https://wiki.legalaid.gov.ua/api.php?action=feedcontributions&user=Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi&feedformat=atomWikiLegalAid - Внесок користувача [uk]2024-03-29T01:36:42ZВнесок користувачаMediaWiki 1.39.3https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D1%97%D1%85_%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82&diff=6478Визнання осіб реабілітованими та їх соціальний захист2018-05-17T12:54:57Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: </p>
<hr />
<div>== Нормативно-правова база ==<br />
1. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/962-12 Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».]<br /><br />
2. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2805-12 Постанова Верховної Ради України «Про порядок надання пільг реабілітованим особам, які були репресовані за межами республіки і проживають на території України».]<br /><br />
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/48-91-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів УРСР «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».]<br /><br />
4. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/429-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами».]<br /><br />
<br />
== Визначення поняття реабілітації ==<br />
Реабілітація – процес відновлення справедливості та історичної правди щодо осіб, необґрунтовано репресованих за доби радянського тоталітаризму.<br /><br />
Верховна Рада України вважає, що реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.<br /><br />
<br />
== Категорії осіб, які мають право на реабілітацію ==<br />
Відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (ст.1-2) реабілітованими визнаються особи:<br /><br />
# які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;<br />
# які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред’явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.<br />
Потерпілими від репресій визнаються (ст.1-3):<br /><br />
# чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;<br />
# діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;<br />
# інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов’язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.<br />
<br />
== Порядок реабілітації особи ==<br />
Прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі – Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі – регіональні комісії).<br /><br />
Розгляд та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюються за заявою репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім’ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, громадського об’єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів (далі – заява).<br /><br />
Заява подається за вибором заявника до регіональної комісії за місцем проживання заявника – фізичної особи, місцезнаходженням заявника – юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.<br /><br />
Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється.<br /><br />
Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.<br /><br />
Регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.<br /><br />
Попередній розгляд обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією. Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.<br />
За результатами попереднього розгляду обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, регіональна комісія готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії.<br /><br />
Рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається Національною комісією за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії.<br /><br />
Національна комісія може прийняти рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій повністю або щодо окремих обвинувачень чи фактів здійснення проти такої особи окремих форм репресій, визначених цим Законом, або відмовити у визнанні особи реабілітованою або потерпілою від репресій.<br /><br />
Рішення Національної комісії вручається (надсилається) заявнику протягом 15 робочих днів з дня прийняття. У разі якщо заявником є інша особа, ніж та, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, рішення Національної комісії у той самий строк вручається (надсилається) заявнику, а також особі, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, крім випадків, коли на день прийняття рішення така особа померла або місце проживання такої особи невідомо. <br /><br />
Усі рішення Національної комісії не пізніше 10 робочих днів з дня їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, а також на офіційних веб-сайтах Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. <br /><br />
Загальний строк розгляду та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій не може перевищувати трьох місяців з дня подання заяви до регіональної комісії. У разі необхідності строк розгляду та прийняття рішення може бути подовжений рішенням відповідної комісії, але не більш як на один місяць.<br />
Рішення Національної комісії може бути оскаржено в судовому порядку.<br /><br />
<br />
== Грошова компенсація реабілітованим особам ==<br />
Для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», встановлена грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей – протягом наступних п’яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.<br /><br />
Вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.<br /><br />
Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів.<br /><br />
Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.<br /><br />
<br />
<br />
[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]<br />
[[Категорія: Реабілітовані особи]]</div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%A1%D1%82%D1%8F%D0%B3%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B2_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%83_%D1%83_%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96_%D0%B2%D0%B8%D1%97%D0%B7%D0%B4%D1%83_%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B7_%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%B4%D0%BB%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%B0_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BD&diff=6477Стягнення аліментів на дитину у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання за кордон2018-05-17T12:48:46Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: </p>
<hr />
<div><br />
==Нормативно-правова база ==<br />
1. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]<br /><br />
2.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс]<br /><br />
3.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]<br /><br />
4. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1203-2002-%D0%BF Постанова КМУ від 19 серпня 2002 р. N 1203 Про затвердження Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги]<br /> <br />
5.[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_425 Конвенція ООН про стягнення аліментів за кордоном]<br /> <br />
<br />
== Поняття визначення аліментів ==<br />
Аліменти – це грошові зобов’язання між членами однієї сім’ї, які виплачуються упродовж певного часу. Аліменти не можна подарувати, заповісти або передати права на них третім особам. Аліменти є безоплатною виплатою, оскільки люди, що мають родинні зв’язки в межах однієї сім’ї, зобов’язані утримувати одне одного.<br /><br />
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.<br /><br />
Отже, батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.<br /><br />
Цей обов’язок закріплений в Конституції України, а також в Сімейному кодексі України.<br /><br />
<br />
== Порядок сплати аліментів у випадку виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги ==<br />
У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На сьогоднішній день діє Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1203,2 якою затверджено «Порядок стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги».<br /><br />
Відповідно до цього нормативно-правового акта у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги (далі — постійне проживання за кордоном), він повинен виконати аліментні зобов’язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття (далі — аліментні зобов’язання), які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником (далі — одержувач аліментів), або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов’язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду.<br /><br />
<br />
== Порядок стягнення аліментів за кордоном передбачений Конвенцією. Перелік відповідних документів. ==<br />
19 жовтня 2006 року в Україні набрала чинності Конвенція про стягнення аліментів за кордоном, укладена у м. Нью-Йорк 20 червня 1956 року. Міністерством юстиції України видано наказ «Про затвердження Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном» від 29 грудня 2006 р. № 121/5. Ця Інструкція визначає спрощену процедуру стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім’ї згідно з Конвенцією у відносинах з такими державами. У разі, коли між Україною та будь-якою з договірних сторін цієї Конвенції діє інший міжнародний договір, що регулює питання визнання і виконання судових рішень, виконання доручень про вручення документів або отримання доказів за кордоном, можуть застосовуватись положення відповідного міжнародного договору.<br /><br />
Усі звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім’ї та інші документи на виконання Конвенції в Україні надсилаються для передачі за кордон або з-за кордону через Міністерство юстиції України. Якщо позивач проживає на території України, звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім’ї можуть направлятися до Міністерства юстиції через головні управління юстиції Мін’юсту.<br /><br />
У разі, коли відсутнє рішення суду України про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, або коли згідно із законодавством іноземної держави вирішення питання здійснюється за місцем проживання відповідача, або коли потребує вирішення питання про зміну розміру аліментів, до відповідної іноземної держави надсилаються документи, необхідні для розгляду справи по суті. Звернення про вирішення питання про стягнення аліментів на підставі Конвенції оформлюється позивачем письмово в довільній формі. До звернення додається заява про стягнення аліментів.<br /><br />
Заява чи додатки до неї повинні містити таку інформацію та документи:<br /><br />
* повне ім’я відповідача, дату народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу, його місця проживання протягом останніх п’яти років, рід занять і місце роботи, фотокартку;<br />
* відомості про фінансові та сімейні обставини відповідача, у тому числі інформацію про належне йому майно;<br />
* відомості про фінансові та сімейні обставини позивача, у тому числі довідку про доходи;<br />
* засвідчену копію документа, що підтверджує ступінь родинних зв’язків між відповідачем та особою, па користь якої вимагаються аліменти (наприклад, свідоцтва про народження, рішення суду про встановлення батьківства тощо);<br />
* фотокартку позивача;<br />
* будь-яку іншу інформацію, що може сприяти встановленню місцезнаходження відповідача (боржника) чи виконанню клопотання, або яка визначена відповідною іноземною державою як необхідна;<br />
* нотаріально засвідчене доручення, яке уповноважує орган, що приймає, відповідної договірної сторони діяти від імені позивача, або інформацію про будь-яку іншу особу, уповноважену діяти від імені позивача.<br />
Міністерство юстиції надсилає заяву органу, що приймає, відповідної іноземної держави протягом місяця від дня її надходження. Цей строк може становити більше ніж один місяць, якщо для звернення за кордон необхідно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення заяви. Заява повертається ініціатору звернення (заявнику) у разі, якщо вона не відповідає вимогам Конвенції та правилам, що зазначені вище, з роз’ясненням причин повернення. Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивача про хід та результати розгляду заяви.<br /><br />
Звернення про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої держави подається позивачем або уповноваженою на це особою письмово в довільній формі. До звернення додається клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів.<br /><br />
Це клопотання має містити таку інформацію:<br /><br />
* повне ім’я відповідача, дата народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу, його адреси протягом останніх п’яти років, рід занять і місце роботи і, по можливості, фотокартка;<br />
* наявні відомості про фінансові та сімейні обставини боржника, у тому числі інформація про належне йому майно;<br />
* будь-яка інша інформація, що може сприяти встановленню місцезнаходження боржника чи виконанню клопотання або яка визначена відповідною іноземною державою як необхідна.<br /><br />
До клопотання додаються належним чином оформлені судом, що виніс рішення, такі документи:<br /><br />
* копія судового рішення;<br />
* довідка про те, що рішення набрало законної сили;<br />
* довідка про часткове виконання або невиконання рішення на території України;<br />
* довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день судового засідання, якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні;<br />
* при необхідності та можливості копія протоколу судового засідання, під час якого справу про стягнення аліментів було розглянуто по суті.<br />
Клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів надсилається Міністерством юстиції України органу, що приймає, відповідної іноземної держави протягом одного місяця від дня його надходження. Цей строк може становити більше ніж один місяць, якщо для звернення за кордон потрібно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення клопотання.<br /><br />
Про хід та результати розгляду клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивачу.<br />
<br />
<br />
<br />
[[Категорія: Сімейне право]]<br />
[[Категорія: Стягнення аліментів]]</div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D1%97%D1%85_%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82&diff=6476Визнання осіб реабілітованими та їх соціальний захист2018-05-17T12:18:07Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: </p>
<hr />
<div>== Нормативно-правова база ==<br />
1. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/962-12 Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».]<br /><br />
2. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2805-12 Постанова Верховної Ради України «Про порядок надання пільг реабілітованим особам, які були репресовані за межами республіки і проживають на території України».]<br /><br />
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/48-91-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів УРСР «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».]<br /><br />
4. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/429-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами».]<br /><br />
<br />
== Визначення поняття реабілітації ==<br />
Реабілітація – процес відновлення справедливості та історичної правди щодо осіб, необґрунтовано репресованих за доби радянського тоталітаризму. Розрізняють реабілітацію правову (зняття звинувачення кримінального характеру, припинення кримінальної справи за відсутністю складу злочину) і соціально-політичну або публічну (зняття заборони на згадування імені репресованого у засобах масової інформації, науковій літературі, громадському житті). Суспільно-політична реабілітація не усуває негативних оцінок діяльності тієї чи іншої особи. Завершальним етапом реабілітації можна вважати лише правову реабілітацію.<br /><br />
Верховна Рада України вважає, що реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.<br /><br />
<br />
== Категорії осіб, які мають право на реабілітацію ==<br />
Відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (ст.1-2) реабілітованими визнаються особи:<br /><br />
# які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;<br />
# які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред’явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.<br />
Потерпілими від репресій визнаються (ст.1-3):<br /><br />
# чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;<br />
# діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;<br />
# інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов’язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.<br />
<br />
== Порядок реабілітації особи ==<br />
Прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі – Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі – регіональні комісії).<br /><br />
Розгляд та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюються за заявою репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім’ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, громадського об’єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів (далі – заява).<br /><br />
Заява подається за вибором заявника до регіональної комісії за місцем проживання заявника – фізичної особи, місцезнаходженням заявника – юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.<br /><br />
Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється.<br /><br />
Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.<br /><br />
Регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.<br /><br />
Попередній розгляд обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією. Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.<br />
За результатами попереднього розгляду обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, регіональна комісія готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії.<br /><br />
Рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається Національною комісією за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії.<br /><br />
Національна комісія може прийняти рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій повністю або щодо окремих обвинувачень чи фактів здійснення проти такої особи окремих форм репресій, визначених цим Законом, або відмовити у визнанні особи реабілітованою або потерпілою від репресій.<br /><br />
Рішення Національної комісії вручається (надсилається) заявнику протягом 15 робочих днів з дня прийняття. У разі якщо заявником є інша особа, ніж та, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, рішення Національної комісії у той самий строк вручається (надсилається) заявнику, а також особі, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, крім випадків, коли на день прийняття рішення така особа померла або місце проживання такої особи невідомо. <br /><br />
Усі рішення Національної комісії не пізніше 10 робочих днів з дня їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, а також на офіційних веб-сайтах Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. <br /><br />
Загальний строк розгляду та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій не може перевищувати трьох місяців з дня подання заяви до регіональної комісії. У разі необхідності строк розгляду та прийняття рішення може бути подовжений рішенням відповідної комісії, але не більш як на один місяць.<br />
Рішення Національної комісії може бути оскаржено в судовому порядку.<br /><br />
<br />
== Грошова компенсація реабілітованим особам ==<br />
Для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», встановлена грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей – протягом наступних п’яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.<br /><br />
Вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.<br /><br />
Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів.<br /><br />
Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.<br /></div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D1%97%D1%85_%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82&diff=6475Визнання осіб реабілітованими та їх соціальний захист2018-05-17T12:12:51Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: </p>
<hr />
<div>== Нормативно-правова база ==<br />
1. Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».<br /><br />
2. Постанова Верховної Ради України «Про порядок надання пільг реабілітованим особам, які були репресовані за межами республіки і проживають на території України».<br /><br />
3. Постанова Кабінету Міністрів УРСР «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».<br /><br />
4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами».<br /><br />
<br />
== Визначення поняття реабілітації ==<br />
Реабілітація – процес відновлення справедливості та історичної правди щодо осіб, необґрунтовано репресованих за доби радянського тоталітаризму. Розрізняють реабілітацію правову (зняття звинувачення кримінального характеру, припинення кримінальної справи за відсутністю складу злочину) і соціально-політичну або публічну (зняття заборони на згадування імені репресованого у засобах масової інформації, науковій літературі, громадському житті). Суспільно-політична реабілітація не усуває негативних оцінок діяльності тієї чи іншої особи. Завершальним етапом реабілітації можна вважати лише правову реабілітацію.<br /><br />
Верховна Рада України вважає, що реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.<br /><br />
<br />
== Категорії осіб, які мають право на реабілітацію ==<br />
Відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (ст.1-2) реабілітованими визнаються особи:<br /><br />
# які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;<br />
# які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред’явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.<br />
Потерпілими від репресій визнаються (ст.1-3):<br /><br />
# чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;<br />
# діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;<br />
# інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов’язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.<br />
<br />
== Порядок реабілітації особи ==<br />
Прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі – Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі – регіональні комісії).<br /><br />
Розгляд та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюються за заявою репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім’ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, громадського об’єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів (далі – заява).<br /><br />
Заява подається за вибором заявника до регіональної комісії за місцем проживання заявника – фізичної особи, місцезнаходженням заявника – юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.<br /><br />
Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється.<br /><br />
Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.<br /><br />
Регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.<br /><br />
Попередній розгляд обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією. Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.<br />
За результатами попереднього розгляду обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, регіональна комісія готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії.<br /><br />
Рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається Національною комісією за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії.<br /><br />
Національна комісія може прийняти рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій повністю або щодо окремих обвинувачень чи фактів здійснення проти такої особи окремих форм репресій, визначених цим Законом, або відмовити у визнанні особи реабілітованою або потерпілою від репресій.<br /><br />
Рішення Національної комісії вручається (надсилається) заявнику протягом 15 робочих днів з дня прийняття. У разі якщо заявником є інша особа, ніж та, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, рішення Національної комісії у той самий строк вручається (надсилається) заявнику, а також особі, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, крім випадків, коли на день прийняття рішення така особа померла або місце проживання такої особи невідомо. <br /><br />
Усі рішення Національної комісії не пізніше 10 робочих днів з дня їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, а також на офіційних веб-сайтах Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. <br /><br />
Загальний строк розгляду та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій не може перевищувати трьох місяців з дня подання заяви до регіональної комісії. У разі необхідності строк розгляду та прийняття рішення може бути подовжений рішенням відповідної комісії, але не більш як на один місяць.<br />
Рішення Національної комісії може бути оскаржено в судовому порядку.<br /><br />
<br />
== Грошова компенсація реабілітованим особам ==<br />
Для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», встановлена грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей – протягом наступних п’яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.<br /><br />
Вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.<br /><br />
Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів.<br /><br />
Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.<br /></div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D1%97%D1%85_%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82&diff=6474Визнання осіб реабілітованими та їх соціальний захист2018-05-17T12:11:31Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: </p>
<hr />
<div>== Нормативно-правова база ==<br />
1. [http://Закон%20України%20«Про%20реабілітацію%20жертв%20репресій%20комуністичного%20тоталітарного%20режиму%201917-1991%20років» Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»].<br /><br />
2. [http://Постанова%20Верховної%20Ради%20України%20«Про%20порядок%20надання%20пільг%20реабілітованим%20особам,%20які%20були%20репресовані%20за%20межами%20республіки%20і%20проживають%20на%20території%20України» Постанова Верховної Ради України «Про порядок надання пільг реабілітованим особам, які були репресовані за межами республіки і проживають на території України»].<br /><br />
3. [http://Постанова%20Кабінету%20Міністрів%20УРСР%20«Про%20заходи%20щодо%20реалізації%20Закону%20Української%20РСР%20«Про%20реабілітацію%20жертв%20політичних%20репресій%20на%20Україні» Постанова Кабінету Міністрів УРСР «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»].<br /><br />
4. [http://Постанова%20Кабінету%20Міністрів%20України%20«Про%20порядок%20розрахунків%20з%20реабілітованими%20громадянами» Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами»].<br /><br />
<br />
== Визначення поняття реабілітації ==<br />
Реабілітація – процес відновлення справедливості та історичної правди щодо осіб, необґрунтовано репресованих за доби радянського тоталітаризму. Розрізняють реабілітацію правову (зняття звинувачення кримінального характеру, припинення кримінальної справи за відсутністю складу злочину) і соціально-політичну або публічну (зняття заборони на згадування імені репресованого у засобах масової інформації, науковій літературі, громадському житті). Суспільно-політична реабілітація не усуває негативних оцінок діяльності тієї чи іншої особи. Завершальним етапом реабілітації можна вважати лише правову реабілітацію.<br /><br />
Верховна Рада України вважає, що реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.<br /><br />
<br />
== Категорії осіб, які мають право на реабілітацію ==<br />
Відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (ст.1-2) реабілітованими визнаються особи:<br /><br />
# які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;<br />
# які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред’явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;<br />
# стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.<br />
Потерпілими від репресій визнаються (ст.1-3):<br /><br />
# чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;<br />
# діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;<br />
# інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов’язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.<br />
<br />
== Порядок реабілітації особи ==<br />
Прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі – Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі – регіональні комісії).<br /><br />
Розгляд та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюються за заявою репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім’ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, громадського об’єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів (далі – заява).<br /><br />
Заява подається за вибором заявника до регіональної комісії за місцем проживання заявника – фізичної особи, місцезнаходженням заявника – юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.<br /><br />
Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється.<br /><br />
Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.<br /><br />
Регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.<br /><br />
Попередній розгляд обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією. Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.<br />
За результатами попереднього розгляду обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, регіональна комісія готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії.<br /><br />
Рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається Національною комісією за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії.<br /><br />
Національна комісія може прийняти рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій повністю або щодо окремих обвинувачень чи фактів здійснення проти такої особи окремих форм репресій, визначених цим Законом, або відмовити у визнанні особи реабілітованою або потерпілою від репресій.<br /><br />
Рішення Національної комісії вручається (надсилається) заявнику протягом 15 робочих днів з дня прийняття. У разі якщо заявником є інша особа, ніж та, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, рішення Національної комісії у той самий строк вручається (надсилається) заявнику, а також особі, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, крім випадків, коли на день прийняття рішення така особа померла або місце проживання такої особи невідомо. <br /><br />
Усі рішення Національної комісії не пізніше 10 робочих днів з дня їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, а також на офіційних веб-сайтах Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. <br /><br />
Загальний строк розгляду та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій не може перевищувати трьох місяців з дня подання заяви до регіональної комісії. У разі необхідності строк розгляду та прийняття рішення може бути подовжений рішенням відповідної комісії, але не більш як на один місяць.<br />
Рішення Національної комісії може бути оскаржено в судовому порядку.<br /><br />
<br />
== Грошова компенсація реабілітованим особам ==<br />
Для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до ЗУ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», встановлена грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей – протягом наступних п’яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.<br /><br />
Вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.<br /><br />
Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів.<br /><br />
Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.<br /></div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D1%96%D0%B4%D1%87%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B5%D1%80%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B0:_%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82&diff=5696Відчуження нерухомого майна: юридичний та податковий аспект2018-03-13T13:50:30Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: Створена сторінка: == Види цивільних договорів, на підставі яких можна отримати нерухоме майно == Отримати н...</p>
<hr />
<div>== Види цивільних договорів, на підставі яких можна отримати нерухоме майно ==<br />
Отримати нерухоме майно у власність в Україні можна на підставі договорів про відчуження: купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, пожертви та спадщини.<br /><br />
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.<br /><br />
Договір міни (бартеру) передбачає, що кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем нерухомого майна, який він передає в обмін, і покупцем майна, який він одержує взамін. Таким договором може бути встановлена доплата за майно більшої вартості, що обмінюється на майно меншої вартості.<br /><br />
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.<br /><br />
Згідно договору довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.<br /><br />
Пожертва - це дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, фізичним особам, юридичним особам, державі Україна, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.<br /><br />
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування може здійснюватися як за заповітом, так і за законом.<br /><br />
<br />
== Реєстрація права власності на нерухоме майно ==<br />
Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право на реєстрацію права власності на нерухоме майно надано державним реєстраторам територіальних підрозділів центрів надання адміністративних послуг, відкритих при районних та міських адміністраціях. Посвідчення угод відчуження нерухомого майна належить і до компетенції як державного, так і приватного нотаріуса.<br /><br />
За новими положеннями реєстрації прав на нерухоме майно, нотаріус реєструє тільки право власності при укладені будь-яких угод, які супроводжуються переходом права власності, а реєстрацію права власності при виділенні майна в натурі, приватизації, визнання права власності в судовому порядку виконує державний реєстратор.<br />
<br />
== Сторони в договорах відчуження ==<br />
Згідно положень цивільного законодавства сторонами в договорах відчуження можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин - фізичні особи, юридичні особи або держава.<br /><br />
Це визначається особливими ознаками конкретного правочину. Однак умови участі кожного із суб'єктів до прикладу у договорі купівлі-продажу незавжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності того чи іншого суб'єкта цивільних правовідносин, форми власності на відчужуване майно, його правового режиму та інших обставин. Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник або його представник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участі громадян стороною у договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності. Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичної особи, а договори, які вони укладають, мають не суперечити цілям їх діяльності, передбаченим в установчих документах.<br />
<br />
== Посвідчення договорів відчуження нерухомого майна ==<br />
Посвідчення більшості договорів відчуження нерухомого майна (купівлі-продажу, дарування, міни, довічного утримання та інше) має певні особливості. Так, договір дарування вирізняється тим, що відчужувач не може бути неповнолітньою особою. Посвідчення договору довічного утримання так само має певні особливості.<br /><br />
Згідно з цим договором відчужувачем може бути лише непрацездатний за віком або за станом здоров'я громадянин. Відчужувачем у даному випадку, знову ж таки, не може бути неповнолітня особа. Кожний випадок потребує встановлення окремих вимог щодо наявності певних документів, положень, виконання необхідних попередніх дій особами, які є сторонами договорів відчуження.<br />
<br /><br />
Перелік документів визначається видом правочину та суб’єктами, які є сторонами таких договорів, а саме:<br />
для фізичних осіб:<br />
* оригінал паспорту або свідоцтво про народження, у випадку якщо особа не досягла 14-річного віку;<br />
* реєстраційний номер облікової картки платника податків - оригінал або нотаріально завірена копія;<br />
* оригінал свідоцтва про шлюб (якщо нерухоме майно придбано в шлюбі);<br />
* заява про надання згоди одного з подружжя, на придбання/відчуження нерухомого майна, у якій підпис має бути нотаріально засвідчений;<br />
* згода органу опіки та піклування – якщо в угоді приймає участь малолітня/неповнолітня особа;<br />
* згода батьків, усиновителів або піклувальників на вчинення правочину неповнолітньою особою з відповідним представленням документів, які посвідчують цих осіб та підтверджують їхній статус;<br />
* для юридичних осіб:<br />
* оригінал Виписки про державну реєстрацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських організацій ;<br />
* оригінал Статуту (установчого договору);<br />
* документ (нотаріально засвідчена довіреність, протокол, наказ), підтверджуючий повноваження представника юридичної особи;<br />
* протокол (рішення) загальних зборів учасників, засновників юридичної особи про дозвіл на здійснення продажу/купівлі нерухомого майна;<br />
* витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських організацій. Видається державним реєстратором або безпосередньо нотаріусом;<br />
* оригінал паспорта представника юридичної особи;<br />
* реєстраційний номер облікової картки платника податків - оригінал або нотаріально завірена копія представника юридичної особи.<br />
Вищезазначені документи необхідні для встановлення нотаріусом чи державним реєстратором дієздатності сторони договору, яка бере участь у відчуженні нерухомого майна.<br /><br />
Перелік документів, необхідних для посвідчення договорів про відчуження, залежить також від об’єкта відчуження (квартира, житловий будинок, земельна ділянка чи нежитлове приміщення) та способу відчуження (договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання чи спадщини та інше).<br /><br />
Більш конкретну інформацію ви можете отримати безпосередньо при отриманні консультації у нотаріуса чи державного реєстратора.<br /><br />
<br />
Наведемо перелік основних документів, які стосуються безпосередньо нерухомого майна та надаються для посвідчення договорів про відчуження нерухомого майна:<br />
* правовстановлюючий документ на нерухоме майно (нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, дарування, міни, свідоцтво при придбання майна з прилюдних торгів, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, рішення суду тощо);<br />
* витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно або свідоцтво на право власності;<br />
* експертно-грошова оцінка незалежного сертифікованого оцінювача, обов’язкова при відчуженні майна, яке перебуває у власності фізичної особи;<br />
* довідка із ЖЕКу, ОВББ, сільської ради (Форма 3) про те, що малолітні та неповнолітні діти не мають права користування відчужуваним нерухомим майном;<br />
* рішення органу опіки і піклування (якщо малолітні або неповнолітні діти є власниками або мають право користування нерухомим майном);<br />
* заява власника відчужуваної квартири, будинку про відмову від здійснення права переважної покупки частини в загальній частковій власності. Необхідно у випадку продажу частини відчужуваної квартири/житлового будинку;<br />
* заява особи, яка не є власником, але зареєстрована у квартирі, яка відчужується, про те, що їй відомо про укладання договору, і зобов’язана знятись з реєстрації;<br />
* довідка з міської (сільської) ради про те, що земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок, не приватизована і державний акт не видавався, якщо земельна ділянка не приватизована;<br />
* довідка з Управління земельних ресурсів про розмір земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, та кадастровий номер земельної ділянки (крім квартир в багатоквартирних будинках);<br />
* також обов’язкова присутність подружжя відчужувача та набувача (при наявності) зі своїм паспортом, оригіналом РНОКПП та свідоцтвом про реєстрацію шлюбу, яка нотаріально посвідчує згоду на відчуження або придбання майна;<br />
* інші довідки, документи, заяви, посвідчення.<br />
<br />
== Податок на доходи фізичних осіб при відчуженні нерухомого майна ==<br />
<br />
Порядок нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб при відчуженні нерухомого майна регулюється статтями 172, 174 Податкового кодексу України.<br /><br />
Згідно п. 172.2. ст. 172 Кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 Кодексу, тобто 5 відсотків з суми одержаного доходу та півтора відсотка військового збору, визначеного п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України. Дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче обов’язкової оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої незалежним сертифікованим експертом.<br /><br />
У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.<br /><br />
Суми податку та платежу визначаються самостійно особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, сплачуються через банківські установи до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.<br />
Проте згідно п. 172.1. статті 172 Кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом одного календарного року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.<br /><br />
Також слід врахувати і положення пункту 172.7. ст. 172 Кодексу, де зазначається, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу. Тобто суб’єкт господарювання, юридична особа чи підприємець, самостійно нараховує суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору і перераховує їх до бюджету незалежно від того, є вона продавцем чи покупцем, а на руки фізичній особі видає суму коштів вартості нерухомого майна за мінусом сплачених податків.<br />
При обміні об'єкта нерухомості на інший, тобто при укладенні договору міни, оподатковується тільки дохід платника податку у вигляді отриманої ним грошової компенсації від відчуження більш дорогого нерухомого майна, якщо реалізоване майно було у його власності менше 3-х років, за ставкою 5 відсотків податку на доходи фізичних осіб та 1,5 відсотка військового збору. Коли більше 3-х років дохід від продажу даного майна не оподатковується.<br />
Дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості, що здійснюються фізичними особами - нерезидентами, оподатковується згідно із цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставкою, визначеною у пункті 167.1 статті 167 Кодексу – 18 відсотків.<br /><br />
Що стосується нерухомого майна отриманого як спадщина, то не визнається доходом і відповідно звільняється від оподаткування об’єкти спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення, до яких відносяться діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, батьки та рідні брати і сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.<br />
Крім того, за нульовою ставкою оподатковується отримана спадщина особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та коли нерухоме майно успадковується дитиною-інвалідом.<br />
У решті випадків дохід від отриманого в спадщину майна оподатковується за ставкою 5 відсотків податку на доходи фізичних осіб. У разі отримання спадщини від спадкодавця-нерезидента та для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента, ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18 відсотків.<br /><br />
Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об'єкта нерухомості підлягає оподаткуванню згідно з положеннями статті 172 Податкового кодексу України.<br />
Об’єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 статті 174 Кодексу, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими для оподаткування спадщини.<br />
Згідно п.179.2. ст. 179 Кодексу обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок та у вигляді об'єктів спадщини, які оподатковуються за нульовою ставкою податку або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 Кодексу.<br /><br />
За своєю правовою природою договір довічного утримання є відчуженням нерухомого майна, що передається у власність другій стороні, то для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором він розглядається державною фіскальною службою як продаж і відповідно підлягає оподаткуванню за вищенаведеними правилами.<br /><br />
До прикладу, перебуваючи в Центрі обслуговування платників однієї податкової інспекції, я став свідком, того, як податковий консультант допомагав молодому чоловікові заповнювати декларацію про отримані доходи у 2016 році за отриманий в дарунок гараж. Коли дійшло до визначення суми податку, консультант сказав: "Сума податку на доходи фізичних осіб в розмірі 5 відсотків та 1,5 відсотка військового збору визначається із вартості гаражу, зазначеної у нотаріально посвідченому договорі дарування". На моє запитання, чи ним було сплачено податки при посвідченні нотаріусом договору дарування, отримав підтвердження про те, що чоловік не пам’ятав скільки і квитанцію про сплати даних платежів нотаріус залишив у себе. При подальшій розмові виявилось, що особа насправді купила цей гараж, а не отримала в подарунок. Про укладання договору дарування настояв продавець, мотивуючи це тим, що буде до сплати менше податків. Як бачимо, даний випадок свідчить про практично нульову юридичну обізнаність населення у таких важливих аспектах з відчуження майна. Тобто юридично грамотний продавець переклав свої обов’язки сплати податків при продажі майна шляхом його дарування на іншу особу. При цьому ця особа при сплаті цих податків при нотаріальному посвідченні даного договору готова була сплатити їх ще раз шляхом подання декларації про доходи і зазначення до сплати цих податків. Мало того, посилаючись на вищезазначену статтю 179 Податкового кодексу України, у випадку нотаріального посвідчення договору дарування та сплати податків, громадянин має право не подавати до податкового органу декларацію. У разі коли ви маєте бажання все ж таки подати декларацію, до неї необхідно додати копії документів, які підтверджують сплату податків, та можете подати пояснювальну записку, при яких обставинах вони були сплачені.<br />
Окремим питанням слід розглянути те, що у багатьох випадках нотаріуси залишають у себе оригінали документів, які свідчать про сплату обов’язкових податків та платежів. Запам’ятайте, оригінали таких платіжних документів залишаються у особи, яка їх заплатила, а нотаріусу ви можете дозволити зняти з них ксерокопію, яка додається до матеріалів справи.<br /><br />
При відчуженні нерухомого майна юридичною особою необов’язково проводити незалежну експертну оцінку майна, вартість якого визначається на підставі балансової вартості, зазначеної у бухгалтерському обліку підприємства, що деколи у десятки разів менше за його реальну ринкову вартість. Це дає змогу підприємствам не тільки отримувати необліковану готівку в розмірі різниці вартості об’єкта нерухомості, а й уникати сплати податку на прибуток підприємств. Ставка даного податку для юридичних осіб, які перебувають на загальній системі оподаткування, на сьогодні становить 18 відсотків і оподаткуванню цим податком підлягає отриманий дохід у вигляді різниці між продажною ціною об’єкта нерухомості та його балансовою вартістю. У разі реалізації майна за залишковою балансовою вартістю відсутня база оподаткування.<br /><br />
Згідно п. 292.2. ст. 292 Кодексу при продажу основних засобів (у т. ч. нерухомого майна) юридичними особами, які перебувають на спрощеній системі оподаткування і є платниками єдиного податку, дохід визначається як сума коштів, отриманих від продажу таких основних засобів. Проте, якщо основні засоби продані після їх використання протягом 12 календарних місяців з дня введення в експлуатацію, дохід для нарахування єдиного податку визначається як різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу.<br /><br />
Що стосується податку на додану вартість, то відчуження майна податковим законодавством прирівнюється до продажу і оподатковується за ставкою 20 відсотків від суми продажу.<br /><br />
Згідно п.п. 196.1.7. п.196.1. ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування операції з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб. Дуже часто це положення використовують підприємства чи фізичні особи, маючи на меті придбання великовартісного нерухомого майна або неподільних майнових комплексів у юридичної особи. Шляхом законного придбання необхідної частки в статутному капіталі підприємства, стають засновниками цього підприємства і через певний проміжок часу проводять державну реєстрацію свого виходу із засновників даного підприємства, шляхом поділу або виділення, зрозуміло виходять разом з потрібним нерухомим майном, балансова вартість якого значно менша за ринкову, але відповідає раніше придбаній вартості частки статутного капіталу юридичної особи. Тим самим уникаючи сплати до бюджету значних сум податку на доходи фізичних осіб або податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. <br /><br />
При посвідченні договорів відчуження нерухомого майна також одноразово стягується плата у розмірі державного мита – 1 відсотка від суми договору та отримувач майна сплачує внесок у Пенсійний фонд в розмірі 1 відсотка від суми договору.<br />
Також при цьому слід пам’ятати, що Національним банком прийнято вимоги про обов'язковий безготівковий розрахунок при укладанні угод вартістю від 150 000 гривень і вище. У разі якщо вартість нерухомого майна перевищуватиме зазначену суму, для проведення розрахунку за договором сторонам необхідно відкривати розрахункові рахунки в банку для перерахування коштів, що само собою тягне додаткові витрати коштів у вигляді комісійних відрахувань та часу на саме відкриття рахунку.<br />
== Порядок визнання договорів недійсними та їх скасування ==<br />
Нерідко до адвокатів звертаються громадяни з проханнями визнати недійсними та скасувати договори купівлі-продажу майна або отримання його за заповітом, даруванням та інше.<br />
Відповідно до положень Глави 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів громадян. Підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів визначаються нормами цієї Глави (статті 215-236).<br /><br />
<br />
Загальні вимоги щодо недійсності правочину сформульовані в ст. 215 ЦК, в якій записано таке:<br />
* підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.<br />
* недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.<br />
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.<br />
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).<br />
Тобто визнати правочин недійсним в разі незгоди однієї із сторін або третіх осіб може тільки суд.<br />
Таким чином, в разі невірного документального оформлення прав власності виникає ризик подальшого судового розгляду такого правочину та визнання його недійсним. Задля уникнення таких ситуацій потрібно звертатися до фахівців права, які у змозі надати консультацію, здійснити правову оцінку та супровід такого правочину.</div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%AF%D0%BA_%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82_%D0%BD%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BC&diff=5693Як визнати заповіт недійсним2018-03-13T13:15:11Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: </p>
<hr />
<div>== Нормативна база ==<br />
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]<br />
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]<br />
== Поняття та види недійсного заповіту ==<br />
Заповіт – це розпорядження, зроблена на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця.<br /><br />
Якщо після смерті близької людини Ви дізналися, що вона заповіла своє майно іншій особі, і це рішення спадкодавця є дивним, то в першу чергу, переконайтесь, що таке рішення було законним.<br /><br />
Нажаль, дуже часто зустрічаються випадки, коли нечесні, недобросовісні громадяни, які бажають швидко та без зусиль одержати майно для свого збагачення, одурюють людей похилого віку, незаконними схемами змушують людей складати заповіти а свою користь, тим самим позбавляючи законних спадкоємців їх права на спадок.<br /><br />
Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача). Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. <br />
Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.<br /><br />
Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (ст. ст. 1247, 1248 ЦКУ).<br /><br />
До нікчемних заповітів відносяться:<br />
* заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;<br />
* вчинені через представника;<br />
* посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;<br />
* посвідчені не уповноваженою на це особою;<br />
* секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (ст. 1249 ЦКУ);<br />
* посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (ст. 1253 ЦКУ);<br />
* заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (ст. 1307 ЦКУ).<br />
За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.<br />
Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться вище).<br />
== Коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним ==<br />
Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.<br /><br />
Такими особами можуть бути:<br /><br />
* спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 Цивільного кодексу України,<br />
* спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,<br />
* спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),<br />
* особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.<br />
<br />
<br />
==Обов'язкова частка у спадщині ==<br />
<br />
При визнанні заповіту недійсним, перш за все необхідно встановити, чи було включено до заповіту обов’язкову частку у спадщині.<br /><br />
Так, відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкоємця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.<br /><br />
Заповідач не має право усунути від спадкування осіб, які претендують на обов’язкову частку у спадщині, шляхом вказівки про позбавлення їх права на спадщину.<br /><br />
При цьому слід врахувати, що розмір обов’язкової частки може бути зменшений в судовому порядку з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.<br /><br />
Такими обставинами можуть бути: неприязні стосунки між спадкоємцем та спадкодавцем, погане поводження із спадкодавцем, не надання потрібної спадкодавцю допомоги через похилий вік, тяжку хворобу, каліцтво тощо. Такий «обов’язковий» спадкоємець може бути взагалі усунутий від спадкування судом на підставі ч. ч. 5,6 ст. 1224 ЦК України.<br /> До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.<br /> Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.<br />
<br />
== Підстави визнання заповіту недійсним ==<br />
Підставами визнання недійсним заповіту є:<br /><br />
* складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;<br />
* складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення;<br />
* при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.<br />
Розглянемо окремо кожну з підстав визнання заповіту недійсним.<br /><br />
Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до ст. 1234 ЦК України право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.<br /><br />
Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.<br /><br />
Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.<br /><br />
Вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та має бути особисто підписаний заповідачем.<br /><br />
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. При цьому, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках.<br /><br />
Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.<br /><br />
Свідками не можуть бути: <br /><br />
* нотаріус; <br />
* особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; <br />
* особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. <br />
Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.<br /><br />
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 Цивільного кодексу України. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.<br /><br />
[[Категорія: Цивільне право]]<br />
[[Категорія:Спадкове право]]<br />
[[Категорія:Суди]]</div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9E%D0%BF%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D1%96_%D0%BF%D1%96%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B0%D0%B4_%D0%B4%D1%96%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B8&diff=5382Опіка і піклування над дітьми2018-02-09T08:09:49Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: Створена сторінка: == Поняття опіки та піклування над дітьми == Опіка і піклування — форма влаштування діте...</p>
<hr />
<div>== Поняття опіки та піклування над дітьми ==<br />
Опіка і піклування — форма влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою їх ут¬римання, виховання і навчання, а також для захисту їх прав та інтересів. Таким чином, опіка, піклування встанов¬люється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дити¬ною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування — над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.<br />
Норми, які регулюють правовідносини в зазначеній сфері, закріплені в чинному законодавстві України, а саме: у главі 19 «Опіка та піклування над дітьми» Сімейного ко¬дексу України, у главі 6 «Опіка та піклування» Цивільного кодексу України, у Законі України «Про охорону дитин¬ства», Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, поз¬бавлених батьківської опіки».<br />
До того ж, з метою виконання заходів щодо поліпшен¬ня становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківської опіки, спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці й соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 були затверджені Правила опіки й піклування.<br />
<br /><br />
Опіка (піклування) над дітьми встановлюється, якщо батьки: померли, невідомі, визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіка (піклування) може бути встановлена й за життя батьків дітей у випад¬ках, коли батьки:<br />
* судом позбавлені батьківських прав або ухвалено рішення про відібрання дитини й передачу її під опіку не¬залежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дити¬ни;<br />
* визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворими, розумово відсталими або перебувають на тривалому стаціонарно¬му лікуванні в лікувально-профілактичній установі або на державному втримуванні в будинках-інтернатах);<br />
* понад шість місяців не можуть займатися вихован¬ням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на трива¬лий час за здійснення злочину, за станом здоров'я (інваліди І — II групи) і т.п.);<br />
* понад шість місяців не проживають разом з дити¬ною й без поважних причин не беруть участі в її вихо¬ванні й утриманні, не проявляють до дитини батьків¬ської уваги й турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складе¬ними органами внутрішніх справ;<br />
* відмовилися від дітей у встановленому законом по¬рядку;<br />
* виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон або перебувають у три¬валому відрядженні;<br />
* перебувають під слідством.<br />
Опіка (піклування) установлюється за місцем прожи¬вання особи, що підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника).<br />
Рішення про встановлення опіки (піклування) повинне бути прийняте не пізніше місячного строку з моменту, ко¬ли відповідному органу опіки й піклування стало відомо про необхідність установлення опіки або піклування.<br />
Для безпосереднього здійснення опіки й піклування органами опіки й піклування призначається опікун або піклувальник. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призна¬ченні опікуна (піклувальника) беруться до уваги мож¬ливість виконувати опікунські обов'язки, відносини між опікуном (піклувальником) і підопічним. Опікун або піклувальник призначається лише з їхньої згоди й, як правило, із числа родичів або близьких підопічному осіб.<br /><br />
<br />
Переважне право серед кількох людей, які бажають ста¬ти опікунами або піклувальниками над дитиною, надаєть¬ся; родичам дитини незалежно від місця їхнього прожи¬вання, особам, у сім’ї яких проживає дитина під час виник¬нення підстав щодо встановлення опіки або піклування. При досягненні дитиною десятилітнього віку враховуються її побажання.<br />
Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років, визнані у встановленому поряд¬ку недієздатними або обмежено дієздатними, перебува¬ють на обліку або лікуються в психоневрологічних і нар¬кологічних установах, раніше були опікунами або піклувальниками й з їхньої вини опіка (піклування) бу¬ли припинені, позбавлені батьківських прав, інтереси яких суперечать інтересам осіб, які підлягають опіці або піклуванню, засуджені за здійснення тяжкого злочину.<br /><br />
<br />
Якщо дитина постійно проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладають¬ся на адміністрацію цих закладів.<br />
<br />
== Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування ==<br />
<br />
Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право:<br />
* на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;<br />
* на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;<br />
* на збереження права користування житлом, у яко¬му вона проживала до встановлення опіки або піклуван¬ня. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;<br />
* на захист від зловживань з боку опікуна або піклу¬вальника.<br /><br />
<br />
Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника та інших соціаль¬них виплат, призначених дитині відповідно до законів Ук¬раїни, а також права власності дитини на ці виплати.<br />
<br />
== Права та обов’язки опікуна ==<br />
Опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дити¬ну, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, ду¬ховний розвиток, забезпечити одержання дитиною пов¬ної загальної середньої освіти. Ці особи мають право самостійно визначати способи виховання дитини з ура¬хуванням її думки і рекомендацій органу опіки та піклу¬вання. Вони також вправі вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі за¬кону або рішення суду.<br />
Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини. Цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника визначені у Цивільному кодексі України, зокрема в ст. 67 та 69.<br /><br />
<br />
Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про ство¬рення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. <br /><br />
Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розви¬ток.<br /><br />
Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.<br /><br />
Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.<br /><br />
Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.<br />
<br />
== Права та обов’язки піклувальника ==<br />
<br />
Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язанний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.<br /><br />
<br />
Піклувальник дає згоду па вчинення підопічним пев¬них правочинів.<br /><br />
<br />
Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо за¬хисту цивільних прав та інтересів підопічного.<br /><br />
<br />
<br />
== Припинення опіки та піклування ==<br />
<br />
Опіка припиняється у разі:<br />
* передачі малолітньої особи батькам (усиповлювачам);<br />
* досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьо¬му разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником безспеціального рішення щодо цього.<br /><br />
<br />
Піклування припиняється у разі:<br />
# досягнення фізичною особою повноліття;<br />
# реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;<br />
# надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.<br /><br />
<br />
Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини.<br />
Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. <br />
Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.<br /><br />
<br />
Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.<br />
За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.<br /><br />
<br />
Крім того, звільнення від обов'язків опікуна та піклувальника дитини може бути тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування.<br />
<br />
== Органи опіки і піклування. Їх повноваження ==<br />
<br />
Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.<br /><br />
<br />
У селищах і селах справами опіки і піклування безпо¬середньо відають виконавчі комітети сільських і селищ¬них рад.<br /><br />
<br />
Органи освіти здійснюють діяльність з питань вияв¬лення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавле¬них батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатіврізних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування) та з інших питань, що належать до їх компетенції.<br /><br />
<br />
Органи в справах сім'ї та молоді, служби в справах не¬повнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків¬ського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї (прийомні сім'ї, дитячі бу¬динки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.<br />
Органи соціального захисту населення здійснюють діяльність щодо забезпечення догляду, надання соціаль¬но-побутового та медичного обслуговування громадя¬нам похилого віку, інвалідам і дітям з вадами фізичного та розумового розвитку, які цього потребують.<br /><br />
<br />
Органи охорони здоров’я здійснюють діяльність (діаг¬ностичну, лікувальну, експертну) щодо осіб, визнаних су¬дом недієздатними внаслідок психічних захворювань або визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловжи¬вання спиртними напоями чи наркотичними речовинами, а також щодо утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до трьох років у будинках дитини.<br />
Для допомоги в роботі при органах опіки та піклування створюються опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду¬вання і громадськості. Обов'язки секретаря опікунської ра¬ди виконує штатний інспектор опікунської ради.<br /><br />
Органи опіки та піклування відповідно до покладе¬них на них завдань та розподілу повноважень між струк¬турними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації:<br />
* вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування;<br />
* ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування);<br />
* здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;<br />
* забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування);<br />
* розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами;<br />
* вирішують згідно з чинним законодавством питання щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою (піклуванням);<br />
* розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;<br />
* розглядають скарги на дії опікунів (піклувальників);<br />
* вирішують питання щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не ма¬ють житла;<br />
* вживають заходів щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);<br />
* беруть участь у розгляді судами спорів, пов’язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);<br />
* установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках;<br />
* оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка;<br />
* охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми;<br />
* провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.</div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%97%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%96%D0%B7_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D1%96%D0%B9_%D1%83_%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85_%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D1%85_%D1%96%D0%BD%D1%88%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8_%D0%B1%D0%B5%D0%B7_%D1%97%D1%97_%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F&diff=5381Зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення2018-02-09T07:49:18Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: Створена сторінка: == Зобов’язання із вчинення дій без доручення == За зобов'язанням із вчинення дій у майн...</p>
<hr />
<div>== Зобов’язання із вчинення дій без доручення ==<br />
<br />
За зобов'язанням із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення особа вчиняє дії, спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків для майнових інтересів іншої особи без її доручення.<br /><br />
<br />
Правове регулювання зобов'язання здійснює глава 79 ЦК.<br /><br />
<br />
Суб'єктами зобов'язання є особа, що здійснює дії без доручення в інтересах іншої особи, та особа, в інтересах якої вчиняються такі дії.<br />
Предметом зобов'язання є вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення. Таким поняттям охоплюються як фактичні (виконання термінових ремонтних робіт, сплата квартирної плати, внесення податкових або інших обов'язкових платежів тощо), так і юридичні дії (вчинення та виконання правочинів та інших юридичних актів). Причому дії має бути вчинено добровільно без правової підстави (договору або згоди укласти договір у майбутньому), однак із дотриманням відповідних правил про доручення.<br /><br />
<br />
Зміст зобов'язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення становлять права та обов'язки сторін.<br />
Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана:<br /><br />
# за першої нагоди повідомити її про свої дії. Причому, якщо ці дії схвалить інша особа, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх заходів, що залежать від неї, щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів (ст. 1158 ЦК)2) ;<br />
# негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої було вчинено дії, звіт про ці дії та передати їй усе, що при цьому було одержано (ст. 1160 ЦК).<br /><br />
<br />
Основним обов'язком особи, в інтересах якої вчиняються такі дії, є обов'язок відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких було вчинено дії. Вона має право відмовити у відшкодуванні, якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, за першої нагоди не повідомила її про свої дії. <br />
== Сторони зобов'язання ==<br />
Сторонами зобов'язання виступають:<br /><br />
# особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи (у римському праві такого учасника називали гестор);<br />
# особа, на користь якої такі дії вчинялися (домінус). Для зручності слід скористатися цією термінологією. Предметом зобов'язання є дії, які вчиняє гестор в інтересах домінуса, а змістом зобов'язання є права та обов'язки сторін.<br />
<br />
Серед обов'язків гестора слід зазначити такі:<br /><br />
<br />
* діяти обачливо, щоб не зашкодити інтересам домінуса;<br />
* при першій нагоді сповістити домінуса про виконане;<br />
* негайно надавати звіт про виконане.<br /><br />
<br />
"Перша нагода" та "негайно" - поняття за своїм характером оціночні, їх зміст необхідно з'ясовувати, виходячи із предмета зобов'язання, звичаїв торгівельного обігу, засад розумності та добросовісності.<br />
Головний обов'язок домінуса - відшкодувати витрати. Якщо домінус схвалює дії гестора - до відносин застосовуються норми договору доручення.<br /><br />
<br />
== Недоговірні зобов'язання без спеціального доручення ==<br />
<br />
Спеціальним видом зобов'язання є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою у майнових інтересах іншої, без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим (статті 1158-1160 ЦК).<br />
<br /><br />
Мета цього інституту - врегулювати відносини, що виникають при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень.<br />
<br /><br />
У житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла.<br />
<br /><br />
Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи, захистити її як майнові, так і немайнові інтереси. Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, у законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інтересах якої ці дії вчиняються.<br />
<br /><br />
Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір (доручення, зберігання).<br /><br />
<br />
== Умови виникнення зобов’язань з вчинення дій у майнових інтересах ==<br />
<br />
Зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов:<br />
# між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні будь-які договірні відносини. Якщо між сторонами був укладений відповідний договір - доручення, зберігання, охорони, перевезення тощо, то відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами відповідного договору;<br />
# вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна:<br />
* не входить у коло службових обов'язків особи, яка ці дії вчинила (дії пожежника, охоронця, сторожа);<br />
* не пов'язані із статутною діяльністю певної організації (благодійного фонду);<br />
* не випливає із вимог закону (дії батьків, опікунів щодо малолітніх дітей, недієздатних осіб);<br />
# дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто громадянин, який їх вчиняє, не має свого самостійного інтересу в таких діях. Якщо громадянин вважає справу своєю і вчиняє певні дії не тому, що бажає піклуватися про чужий інтерес, а керуючись виключно своїми інтересами, то, відповідно, і положення цього інституту не можуть застосовуватися. Так, якщо співвласник виконує ремонт спільної речі, він вчиняє такі дії насамперед у своєму інтересі, тому і правовідносини, які виникають, будуть регулюватися відповідними статтями інституту спільної власності;<br />
# дії, які вчинялися, є правомірними, тобто вони не суперечать чинним законам та підзаконним актам і не ставлять за мету досягнення протиправної дії. Так, якщо особа у спеку поливає сусідську плантацію маку, а потім почне вимагати відшкодування витрат, зобов'язання не може виникнути, оскільки у законодавчому порядку приватним особам заборонено вирощувати макові плантації;<br />
# дії, які вчиняються, не повинні суперечити фактичним намірам особи, в інтересах якої вони вчиняються. Наприклад, власник бажав знищити своє майно, а інша особа почала вживати заходів, щоб його зберегти;<br />
# особа, яка вчиняла такі дії, позбавлена можливості повідомити про це зацікавлену особу й отримати від неї певні вказівки. Так, унаслідок дощів, вода почала заливати підвал сусідського будинку, власник якого перебуває у закордонному відрядженні. Особа домовляється з робітниками, доручає їм викопати траншею і відводить воду від сусідського будинку. Виникнення такого роду зобов'язань виключається, якщо із зацікавленою особою є можливість зв'язатися і сповістити про загрожуючу її майну небезпеку;<br />
# дії за своїм характером становлять не лише користь для особи, а й є єдиною можливістю усунення негативних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи псування майна. Тобто дії за своїм характером повинні бути не лише корисними, а й являти собою єдину можливість відвернення настання шкідливих наслідків (знищення майна чи його пошкодження, отримання прибутків тощо). Так, якщо у гуртожитку студент дізнався, що його сусід іде ввечері на побачення з дівчиною і побіг за квітами, сусід вирішив зробити приємне своєму колезі й відніс у термінову хімчистку його костюм, розраховуючи не лише на подяку, а й на повернення сплачених коштів, то цивільно-правове зобов'язання у цьому випадку не виникає, оскільки корисність дій не завжди зумовлює їх необхідність;<br />
# громадян, який вчиняє дії в інтересах іншої особи, не переслідує мети набути будь-якої вигоди для такої особи, збільшити її майно чи надати майну додаткових якісних ознак, його мета - вчинити такі дії, які дозволяють уникнути заподіяння шкоди інтересам іншої особи;<br />
# дії чужому інтересу не повинні продовжуватися, якщо стало відомо, що вони не схвалюються зацікавленою особою;<br />
# понесені витрати мають були виправданими. Звичайно, якщо відвертаючи небезпеку від будь-якої речі, особа витратить коштів значно більше ніж вартість врятованої речі, то виникає сумнів у необхідності вчинення таких дій. Тому, в цьому випадку, розмір відшкодування повинен обмежуватися реальною вартістю майна, яке було врятоване, або розміром шкоди, яка була відвернута, а не реальними витратами.<br />
Не можуть вважатися вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення випадки, коли між особами існують договірні відносини, і ті чи інші дії хоча і не передбачені безпосередньо договором, проте повинні чи можуть вчиняються відповідно до спеціальних норм закону. Так, транспортне законодавство надає перевізнику право за певних умов реалізувати швидкопсувний вантаж, коли виникла загроза його псування; підрядник має право відмовитися від договору, якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних чи санітарних правил тощо.<br />
Особа, яка вчиняла дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право на відшкодування витрат, незалежно від досягнення позитивного результату. Якщо ж при вчиненні таких дій витрати не були понесені, то, відповідно, відсутні й підстави вимагати будь-які кошти, оскільки сплата винагороди за цим зобов'язанням не передбачена.</div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%B3%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%8C&diff=5362Накладення адміністративних стягнень2018-02-08T10:27:06Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: Створена сторінка: == Поняття адміністративних стягнень == <br /> Адміністративна відповідальність реалізує...</p>
<hr />
<div>== Поняття адміністративних стягнень == <br />
<br /><br />
Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.<br /><br />
<br />
Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавлені або обмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Про те покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. За вчинений проступок громадянин або позбавляється будь-якого суб'єктивного права, або обмежується його правосуб' єктність, або на нього покладаються спеціальні "штрафні" обов'язки. <br /><br />
<br />
Тобто, можна дати наступне поняття адміністративного стягнення - це заходи примусу, що застосовуються уповноваженими державними органами, як правило виконавчої влади, від імені держави до осіб, винних у скоєнні адміністративного правопорушення.<br /><br />
<br />
== Система адміністративних стягнень == <br />
<br /><br />
Систему адміністративних стягнень закріплено в ст.24 КУпАП, в якій їх перераховано з врахуванням зростання суворості:<br />
* попередження (ст.26 КУпАП);<br />
* штраф (ст.27 КУпАП);<br />
* оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення (ст.28 КУпАП);<br />
* конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст.29 КУпАП);<br />
* позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (ст.30 КУпАП);<br />
* громадські роботи (ст.31-1 КУпАП)<br />
* виправні роботи (ст.31 КУпАП);<br />
* адміністративний арешт (ст.32 КУпАП).<br /><br />
<br />
До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване видворення за межі України. З перерахованих адміністративних стягнень конфіскація та оплатне вилучення в окремих випадках можуть застосовуватися як основні, так і додаткові стягнення, інші тільки як основні.<br /><br />
<br />
== Заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх ==<br />
<br /><br />
Крім стягнень передбачених ст.24 КУпАП в ст.24-1 законодавець передбачив заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх, які скоїли правопорушення у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років.<br /><br />
До них відносяться:<br />
# зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;<br />
# застереження;<br />
# догана або сувора догана;<br />
# передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.<br />
<br />
Зобов'язання привселюдно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого є найменш суворою мірою. Воно застосовується органом адміністративної юрисдикції в тих випадках, коли він дійшов висновку, що неповнолітній усвідомив неправомірність свого поводження, суспільну шкідливість вчиненого діяння і покаявся в цьому.<br /><br />
<br />
Застереження - більш суворий захід виховного впливу, і полягає він в усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції офіційного, від імені держави, осуду й осудження неповнолітнього правопорушника і його поводження, що проявилося в здійсненні адміністративного правопорушення, яке не становить великої громадської небезпеки.<br /><br />
<br />
Догана чи сувора догана - захід морально-психологічного впливу, який застосовується до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання встановлених правил поведінки і здійснення правопорушень, що свідчать про формування антигромадської установки. Догана чи сувора догана вважаються більш жорсткими заходами стягнення, ніж попередження неповнолітнього. Вони супроводжуються офіційним, від імені держави, суворим осудом і осудженням неповнолітнього правопорушника і вчиненого ним діяння.<br /><br />
<br />
Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному чи трудовому колективу являє собою покладання органом адміністративної юрисдикції на відповідний .колектив з його (колективу) згоди обов'язку здійснювати виховний вплив на неповнолітнього і контролювати його поведінку.<br /><br />
<br />
Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам полягає в покладанні на них обов'язків з виховання піднаглядного і контролю за його поведінкою.<br />
При передачі неповнолітнього під нагляд батькам, особам, що їх заміщають, педагогічному чи трудовому колективу орган адміністративної юрисдикції не встановлює термінів такого нагляду. Однак на практиці нагляд зазначеними особами здійснюється, як правило, протягом не менше року.<br /><br />
<br />
Зазначені заходи застосовуються в адміністративно-судовому порядку і спрямовані на забезпечення виховного впливу щодо неповнолітнього. На відміну від аналогічних примусових заходів виховного характеру, які застосовуються в ст.105 КК:<br />
# адміністративні заходи впливу передбачені ст.24-1 КУпАП не відноситься до обставин, що звільняють від покарання;<br />
# з перерахованих заходів лише застереження та передача під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють мають аналогію в кримінальному законодавстві;<br />
# при здійсненні адміністративного впливу на неповнолітнього застосовується лише один захід, в кримінально-правовій нормі до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру;<br />
# в КУпАП не визначається тривалість і порядок проведення заходів виховного впливу, в ч.3 ст.105 КК зазначається тривалість здійснення деяких заходів.<br /><br />
<br />
Заходи виховного впливу, що застосовуються до неповнолітніх відмежовуються від адміністративних стягнень наступним: <br />
# адміністративні стягнення застосовуються майже до усіх фізичних осіб, які вчинили правопорушення, заходи впливу застосовуються лише до неповнолітніх правопорушників; <br />
# адміністративні стягнення застосовуються за найшкідливіші (суспільно небезпечні) правопорушення, зокрема і ті, які вчиненні неповнолітніми (ст.13 КУпАП); <br />
# на відміну від адміністративних стягнень, заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх носять виховний та попереджувальний характер, і не є штрафними санкціями; <br />
# на відміну від заходів виховного впливу, система адміністративних стягнень, яка передбачена ст.24 КУпАП подається в законодавстві з урахуванням зростання їх суворості, заходи виховного впливу характеризуються однаковою мірою суворості (пояснюється це тим, що вони носять виховне спрямування); <br />
# на відміну від адміністративних стягнень питання виконання постанов про застосування заходів виховного впливу не врегульовано законодавством.<br />
<br />
== Загальні правила накладення стягнень за адміністративні правопорушення ==<br />
<br />
Загальні правила накладення стягнень за адміністративні правопорушення, які конкретизують і поглиблюють конституційні принципи законності, гуманізму, індивідуалізації адміністративної відповідальності, закріплено в главі ІУ КУпАП України.<br /><br />
<br />
Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (ст.33 КУпАП).<br /><br />
<br />
Особу порушника характеризують, перш за все, ознаки, властиві суб' єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім'ї, колег по роботі, навчанню тощо. Всі ці обставини мають бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.<br /><br />
<br />
При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо (ч.1 ст.36 КУпАП). Такий порядок застосування стягнень зумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї ж особи вирішують частіше за все різні державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості. <br /><br />
<br />
Наприклад, громадянин, перебуваючи в п'яному вигляді, що ображає людську гідність і суспільну мораль порушив тишу в громадському місці. За перше правопорушення стягнення накладає начальник (заступник начальника) органу внутрішніх справ, а за друге - адміністративна комісія. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. <br /><br />
<br />
До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень (ч.2 ст.36 КУпАП). Так, при одночасному розгляді справ про незаконну тор-гівельну діяльність і злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, вчинених однією особою, суддя районного (міського) суду може застосувати адміністративний арешт на строк до 15 діб з конфіскацією предметів незаконної торгівлі. <br /><br />
<br />
Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення (ч.1 ст.38 КУпАП). Таким чином, для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При цьому день вчинення правопорушення в 2-місячний строк не включається. Строк спливає о 24 годині останньої доби другого місяця.<br /><br />
<br />
При триваючому правопорушенні початок перебігу строку давності визначається по-іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером триваючих правопорушень. Вони вчинюються більш менш тривалого часу, характеризуються безперервним здійсненням єдиного діяння. До них може бути віднесено, наприклад, ухилення від прибуття за викликом в прокуратуру, зберігання міцних напоїв домашнього виготовлення, проживання без паспорта тощо.<br />
У разі відмови з порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову з порушенні кримінальної справи або про її закриття (ч.2 ст.38 КУпАП).<br /><br />
<br />
В ч.2 ст.328 КУпАП законодавець вказує, що у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, стягнення у вигляді попередження, штрафу може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. При цьому товари та транспортні засоби підлягають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.<br /><br />
<br />
Адміністративне стягнення за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, може бути накладено не пізніше як через шість місяців з дня його вчинення (ст.12 Закону України "Про боротьбу з корупцією").<br />
Накладення адміністративного стягнення тягне для порушника певні несприятливі юридичні наслідки. По-перше, повторне, протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визнається обтяжливою обставиною, про що вище вже згадувалось. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. По-третє, в окремих випадках, повторне вчинення однорідного правопорушення тягне кримінальну відповідальність. У зв'язку з цим ст.39 КУпАП встановила строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення адміністративного стягнення і становить один рік.<br /><br />
<br />
Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню не потрібно видання будь-якого спеціального документа. <br /><br />
<br />
Стягнення погашається автоматично після закінчення річного строку і при невчиненні протягом цього строку нового адміністративного проступку. <br /><br />
<br />
Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку переривається. Давність в цих випадках починається з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення призначеного за новий вчинений проступок.</div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyihttps://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%96%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8._%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D1%96_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8_%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%96%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8&diff=5360Поняття заробітної плати. Порядок і строки виплати заробітної плати2018-02-08T10:01:16Z<p>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi: Створена сторінка: == Поняття, форми та види заробітної плати == <br /> Поняття оплати праці як економічної і п...</p>
<hr />
<div>== Поняття, форми та види заробітної плати ==<br />
<br /><br />
<br />
Поняття оплати праці як економічної і правової категорії характеризують різні сторони одного і того ж складного суспільного явища.<br /><br />
<br />
Для роботодавця оплата праці є платою за робочу силу і складає одну із основних статей витрат у собівартості товарів та послуг, що надаються. Для працівника заробітна плата — це основна частина його особистого доходу, засіб відтворення робочої сили і поліпшення рівня благополуччя самого працівника та його сім'ї.<br /><br />
<br />
Оплата праці як економічна категорія іноді трактується досить широко і включає не тільки оплату праці осіб, які перебувають у трудових відносинах, але й доходи представників вільних професій, приватних підприємців та осіб, які працюють на основі цивільно-правових договорів.<br /><br />
<br />
Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за встановлений період часу (переважно за місяць). Реальна заробітна плата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, або як її ще називають «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги, що надаються.<br /><br />
<br />
Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента.<br /><br />
<br />
Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова. Однак в умовах економічного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підприємствах з працівниками розраховуються виробленою продукцією.<br /><br />
<br />
Стаття 23 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на її території. За Конституцією України, як відомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробітна плата повинна виплачуватись у гривнях. <br /><br />
<br />
За вітчизняним законодавством (ст. 1 Закону України «Про оплату праці») заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.<br /><br />
<br />
Заробітна плата — це така винагорода, розмір якої визначається за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудовому договорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схеми посадових окладів і тарифні ставки для працівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зобов'язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.<br /><br />
<br />
Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені у колективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за визначений законом мінімальний розмір оплати праці.<br /><br />
<br />
Розрізняють основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.<br /><br />
<br />
Стаття 2 Закону «Про оплату праці» визначає основну заробітну плату як винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді відрядних розцінок, тарифних ставок або посадових окладів. До основної заробітної плати належать також суми процентних або комісійних нарахувань, отриманих від реалізації продукції, у випадках, коли вони є основним видом оплати праці, а також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення, а також оплата, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві, особам, які перебувають у трудових відносинах.<br /><br />
<br />
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені законодавством, колективним чи трудовим договором норми праці, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Сюди належать передбачені чинним законодавством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу кваліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами; персональні надбавки; за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професій (посад); за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробництва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.<br /><br />
<br />
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати встановлюються у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, це компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства або які виплачуються понад встановлені норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати[14, c. 15-17].<br /><br />
<br />
Поділ заробітної плати на три частини, як це визначено Законом «Про оплату праці», суперечить до певної міри природі заробітної плати. Якщо розглядати її як винагороду за виконання працівником трудової функції, то до зарплати не повинні включатись одноразові та компенсаційні виплати.<br /><br />
<br />
== Індексація заробітної плати ==<br />
<br /><br />
<br />
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. встановлено, що індивідуальна заробітна плата підлягає індексації. В умовах ринкової економіки індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів, і дає можливість частково або повністю відшкодувати працівникам подорожчання споживчих товарів і послуг.<br /><br />
<br />
Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати, годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати.<br />
Підставою для проведення індексації є перевищення індексу цін величини порогу індексації [12, c. 136-138].<br /><br />
<br />
Окремо необхідно підкреслити право працівника на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати. Зазначена компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р.1 і постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджено «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати» від 20 грудня 1997 р. № 14272, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати її.<br />
Таким чином, законодавство передбачає широке коло заходів, спрямованих на захист прав працівників щодо оплати праці[11, c. 4].<br /><br />
<br />
== Порядок і строки виплати заробітної плати == <br />
<br /><br />
<br />
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.<br /><br />
<br />
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.<br /><br />
<br />
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.<br />
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.<br /><br />
<br />
Якщо граничний строк виплати заробітної плати збігається із святковим, неробочим днем або вихідним днем, заробітна плата повинна виплачуватися напередодні.<br /><br />
<br />
Конкретні дні і строки виплати заробітної плати повинні встановлюватись в колективному договорі зазначенням чисел, які, як правило, є однаковими для всіх місяців (4 і 19; 5 і 20 тощо). Строки можуть встановлюватися і коротші, ніж передбачено частиною першою ст. 115 КЗпП. Немає правових перешкод для виплати заробітної плати подекадно, потижнево.<br /><br />
<br />
Виплата заробітної плати за час щорічної відпустки повинна бути проведена не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Отже, якщо перший день відпустки - це 15 число, то останнім днем виплати заробітної плати за час відпустки є 11 число. Під щорічною відпусткою маються на увазі усі відпустки, передбачені п. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки". <br /><br />
<br />
Слід, однак, враховувати, що відповідно до частини першої ст. 21 Закону "Про відпустки" у зазначений строк повинна виплачуватися заробітна плата за час усіх видів відпусток. Тільки умови оплати відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років визначаються законодавством про соціальне страхування. <br /><br />
<br />
Заробітна плата за час всіх інших відпусток (у тому числі і творчих відпусток, тривалість яких може досягати шести місяців) повинна виплачуватися за три дні до початку відпустки. Такий висновок випливає з частини першої ст. 21 Закону "Про відпустки", яка має перевагу при правозастосуванні перед ст. 115 КЗпП у силу п. 3 Постанови "Про порядок введення в дію Закону "Про відпустки" (акти законодавства застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону).<br /><br />
<br />
У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". <br /><br />
<br />
Вживання в названому Законі і ст. 34 Закону "Про оплату праці" терміна "компенсація" не означає, що такі виплати на користь працівників мають правовий статус, передбачений для компенсаційних виплат. Навпаки, вони мають статус заробітної плати і в трудових, і в податкових правовідносинах.<br /><br />
<br />
Закон "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і Положення про порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати прямо поширюються тільки на підприємства, установи і організації всіх форм власності і господарювання (ст. 1 Закону; п. 1 Положення). <br /><br />
<br />
Однак у силу преамбули Закону "Про оплату праці", як поширює його чинність на роботодавців - фізичних осіб, та ст. 34 Закону "Про оплату праці", яка передбачає виплату компенсації у зв'язку з затримкою строків виплати заробітної плати, з урахуванням поширення дії цього Закону на громадян-роботодавців, правила про компенсацію належить застосовувати за аналогією і до відносин, які виникають при затримці виплати заробітної плати фізичною особою - роботодавцем.<br /><br />
<br />
Компенсація за затримку виплати заробітної плати виплачується незалежно від вини власника. Але вина працівника в затримці виплати заробітної плати (неодержання ним заробітної плати з власної недбалості тощо) виключає виплату компенсації.<br /><br />
<br />
Компенсація виплачується при затримці виплати заробітної плати на календарний місяць і більше. Сума компенсації розраховується шляхом множення нарахованої, а не тієї заробітної плати, що підлягає виплаті працівникові, на індекс інфляції за період затримки виплати. <br /><br />
<br />
При визначенні індексу інфляції за період затримки виплати не враховується індекс інфляції місяця, за який нарахована затримана заробітна плата, а також індекс інфляції місяця, що передує тому місяцю, у якому виплачується заборгованість по заробітній платі. Природно, не може враховуватися й індекс інфляції того місяця, в якому провадиться виплата заборгованості по заробітній платі.<br /><br />
<br />
Якщо затримана виплата заробітної плати за кілька місяців, сума компенсації розраховується на основі суми заборгованості за кожен місяць окремо.<br /><br />
<br />
Ст. 23 Закону "Про оплату праці" встановлює форми виплати заробітної плати. Вона виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України, тобто в гривнях. Законодавство про валютне регулювання і валютний контроль виключає використання іноземної валюти для виплати заробітної плати.<br /><br />
<br />
Виплачувати заробітну плату у вигляді боргових розписок, видачі зобов'язань або в будь-якій іншій формі заборонено (частина перша ст. 23 Закону "Про оплату праці"). Допускається видача заробітної плати чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Але до цього часу такий порядок не встановлений.<br /><br />
<br />
За особистою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків або поштовими переказами на вказаний працівником рахунок або вказану працівником адресу (частина четверта ст. 24 Закону "Про оплату праці"). Оскільки в законі не міститься будь-яких обмежень, рахунок не обов'язково повинен бути відкритий на ім'я працівника. Оплата послуг банку щодо перерахування коштів або послуг пошти щодо їх переказу провадиться обов'язково за рахунок власника.<br /><br />
<br />
Виплата заробітної плати натурою допускається лише частково не більше 50 відсотків заробітної плати, нарахованої за місяць (ст. 23 Закону "Про оплату праці" в редакції від 11 липня 2002 р.). Це допускається в тих галузях і за тими професіями, де така оплата є бажаною для працівників або звичайною (наприклад, у сільському господарстві), якщо це передбачено колективним договором. <br /><br />
<br />
Встановлено максимальну ціну продукції, яка видається в порядку заробітної плати. Вона не може бути вищою від собівартості продукції. Перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України та включає 26 позицій. До Переліку включені не тільки товари, обмежені в цивільному обігу (зброя та інша продукція військового призначення; продукція, що має стратегічне призначення; вибухонебезпечні та отруйні речовини; наркотичні засоби), але також нафта й нафтопродукти, продукція целюлозно-паперової промисловості, будівельні матеріали та вироби з них; лісоматеріали (крім матеріалів, одержаних під час лісозаготівель); товари медичної, фармацевтичної та мікробіологічної промисловості; благородні метали, коштовне каміння та вироби з них; усі види алкогольних напоїв, включаючи спирт і виноматеріали; кокони шовкопряда; продукція переробки ефірних культур, крім олії рослинної, призначеної для розрахунку з працівниками сільськогосподарських підприємств. <br /><br />
<br />
Виплата заробітної плати провадиться за місцем роботи. Частина третя ст. 24 Закону "Про оплату праці" спеціально забороняє здійснювати виплату заробітної плати в магазинах роздрібної торгівлі, в питних і розважальних закладах, за винятком заробітної плати працівникам цих закладів, що відповідає міжнародним договорам України.<br /><br />
<br />
Ст. 25 Закону "Про оплату праці" формулює заборону будь-яким способом обмежувати право працівників вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, що не зачіпає встановлених законодавством правил про утримання із заробітної плати. Спеціально забороняються утримання з заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником винагороди власникові чи будь-якому посереднику за одержання чи збереження роботи.<br /><br />
<br />
Ці вимоги поширюються на всіх роботодавців: як на юридичних, так і на фізичних осіб – підприємців. <br />
Тепер докладніше.<br />
<br />
== Кількість виплат заробітної плати на місяць ==<br />
<br />
<br />
У Держпраці зауважують, що КЗпП визначено вимогу щодо мінімальної кількості виплат заробітної плати на місяць (не рідше двох), якої роботодавець зобов’язаний дотримуватись при встановленні строків виплати зарплати.<br />
Водночас роботодавець має право виплачувати зарплату і більше двох разів (наприклад, один раз на тиждень або кожні 10 днів тощо). Виплата заробітної плати мінімум двічі на місяць є обов’язком роботодавця, який він повинен виконувати незалежно від згоди працівника отримувати заробітну плату один раз на місяць. <br /><br />
<br />
Установлення роботодавцем у документах, що регламентують періодичність та строки виплати заробітної плати, умови про виплату зарплати один раз на місяць є неправомірним. Адже згідно зі ст. 97 КЗпП власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, установлені законодавством.<br /><br />
<br />
Навіть за наявності заяв працівників з проханням виплачувати заробітну плату один раз на місяць, виплата зарплати в такий спосіб є порушенням трудового законодавства. Адже в цьому випадку вимогу про виплату не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, буде порушено. <br />
Якщо працівник відмовляється від отримання авансу, роботодавець усе одно зобов’язаний:<br />
* розрахувати йому аванс, <br />
* зняти суму авансу в банку, <br />
* оприбутковувати в касі підприємства, якщо працівник не отримав аванс, <br />
* після закінчення трьох робочих днів скласти відомість депонованих сум та здати неодержану працівником суму авансу в банк, а потім виплатити його разом із сумою заробітної плати за другу половину місяця. <br /><br />
<br />
Якщо заробітна плата на підприємстві перераховується на зарплатні картки, то роботодавець зобов’язаний перераховувати її працівнику, як мінімум, двічі на місяць у дні, встановлені для виплати авансу та заробітної плати, незалежно від бажання працівника. Порушенням буде і виплата в аванс усієї суми заробітної плати, що належить працівнику за поточний місяць, оскільки вимогу про виплату не рідше двох разів на місяць через проміжок, що не перевищує 16 календарних днів, буде порушено. <br /><br />
<br />
Невиплата заробітної плати за першу половину місяця у зв’язку з відсутністю грошових коштів на банківському рахунку підприємства або фізичної особи – підприємця також не звільняє посадових осіб підприємства або підприємця від відповідальності за порушення вимог ст. 115 КЗпП та ст. 24 Закону про оплату праці. Періодом, за який виплачується аванс, вважається період з 1 по 15 число (хоча цей 15-денний строк нізвідки не випливає), а періодом, за який виплачується зарплата, – місяць.<br /><br />
Обмеження щодо виплати заробітної плати не пізніше 7 днів Це обмеження після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, застосовується і для авансу, і для заробітної плати.<br /><br />
<br />
Виплата заробітної плати здійснюється в робочі дні. Якщо день виплати заробітної плати співпав зі святковим, неробочим або вихідним днем, заробітна плата виплачується напередодні (ч. 2 ст. 115 КЗпП). Таким чином, заробітну плату за:<br />
* першу половину місяця (тобто за перші 15 днів) - має бути виплачено не пізніше 22 числа поточного місяця (15 + 7),<br />
* за другу частину місяця - не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем нарахування зарплати.<br />
При цьому повинна додержуватися вимога про 16 календарних днів між виплатами зарплати.<br /></div>Kamyanets-podilsk.khmelnytskyi