка бере участь у справі, такого обов’язку має кваліфікуватись як ''зловживання правами''.<br />
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»,http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19 запроваджено механізми запобігання зловживанню процесуальними правами.<br><br />
Цей закон прийнято з метою подолання процесуальних проблем, які перешкоджають ефективному судовому захисту в Україні. Серед яких низький рівень правової культури учасників процесу, зловживання процесуальними правами та невиконання процесуальних обов’язків, поєднані з неефективними заходами відповідальності за порушення правил судового процесу.<br><br />
<br />
Однією з основних засад цивільного, господарського та адміністративного судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК, п.11 ч.3 ст.2 ГПК, п.9 ч.3 ст.2 КАС). <br><br />
Законодавчого визначення поняття '''«зловживання процесуальними правами»''' немає. Процесуальні кодекси передбачають лише невиключний перелік дій, які можуть бути визнані як зловживання (ч.2 ст.44 ЦПК, ч.2 ст.43 ГПК та ч.2 ст.45 КАС).<br><br />
Виходячи зі змісту завдання судочинства (ч.1 ст.2 ЦПК, ГПК та КАС), а також норм ч.2 ст.44 ЦПК, ч.2 ст.43 ГПК та ч.2 ст.45 КАС, залежно від конкретних обставин зловживанням є дії, які суперечать завданню судочинства, тобто такі, що йдуть урозріз із справедливим, неупередженим та своєчасним розглядом і вирішенням спорів (справ) задля ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів учасників справ.<br><br />
Отже, вказані положення визначають лише загальні підстави застосування до учасників процесу заходів процесуальної відповідальності.<br><br />
<br />
'''Під зловживання слід розглядати використання учасниками процесу своїх суб’єктивних процесуальних прав з метою, яка суперечить завданням судочинства.''' Попри те, що не всі положення нових процесуальних кодексів є однозначними та чіткими, запровадження такого інституту є однією з потреб судочинства.<br><br />
''Регламентування таких питань на законодавчому рівні дозволяє:''<br />
* підвищити рівень дисципліни учасників судового процесу і забезпечити добросовісне користування ними процесуальними правами;<br />
* мінімізувати можливість затягування розгляду справи у суді, обмежуючи учасників процесу у зловживаннях;<br />
* закріпити процесуальний механізм притягнення до відповідальності в таких випадках.<br><br />
Разом з тим добросовісне виконання сторонами процесуальних прав і обов’язків кореспондується з обов’язком дотримання процесуальних норм і суддями. Більше того, вбачається необхідність у глибокому і системному розумінні останніми цих норм, аби застосування заходів процесуального примусу не перетворювалося на обмеження прав учасників процесу.<br />
<br />
== Залишення без розгляду або повернення скарг, заяв, клопотань ==<br />
''Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:'' <br />
* подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана);<br />
* подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин;<br />
* заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.<br><br />
Заходи відповідальності можуть застосовуватися лише у наведених вище випадках. Йдеться про оскарження рішень (ухвал) судів, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення по суті, подання інших скарг (заяв). Адже подання подібних заяв не матиме наслідків для розгляду чи вирішення справи, крім його затягування.<br> <br />
'''До них можуть належати:'''<br />
* заяви про відвід, подані із порушенням процесуальних строків і без обґрунтування винятковості випадку (ч.3 ст.39 ЦПК, ч.3 ст.38 ГПК, ч.3 ст.39 КАС); <br />
* клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів із порушенням процесуальних строків і без надання заяви про їх поновлення (ст.83 ЦПК, ст.80 ГПК, ст.79 КАС); <br />
* заява про привід свідка щодо особи, яка не підлягає приводу (ч.4 ст.147 ЦПК, ч.2 ст.148 КАС), інші заяви, що прямо порушують вимоги процесуального закону.<br />
<br />
== Подання позову, що має ознаки завідомо безпідставного ==<br />
У випадку подання позову, що має ознаки завідомо безпідставного, або такого, в якому предмет спору відсутній чи є штучним, може бути застосоване забезпечення та попередня оплата судових витрат (ч.4 ст.135 ЦПК, ч.4 ст.125 ГПК).<br><br />
За клопотанням відповідача, який вважає, що позов містить ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов, суд має зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок кошти для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших видатків, які йому доведеться понести.<br><br />
З огляду на оціночний характер такого поняття, як «завідомо безпідставний позов», надання суду права застосовувати такі заходи забезпечення може призвести до зловживань.<br><br />
'''Слід зауважити, що при розгляді справ в адміністративному судочинстві такого заходу відповідальності за зловживання процесуальними правами не передбачено з огляду на суб’єктний склад учасників справи.'''<br />
<br />
== Розподіл судових витрат ==<br />
<br />
Судові витрати можуть повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору, покладатися на сторону, яка зловживала процесуальними правами (або це мало місце з боку її представника), або якщо спір виник унаслідок неправильних дій сторони (ч.9 ст.141 ЦПК, ч.9 ст.129 ГПК, ч.9 ст.139 КАС).<br><br />
Ця норма спрямована не тільки на забезпечення дисципліни під час розгляду справи, попередження зловживання процесуальними правами, а й на дотримання дисципліни сторонами та їхнє відповідальне ставлення під час виконання зобов’язань, невиконання яких і стало передумовою для розгляду відповідного спору.<br />
<br />
== Попередження і видалення із зали засідання ==<br />
Такі заходи, як попередження і видалення із зали засідання, передусім спрямовані на дотримання порядку. Так, процесуальні кодекси передбачають, що за порушення порядку або невиконання розпоряджень судді (головуючого) до учасників процесу та інших присутніх застосовується попередження. У разі ж повторного вчинення зазначених дій – видалення із зали засідання (ч.1 ст.145 ЦПК, ч.1 ст.133 ГПК, ч.1 ст.146 КАС).<br />
<br />
== Штраф і окрема ухвала ==<br />
Ще одним видом заходів процесуального примусу є '''штраф''' (ст.148 ЦПК, ст.135 ГПК, ст.149 КАС). Про застосування такого заходу суд виносить ухвалу, що оформлюється окремим документом. Вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.<br><br />
З огляду на те що, за загальним правилом, ''ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення'', складним видається питання наслідків апеляційного оскарження. Зокрема, у випадку скасування судом вищої інстанції такої ухвали, якщо штраф уже був стягнутий.<br><br />
Останнім заходом процесуального примусу є '''винесення окремої ухвали'''. Це не є новелою, проте процесуальні кодекси містять додаткові підстави для цього.<br><br />
Постановити окрему ухвалу суд може у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (зокрема, якщо підписана адвокатом позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом (ч.2 ст.262 ЦПК, ч.2 ст.246 ГПК, ч.2 ст.249 КАС). Така ухвала надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, із зазначенням строків для надання відповіді та її виконання.</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD_%D0%B4%D0%BE_%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%83_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F._%D0%97%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8&diff=11411Внесення змін до актового запису про народження. Зміна дати народження особи2018-12-04T08:48:51Z<p>Valeriya.kutyukhina: Створена сторінка: == Нормативна база: == 1. Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"h...</p>
<hr />
<div><br />
== Нормативна база: ==<br />
<br />
1. Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17<br><br />
2. Сімейний кодекс України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14<br><br />
3. Наказ про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання від 12.01.2011 № 96/5 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0055-11<br><br />
4. Постанова про внесення Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану від 22.08.2007 № 1064 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1064-2007-%D0%BF <br><br />
<br />
== Загальні положення про внесення змін до актового запису про народження ==<br />
<br />
Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, смерті, з якими пов'язано виникнення, зміна та припинення певних правових відносин між фізичними особами та державою. <br><br />
Державна реєстрація акту цивільного стану проводиться шляхом складання актових записів цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян http://ddr.minjust.gov.ua/uk/1904d81776519b73de9a3775aa6f5145/derzhavnyy_reestr_aktiv_cyvilnogo_stanu_gromadyan/ та на паперових носіях у присутності заявника. <br />
На підставі складеного актового запису цивільного стану у повній відповідності до нього видається свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану. <br />
<br />
<br />
== Суб’єкти реєстрації актів цивільного стану ==<br />
<br><br />
Відповідно до частини першої та третьої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» суб’єктами реєстрації актів цивільного стану є: <br />
* ''відділи державної реєстрації актів цивільного стану'' проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження;<br />
* ''виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад'' проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, смерті;<br />
* ''дипломатичні представництва і консульські установи України'' проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті щодо громадян України, приймають і розглядають заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.<br />
=== Заявники: ===<br />
Внесення змін до актового запису про народження проводиться за заявою: <br />
* особи, щодо якої складено актовий запис; <br />
* одного із батьків, опікуна, піклувальника дитини;<br />
* опікуна недієздатної особи;<br />
* представника органу опіки та піклування під час здійнення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.<br />
<br />
<br />
== Подача заяви про внесення змін до актового запису про народження ==<br />
Реєстрація заяв про внесення змін до актових записів цивільного стану, поданих до відділу державної реєстрації актів цивільного стану заявником особисто та отриманих від інших відділів, проводиться у журналі обліку заяв встановленої форми.<br><br />
Заява повинна бути заповнена розбірливо, у ній мають бути надані вичерпні відповіді на всі запитання.<br><br />
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України не вправі відмовити громадянину в прийнятті та розгляді заяви про внесення змін.<br><br />
Якщо заявник не володіє державною мовою, заява може бути складена іншою особою в присутності перекладача та підписана заявником, про що на ній робиться відповідний запис.<br><br />
Заявник повинен бути ознайомлений з даними, внесеними до актового запису цивільного стану, який засвідчується печаткою і підписом керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану та посадової особи, яка провела державну реєстрацію акту цивільного стану та засвідчений підписом заявника<br />
<br />
== Порядок внесення змін до актових записів про народження: порядок подання та термін розгляду заяв == <br />
<br />
Зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису.<br><br />
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.<br />
=== Порядок подання: ===<br />
Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану.<br><br />
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 заява подається при пред’явленні заявником паспорта або паспортного документа.<br><br />
Громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про внесення змін до актового запису про народження, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.<br><br />
<br />
==== ''Термін розгляду заяв про внесення змін до актового запису про народження'' ====<br />
Питання про внесення змін до актових записів про народження розглядається у ''тримісячний строк'' з дня подання відповідної заяви до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.<br><br />
<br />
Відповідно до п. 1.10 Правил http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0055-11 внесення змін за наявності поважних причин цей термін продовжується з письмового дозволу керівника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (за місцем їх подання), але не більше, ніж на три місяці.<br />
<br />
== Підстави для внесення змін в актові записи про народження ==<br />
<br />
''Підставами для внесення змін в актові записи про народження є:''<br />
* рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану;<br />
* постанова адміністративного суду;<br />
* висновок районного, районного у містах, міського (міст обласного значення), міськрайонного, міжрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції або дипломатичного представництва чи консульської установи України;<br />
* заява про визнання батьківства;<br />
* заява матері, яка не перебуває у шлюбі, опікуна, піклувальника або самої повнолітньої особи щодо внесення відомостей про батька дитини, якщо вони не зазначені в актовому записі про народження відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14;<br />
* заява дружини або чоловіка, які зберегли дошлюбні прізвища, про обрання прізвища одного з них як спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя згідно із статтею 53 Сімейного кодексу України; http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14<br />
* заява про зміну прізвища малолітньої дитини обох батьків у разі зміни прізвища одного з них та згода дитини, яка досягла семи років, згідно з частиною третьою статті 148 Сімейного кодексу України; http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14<br />
* заява про зміну прізвища малолітньої дитини обох батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, та згода дитини віком від семи до чотирнадцяти років, якій при державній реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, згідно з частиною четвертою статті 148 Сімейного кодексу України; http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14<br />
* актовий запис про зміну імені. Цей актовий запис є підставою: для зміни прізвища батьків в актовому записі про народження малолітніх дітей у разі зміни їх прізвища з дотриманням вимог статті 148 Сімейного кодексу України; http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 для зміни імені батька та по батькові дитини в актовому записі про народження малолітньої дитини у разі подання батьками заяви про зміну по батькові дитини.<br />
* актовий запис про шлюб та розірвання шлюбу. Ці актові записи є підставою для зміни прізвищ батьків (одного з них) в актовому записі про народження малолітньої дитини при умові одночасної зміни прізвища дитини;<br />
* рішення органу опіки та піклування, оформлене розпорядженням районної державної адміністрації чи рішенням виконавчого комітету про зміну прізвища малолітньої дитини відповідно до частини п'ятої статті 148 Сімейного кодексу України. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 <br><br />
Внесення змін до актових записів цивільного стану можливе також і в інших окремих випадках, якщо це не суперечить чинному законодавству України.<br />
<br />
<br />
== Особливі випадки внесення змін до актового запису про народження ==<br />
<br />
===== Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена =====<br />
На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.<br><br />
Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.<br><br />
<br />
===== Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини ===== <br />
Відповідно до ст.230 СКУ http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання змінити відомості про місце народження та дату народження дитини Але дата народження може бути змінена не більш як на 6 місяців, тобто усиновлений може бути записаний у межах 6 місяців раніше або, навпаки, пізніше його фактичного народження. У рішенні про усиновлення суд змінює відомості про місце народження та дату народження дитини, якщо це відповідає її інтересам.<br><br />
<br><br />
<br />
===== Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства ===== <br />
На підставі заяви осіб, зазначених у статті 126 Сімейного Кодексу України, http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.<br><br />
<br />
У разі зберігання ж актового запису про народження, до якого потрібно внести зміни у зв'язку з визнанням батьківства, в архіві іншого відділу державної реєстрації актів цивільного стану України відділ, який прийняв заяву про визнання батьківства на підставі рішення суду про визнання батьківства, або про встановлення факту батьківства, у триденний строк надсилає відповідний запит щодо підтвердження відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даних паперового носія актового запису. Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та отримане підтвердження додаються до заяви.<br><br />
<br />
Якщо в актовому записі про народження дитини батьком указаний чоловік заявниці або інша особа (за винятком випадків, передбачених статтею 135 Сімейного кодексу України), http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 то у внесенні змін стосовно визнання батьківства має бути відмовлено до вирішення судом питання щодо виключення з актового запису про народження відомостей про батька.<br><br />
<br />
Заява про визнання батьківства, яка є підставою для внесення змін, може бути подана до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про народження (крім випадків, коли актовий запис про народження складено дипломатичним представництвом або консульською установою України) або за місцем постановлення рішення суду про визнання батьківства.<br><br />
<br />
Якщо заява про визнання батьківства, яка є підставою для внесення змін до актового запису про народження після державної реєстрації народження, не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови засвідчення справжності підпису нотаріально. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.<br><br />
<br />
''Разом із заявою про внесення змін до актового запису про народження заявником подаються:''<br />
свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні;<br />
інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.<br />
<br />
<br />
== Доповнення актових записів про народження ==<br />
Якщо в актовому записі про народження відсутні графи '''«По батькові»''' та '''«Місце народження»''', що стосуються відомостей про дитину, або відсутні відомості у цих графах, їх доповнення проводиться з урахуванням даних паспорта громадянина України або паспортного документа особи, відносно якої складено запис, та імені батька дитини, зазначеного в ньому.<br><br />
У разі відсутності (утрати) актового запису цивільного стану, до якого необхідно внести зміни, розв'язання питання можливе тільки після поновлення втраченого актового запису.<br><br />
Відсутність (утрата) актового запису повинна бути підтверджена документально.</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:19._%D0%97%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BA_%D0%B7%D0%B0%D1%8F%D0%B2%D0%B8_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD.pdf&diff=11410Файл:19. Зразок заяви про внесення змін.pdf2018-12-04T08:46:42Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div></div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%82%D1%83_%D0%BF%D0%BE_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%83&diff=8447Порядок повернення депозиту по договору банківського вкладу2018-09-28T08:50:34Z<p>Valeriya.kutyukhina: /* До позовної заяви необхідно додати: */</p>
<hr />
<div>== Нормативна база: ==<br />
<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.]<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI.]<br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III.]<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1256-03 Постанова Правління НБУ Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами від 03.12.2003 № 516.]<br />
<br />
== Загальні відомості ==<br />
<br />
'''Вклад (депозит)''' – це грошові кошти в готівковій або <br />
безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або <br />
банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли <br />
для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання <br />
чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій <br />
формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства <br />
України та умов договору.<br /><br />
<br />
'''Договір банківського вкладу (депозит)''' – це договір, за яким одна сторона (банк), яка прийняла від або для другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, та зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму й проценти на неї чи дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]) ([[Особливості укладення договорів банківського вкладу (в тому числі відшкодування коштів за вкладом у випадку ліквідації банків)|Особливості укладення договорів банківського вкладу (в тому числі відшкодування коштів за вкладом у випадку ліквідації банків]]).<br /><br />
<br />
[[Категорія:Банківське право]]<br />
[[Категорія:Суди]]<br />
<br />
== Порядок дій, які необхідно вчинити для повернення депозиту ==<br />
<br />
Повернення фізичною особою строкового банківського вкладу (депозиту), вимагає певних дій, які мають здійснюватися вчасно у письмовій формі та у відповідності до умов договору банківського вкладу.<br /><br />
<br />
1. У строк передбачений договором банківського вкладу необхідно письмово звернутися до банку з вимогою повернути вклад та відсотки відповідно до умов договору у зв’язку із закінченням його строку.<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.''<br /><br />
<br />
2. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (п. 2 статті 1060 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).<br /><br />
<br />
3. Якщо на письмові звернення фізичної особи, банк не реагує та не повертає кошти, необхідно звернутися за захистом свого порушеного права до суду.<br /><br />
<br />
== Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо повернення коштів ==<br />
<br />
Якщо Національний банк України прийняв рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, то він не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорій неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів передбачених Законом України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/page «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»].<br /><br />
<br />
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.<br />
Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.<br /><br />
<br />
Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3-5 частини другої статті 39 Закону України «[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб]», тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 Закону України «[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»], строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п’ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.<br /><br />
<br />
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (п. 5 статті 34 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
=== 1. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється: ===<br />
<br />
# задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;<br />
# примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);<br />
# нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також зобов’язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань банку;<br />
# зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов’язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;<br />
# нарахування відсотків за зобов’язаннями банку перед вкладниками та кредиторами (п. 5 статті 36 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br />
<br />
=== 2. Гарантії за вкладом. ===<br />
Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. (п. 1 статті 26 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.<br /><br />
<br />
==== Фонд не відшкодовує кошти: ====<br />
# передані банку в довірче управління;<br />
# за вкладом у розмірі менше 10 гривень;<br />
# за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;<br />
# розміщені на вклад у банку особою, яка є пов’язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], - протягом року до дня прийняття такого рішення);<br />
# розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], - один рік до дня прийняття такого рішення);<br />
# розміщені на вклад власником істотної участі банку;<br />
# за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], або мають інші фінансові привілеї від банку;<br />
# за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань;<br />
# за вкладами у філіях іноземних банків;<br />
# за вкладами у банківських металах;<br />
# розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду ( п. 4 статті 26 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br />
'''Примітка.''' ''Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону (п. 5 статті 26 Закону України "[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"])''.<br /><br />
<br />
== Порядок розрахунку із вкладниками ==<br />
<br />
Відповідно до статті 28 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»], Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.<br /><br />
<br />
Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).<br /><br />
<br />
Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/page "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"] строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.<br /><br />
<br />
Фонд зобов’язаний у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження Фонду для повернення законним власникам. (п. 7 статті 49 Закон України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/paran591#n591 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Отримати депозит в іноземній валюті можливо до введення Фондом тимчасової адміністрації банку, у разі якщо банк перебуває у стані тимчасової адміністрації, повернення коштів з депозитного рахунку здійснюється в національній валюті України з часу прийняття рішення Фондом про ліквідацію банку''.<br /><br />
<br />
== Порядок повернення депозиту у судовому порядку ==<br />
<br />
У випадку відмови банком у виплаті грошових коштів даний спір вирішується в судовому порядку. Існує два основних порядки, в яких може бути розглянуто справу про стягнення заборгованості: ''позовне провадження і наказне провадження''.<br /><br />
<br />
=== 1. Наказне провадження. ===<br />
'''Наказне провадження''' – це спрощений процес розгляду справи, по якому можуть стягуватися безперечні заборгованості. Наприклад, якщо фізична особа позичила якусь суму грошей, а йому у встановлений термін ці гроші не повернули, то така справа може бути вирішена саме у наказному порядку.<br />
Але якщо необхідно стягнути відсотки, пеню, неустойку, тобто виникає предмет спору про суму боргу, у даному випадку не може розглядатися в наказовому провадженні. Отже, у наказному порядку можна стягнути тільки суму основного боргу.<br /><br />
<br />
Основною перевагою наказного провадження є його швидкість, оскільки в ньому навіть судові засідання не проводяться: необхідно звернутися до суду видати наказ, і суд, самостійно вивчивши документи, його видає. Але для того, щоб скасувати такий наказ достатньо, щоб банк протягом 10 днів з дати отримання наказу написав формальний лист до суду про свою незгоду з наказом.<br /><br />
<br />
<br />
=== 2. Позовне провадження. ===<br />
При подачі до суду позовної заяви про стягнення коштів за договором банківського вкладу, призначається слухання з викликом сторін, які дають пояснення з приводу даного спору, суддя вивчає всі аспекти справи і виносить рішення.<br /><br />
<br />
==== До позовної заяви необхідно додати: ==== <br />
# договір банківського вкладу (депозитний договір) – це документ, на підставі якого вносилися гроші на депозит. У ньому, як правило, зазначені: сума депозиту, відсоток, під який вносилися гроші, умови дострокового повернення депозиту та порядок вирішення спорів;<br />
# квитанції про внесення грошей за договором банківського вкладу – підтвердженням того, що за договором банківського вкладу дійсно вносилися гроші, квитанції з відміткою банку про прийняття грошей. У квитанції у графі «призначення платежу» обов'язково має бути посилання на договір банківського вкладу;<br />
# лист (заяву) про видачу депозиту з обов'язковим підтвердженням отримання листа банком (відправлення рекомендованим листом);<br />
# відповідь банку на лист про дострокове повернення депозиту (якщо така була);<br />
# квитанція про сплату судового збору;<br />
# копія позовної заяви з додатками.<br />
За загальним правилом, позови пред'являються за місцезнаходженням відповідача. Позовна заява про стягнення депозиту повинна подаватися в той районний суд, на території якого знаходиться головний офіс (юридична адреса) банку, в якому знаходиться депозит. Однак, відповідно до частини 7 статті 28 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за місцем знаходження цієї філії або представництва.<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Якщо договір банківського вкладу укладено з філією або регіональним представництвом банку (про це зазначається в самому договорі, а також у квитанції про прийняття грошей, на якій міститься найменування відділення), і саме ця філія або представництво відмовилися повернути вклад, то такий спір може бути розглянуто за місцезнаходженням філії. Адреса філії вказується в розділі підписів.''<br /><br />
<br />
=== 3. Сплата судового збору. ===<br />
Для фізичної особи та фізичної особи-підприємця розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.<br /><br />
<br />
Для юридичної особи розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 «Про судовий збір»]).<br /></div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%82%D1%83_%D0%BF%D0%BE_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%83&diff=8440Порядок повернення депозиту по договору банківського вкладу2018-09-28T08:45:21Z<p>Valeriya.kutyukhina: /* До позовної заяви необхідно додати: */</p>
<hr />
<div>== Нормативна база: ==<br />
<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.]<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI.]<br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III.]<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1256-03 Постанова Правління НБУ Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами від 03.12.2003 № 516.]<br />
<br />
== Загальні відомості ==<br />
<br />
'''Вклад (депозит)''' – це грошові кошти в готівковій або <br />
безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або <br />
банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли <br />
для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання <br />
чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій <br />
формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства <br />
України та умов договору.<br /><br />
<br />
'''Договір банківського вкладу (депозит)''' – це договір, за яким одна сторона (банк), яка прийняла від або для другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, та зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму й проценти на неї чи дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]) ([[Особливості укладення договорів банківського вкладу (в тому числі відшкодування коштів за вкладом у випадку ліквідації банків)|Особливості укладення договорів банківського вкладу (в тому числі відшкодування коштів за вкладом у випадку ліквідації банків]]).<br /><br />
<br />
[[Категорія:Банківське право]]<br />
[[Категорія:Суди]]<br />
<br />
== Порядок дій, які необхідно вчинити для повернення депозиту ==<br />
<br />
Повернення фізичною особою строкового банківського вкладу (депозиту), вимагає певних дій, які мають здійснюватися вчасно у письмовій формі та у відповідності до умов договору банківського вкладу.<br /><br />
<br />
1. У строк передбачений договором банківського вкладу необхідно письмово звернутися до банку з вимогою повернути вклад та відсотки відповідно до умов договору у зв’язку із закінченням його строку.<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.''<br /><br />
<br />
2. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (п. 2 статті 1060 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).<br /><br />
<br />
3. Якщо на письмові звернення фізичної особи, банк не реагує та не повертає кошти, необхідно звернутися за захистом свого порушеного права до суду.<br /><br />
<br />
== Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо повернення коштів ==<br />
<br />
Якщо Національний банк України прийняв рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, то він не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорій неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів передбачених Законом України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/page «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»].<br /><br />
<br />
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.<br />
Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.<br /><br />
<br />
Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3-5 частини другої статті 39 Закону України «[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб]», тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 Закону України «[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»], строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п’ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.<br /><br />
<br />
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (п. 5 статті 34 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
=== 1. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється: ===<br />
<br />
# задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;<br />
# примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);<br />
# нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також зобов’язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань банку;<br />
# зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов’язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;<br />
# нарахування відсотків за зобов’язаннями банку перед вкладниками та кредиторами (п. 5 статті 36 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br />
<br />
=== 2. Гарантії за вкладом. ===<br />
Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. (п. 1 статті 26 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.<br /><br />
<br />
==== Фонд не відшкодовує кошти: ====<br />
# передані банку в довірче управління;<br />
# за вкладом у розмірі менше 10 гривень;<br />
# за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;<br />
# розміщені на вклад у банку особою, яка є пов’язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], - протягом року до дня прийняття такого рішення);<br />
# розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], - один рік до дня прийняття такого рішення);<br />
# розміщені на вклад власником істотної участі банку;<br />
# за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], або мають інші фінансові привілеї від банку;<br />
# за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань;<br />
# за вкладами у філіях іноземних банків;<br />
# за вкладами у банківських металах;<br />
# розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду ( п. 4 статті 26 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br />
'''Примітка.''' ''Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону (п. 5 статті 26 Закону України "[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"])''.<br /><br />
<br />
== Порядок розрахунку із вкладниками ==<br />
<br />
Відповідно до статті 28 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»], Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.<br /><br />
<br />
Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).<br /><br />
<br />
Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/page "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"] строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.<br /><br />
<br />
Фонд зобов’язаний у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження Фонду для повернення законним власникам. (п. 7 статті 49 Закон України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/paran591#n591 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Отримати депозит в іноземній валюті можливо до введення Фондом тимчасової адміністрації банку, у разі якщо банк перебуває у стані тимчасової адміністрації, повернення коштів з депозитного рахунку здійснюється в національній валюті України з часу прийняття рішення Фондом про ліквідацію банку''.<br /><br />
<br />
== Порядок повернення депозиту у судовому порядку ==<br />
<br />
У випадку відмови банком у виплаті грошових коштів даний спір вирішується в судовому порядку. Існує два основних порядки, в яких може бути розглянуто справу про стягнення заборгованості: ''позовне провадження і наказне провадження''.<br /><br />
<br />
=== 1. Наказне провадження. ===<br />
'''Наказне провадження''' – це спрощений процес розгляду справи, по якому можуть стягуватися безперечні заборгованості. Наприклад, якщо фізична особа позичила якусь суму грошей, а йому у встановлений термін ці гроші не повернули, то така справа може бути вирішена саме у наказному порядку.<br />
Але якщо необхідно стягнути відсотки, пеню, неустойку, тобто виникає предмет спору про суму боргу, у даному випадку не може розглядатися в наказовому провадженні. Отже, у наказному порядку можна стягнути тільки суму основного боргу.<br /><br />
<br />
Основною перевагою наказного провадження є його швидкість, оскільки в ньому навіть судові засідання не проводяться: необхідно звернутися до суду видати наказ, і суд, самостійно вивчивши документи, його видає. Але для того, щоб скасувати такий наказ достатньо, щоб банк протягом 10 днів з дати отримання наказу написав формальний лист до суду про свою незгоду з наказом.<br /><br />
<br />
<br />
=== 2. Позовне провадження. ===<br />
При подачі до суду позовної заяви про стягнення коштів за договором банківського вкладу, призначається слухання з викликом сторін, які дають пояснення з приводу даного спору, суддя вивчає всі аспекти справи і виносить рішення.<br /><br />
<br />
==== До позовної заяви необхідно додати: ==== <br />
# договір банківського вкладу (депозитний договір) – це документ, на підставі якого вносилися гроші на депозит. У ньому, як правило, зазначені: сума депозиту, відсоток, під який вносилися гроші, умови дострокового повернення депозиту та порядок вирішення спорів;<br />
# квитанції про внесення грошей за договором банківського вкладу – підтвердженням того, що за договором банківського вкладу дійсно вносилися гроші, квитанції з відміткою банку про прийняття грошей. У квитанції у графі «призначення платежу» обов'язково має бути посилання на договір банківського вкладу;<br />
# лист (заяву) про видачу депозиту з обов'язковим підтвердженням отримання листа банком (відправлення рекомендованим листом);<br />
# відповідь банку на лист про дострокове повернення депозиту (якщо така була);<br />
# квитанція про сплату судового збору;<br />
# копія позовної заяви з додатками.<br />
За загальним правилом, позови пред'являються за місцезнаходженням відповідача. Позовна заява про стягнення депозиту повинна подаватися в той районний суд, на території якого знаходиться головний офіс (юридична адреса) банку, в якому знаходиться депозит. Однак, стаття 110 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] робить виключення з цього правила: відповідно до частини 7 статті 28 позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за місцем знаходження цієї філії або представництва.<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Якщо договір банківського вкладу укладено з філією або регіональним представництвом банку (про це зазначається в самому договорі, а також у квитанції про прийняття грошей, на якій міститься найменування відділення), і саме ця філія або представництво відмовилися повернути вклад, то такий спір може бути розглянуто за місцезнаходженням філії. Адреса філії вказується в розділі підписів.''<br /><br />
<br />
=== 3. Сплата судового збору. ===<br />
Для фізичної особи та фізичної особи-підприємця розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.<br /><br />
<br />
Для юридичної особи розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 «Про судовий збір»]).<br /></div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D1%89%D1%96_%D0%B2_%D0%B3%D1%83%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B0%D1%85._%D0%92%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7_%D0%B3%D1%83%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2&diff=7688Порядок надання жилої площі в гуртожитках. Виселення з гуртожитків2018-08-01T14:53:46Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]<br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/500-17/ed20121016 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008. № 500-VI] <br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983] <br />
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] від 16.01.2003 № 435-IV] <br />
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971] <br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0024-12 Наказ Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №737 від 30.11.2011] <br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0778-15 Наказ Про затвердження Положення про гуртожитки №84 від 27.04.2015] <br />
<br />
== Надання житлової площі в гуртожитках ==<br />
<br />
Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. Відповідно до ст. 47 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.<br />
<br />
<br /><br />
Питання реалізації мешканцями гуртожитків конституційного права на житло регулюється Законом України «[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/500-17 Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»] від 04.09.2008 р. Відповідно до ч.1, 3 ст.1 даного Закону, сфера його дії поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше 5 років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. <br />
<br />
<br /><br />
Сфера дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій ЗС України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, МВС України та державних навчальних закладів.<br />
<br />
<br /><br />
Громадяни, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку, або шляхом отримання соціального житла, або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України). Так, реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом отримання соціального житла закріплена у ст. 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», згідно з якою громадяни, на яких поширюється дія цього Закону та які на законних підставах зареєстровані й тривалий час (не менше 5 років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створені органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власникам у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми. <br />
<br />
<br /><br />
Ч. 2 ст.8 цього Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачає, що для сприяння таким громадянам у розв'язанні їх житлової проблеми вони беруться відповідними місцевими радами в установленому порядку на квартирний облік для надання їм (їх сім'ям) соціального житла на загальних підставах.<br />
Згідно із ст. 9 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 8, взяття на квартирний облік та надання відповідним громадянам соціального житла здійснюється тим органом місцевого самоврядування, котрий представляє інтереси територіальної громади, де розташовано гуртожиток, в якому вони зареєстровані та проживають. Виконавчий орган відповідної місцевої ради на підставі рішення ради про надання соціального житла мешканцям гуртожитку, на яких поширюється дія цього Закону, видає згідно з чинним законодавством ордери, які є єдиною підставою для вселення у надане соціальне житло.<br />
<br />
<br /><br />
Надання житлової площі у гуртожитку є специфічним способом передачі майна у користування, тому таке рішення повинно прийматися органом юридичної особи, до компетенції якого, відповідно до статуту, положення, іншого внутрішнього акта, входить вирішення питань про передачу майна у користування. При вирішенні конкретного спору доцільно також вивчати практику прийняття юридичною особою таких рішень.<br />
Заселення гуртожитків провадиться після створення в них необхідних житлово-побутових умов для проживання і за наявності висновку органів державної санітарно-епідеміологічної служби про прийняття гуртожитку в експлуатацію. Зазначений висновок повинен визначати кількість місць в гуртожитку з урахуванням санітарної норми житлової площі на одного мешканця з обов'язковим оформленням санітарного паспорту на гуртожиток.<br />
<br />
<br /><br />
Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 кв. метрів на одну особу. Оскільки в Примірному положенні про гуртожитки не встановлено верхньої межі розміру жилої площі, то обмеження дирекцією гуртожитку жилої площі 6-ма кв. метрами є неправомірним. Передбачена статтею 47 Житлового кодексу УРСР норма житлової площі на одну особу не поширюється на житлову площу гуртожитків.<br />
<br />
== Особи на яких не поширюється право на отримання житла в гуртожитках ==<br />
<br />
Відповідно до ч. 2 ст.1 Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не поширюється на громадян, які:<br />
<br />
* проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом; <br />
* осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання); <br />
* громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі й потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості; <br />
* на військовослужбовців, працівників ЗС України та МВС України, які проживають у гуртожитках; <br />
* на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; <br />
* на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».<br />
<br />
== Надання житлової площі в гуртожитках працівникам Збройних Сил України ==<br />
<br />
Відповідно до Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України житлова площа в гуртожитках надається військовослужбовцям на час проходження служби в цьому населеному пункті рішенням квартирно-експлуатаційного органу за клопотанням командира військової частини, погодженим з головою Ради офіцерів військової частини. Список розподілу житлової площі у гуртожитку затверджується начальником гарнізону.<br />
<br />
<br /><br />
Надання житлової площі в гуртожитках працівникам Збройних Сил України, які знаходяться на квартирному обліку за місцем проживання, сумлінно відпрацювали у Збройних Силах України не менше 5 років і працюють у військових частинах, закладах, установах і організаціях, які розміщені у містах і селищах міського типу, здійснюється на період роботи за умови відсутності місця проживання рішенням квартирно-експлуатаційного органу за клопотанням командира військової частини, погодженим із профспілковим комітетом.<br />
<br />
<br /><br />
Займана військовослужбовцем житлова площа у гуртожитку в разі переведення його до іншого місця служби (звільнення з військової служби), у складі сім'ї якого є інший військовослужбовець, який перебуває на квартирному обліку у цьому ж гарнізоні (населеному пункті), залишається за цим членом сім'ї.<br />
<br />
<br /><br />
Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, повинна бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те ж підприємство, в установу, організацію.<br />
<br />
== Порядок надання житлової площі у студентських гуртожитках ==<br />
<br /><br />
Порядок надання житлової площі у студентських гуртожитках визначається Положенням про студентський гуртожиток, розробленим у вищому навчальному закладі на підставі Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією студентів.<br />
<br />
<br /><br />
Розподіл місць проживання у гуртожитках між факультетами (інститутами), відділеннями здійснюється рішенням керівництва вищого навчального закладу із додержанням санітарних норм за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією студентів.<br />
<br />
<br /><br />
Списки студентів на проживання в гуртожитках готуються керівництвом факультетів (інститутів), відділень і затверджуються керівником вищого навчального закладу за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією студентів. На підставі рішення про надання місць у гуртожитку керівник вищого навчального закладу чи за його дорученням керівник студентського містечка укладає угоду із студентом на проживання в гуртожитку і видає йому ордер (направлення), який є єдиною підставою для поселення і проживання у вказаному житловому місці. В ордері (направленні) зазначається адреса гуртожитку і номер кімнати. Студенту, який поселяється до гуртожитку, указується його житлове місце, надається необхідний інвентар, комплект білизни, перепустка на право входу до гуртожитку. Студент повинен бути ознайомлений під підпис з Правилами внутрішнього розпорядку гуртожитку та правилами техніки безпеки.<br />
<br />
<br /><br />
Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в даному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.<br />
У разі непередбачених обставин та з поважних причин студенти, які проживають у гуртожитку, можуть бути переселені до іншої кімнати або гуртожитку за рішенням адміністрації гуртожитку (студентського містечка) без погіршення умов проживання.<br />
Переселення до іншого гуртожитку є нічим іншим, як виселенням і вселенням в інше житло, тому може проводитися тільки за згодою особи або в судовому порядку.<br />
<br />
<br /><br />
Оскільки гуртожитки відносяться до житлового фонду спеціального призначення, вони можуть використовуватись виключно для забезпечення потреб у тимчасовому житлі осіб, визначених ст. 127 Житлового кодексу УРСР, і надаватися з дотриманням порядку, передбаченого ст. 128 і ст. 129 цього Кодексу:<br />
* правочини про передачу приміщень гуртожитку для інших, ніж передбачені ст. 6 Житлового кодексу УРСР, цілей (наприклад, для розміщення офісів, магазинів, закладів громадського харчування) не відповідають актам житлового і цивільного законодавства, а тому можуть бути визнані недійсними;<br />
* передача площ у будинку, який зареєстровано у місцевих органах влади як гуртожиток, стороннім особам (крім визначених статтею 127 діючого Житлового кодексу), в строкове платне користування на умовах оренди, є можливою тільки у разі вивільнення площ у гуртожитку за обставин, які не суперечать нормам Примірного положення про гуртожитки.<br />
<br />
<br /><br />
Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до ст. ст. 116, 132 Житлового кодексу УРСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.<br />
<br />
<br /><br />
При вирішенні таких спорів необхідно з'ясовувати, на якій правовій підставі особа вселена до гуртожитку: тимчасово відповідно до договору оренди між підприємствами чи за згодою адміністрації гуртожитку, за наявності спільного рішення адміністрації та профкому з видачею спеціального ордера чи без такого.<br />
<br />
<br /><br />
З матеріалів судової практики вбачається, що надання жилої площі у гуртожитку не у зв'язку з роботою чи навчанням (за розпорядженням керівництва або домовленістю з ним без видачі ордера чи на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету з видачею спеціального ордера), кваліфікується як порушення діючого законодавства.<br />
<br />
<br /><br />
Так, в ухвалі від 27 листопада 2001 року Верховний Суд України встановлено, що рішення щодо надання позивачці спірної кімнати не приймалося і ордер їй не видавався, позивачка вселилась у спірну кімнату з порушенням установленого порядку і тому підлягає виселенню.<br />
<br />
<br /><br />
Водночас, якщо особа вселилася у гуртожиток з дотриманням встановленого порядку, але згодом уклала строковий договір оренди житла у гуртожитку, по закінченню строку оренди вона не позбавляється права користування житлом і може бути виселена лише з підстав, передбачених ст. 132 Житлового кодексу УРСР.<br />
<br />
== Особи які не можуть бути виселені, переселені та відселені без попереднього надання їм іншого житла ==<br />
<br /><br />
Відповідно до ст. ст. 1, 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" мешканці гуртожитків не можуть бути виселені, переселені та відселені без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, за сукупності таких умов:<br />
* період часу, протягом якого мешканці офіційно зареєстровані і фактично проживають у гуртожитку, складає не менше п'яти років;<br />
* мешканці не мають іншого власного житла;<br />
* гуртожитки призначені для проживання одиноких громадян або для проживання сімей;<br />
* гуртожитки перебувають в державній, комунальній власності або у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом (перебувають на балансі таких підприємств);<br />
* гуртожиток не визнаний аварійним чи непридатним для проживання.<br />
<br />
<br /><br />
У разі затвердження сесією місцевої ради рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей орган місцевого самоврядування зобов'язаний терміново надати усім мешканцям гуртожитку інше, придатне для тимчасового проживання людей житло. Вважаємо, що в даному випадку за аналогією закону повинні застосовуватися норми ст. 110 - 114 Житлового кодексу УРСР, які регулюють порядок виселення з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, а в частині регулювання вимог до тимчасового житла - також норми глави 41 Житлового кодексу УРСР "Користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання".<br />
<br />
== Виселення з гуртожитків == <br />
<br />
<br /><br />
При вирішенні спорів про виселення з гуртожитків іноді виникають труднощі з визначенням статусу приміщення, яке займає відповідач, як гуртожитку.<br />
Сезонні, тимчасові працівники та особи, які працювали за строковим трудовим договором і припинили роботу, а також особи, які навчалися в навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням, без надання іншого жилого приміщення.<br />
<br />
<br /><br />
Причини припинення трудових відносин таких працівників не впливають ні на порядок, ні на умови виселення. Пільги, передбачені ст. 125 і ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР, до них не застосовуються.<br />
<br />
<br /><br />
Будь-яких пільг при виселенні студентів після закінчення навчального закладу в ч. 1 ст. 132 Житлового кодексу УРСР та Примірному положенні про гуртожиток не передбачено. Встановлені ст. 125 і ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР пільги на студентів, про яких йдеться у ч. 1 ст. 132 Житлового кодексу УРСР, не поширюються.<br />
<br />
<br /><br />
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення виключно у таких випадках:<br />
<br />
* в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин. З урахуванням конкретних обставин (сімейного стану тощо) поважними причинами при звільненні за власним бажанням можуть бути визнані низька оплата праці, порушення роботодавцем трудового законодавства, стан здоров'я, що перешкоджає продовженню роботи, необхідність догляду за хворим членом сім'ї, вступ до навчального закладу тощо;<br />
* звільнення за порушення трудової дисципліни (з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41, п. 11 ст. 41 КзпП);<br />
* звільнення за вчинення злочину.<br />
<br />
<br /><br />
При припиненні трудового договору з інших підстав працівники, як і особи, перелічені в ст. 125 Житлового кодексу України, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.<br />
<br />
<br /><br />
Припинення трудових відносин за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) в судовій практиці не ототожнюється із звільненням за власним бажанням (ст. 38 КЗпП), тому на правовідносини з виселення таких осіб поширюється дія ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР.<br />
Постійні працівники, які припинили трудові відносини з роботодавцем з інших, ніж передбачені ч. 2 ст. 132, причин, можуть бути виселені з гуртожитку в судовому порядку з наданням іншого жилого приміщення.<br />
<br />
<br /><br />
Достатніми доказами про підстави звільнення є трудова книжка із здійсненим у ній записом про звільнення та копія наказу про звільнення. Причини звільнення (їх поважність) підлягають встановленню також іншими засобами доказування, в тому числі за змістом заяви працівника на звільнення, заявами на адресу роботодавця про умови праці, документами, що підтверджують склад і доходи членів сім'ї тощо.<br />
<br />
<br /><br />
Виключно з наданням іншого жилого приміщення можуть бути виселені особи, які перелічені в ст. 125 Житлового кодексу УРСР (в тому числі ті, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або за вчинення злочину). Щодо характеристики цих категорій громадян, див. коментар до ст. 125 Житлового кодексу УРСР.<br />
<br />
<br /><br />
Умови, які виключають можливість виселення із гуртожитку без надання іншого приміщення, беруться судом до уваги як у випадку, коли вони виникли на момент припинення трудових відносин, так і після, до вирішення судом справи про виселення.<br />
<br />
<br /><br />
Наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у приміщенні гуртожитку, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній кімнаті, квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявились безрезультатними.<br />
<br />
== Підстави виселення військовослужбовців з гуртожитку ==<br />
<br />
Особливості виселення з гуртожитків військовослужбовців передбачені п. 7 Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України. У '''двотижневий термін''' з дня виключення зі списків особового складу військової частини підлягає виселенню із гуртожитку з усіма членами сім'ї без надання іншого житлового приміщення особа, звільнена з військової служби в запас або у відставку:<br />
* через службову невідповідність;<br />
* у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;<br />
* за власним бажанням;<br />
* у зв'язку з позбавленням військового звання;<br />
* у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.<br />
<br />
<br /><br />
У разі переміщення військовослужбовця по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, житлове приміщення у гуртожитку, яке він займав за попереднім місцем служби, підлягає звільненню у '''місячний термін''' з дня отримання житла, службового житла (житлового приміщення у гуртожитку) за новим місцем служби.<br />
<br />
<br /><br />
Військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані у '''двотижневий термін''' звільнити займане ними житлове приміщення в гуртожитку у разі надання службового житла, отримання житла для постійного проживання, придбання в межах гарнізону житла для постійного проживання або вибуття для виконання службових обов'язків за кордон разом з членами сім'ї.<br />
<br />
<br /><br />
У тих випадках, коли особа, якій у зв'язку з трудовими відносинами було надано жиле приміщення в сімейному гуртожитку, залишила сім'ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця обставина не може бути підставою для задоволення позову про виселення членів сім'ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користуватися ними і підлягає виселенню разом із членами сім'ї при припиненні трудових відносин у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 Житлового кодексу УРСР.<br />
<br />
<br /><br />
Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому особам, яких виселяють надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.<br />
Законодавством передбачено процедуру прийняття рішень про знесення або переобладнання будинків в нежилий та визнання їх аварійними, дотримання якої повинно досліджуватися при вирішенні спорів про виселення з цих підстав. <br />
<br />
<br /><br />
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" прийняття рішень про проведення реконструкції, капітального ремонту, переобладнання гуртожитків, про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання в ньому людей та про знесення аварійних та непридатних для проживання гуртожитків віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.<br />
<br />
<br />
[[Категорія: Доробити]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2_%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97_%D1%88%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D1%83,_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%96%D1%80%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%88%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D1%83,_%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F&diff=7675Встановлення фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення2018-08-01T14:31:53Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV]<br />
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III]<br />
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2398-17Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01.07.2010 № 2398-VI]<br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95/print1517321520925797 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"]<br />
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]<br />
<br />
== Розгляд справ про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==<br />
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.<br /><br />
<br />
''Умови встановлення факту:'' <br />
* якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також за наявності книги, проте за відсутності запису в ній); <br />
* якщо у поновленні такого запису органи РАЦСу відмовили у встановленому порядку; <br />
* запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації події.<br />
<br /><br />
Відмова зазначеного органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком , наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення вказаного факту.<br />
<br />
== Особи, які мають право на звернення із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==<br />
Із заявою про порушення справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення може породжувати юридичні наслідки.<br /><br />
<br />
Із такою заявою мають право звернутися:<br /><br />
<br />
* особи, стосовно яких був здійснений реєстраційний запис, члени їх сім'ї;<br />
* законні представники неповнолітніх та недієздатних;<br />
* спадкоємці померлих.<br /><br />
== Зміст заяви про встановлення факту ==<br />
<br />
'''У заяві повинно бути зазначено:'''<br />
* який факт заявник просить встановити та з якою метою;<br />
* причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;<br />
* докази, що підтверджують факт.<br />
<br />
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.<br />
<br />
== Перелік доказів та документів до заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==<br />
До заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення можуть додаватися такі документи та докази: <br />
* довідка архіву органів РАЦСу, що підтверджує факт втрати у цих органах запису, та висновок районного (міського) відділу (бюро) РАЦСу про відмову в поновленні запису акта цивільного стану. <br />
* докази, що підтверджують наявність цього юридичного факту (документи, акти, листи ділового та особистого характеру, які містять інформацію про реєстрацію усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, наприклад: довідку архіву РАЦСу про те, що актовий запис втрачено, довідки церковних архівів та інших установ, які реєстрували шлюб, виписку з паспорта, в яких є відмітка (штамп) про реєстрацію чи розірвання шлюбу, документи ділового характеру (анкети, особові справи), свідоцтва про народження дітей, де батьками зазначені заявники, актові записи про народження дітей, домові книги, показання свідків щодо факту реєстрації шлюбу, інші документи, які містять інформацію про реєстрацію чи розірвання шлюбу). <br />
Із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен із них. Якщо заяву подано лише одним із подружжя, то другий залучається до участі у справі як заінтересована особа.<br />
<br />
== Підсудність справ ==<br />
Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (ч. 1 ст. 316 ЦПК);<br />
<br />
Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (ч. 2 ст. 316 ЦПК) Цивільний процесуальний кодекс.<br />
<br />
== Судовий збір ==<br />
За подання до суду заяви у справах окремого провадження — 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 5 ч. 2 ст. 4 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] <br />
<br />
[[Категорія: Цивільне право]] [[Категорія: Цивільне процесуальне право]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2_%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97_%D1%88%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D1%83,_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%96%D1%80%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%88%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D1%83,_%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F&diff=7667Встановлення фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення2018-08-01T14:21:26Z<p>Valeriya.kutyukhina: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV]<br />
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III]<br />
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2398-17Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01.07.2010 № 2398-VI]<br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95/print1517321520925797 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"]<br />
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]<br />
<br />
== Розгляд справ про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==<br />
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.<br /><br />
<br />
''Умови встановлення факту:'' <br />
* якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також за наявності книги, проте за відсутності запису в ній); <br />
* якщо у поновленні такого запису органи РАЦСу відмовили у встановленому порядку; <br />
* запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації події.<br />
<br /><br />
Відмова зазначеного органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком , наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення вказаного факту.<br />
<br />
== Особи, які мають право на звернення із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==<br />
Із заявою про порушення справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення може породжувати юридичні наслідки.<br /><br />
<br />
Із такою заявою мають право звернутися:<br /><br />
<br />
* особи, стосовно яких був здійснений реєстраційний запис, члени їх сім'ї;<br />
* законні представники неповнолітніх та недієздатних;<br />
* спадкоємці померлих.<br /><br />
== Зміст заяви про встановлення факту ==<br />
<br />
'''У заяві повинно бути зазначено:'''<br />
* який факт заявник просить встановити та з якою метою;<br />
* причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;<br />
* докази, що підтверджують факт.<br />
<br />
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.<br />
<br />
== Перелік доказів та документів до заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==<br />
До заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення можуть додаватися такі документи та докази: <br />
* довідка архіву органів РАЦСу, що підтверджує факт втрати у цих органах запису, та висновок районного (міського) відділу (бюро) РАЦСу про відмову в поновленні запису акта цивільного стану. <br />
* докази, що підтверджують наявність цього юридичного факту (документи, акти, листи ділового та особистого характеру, які містять інформацію про реєстрацію усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, наприклад: довідку архіву РАЦСу про те, що актовий запис втрачено, довідки церковних архівів та інших установ, які реєстрували шлюб, виписку з паспорта, в яких є відмітка (штамп) про реєстрацію чи розірвання шлюбу, документи ділового характеру (анкети, особові справи), свідоцтва про народження дітей, де батьками зазначені заявники, актові записи про народження дітей, домові книги, показання свідків щодо факту реєстрації шлюбу, інші документи, які містять інформацію про реєстрацію чи розірвання шлюбу). <br />
Із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен із них. Якщо заяву подано лише одним із подружжя, то другий залучається до участі у справі як заінтересована особа.<br />
<br />
== Підсудність справ ==<br />
Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (ч. 1 ст. 316 ЦПК);<br />
<br />
Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (ч. 2 ст. 316 ЦПК) Цивільний процесуальний кодекс.<br />
<br />
== Судовий збір ==<br />
За подання до суду заяви у справах окремого провадження — 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 5 ч. 2 ст. 4 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] <br />
<br />
[[Категорія: Доробити]]</div>Valeriya.kutyukhinahttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%82%D1%83_%D0%BF%D0%BE_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%83&diff=2485Порядок повернення депозиту по договору банківського вкладу2017-03-15T13:59:45Z<p>Valeriya.kutyukhina: Створена сторінка: == Нормативна база: == * [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.] * [http://zakon3.rada.gov....</p>
<hr />
<div>== Нормативна база: ==<br />
<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.]<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI.]<br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III.]<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.]<br />
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1256-03 Постанова Правління НБУ Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами від 03.12.2003 № 516.]<br />
<br />
== Загальні відомості ==<br />
<br />
'''Вклад (депозит)''' – це грошові кошти в готівковій або <br />
безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або <br />
банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли <br />
для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання <br />
чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій <br />
формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства <br />
України та умов договору.<br /><br />
<br />
'''Договір банківського вкладу (депозит)''' – це договір, за яким одна сторона (банк), яка прийняла від або для другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, та зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму й проценти на неї чи дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]) ([[Особливості укладення договорів банківського вкладу (в тому числі відшкодування коштів за вкладом у випадку ліквідації банків)|Особливості укладення договорів банківського вкладу (в тому числі відшкодування коштів за вкладом у випадку ліквідації банків]]).<br /><br />
<br />
[[Категорія:Банківське право]]<br />
[[Категорія:Суди]]<br />
<br />
== Порядок дій, які необхідно вчинити для повернення депозиту ==<br />
<br />
Повернення фізичною особою строкового банківського вкладу (депозиту), вимагає певних дій, які мають здійснюватися вчасно у письмовій формі та у відповідності до умов договору банківського вкладу.<br /><br />
<br />
1. У строк передбачений договором банківського вкладу необхідно письмово звернутися до банку з вимогою повернути вклад та відсотки відповідно до умов договору у зв’язку із закінченням його строку.<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.''<br /><br />
<br />
2. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (п. 2 статті 1060 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).<br /><br />
<br />
3. Якщо на письмові звернення фізичної особи, банк не реагує та не повертає кошти, необхідно звернутися за захистом свого порушеного права до суду.<br /><br />
<br />
== Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо повернення коштів ==<br />
<br />
Якщо Національний банк України прийняв рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, то він не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорій неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів передбачених Законом України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/page «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»].<br /><br />
<br />
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.<br />
Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.<br /><br />
<br />
Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3-5 частини другої статті 39 Закону України «[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб]», тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 Закону України «[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»], строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п’ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.<br /><br />
<br />
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (п. 5 статті 34 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
=== 1. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється: ===<br />
<br />
# задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;<br />
# примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);<br />
# нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також зобов’язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань банку;<br />
# зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов’язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;<br />
# нарахування відсотків за зобов’язаннями банку перед вкладниками та кредиторами (п. 5 статті 36 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br />
<br />
=== 2. Гарантії за вкладом. ===<br />
Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. (п. 1 статті 26 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.<br /><br />
<br />
==== Фонд не відшкодовує кошти: ====<br />
# передані банку в довірче управління;<br />
# за вкладом у розмірі менше 10 гривень;<br />
# за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;<br />
# розміщені на вклад у банку особою, яка є пов’язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], - протягом року до дня прийняття такого рішення);<br />
# розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], - один рік до дня прийняття такого рішення);<br />
# розміщені на вклад власником істотної участі банку;<br />
# за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 «Про банки і банківську діяльність»], або мають інші фінансові привілеї від банку;<br />
# за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань;<br />
# за вкладами у філіях іноземних банків;<br />
# за вкладами у банківських металах;<br />
# розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду ( п. 4 статті 26 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br />
'''Примітка.''' ''Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону (п. 5 статті 26 Закону України "[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"])''.<br /><br />
<br />
== Порядок розрахунку із вкладниками ==<br />
<br />
Відповідно до статті 28 Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»], Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.<br /><br />
<br />
Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).<br /><br />
<br />
Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного Закону України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/page "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"] строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.<br /><br />
<br />
Фонд зобов’язаний у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження Фонду для повернення законним власникам. (п. 7 статті 49 Закон України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/paran591#n591 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]).<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Отримати депозит в іноземній валюті можливо до введення Фондом тимчасової адміністрації банку, у разі якщо банк перебуває у стані тимчасової адміністрації, повернення коштів з депозитного рахунку здійснюється в національній валюті України з часу прийняття рішення Фондом про ліквідацію банку''.<br /><br />
<br />
== Порядок повернення депозиту у судовому порядку ==<br />
<br />
У випадку відмови банком у виплаті грошових коштів даний спір вирішується в судовому порядку. Існує два основних порядки, в яких може бути розглянуто справу про стягнення заборгованості: ''позовне провадження і наказне провадження''.<br /><br />
<br />
=== 1. Наказне провадження. ===<br />
'''Наказне провадження''' – це спрощений процес розгляду справи, по якому можуть стягуватися безперечні заборгованості. Наприклад, якщо фізична особа позичила якусь суму грошей, а йому у встановлений термін ці гроші не повернули, то така справа може бути вирішена саме у наказному порядку.<br />
Але якщо необхідно стягнути відсотки, пеню, неустойку, тобто виникає предмет спору про суму боргу, у даному випадку не може розглядатися в наказовому провадженні. Отже, у наказному порядку можна стягнути тільки суму основного боргу.<br /><br />
<br />
Основною перевагою наказного провадження є його швидкість, оскільки в ньому навіть судові засідання не проводяться: необхідно звернутися до суду видати наказ, і суд, самостійно вивчивши документи, його видає. Але для того, щоб скасувати такий наказ достатньо, щоб банк протягом 10 днів з дати отримання наказу написав формальний лист до суду про свою незгоду з наказом.<br /><br />
<br />
<br />
=== 2. Позовне провадження. ===<br />
При подачі до суду позовної заяви про стягнення коштів за договором банківського вкладу, призначається слухання з викликом сторін, які дають пояснення з приводу даного спору, суддя вивчає всі аспекти справи і виносить рішення.<br /><br />
<br />
==== До позовної заяви необхідно додати: ==== <br />
# договір банківського вкладу (депозитний договір) – це документ, на підставі якого вносилися гроші на депозит. У ньому, як правило, зазначені: сума депозиту, відсоток, під який вносилися гроші, умови дострокового повернення депозиту та порядок вирішення спорів;<br />
# квитанції про внесення грошей за договором банківського вкладу – підтвердженням того, що за договором банківського вкладу дійсно вносилися гроші, квитанції з відміткою банку про прийняття грошей. У квитанції у графі «призначення платежу» обов'язково має бути посилання на договір банківського вкладу;<br />
# лист (заяву) про видачу депозиту з обов'язковим підтвердженням отримання листа банком (відправлення рекомендованим листом);<br />
# відповідь банку на лист про дострокове повернення депозиту (якщо така була);<br />
# квитанція про сплату судового збору;<br />
# копія позовної заяви з додатками.<br />
За загальним правилом, позови пред'являються за місцезнаходженням відповідача. Позовна заява про стягнення депозиту повинна подаватися в той районний суд, на території якого знаходиться головний офіс (юридична адреса) банку, в якому знаходиться депозит. Однак, стаття 110 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] робить виключення з цього правила: відповідно до пункту 7 статті 110 позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за місцем знаходження цієї філії або представництва.<br /><br />
<br />
'''Примітка.''' ''Якщо договір банківського вкладу укладено з філією або регіональним представництвом банку (про це зазначається в самому договорі, а також у квитанції про прийняття грошей, на якій міститься найменування відділення), і саме ця філія або представництво відмовилися повернути вклад, то такий спір може бути розглянуто за місцезнаходженням філії. Адреса філії вказується в розділі підписів.''<br /><br />
<br />
=== 3. Сплата судового збору. ===<br />
Для фізичної особи та фізичної особи-підприємця розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.<br /><br />
<br />
Для юридичної особи розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 «Про судовий збір»]).<br /></div>Valeriya.kutyukhina